ТЕМА 2. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

ТА ЇХ УЧАСНИКИ

Вміння працювати з людьми – це товар, який можна придбати так само, як ми купуємо цукор чи каву… І я готовий платити за

таке вміння більше, ніж за будь-що інше в світі.

Джон Д. Рокфеллер

§ 1. Поняття, види і сутність трудових правовідносин

Поняття «правовідносини» є одним з базових понять правничої науки як юридичного зв’язку суб’єктів права. Цей юридичний зв’язок закріплюється у трудових правовідносинах через норми трудового права, положення колективних і трудових договорів і контрактів, норми соціально-партнерських угод тощо.

Теорія права пов’язує правовідносини з дією норми права і визначає їх як урегульовані нормами права суспільні відносини. Виходячи з цього, правовідносини в сфері трудового права – це урегульовані трудовим законодавством трудові і похідні від них, безпосередньо пов’язані з ними, відносини у сфері праці.

Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних і духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до сфери праці. Виробничі відносини поєднання робочої сили із засобами виробництва, безпосереднього створення матеріальних благ і їх розподілу включають суспільні відносини як вольову форму відносин між працівником і власником та його підприємством, що складаються в зв'язку з реалізацією права на працю.

Однак, трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують відносини, в яких праця є їх первинною основою або елементом, що сприяє досягненню головної мети – майнового чи особистого немайнового соціально значущого результату. Між суб'єктами можуть виникати відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює суспільні трудові відносини, і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом.

Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у суспільстві, що вона не дає можли-

57

Трудове право України

вості визнати ті чи інші відносини власне трудовими. Лише ті відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільно трудовими. Праця становить не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і спрямовується правовими нормами, що надають відносинам правову форму. Самі учасники відносин власними вольовими діями не можуть надати відносинам між собою юридичної форми, якщо відсутня відповідна правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних до них відносин.

В науці трудового права визначення поняття власне трудових відносин, або як їх інакше називають, індивідуально-трудових відносин, здійснюється, виходячи із визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП України. Тобто це правовідносини, що виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Справедливо буде відзначити, що саме поняття «правовідносини в сфері трудового права» – це наукова абстракція, позаяк на практиці ми стикаємося з правовідносинами, кожен вид яких має власний склад суб’єктів, конкретний зміст, свої підстави для виникнення і припинення. Тому, аби розкрити кожен вид правовідносин в сфері праці, необхідно зрозуміти ці їх елементи. Необхідно при цьому мати на увазі, що норми трудового права регулюють лише фактичні суспільні відносини в сфері праці, встановлюючи конкретні юридичні права та обов’язки їх учасників.

Суб’єкти (учасники) правовідносин в сфері трудового права часто не співпадають. Так, робітник є суб’єктом не тільки трудових правовідносин, але й усіх інших, дотичних до них, в яких він бере

58

Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

участь безпосередньо, або через трудовий колектив, до якого належить, чи профспілку, членом якої є. Працедавець та/або його адміністрація є безпосереднім суб’єктом не лише трудових правовідносин з робітниками, але також і всіх інших, суміжних з трудовими, а в соціально-партнерських відносинах бере участь через представників роботодавців.

Об’єктом правовідносин в сфері трудового права виступають матеріальний інтерес у праці, результати трудової діяльності і різноманітні соціально-економічні блага, що задовольняють працівника і роботодавця, а також охорона цього інтересу, прав та благ.

Головний, визначальний вид правовідносин в сфері трудового права – це трудові правовідносини. Їм можуть передувати правовідносини із забезпечення зайнятості, працевлаштування; їх можуть супроводжувати правовідносини з нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства, правовідносини в сфері управління працею тощо. Вони можуть виникати одночасно з основним правовідношенням в сфері праці – трудовим правовідношенням, або існувати самостійно. Тож якщо враховувати, що предмет трудового права становлять, крім власне трудових, ще й інші самостійні суспільні відносини, то є всі підстави говорити про трудові правовідносини як сукупність самостійних правовідносин. Тобто увесь комплекс суспільних відносин (а не лише власне трудові), які становлять предмет трудового права як самостійної галузі, можна назвати трудовими правовідносинами.

Якщо так розуміти поняття трудових правовідносин, то визначальним стає коло суспільних відносин, які в сукупності своїй являють собою предмет окремої галузі, і саме завдяки тому, що ця галузь становить єдину систему правових норм, можна говорити про єдину систему трудових правовідносин.

Отже, трудові правовідносини – це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

Тож як бачимо, трудові правовідносини – складне явище. Вони охоплюють цілий ряд окремих правовідносин, які у кожному кон-

59

Трудове право України

кретному, випадку можуть мати самостійне значення і розглядатися як окремі правовідносини.

Власне трудові правовідносини за своїм складом теж є непростими, їхніми елементами називають правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці. Всі ці елементи так чи інакше випливають із визначення поняття трудових правовідносин на підставі ст. 21 КЗпП. Зокрема, правовідносини робочого часу виникають після укладення трудового договору на підставі правової норми, яка визначає нормальну тривалість робочого часу протягом тижня. Угодою сторін може бути обумовлено застосування неповного робочого тижня і та ін..

Правовідносини трудової дисципліни як елемент власне трудових правовідносин виникають із відповідних норм трудового законодавства та з узятих на себе працівником зобов'язань за трудовим договором щодо дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Без цього елементу, як і без інших, власне трудові правовідносини існувати не можуть.

Власне трудові правовідносини завжди посідали центральне місце в структурі трудових правовідносин, навіть і тоді, коли їх намагалися поставити в один ряд з колективно-трудовими відносинами. Сьогодні, коли держава все рідше стає стороною трудового договору і як безпосередній учасник трудових відносин, і як роботодавець, роль та значення власне трудових правовідносин дедалі зростає. Адже саме вони зумовлюють появу всіх інших видів відносин у сфері праці. Але найважливішим є те, що власне трудові правовідносини набули в реаліях сучасного життя головної своєї риси,

– вони стали правовідносинами найманої праці, у яких працівник реалізує свою робочу силу як товар.

Другу групу трудових правовідносин становлять колективнотрудові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах), їх ще називають організаційноуправлінськими правовідносинами між трудовим колективом (чи виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і роботодавцем. Ці правовідносини, які існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин, відрізняються суб'єктним складом та підставами виникнення. Вони ж у такому значенні виходять за межі конкретного підприємства і можуть існувати навіть у масштабах усієї країни. Йдеться насамперед про правовідносини соціального партнерства,

60

Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів, погодження взаємних інтересів та укладення генеральних угод.

Соціальне партнерство забезпечують правові норми, що регулюють статус і права профспілок, організацій та об'єднань роботодавців, їх співробітництво на підприємствах та за його межами. Одним

зголовних правових актів, крім КЗпП України, є Закон України «Про колективні договори і угоди», який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод

зметою сприяння регулюванню трудових відносин та соціальноекономічних інтересів працівників і роботодавців, а також Закон України «Про організації роботодавців», який визначає правові, організаційні, соціальні, економічні та інші рамки діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань щодо їх участі у соціальному партнерстві, реалізації державної політики зайнятості, процесі розв’язання трудових спорів (конфліктів).

Правовідносини працевлаштування традиційно входили у систему трудових правовідносин. Вони виникають у результаті пошуку роботи громадянином і становлять єдність трьох взаємопов'язаних, але відносно самостійних правовідносин: а) між органом працевлаштування і громадянином, який звернувся із заявою про влаштування на роботу; б) між органом працевлаштування і організацією, яка потребує кадрів; в) між громадянином і організацією, до якої його направлено на роботу органом працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» увів правовідносини працевлаштування до складу правовідносин зайнятості, чим надав їм ознак публічноправового характеру. Однак попри всю свою адміністративноправову забарвленість правовідносини зайнятості більшою мірою є предметом трудового права і права соціального забезпечення, позаяк крім працевлаштування, правовідносини зайнятості охоплюють і відносини, що виникають з приводу надання безробітним соціальної допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги їхнім сім'ям, якщо вони перебувають на утриманні безробітного.

Ще одну групу правовідносин з чітко вираженим публічноправовим характером, складають відносини, що виникають з приводу нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Вони постають у результаті виконання уповноваженими державними і профспілковими органами спеціальних функцій з нагляду і контролю за охороною праці на підприємствах, в установах, органі-

61

Трудове право України

заціях та дотриманням трудового законодавства усіма учасниками власне трудових відносин. Наявність зазначених правовідносин у структурі трудових є юридичною гарантією існування всіх інших правовідносин і передусім власне трудових.

Окрему групу в структурі трудових правовідносин становлять правовідносини виробничого навчання. Вони виступають як відносини, що тісно пов'язані з трудовими, формуючи предмет трудового права. Особливістю цих правовідносин є те, що вони здебільшого існують водночас із власне трудовими правовідносинами, не зупиняючи і не перериваючи останніх. Характерною особливістю правовідносин навчання і перекваліфікації на виробництві є те, що їхній суб'єктний склад аналогічний суб’єктному складу власне трудових правовідносин. При направленні працівника на навчання до іншої організації з'являється новий учасник – адміністрація навчального закладу. Але і тут виникає специфіка, оскільки навчання працівника відбувається після укладення договору про проведення навчання між роботодавцем, у якого працює працівник, та адміністрацією навчального закладу, де він навчатиметься. Тому на час навчання відбувається своєрідне делегування роботодавцем частини повноважень адміністрації навчального закладу, до якого працівник цього роботодавця направлений на навчання, підвищення чи перекваліфікацію.

Ще одним видом трудових відносин є правовідносини, що виникають з приводу розгляду трудових спорів. Іноді їх називають процесуально-трудовими або процедурно-трудовими правовідносинами. Щоправда, на відміну від цивільно-процесуальних, господарсько-процесуальних чи будь-яких інших відносин юридичного процесу, процедура вирішення трудового спору (конфлікту) уповноваженим органом досудового розгляду (комісією з трудових спорів) не має таких чітко означених стадій, які б мали характер означених правом процедур. Якщо ж на етапі досудового розгляду спір не вирішується, або ж сторони вирішили оминути цю стадію взагалі й одразу звернутися до суду, відносини з розгляду трудових спорів втрачають свій процедурно-трудовий характер і стають цивільно-процесуальними. Окрім того, якщо йдеться не про індивідуальні, а про колективні трудові спори, то зважаючи на створений Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) режим їх розгляду і вирішення, відносини, що виникають з цього приводу, взагалі навряд чи можна віднести до

62

Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

категорії процесуальночи процедурно-трудових, і більш доцільно віднести до відносин соціального партнерства.

Таким чином, у відповідності з видами суспільних відносин, що охоплюються предметом правового регулювання трудового права, до категорії правовідносин у сфері трудового права можна віднести:

1)правовідносини з працевлаштування і сприяння зайнятості;

2)правовідносини працівника з роботодавцем;

3)правовідносини працівника і трудового колективу з роботодавцем, його адміністрацією щодо створення умов праці та управління працею;

4)правовідносини профспілкого органу чи уповноваженого представника з роботодавцем, його адміністрацією щодо захисту трудових прав працівників;

5)соціально-партнерські відносини із колективних переговорів і укладення колективного договору на національному, галузевому і територіальному (регіональному, локальному) рівнях;

6)правовідносини виробничого навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

7)правовідносини з нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, охороною праці та здоров’я на виробництві;

8)правовідносини з відповідальності сторін трудового договору за шкоду, спричинену правам та інтересам одна одної;

9)правовідносини з розгляду і вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів) включно зі страйковими відносинами.

§ 2. Умови і підстави виникнення трудових правовідносин. Зміст трудових правовідносин

Особа, яка зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з моменту, коли вона уклала трудовий договір і приступила до виконання своєї трудової функції, стає працівником. Але для того щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Як і будь-які правові відносини, правоздатність має в своїй основі юридичний факт.

Однією зі сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі (ст. 30 КЗпП).

63

Трудове право України

Трудова правоздатність громадян є однорідною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою – особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, місця проживання та інших ознак.

Трудова правоздатність виникає, як правило, по досягненні шістнадцятирічного віку, а в окремих випадках – з досягненням п'ятнадцяти чи навіть чотирнадцяти років.

Допускаючи в окремих випадках працю неповнолітніх, трудове законодавство передбачає для них такі умови праці, які забезпечують їм нормальний фізичний і духовний розвиток (додаткові заходи по охороні праці, скорочення тривалості робочого дня, подовжені відпустки тощо).

Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. А оскільки особиста праця, як правило, є джерелом існування працездатних людей, повне позбавлення права працювати не допускається. Обмеження правоздатності може полягати в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Таке обмеження проводиться в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використовувати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду суспільству чи державним інтересам.

Суб'єкти трудових правовідносин володіють також дієздатністю. Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність. Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або частково лише за рішенням суду.

Оскільки трудова правоздатність і трудова дієздатність настають одночасно з досягненням громадянином визначеного законом віку, в науці трудового права прийнято говорити про трудову правосуб’єктність.

Суб'єктом трудових правовідносин виступають також підприємства, власники і засновники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівнику роботу. У трудових правовідносинах підприємство виступає передусім як роботодавець й організатор колективної праці. Суспільноекономічний зміст трудової правосуб'єктності підприємств саме й полягає в тому, що їм надана можливість самостійно приймати на роботу працівників шляхом укладення трудових договорів. Підприємство повинно бути в змозі організувати виробничий процес і виплачувати працівникам заробітну плату. Свою правоздатність підприємство здійснює через ор-

64

Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

гани або представників, які діють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступають від імені цього підприємства, здійснюють його права і несуть обов'язки в трудових правовідносинах. Власнику й уповноваженому ним органу належить право найму і звільнення працівників.

Другою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність правової норми. Правове регулювання трудових відносин здійснюється різними правовими нормами, джелерами яких виступають відповідні нормативно-правові та індивідуально-правові акти.

Третьою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов'язує виникнення правових наслідків. Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають з двосторонніх юридичних актів, які становлять, з одного боку, погоджене волевиявлення громадянина, який бажає одержати роботу саме на даному підприємстві, а з другого – рішення власника або уповноваженого ним органу. Таким двостороннім актом є угода про вступ на роботу робітника або службовця. Юридичними фактами, що виступають як підстави виникнення трудових правовідносин, є адміністративний акт про призначення на посаду, вибори, адміністративний акт розподілу на роботу після закінчення окремих навчальних закладів, трудовий договір тощо.

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами права на працю і формами залучення громадян до праці. Для того щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбуватися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір спричинити передбачені законом наслідки.

Основною, найбільш розвосюдженою підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин, такі як адміністративний акт про призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення вакантних посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових відносин в будь-якому випадку здійснюється шляхом укладення трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами. Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норми права пов'язують здійснення трудових правовідносин. Навіть якщо людина перебуває в трудових правовідно-

65

Трудове право України

синах для набуття певних суб'єктивних прав, необхідні обумовлені нормами права юридичні факти.

Основним методом залучення до праці працездатних громадян є метод добровільного вступу в трудові правовідносини. Цей вольовий акт здійснюється саме шляхом укладення трудового договору. Встановлюючи конкретні трудові відносини працівника, трудовий договір визначає характер його трудових взаємин з підприємством. Працівник одержує для себе за винагороду певного роду роботу, що відповідає його спеціальності і кваліфікації. Ця робота повинна виконуватись повсякденно з додержанням правил внутрішнього трудового розпорядку, що діє на даному підприємстві.

Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини не виникають. Але вже сама процедура укладення трудового договору є процесом виникнення трудових правовідносин. При укладенні договору протистоять один одному працівник і роботодавець. Вже на цій стадії часто діє норма трудового права. В окремих випадках, передбачених законом, роботодавець зобов'язаний укласти трудовий договір. Це може бути тоді, коли місцеві органи виконавчої влади встановлюють для підприємств квоту прийняття на роботу певних категорій громадян (молоді, інвалідів тощо), а також коли такий обов'язок на роботодавця покладається законом (наприклад, ч. 2 ст. 232 КЗпП).

Одночасно необхідно відзначити, що трудовий договір – єдиний договір у всій системі галузей права, коли один суб'єкт внаслідок укладення договору підпадає у підпорядкування до іншого. Трудові відносини, що виникають на підставі трудового договору, існують також у часі. Однак у ряді випадків крім трудового договору трудові правовідносини виникають із складних юридичних фактичних складів, до яких можна віднести призначення державних службовців на посади, пов'язані із здійсненням владних або організаційнорозпорядчих повноважень; обрання на виборні посади; направлення на роботу молодих спеціалістів після закінчення ними навчальних закладів і здобуття фахової освіти відповідного рівня. Саме сукупність цих фактів, необхідних для виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, у поєднанні з трудовим договором і створює складний юридичний фактичний склад. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється саме з метою встановлення трудових правовідносин.

Трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний суб'єкт має визначені законом і вза-

66

Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

ємною угодою права і обов'язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов'язують цих суб'єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов'язання носять майновий характер.

Таким чином, зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб'єктивні права і несе відповідні обов'язки. Суб'єктивні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю.

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом.

Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці тощо, визначають правовий статус працівника.

Обсяг і характер трудових обов'язків залежать від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особи працівника.

Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сформульовані в КЗпП і Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових правовідносинах належать: виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потреби; додержання встановленої міри праці; забезпечення належної якості роботи; додержання режиму робочого дня; додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму; дбайливе ставлення до майна підприємства. Обов'язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов'язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою, переважно без визначення строку.

Як загальне правило, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробни-

67

Трудове право України

ча потреба, необхідність тимчасової заміни відсутнього працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на не обумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом певного періоду, або часом, протягом якого повинна виконуватись робота. Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов'язковою мірою продуктивності праці. Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов'язків, якщо він протягом встановленого робочого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку. Але від працівника вимагається не тільки виконання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботи.

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відносяться початок і закінчення робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання робочого часу.

При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов'язаний дбайливо, економно і ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного і технічного режимів.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, яких ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я; його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Важливим обов'язком власника або уповноваженого ним органу є своєчасна виплата винагороди за працю, проведення інших виплат, що належать працівнику в зв'язку з виконанням роботи. Сис-

68