Методичні рекомендації до вивчення дисципліни «кооперптивне право» змістовий модуль і

Тема 1: Кооперація та її взаємовідносини з державою

1. Поняття кооперації та її мета

Кооперація – один з найцікавіших феноменів європейської і світової цивілізації, потенціал розвитку якого ще далеко не вичерпаний. Вона зародилася в останній чверті XVIII – першій половині XIX століть у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах Західної Європи.

Вважається, що термін «кооперація» впровадив в ужиток Р. Оуен (1771-1858), розуміючи при цьому під кооперацією «спілку людей, мета якої знищити бідність і виховати дітей». Граматично побудований на латинському корені coopero термін «кооперація» (соореrаtіо) означає співробітництво. Саме слово «соореrаtіо» складається з «со», що означає спільно, разом, і «ореrіs» – робота, праця. Відповідно, найбільш усталеним серед науковців вважається розуміння кооперації, по-перше, як процесу співпраці людей і, по-друге, як її історичної організаційно-правової форми – кооперативу [88, с. 9]. Ці два значення досить тісно взаємопов’язані: будь-який кооператив ґрунтується на кооперації, а кооперація проявляється через конкретну форму кооперативу [97, с. 13].

Разом з тим, існує широкий спектр різноманітних теоретичних концепцій кооперації. Зокрема, в історії кооперативної думки мали місце тлумачення сутності кооперації, які можна вважати ідеалізованими й ідеологізованими. У радянському суспільстві страте­гічною метою діяльності кооперації офіційно проголошувалася перебудова суспільства на соціалістич­них засадах.

Отже, кооперацію зазвичай розуміють як спеціальну форму економічної співпраці людей задля покращання матеріальних умов їх існування та зменшення гостроти суперечностей суспільного ладу. Видається, що саме в меті кооперативної діяльності, формування якої історично відбувалося в процесі розвитку кооперативної ідеоло­гії й становлення системи кооперативних цінностей, віддзеркалюється унікальність кооперації. У статуті кооперативу, як правило, передбача­ється, що його мета полягає не лише в поліпшенні матеріальних умов життя його членів, але й у підвищенні культурно-освітнього рівня коо­ператорів. Відповідно, для досягнення своєї мети кооперативи не тіль­ки організують господарську діяльність, але й провадять культурно-освітню роботу, уподібнюючись у цьому до громадських організацій.

Згідно із Законом України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. кооперація – система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів [2, ст. 1]. Таке визначення не можна вважати універсальним, адже воно будується на ототожненні кооперації та кооперативної системи (системи кооперативних організацій) і абстрагуванні від сутнісних ознак цього багатогранного феномена.

Кооперація вини­кає в результаті взаємодії двох основних чинників: кооперативної ідеї та практичної кооперативної діяльності. Історично кооперативний рух являє собою господарську, організаційно-масову, громадсько-політичну, культурно-освітницьку й іншу діяльність у формі матеріальної й трудової участі в утворенні й розвитку кооперативів, їх спілок, різноманітних кооперативних під­приємств і установ, а також у формі пропаганди кооперативних ідей, агітації за кооперативну форму організації господарства, розробки проектів законів про кооперацію і статутів тощо [103, с. 15-16]. Отже, кооперація як соціальний феномен є вкоріненою в соціальну дійсність, що має багато вимірів і різноманітних проявів.

Багатомірність кооперації як складного суспільного явища системного характеру, що взаємопов’язане з правом і державою, виявляється у декількох основних площинах: а) кооперація як сукупність кооператорів – осіб, які реалізують себе в суспільному житті через участь у кооперативно­му русі і мають відповідний правовий статус, що регулюється і забез­печується державою; б) кооперація як система організацій – суб’єктів права, пов’язаних координаційними і субординаційними відносинами між собою та з іншими суб’єктами, серед яких центральне місце посідає держава; в) кооперація як специфічна діяльність, що здійснюється на основі системи кооперативних принципів і підлягає відповідному пра­вовому регулюванню; г) кооперація як система різноманітних суспіль­них відносин, що підлягають централізованому (державно-правовому) і децентралізованому (локальному, заснованому на кооперативному самоврядуванні) регулюванню; д) кооперація як система ідей, що пев­ним чином взаємодіють у конкретному соціумі з правовою ідеологією і втілюються в кооперативній та іншій, пов’язаній з нею, діяльності [96, с. 70].

Таким чином, загалом кооперацію можна розглядати як со­ціальний інститут, що являє собою сукупність суспільних відносин і вза­ємодій щодо створення і функціонування кооперативів та їх об’єднань, організації та провадження кооперативної діяльності.