ТЕМА 3. КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І УГОДИ

Трудове право України

соціальних партнерів – сторін колективно-трудових відносин. У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.

Найбільш поширеними моделями соціального партнерства виступають біпартизм і трипартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Сполучене Королівство), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями працівників. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів.

Тристороннє співробітництво, або «трипартизм» практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Тут, крім об'єднань роботодавців і організацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того, держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме такий вид соціального партнерства отримав своє поширення і в Україні.

До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку прове-

94

Тема 3. Колективні договори і угоди

дення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

У теоретичному плані постає питання співвідношення соціального партнерства і колективного трудового права. У широкому розумінні предмет соціального партнерства ширший за своїм змістом предмета колективного трудового права. Останнє регулює лише колективні відносини з приводу застосування найманої праці, а предметом соціального партнерства можуть бути як окреслені питання, так і відносини, що знаходяться поза їх межами, зокрема сфера соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо.

Можна визначити правові рамки соціального партнерства як:

-комплекс правових норм, що регулюють статус і права профспілок і організацій підприємців, їхню співпрацю на підприємствах і поза ними;

-колективні договори, особливо в тій їх частині, в якій вони сприяють пом'якшенню трудових конфліктів (обов'язок соціального миру в період дії договору);

-вирішення колективних трудових спорів насамперед шляхом переговорів і досягнення взаємоприйнятних компромісів на основі двосторонньої і тристоронньої співпраці.

Предметом соціального партнерства виступають колективні від-

носини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

В узагальненому розумінні предметом соціального партнерства може бути будь-яке питання соціально-економічного змісту в суспільному житті, щодо якого соціальні партнери вважають за потрібне досягти згоди. З другого боку, норми про соціальне партнерство тією своєю частиною, що регулюють сферу застосування найманої праці, складають інститут колективного трудового права. Тобто соціальне партнерство можна розглядати як принцип діяльності суб'єктів колективних трудових відносин і як правовий інститут. Соціальне партнерство як правовий інститут - це сукупність норм,

95

Трудове право України

що регламентують відносини між соціальними партнерами - трудовими колективами найманих працівників та їхніми представниками (профспілками та іншими представниками) і роботодавцями та їхніми представниками, в також між об'єднаннями вказаних суб'єктів щодо врегулювання трудових і соціально-економічних відносин у сфері застосування найманої праці й вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Чинне законодавство соціальним партнерством називає систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:

-зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

-забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

-забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

-забезпечення умов праці і життя працівників.

Соціальне партнерство спрямоване на пошук компромісних рі-

шень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження особистих та колективних інтересів, що досягається за допомогою таких основних форм, як проведення спільних консультацій, ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин, а також з питань укладення колективних договорів і угод, розгляд і вирішення претензій (розбіжностей), що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів).

Як і будь-якому іншому правовому явищу, соціальному партнерству притаманні власні принципи його організації і здійснення. Відносини соціальних партнерів будуються на основі:

96

є створення повноцінної правової та нормативної бази з питань соціального партнерства. В Україні поступово формується нормативне підґрунтя запровадження соціального партнерства. Прийнято, зокрема, відповідні зміни до КЗпП України, а також закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. № 1258/98 затверджено Положення про Національну службу посередництва і примирення.

§ 2. Поняття, умови виникнення і загальна характеристика колективних договорів та угод. Сторони в колективних договорах

Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладення колективних договорів і колективних угод. В Україні правове регулювання колективних договорів і угод започатковане Законами України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року, «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року, Главою ІІ «Колективний договір» КЗпП.

Інтереси роботодавця та найманого працівника часто не збігаються, і, природно, можливе їх зіткнення на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей, конфліктів. Для захисту трудових інтересів працюючих і роботодавців були створенні громадські організації - об’єднання громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності - професійні спілки. Колективні договори утворилися в результаті переговорів та угод між професійною спілкою як представником працюючих з одного боку, та наймачем – з іншого. Колективні договори і угоди фактично є юридичними актами узгодження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення прав

97

Трудове право України

і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві. Вони містять зобов'язальні положення, що є обов'язковими для роботодавців та їх об'єднань, представників найманих працівників та їх об'єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колективних договорів і угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали.

Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Україні представлене на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях і здійснюється у формі колективних угод і колективних договорів.

Угода – це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов’язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників.

Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб'єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ними поділяються на: генеральну (що укладається на державному рівні), галузеву (на галузевому рівні), регіональну (на адміністративно-територіальному рівні).

Стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначає сторони генеральної, галузевої та регіональної угод. Сторонами генеральної угоди є:

•професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди;

•власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання

власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій працюючих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально- й східноєвропейських країн. Причина полягає в тому, що виникає багато труднощів в організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспі-

98

Тема 3. Колективні договори і угоди

лок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами. В даному пункті статі існують певні суперечності щодо визначення сторін угоди на регіональному рівні. Ними є місцеві органи державної влади або регіональні об'єднання підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднання профспілок чи інші уповноважені трудовим колективом органи. У цьому випадку законодавець виводить державні органи з об'єднань підприємців і визнає їх самостійною стороною угоди, вказуючи, що остання укладається або з підприємцями, або з органами державної влади. Тобто формально регіональна угода укладається також на двосторонній основі, але фактично наявні три суб'єкти правовідносин, які наділені правом укладення угоди. Така позиція не сприяє визначенню територіальної сфери дії угод, встановленню їх сторін та й компетенції останніх.

Законодавство України містить положення, згідно з якими угоди на державному, галузевому, регіональному рівнях укладаються на двосторонній основі. Проте практика їх укладення, що сформувалася в Україні, засвідчила одночасне представництво органами державної виконавчої влади інтересів і роботодавця, і держави. Визнання Кабінету Міністрів України та міністерств України сторонами генеральних, галузевих угод має своє об'єктивне пояснення. По-перше, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, вирішення питань про створення державних підприємств, установ і організацій, надає їм в оперативне управління чи повне господарське відання державне майно, здійснює контроль за ефективністю використання та збереження цього майна, тобто є уповноваженим органом власника. По-друге, у практиці зарубіжних країн поширене укладення колективних договорів (угод) як на двосторонній основі, так і тристоронній, коли третьою стороною поряд з об'єднаннями власників та професійних спілок виступають державні органи, оскільки питання, що вирішуються на колективно-договірному рівні, стосуються інтересів суспільства загалом та держави.

Колективні договори, як і колективні угоди укладаються на основі чинного законодавства прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників або уповноважених ними органів.

Міжнародне визнання система колективних договорів та угод отримала після прийняття Міжнародною Організацією Праці Кон-

99

Трудове право України

венцій № 98 «Про застосування принципів права на організацію й ведення колективних переговорів» (1948 р.), № 154 «Про сприяння колективним переговорам» (1981 р.) та Рекомендації № 91 «Про колективні договори» (1951р.).

Згідно з Конвенцією МОП № 98 «Про застосування принципів права на організацію й ведення колективних переговорів», колективний договір – це будь-яка письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку, підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями підприємців і, з іншого боку, однією чи декількома представницькими організаціями працюючих або, при відсутності таких організацій, представниками самих працюючих, які належним чином обрані й уповноважені відповідно до законодавства країни.

Колективний договір за трудовим правом розглядається у декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення. Колективний договір традиційно вважається одним із основних інститутів галузі трудового права, що охоплює досить значну кількість правових норм різного рівня — як централізованого, так і локального, з допомогою яких забезпечується регулювання відносно самостійної групи трудових відносин.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців. На основі цього Закону у новій редакції викладено Главу II Кодексу законів про працю України.

Отже, колективний договір – це нормативно-правовий договір, що укладається з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, що є юридичними особами й використовують найману працю.

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками працюючих, обраними і уповноваженими трудовим колективом з метою узгодження інтересів найманих працівників і роботодавця.

100

Тема 3. Колективні договори і угоди

КЗпП визначає сторонами колективного договору власника або уповноваженого ним органа (особу), і первинну профспілкову організацію, а також, у разі відсутності профспілкової організації – представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів.

Сторони встановлюють зміст колективного договору шляхом: а) конкретизації правових норм, встановлених державою. Напри-

клад, у колективному договорі конкретизується тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці;

б) встановлення умов праці, якщо таке згідно із законодавством віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання. Сторони колективного договору встановлюють особливості оплати праці працівників конкретного підприємства, установи, організації;

в) підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством. Наприклад, за кошти роботодавця для працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, можуть додатково встановлюватися пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством;

г) заповнення прогалин у трудовому праві. Колективний договір містить значну частину нормативних положень, а тому він є обов'язковим до виконання суб'єктами трудових та тісно пов'язаних з ними відносин.

Однією із сторін колективного договору є власник або уповноваженим ним орган, особа. Право особи виступати при укладенні колективного договору у ролі власника чи уповноваженого ним органу повинно бути визначено статутом підприємства, установи, організації. Як свідчить практика, даною особою виступає керівник підприємства. На державних підприємствах договір укладається між директором, ректором, генеральним директором, головою правління, з однієї сторони, та виборним органом первинної профспілкової організації від імені найманих працівників, з другої сторони. У сфері комунальної власності право органу, який уповноважений виступати стороною при укладенні колективного договору, належить також керівникові підприємства, установи, організації, якщо тільки орган, уповноважений управляти комунальним майном, не взяв ці функції на себе. Цивільно-правовий власник недержавного підприємства має право, якщо він вважає за необхідне, за умови наявності

101

Трудове право України

відповідного запису у статуті підприємства, безпосередньо виступати стороною колективних переговорів і колективного договору. Організаційно таку функцію зручніше всього виконувати власнику приватного підприємства. Це можливо й за умови, коли власників

– декілька осіб.

Другою стороною колективного договору виступає профспілкова організація підприємства, установи, організації, яка діє від імені трудового колективу.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об’єднаний представницький орган для укладення колективного договору. Кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

Увипадку, якщо профспілкові й інші представницькі організації не дійшли згоди й не створили об’єднаний орган, або не досягнули згоди в роботі об’єднаного органа, загальні збори (конференція) трудового колективу вирішують, кому надати переважне право на ведення переговорів і укладення колективного договору. Для більш об’єктивного розв’язання питання законом передбачається можливість розробки конкурентних проектів колективних договорів і винесення їх на обговорення. Загальні збори трудового колективу приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, якому надали проект, на його основі провести переговори й укласти колективний договір.

Уразі відсутності на підприємстві, в установі, організації профспілки, другою стороною в колективному договорі виступають представники трудового колективу, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників, або уповноважені ними органи.

Колективний договір має слугувати гарантом прав роботодавця

іпрацівника протягом дії їх співробітництва. На багатьох підприємствах до колективного договору включаються норми, які погіршують становище працівників, що суперечить чинному законодавству.

102

Тема 3. Колективні договори і угоди

Згідно зі статтею 16 КЗпП «Недійсність умов колективного договору» умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. В укладенні та дотриманні колективного договору мають бути зацікавлені обидві сторони, щоб бути захищеними від погіршення умов праці з боку роботодавців та невиконання своїх обов’язків з боку працівників.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для власника й уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Положення колективного договору також поширюється й на тимчасових працівників, і на тих, хто працює за трудовим контрактом, а також на тих, хто влаштувався на роботу після прийняття колективного договору. Винятком є особи, що уклали з підприємством договір підряду, чи інші цивільно-правові угоди.

§ 3. Колективні переговори.

Сфера та порядок укладення колективних договорів

Укладення колективного договору є результатом успішних колективних переговорів. В обов’язковому порядку укладенню колективних договорів передують колективні переговори. Трудове законодавство України визначило основні засади та порядок ведення колективних переговорів. Статтями 10-11 Закону України «Про колективні договори і угоди» закріплено всі умови ведення колективних переговорів, обов’язки та дії сторін, варіанти вирішень розбіжностей та інше.

Порядок проведення колективних переговорів з метою укладення колективного договору спрямований на досягнення соціальної злагоди на конкретних підприємствах, в установах, організаціях. Співробітництво партнерів на виробничому рівні базується на засадах рівноправності сторін, пріоритетності примирних методів і процедур у переговорах, взаємної довіри та регулярності проведення консультацій, обов'язковості виконання досягнутих домовленостей і відповідальності за взяті зобов'язання. Тому колективний договір розглядають як акт соціального партнерства, що укладається на двосторонній основі.

Фактично колективні переговори існують ще до їх офіційного початку, оскільки і власник або уповноважена ним особа, і представ-

103

Трудове право України

ники трудового колективу готуються до проведення переговорів, збирають необхідну інформацію, визначають свою лінію поведінки, тактику і стратегію ведення переговорів, у загальних рисах вирішують коло питань, що будуть винесені на переговори. Кожна із сторін готує пакет аргументованих пропозицій щодо структури і змісту колективного договору. Ці пропозиції передаються іншій стороні з метою їх попереднього вивчення, аналізу, підготовки висновків.

Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору (угоди) визначаються сторонами та оформляється відповідним протоколом. Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору вносить пропозицію розпочати колективні переговори про укладення наступного колективного договору. Протягом семи днів після одержання пропозиції друга сторона повинна розпочати переговори. Якщо ініціативу про проведення переговорів і укладення колективного договору не виявив орган, що представляє інтереси трудового колективу, її повинен виявити інша сторона, тобто власник або уповноважений ним орган (особа).

Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» право на ведення переговорів і укладення колективних договорів (угод) від імені найманих працівників належить профспілковим органам, об’єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким органом працівників. Профспілки, їх об’єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладення колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством.

За наявності на підприємстві кількох профспілок формується спільний представницький орган, який має право ведення переговорів і укладення колективного договору. Представницький орган утворюється усіма первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. Кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Згідно ст. 11 КЗпП колективний договір укладається на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власнос-

104

Тема 3. Колективні договори і угоди

ті і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Також сфера укладення колективних договорів визначена у ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди». Отже, дві особливості - використання найманої праці та наявність статусу юридичної особи – визначають сферу укладення колективного договору.

Обов’язково треба зазначити, що існує необхідність внесення змін до визначення сфери укладення колективних договорів, а саме, розширення сфери укладання договорів, яке б дало змогу укладати колективні договори між роботодавцями – фізичними особами та їх найманими працівниками. Колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, що використовують найману працю. Саме законодавством має бути передбачено обов’язковість укладення колективного договору.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів. Відповідні умови для укладення договору в структурних підрозділах: певна економічна та фінансова самостійність, організаційні й матеріальні можливості для встановлення та реалізації в межах компетенції сторін додаткових соціальних гарантій, пільг, чи інших умов регулювання соціально-економічних і трудових відносин з обов’язковим урахуванням специфіки діяльності підрозділів підприємств.

Колективний договір може укладатися як самостійний для певного підрозділу акт у випадку, якщо положення загального колективного договору не можуть бути застосовані до цього підрозділу; або виступати складовою частиною (додатком) до загального колективного договору у випадку, коли сфера його впливу в певній частині поширюється на даний підрозділ, а інші питання регулюється зобов’язаннями саме сторін даного підрозділу в межах їх компетенції.

Колективний договір укладається також й у бюджетних установах. Бюджетні установи являють собою юридичні особи й також використовують працю найманих працівників. Оскільки деякі питання трудових чи соціальних інтересів сторін установлюються централізовано, як наприклад, розміри тарифних ставок, посадових окладів, зміст колективного договору визначається в межах компетенції сторін та фінансових можливостях бюджетної установи.

В укладенні колективного договору маюсь бути зацікавлені і власник і наймані працівники. Будучи вдоволеними умовами ко-

105

Трудове право України

лективного договору, працівники в період його дії, як правило, не виступатимуть з новими вимогами, у результаті чого підприємство може стабільно працювати без виникнення конфліктних ситуацій.

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено його реєстрацію.

Обов’язково потрібно згадати про акціонерні та кооперативні підприємства, де також існують всі умови для укладення колективного договору, оскільки вони мають права юридичних осіб і використовують працю найманих працівників. На цих підприємствах працівники виступають як: 1) власники майна (акціонери); 2) як наймані працівники. Отже, як власники майна вони мають право обирати правління, брати участь у формуванні, розподілі та використанні прибутку, одержувати дивіденди, приймати рішення відносно подальшого життя та розвитку підприємства. Як наймані працівники вони мають право на договірне регулювання трудових, соціально-економічних відносин шляхом укладання колективного договору, в якому буде визначено системи і форми оплати праці, порядок та умови визначення конкретних розмірів заробітної плати, установлення та визначення пільг, гарантій роботи, режим роботи та відпочинку, види відпусток та інше.

Сторонами колективного договору на таких підприємствах виступають: уповноважений власниками орган (правління, рада підприємства) або особа (керівник), з однієї сторони, і уповноважений колективом найманих працівників орган в особі профспілкової організації. На акціонерних та кооперативних підприємствах існує особливість сторін, які заключають колективний договір. Засновники підприємств, які не працюють на вищезгаданих посадах у цьому колективі, не можуть представляти при переговорах і укладенні колективного договору жодну із сторін: ні найманих працівників, ні власника, якщо ці повноваження передані органу або особі, що представляє інтереси власників. Дія колективного договору на таких підприємствах поширюється на всіх працівників підприємства, незалежно від того, чи є вони акціонерами і найманими працівниками або лиши найманими працівниками.

Власник або уповноважена ним особа повинна вести переговори з представниками трудового колективу у визначений час і у встановле-

106