ПЕРЕДМОВА

Не існує нічого, що не долалося би працею.

Джордано Бруно

Сьогодні трудове право визнається однією з головних галузей права в системі права кожної розвинутої країни. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться площина переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами суспільних відносин. Це сфера, в якій задіяно найбільшу кількість членів суспільства, а тому вона заслуговує на особливо пильну увагу з боку держави.

Людина і суспільство можуть споживати лише те, що створено працею. Що вища організація праці, то кращою є її виробнича потужність. Праця в сучасному суспільстві є категорією загальносоціальною, економічною, і, певна річ, юридичною. Матеріальну основу будь-якого суспільства складає трудова діяльність людини, яка водночас розвиває і удосконалює саму людину. Усі великі відкриття, науково-технічний поступ – це результат великої праці багатьох поколінь людей.

Праця визначає багатство суспільства і обумовлює його розвиток. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, що реалізує її фізичні та розумові здібності задля отримання матеріальних і духовних благ, що називаються продуктом праці. Ведучи мову про правове регулювання праці, маємо на увазі регулювання відносин у сфері праці, тобто поведінки їх учасників у цих відносинах, а не праці як діяльнісного процесу.

Трудове право регулює відносини праці в системі суспільної організації праці, тобто фактично будь-якої праці, охопленої виробництвом благ. Усяка спільна праця вимагає належної організації і управління, і заснована на певній формі власності і господарювання. Однак потрібно мати на увазі: організація праці має два боки: технічний та соціальний.

Технічна організація праці – це, в першу чергу, зв’язок людини в процесі праці із засобами праці, технікою, матеріалами, машинами і механізмами, технологічним процесом у цілому, і по-друге, це ві-

9

Трудове право України

дображення відношення людини до природи, ступінь впливу на неї при використанні її ресурсів в процесі трудової діяльності. Технічна організація праці правом не регламентується, однак має безпосередній вплив на її соціальну сторону.

Суспільна організація праці – це існуючий в даному суспільстві і конкретній державі зв’язок між людьми та їх колективами в процесі спільної праці, що включає їх відносини власності щодо засобів виробництва і продуктів праці. Це історично обумовлені зв’язки, і саме вони в сучасних умовах є предметом правового регулювання, тобто предметом галузі трудового права. Суспільна організація праці – завжди історично обумовлена її організація в кожному суспільстві та організованому ним суспільному виробництві. А суспільним виробництвом є спільне виробництво благ для суспільства і кожної окремої особи, що визнається державою і визначається сферою її права.

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей національного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в Основному Законі право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.

Трудове право – галузь національного права, що відіграє першорядну роль у регулюванні трудових відносин працівників з роботодавцями незалежно від їх організаційно-правових форм. Воно регулює за активної участі його суб’єктів трудові відносини працівників з роботодавцями та інші, дотичні до них відносини, що безпосередньо пов’язані з ними, і встановлює права та обов’язки у сфері праці суб’єктів трудового права та відповідальність за їх порушення.

10

ТЕМА 1. ТРУДОВЕ ПРАВО:

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Labor non onus, sed beneficium. Праця – не тягар, а благо. Non laborare hominem non decet.

Життя без праці не прикрашає людину.

§ 1. Поняття трудового права та історія його становлення

За своєю природою і соціальним призначенням трудове право має гуманістичний характер. У своїй основі воно спрямоване на захист інтересів осіб, змушених в силу об'єктивних обставин продавати свою робочу силу. Більше того, вважається, що трудове право належить до сфери так званого соціального права. Тобто це таке право, яке встановлює соціальні гарантії для певної частини суспільства з метою надання громадянам рівних можливостей участі у суспільнотрудових відносинах та має забезпечувати дотримання соціальної злагоди і благополуччя у суспільстві.

Трудове право розвивалося протягом майже двох століть разом з формуванням капіталістичних суспільних відносин і склалося у самостійну галузь права після Другої світової війни. Вся історія трудового права – це, по суті, історія соціального законодавства.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого утворилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, за якого працівник змушений був, але «вільно» і «на власний розсуд», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар – робочу силу.

Наприкінці XVIII ст. буржуазна революція у Франції проголосила свободу праці, чим було забезпечено свободу попиту і продажу робочої сили. З моменту проголошення свободи праці трудові відносини складались без порушення інтересів буржуазії, оскільки, залишившись без засобів виробництва, працівник змушений був погоджуватись на запропоновані йому умови. При цьому формально «права і обов'язки» визначались угодою сторін, тому державу трудові відносини в той час не цікавили.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права. Договір найму, або, як його називав законо-

11

Трудове право України

давець, – договір про найом послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар – робоча сила.

Робоча сила, яка була прирівнена до товару, не знаходила попиту. З’явилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, виникають страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому рухові. Приймається низка законів, спрямованих на регулювання трудових відносин. Спочатку система нових норм спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоча приписи цих норм охоплювали значно ширше коло відносин, аніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, але й людей розумової праці.

В середині XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалося до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.

Після Другової світової війни міцно закріплюється термін «трудове право». Воно регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і яку саме роботу: службовця чи робітника (за неформальною класифікацією законодавства розвинутих країн – «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому чітко і точно відбивається основний зміст регламентованих ним відносин – відносин у сфері праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес. Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю

12

Тема 1. Трудове право: загальні положення

на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник – робітником («синій комірець»). Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і налаштовувати систему машин чи комплекс автоматизованих механізмів, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься тільки фізичною або розумовою.

Підсумовуючи, зазначимо, процеси становлення капіталістичного ринкового виробництва з його індустріалізацією і науковотехнічним прогресом, економічними кризами, використанням найманої праці, які супроводжувалися посиленням робітничого і особливо страйкового руху, змусили розвинені держави піти шляхом формування цілісного трудового законодавства. Втручання держави в регулювання відносин, пов'язаних із застосуванням праці, шляхом видання правових актів у цій сфері, спершу стосувалось охорони праці жінок і молоді. Запровадження ж обов'язкового соціального страхування, а також створення особливих юрисдикційних органів для захисту інтересів певних груп найманих працівників свідчили про соціальну спрямованість у підходах до регламентації цих відносин. Поряд із суто державними заходами у цій сфері набувають самостійного значення заходи, пов'язані із самозахистом найманих працівників, які з метою охорони власних інтересів починають створювати профспілки. Відтак у трудовому праві з'являються нові суб'єкти, які виступають на боці працівників, та нові норми, що регулюють трудові відносини і не є при цьому продуктом держави та її органів.

Як свідчить досвід західноєвропейських країн, трудове право формується на базі: а) встановлених державою правових норм; б) міжнародно-правових норм, що регулюють трудові відносини, і які ратифіковані в установленому порядку та імплементовані до

13