Трудове право України
його роботи, встановлює за погодженням з ним конкретний розмір заробітної плати. Для працівників бюджетних установ схеми посадових окладів встановлюють на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Крім того, спеціальними нормативно-правовими актами встановлені посадові оклади деяких категорій працівників: суддів, прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців та ін.
На практиці останнім часом широко використовують для оплати праці так звані безтарифні системи. При їх застосуванні розмір заробітної плати ставиться у залежність від кінцевих результатів роботи підприємства. Такі системи поширені на підприємствах з невеликою кількістю працюючих. Прикладом може бути застосування при визначенні заробітної плати працівника коефіцієнта трудової участі (КТУ). Він є показником особистого вкладу працівника у загальні результати праці. КТУ залежить від різних чинників, що можуть понижувати або підвищувати його величину. До показників, які знижують значення КТУ, можна віднести: порушення трудової дисципліни, порушення техніки безпеки, невиконання вказівок бригадира, майстра, перевитрати матеріальних ресурсів, зниження якості продукції, що випускається, тощо. Розрахунок заробітної плати проводиться шляхом ділення колективного заробітку на суму коефіцієнтів усіх працівників. А вже потім базова величина коефіцієнта перемножується на відповідний коефіцієнт і отримується розмір оплати праці конкретного працівника.
§ 5. Системи оплати праці
Системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Системи заробітної плати характеризують взаємозв’язок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій. Зрозуміло, що варіантів такого взаємозв’язку може бути безліч, і будьякий з них, реально існуючий на конкретному підприємстві є системою заробітної плати.
Під системою оплати праці варто розуміти певний спосіб установлення співвідношення між витраченою працівниками працею, що вимірюється відповідно до певних показників, і розмірами заробітної плати, що нараховується їм.
252
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
Згідно КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, премій, доплати, винагороди та інші заохочувальні та гарантійні виплати встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та іншими угодами. Вибір тієї чи іншої системи оплати праці проводиться роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Основними вимірниками витрат праці є кількість виготовленої продукції (наданих послуг) відповідної якості або робочий час, тобто кількість днів, годин, протягом яких працівник зайнятий на підприємстві. Такому поділу вимірників витрат праці відповідають дві форми оплати праці, що базуються на тарифній системі — відрядна і почасова і включають ряд систем для різних організаційнотехнічних умов виробництва. Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції (обсяг виконаної роботи) застосовують відрядну систему заробітної плати; коли ж мірою праці є витрачений працівником час – почасову.
Відрядна система передбачає оплату виробленої продукції за відрядними розцінками. Відрядна розцінка розраховується виходячи з тарифної ставки і встановленої норми праці. Така система застосовується у випадках, коли є можливість встановити кількісні показники праці в одиницях продукції. Відрядна система оплати праці використовується переважно для стимулювання кількісних показників виробництва продукції.
Для правильного й ефективного застосування відрядної системи оплати праці необхідно враховувати наступні умови:
1.наявність кількісних показників виробітку або роботи, що правильно відображає витрати праці працівників;
2.можливість для встановлення норм виробітку та точного кількісного обліку їх виконання;
3.наявність умов для точного обліку фактично вироблених працівником виробів або здійснених робіт;
253
Трудове право України
4.наявність виробничих умов для збільшення працівником своїми зусиллями вироблення продукції або виконаних робіт проти встановлених норм і завдань.
На практиці застосовуються декілька варіантів відрядної сис-
теми: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна, акордно-преміальна, непряма відрядна.
Пряма відрядна система оплати праці передбачає простий спосіб обчислення заробітку кожного працівника шляхом множення відрядної розцінки на кількість одиниць виготовленої продукції.
Відрядно-преміальна: оплата праці включає відрядний заробіток і премії за досягнення результатів, що заохочуються.
При відрядно-прогресивній системі розрахунок заробітної плати працівника в межах виробничого завдання здійснюється за звичайними відрядними розцінками, а за перевиконання норм виробітку заробітна плата розраховується за прогресивно зростаючими розцінками.
Якщо використовується акордна система оплати праці, то розрахунок відрядних розцінок проводиться не щодо окремої операції чи одиниці продукції, а щодо усього обсягу роботи. Розмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із зазначенням терміну виконання, наприклад, об’єкт будівництва. Остаточний розрахунок провадиться за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт.
Акордно-преміальна система передбачає ще і премії за якісне або дострокове виконання робіт.
Відрядна система може бути індивідуальною або колективною, залежно від способу організації праці. Індивідуальна відрядна система застосовується на виробничій дільниці, де забезпечений чіткий облік праці окремих працівників. Колективна відрядна встановлюється за загальними результатами праці бригади. При цьому розподіл заробітку провадиться із застосуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). На підприємствах приймаються локальні положення про КТУ, встановлюються конкретні показники, порядок обчислення заробітку. Враховується також кваліфікація працівника. Розмір заробітної плати не може бути нижчим встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Почасова система оплати праці широко застосовується для оплати праці спеціалістів і керівників, службовців, тобто тих категорій працівників, працю яких неможливо обчислити одиницями
254
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
виготовленої продукції. Вона ставить розмір заробітної плати працівника в залежність від відпрацьованого ним часу. За розрахунок беруться годинні або місячні тарифні ставки
Залежно від того, який відрізок часу взято для обчислення заробітку, почасова система поділяється на погодинну, поденну, помісячну.
При погодинній і поденній оплаті заробіток визначається шляхом множення відповідної годинної чи денної тарифікації ставки на число відпрацьованих в обліковому періоді (як правило – календарний місяць) годин або днів.
При помісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці. Оплата праці за місячними посадовими окладами застосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер (технічні виконавці, деякі посади робітників) і щодо керівників та спеціалістів. Така оплата праці може бути простою (весь заробіток складається лише із встановленого окладу), і преміальною (заробіток складається із встановленого окладу та премії за досягнення певних показників, що заохочуються).
За почасової форми заробітної плати умовою отримання заробітку за фактично відпрацьований час повинно бути виконання певного обсягу роботи, який встановлюється нормованим завданням. Широке застосування почасової оплати вимагає також чіткої організації забезпечення виробництва сировинною, матеріалами, енергією, інформацією тощо.
Обидві зазначені системи оплати праці на практиці застосовуються спеціально у поєднанні з різними преміальними системами для стимулювання високопродуктивної, якісної праці.
На підприємстві, в установі, організації власник або уповноважений ним орган не мають права в односторонньому порядку приймати рішення щодо питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективним договорами.
§ 6. Преміювання
Преміальні системи використовуються для додаткового матеріального заохочення працівників. Вони передбачаються спеціальними положеннями про преміювання, що затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). На практиці положення про преміювання є додатками до колективного договору.
255
Трудове право України
Під преміюванням розуміється виплата працівникам грошових сум понад основний заробіток з метою стимулювання результатів праці та їх заохочення.
У положенні про преміювання визначаються види премій, категорії працівників, які охоплені відповідними преміями, показники і умови преміювання, а також розміри премій залежно від встановлених показників.
Преміювання здійснюється у формах:
-преміювання, передбачене системою оплати праці;
-преміювання як вид заохочення (поза системою оплати праці). Умовами преміювання є досягнення встановлених у положенні
показників (кількісних і якісних) у роботі. Важливою умовою преміювання є також дотримання трудової дисципліни. У положеннях про преміювання передбачаються випадки повного або часткового позбавлення премії. Це, як правило, прогули, запізнення на роботу, поява на роботі в нетверезому стані тощо.
Премії обчислюються переважно у відсотках до тарифної ставки чи посадового окладу працівника. Виплачуються вони або помісячно, або поквартально. У тих випадках, коли для працівників передбачена виплата премії за досягнення заздалегідь встановлених виробничих показників, що входять до системи оплати праці, має місце почасово-преміальна або відрядно-преміальна система.
При введенні таких систем на підприємстві приймаються локальні положення про преміювання, які затверджуються власником з погодженням з профкомом. У положеннях встановлюються конкретні показники, умови преміювання, коло працівників, що мають отримати премію, розмір премії (звичайно конкретний відсоток до посадового окладу), підстави для зниження і позбавлення премії. У положенні про преміювання найкраще вказати, що преміювання працівників за результатами їх роботи є правом, а не обов’язком працедавця і залежить від багатьох причин. Таким чином, працедавець чесно повідомляє працівникові, що зарплату, зазначену в колективному договорі, він виплачуватиме щомісяця, а премію – за результатами роботи.
У положенні про преміювання важливо визначити конкретні та чіткі критерії виплати премії працівникам організації. Можна вказати, які показники будуть враховуватися. Наприклад, для бухгалтерії це може бути подання в термін звітності, своєчасне нарахування виплат працівникам тощо, для відділу продажів – відсутність скарг
256
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
клієнтів, виконання плану тощо. Положення про преміювання має також визначити, чи нараховується премія за роботу у вихідні та святкові дні, чи враховується підвищена в цьому випадку оплата праці для обчислення премії.
Одним із видів стимулювання працівників є виплата винагороди за результатами роботи підприємства за рік. Положення про порядок виплати винагороди за результатами річної роботи затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і може так само бути додатком до колективного договору. У цьому положенні визначаються розмір винагороди за підсумками річної роботи та умови її виплати.
За цільовим призначенням премії в рамках системи оплати праці поділяють на два види: премії за основні результати господарської діяльності і премії за поліпшення окремих сторін виробничої діяльності (спеціальні системи преміювання).
Розмір премії визначається, як правило, за окладом (тарифною ставкою) працівника, що фіксується в положенні про преміювання. Наприклад, встановлюється, що премія працівника за звітний період може становити від 30 до 70% його окладу (тарифної ставки) за місяць.
У розмірі премії враховується стаж роботи на даному підприємстві. У повному розмірі така премія виплачується працівникам, котрі працювали весь календарний рік. Винагорода виплачується після підведення підсумків господарської діяльності підприємства за рік на зборах трудового колективу.
Як правило, премія виплачується разом із заробітною платою. Якщо премія призначена у зв’язку з винятковими заслугами і носить разовий характер, то відомості про її виплату слід занести до трудової книжки у розділ, присвячений заохоченням. Відомості про щомісячні, а також присвячені подіям премії (Новий рік, 10-річчя фірми тощо) до трудової книжки не заносяться.
Розрізняють індивідуальне та колективне преміювання робітників. Індивідуальне преміювання застосовується у тому разі, коли з огляду на специфіку виробництва мають враховуватися індиві-
дуальні результати праці, незалежно від результатів праці інших робітників. Показники й умови преміювання встановлюються за окремими професіями або видами робіт. Премія розраховується на основну заробітну плату кожного робітника залежно від індивідуальних результатів роботи.
257
Трудове право України
Колективне преміювання застосовується як за колективної, так і індивідуальної організації праці, з тим щоб стимулювати робітників до досягнення найкращих загальних, кінцевих результатів роботи бригади, дільниці, цеху. Колективну премію нараховують на основну заробітну плату бригади (дільниці, цеху) залежно від виконання колективних показників діяльності. Колективну премію розподіляють між працівниками залежно від особистого внеску, відпрацьованого часу і коефіцієнта трудової участі.
Зниження (позбавлення) премії проводиться за спеціальними підставами, а саме: за порушення виробничої, технологічної дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; появу на роботі в нетверезому стані; розкрадання на роботі.
При преміальній системі оплати праці працівник має суб'єктивне право вимагати виплати премії при досягненні запланованих показників, а власник зобов'язаний виплатити суму премії.
Одноразове заохочення здійснюється без встановлення показників. Воно повністю залежить від суб'єктивного волевиявлення власника або уповноваженого ним органу. У працівника немає суб'єктивного права на таке заохочення.
Працівники мають бути попереджені про зміни в системі преміювання лише у разі, якщо вони погіршують систему преміювання (зміни скасовують преміювання або зменшують розміри премій). Якщо зміни збільшують оплату праці, попереджувати працівників не потрібно.
Позбавлення премії проводиться за конкретні упущення в роботі, перелік яких встановлюється в локальному положенні.
§ 7. Порядок виплати заробітної плати. Право працівника на оплату праці та його захист
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим і неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов’язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.
258
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» забороняє будьяке зниження розмірів заробітної плати залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру. А у ст. 9 Закону України «Про оплату праці» міститься правило, згідно з яким мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.
При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці:
а) |
загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; |
б) |
розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; |
в) |
сума заробітної плати, що належить до виплати. |
|
Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За |
особистою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватись через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Ст.23 Закону України «Про оплату праці» дозволяє, як виняток,виплачувати заробітну плату натурою, якщо це передбачено колективним договором. За даною статтею можлива тільки часткова виплата зарплати натурою (за цінами, не вище собівартості), у розмірі, що не перевищує 30 % нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості).
259
Трудове право України
Оплата праці працівників установ і організацій, фінансованих з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативноправових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнуваньі позабюджетних доходів.
На важких роботах, роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці, роботах з особливими природними, географічними й геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров’я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
Законодавство передбачає підвищену оплату праці при роботі в особливих природних, географічних та геологічних умовах. Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» передбачається підвищена оплата громадянам, які працюють на території гірського населеного пункту.
Підвищення оплата праці передбачена для працівників, що працюють на територіях радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Працівники, які працюють за сумісництвом (що виконують у вільний від основної роботи час іншу оплачувану роботу за трудовим договором), одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром. Сумісники мають право на оплату за фактично виконану роботу у тих випадках, якщо її виконав працівник, якому законодавством заборонено працювати за сумісництвом.
Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України. Слід зауважити, якщо працівник є студентом денної форми навчання й працює на підставі трудового договору, то в цьому випадку він не є сумісником, і оплата праці провадиться на загальних підставах.
Трудове законодавство, встановлюючи гарантії захисту трудових прав найманих працівників, регулює заробітну плату при відхиленні від нормальних умов. Зокрема, коли виконуються роботи різної кваліфікації при почасовій оплаті праці, застосовуються ставки оплати роботи вищої кваліфікації. При відрядній оплаті праці заробітна плата нараховується за розцінками роботи, яка виконується. Якщо працівник виконує роботу, яка тарифікована нижче від присвоєного йому розряду, то йому виплачується міжрозрядна різниця,
260
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
тобто різниця між тарифною ставкою і розрядом виконуваної роботи. Стаття 104 КЗпП України зазначає, що виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються у колективному договорі. Ці умови можуть бути визначені також у трудовому договорі або ж у локальних правових актах.
Якщо працівник виконує надурочні роботи, то заробітна плата виплачується у подвійному розмірі. При цьому за погодинними ставками заробітна плата обчислюється у подвійному розмірі годинної ставки за фактичний час надурочної роботи. А при відрядній оплаті за виконану роботу надурочно працівнику виплачується доплата у розмірі 100 відсотків. У колективному договорі можуть бути встановлені і вищі гарантії працівникам для компенсації їм надурочних робіт. У подвійному розмірі оплачується робота у вихідні, святкові і неробочі дні.
У випадку суміщення професій, а також виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника проводиться доплата до заробітної плати. При цьому ст. 105 КЗпП України визначає, що розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
За роботу в нічний час працівнику проводиться доплата згідно з правилами ст. 108 КЗпП України, тобто у розмірі, який визначається колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Час простою з вини працівника, а також повний брак з його вини оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розмірами. Брак, що стався не з вини працівника, оплачується за зниженими розцінками, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду. При простої не з вини працівника йому нараховується оплата з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки або окладу.
Якщо простій виник у зв'язку з виробничою ситуацією, небезпечною для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, то за таким працівником зберігається середній заробіток за весь час простою.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то за-
261
Трудове право України
значені суми мають бути виплачені не пізніше наступного після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Уразі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у всякому випадку повинен у зазначений строк виплатити не оспорювань ним суму.
Уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, при відсутності при відсутності спору про їх розмір, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Законодавством забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою.
Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі чи організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) керівника:
а) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення помилково нарахованих сум; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках керівник підприємства, організації вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчислено суми;
262
Тема 6. Правове регулювання оплати праці
б) при звільнені працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки.
Але відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з наступних підстав:
-в разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
-переведення, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду; в разі відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством (установою, організацією), а також в разі відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
-в разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
-виявлення невідповідності займаній посаді або виконуваній роботи внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню роботи;
-нез’явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців внаслідок тимчасової непрацездатності;
-при направленні на навчання та у зв’язку з переходом на пенсію.
в) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації, якщо розмір покриття такої шкоди не перевищує середнього місячного заробітку.
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством – п’ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати. Але зазначені обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків. Не допускається відрахування вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством стягнення не звертаються.
Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.
263
Трудове право України
У законодавстві передбачено механізм захисту зарплати в умовах плинності ринкових цін та інших ринкових показників. В період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація – це встановлений законами та іншими нормативноправовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодувати їм дорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлено в розмірі 101 %.
Окремо необхідно підкреслити право працівника на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. і постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Компенсація громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам.
Не підлягають індексації:
-доходи громадян від здачі майна в оренду;
-від акцій та інших цінних паперів;
264