Суспільне виробництва та його структура.
Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських потреб. Усе це люди добувають у процесі виробництва. Таким чином, виробництво є основою життя людського суспільства. Політична економія має справу не з будь-яким конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності функціонування суспільного виробництва. Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) у їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємообумовленості та взаємозалежності Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку Суспільне виробництво включає в себе чотири стадії: - безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); - розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); - обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; - споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.
Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництва: матеріальне та нематеріальне виробництво. Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки: - завжди є суспільним виробництвом; - має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється; - у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми; - є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи. Найважливішою складовою процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця - свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Основні моменти процесу праці: робоча сила (особистий фактор виробництва; предмети праці, засоби праці (речовий фактор виробництва). У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ - книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відноситься до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична цінність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини. Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва Ознаки товару-послуги: 1) сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності; 2) процесі виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера, перукаря тощо); 3) послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися. У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад 55 % працездатного населення й виробляється від 60 до 75 % валового національного продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їх потреб.
Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів: власне виробництво; розподіл; > пофазна структура виробництва обмін; споживання. Ці елементи називають фазами виробництва, тому дану структуру можна назвати пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов'язані, хоч кожна з них відносно відокремлена, тобто має певні характерні особливості. Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте. Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає спосіб споживання. Отже, власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціями і роллю тісно між собою пов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має носити споживацький характер, тобто кінцевою метою передбачати створення продукції для задоволення особистих потреб всіх членів суспільства. Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою, або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання. Сучасна економічна ситуація в Україні значною мірою обумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектора. Так, у 2006 р. в структурі реалізованої продукції промисловості питома вага харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів становила 15,5%, а галузей легкої промисловості (текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та хутряних виробів; виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів) - всього 1,5%. Тому одним з важливих завдань структурних перетворень на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення. Перш ніж увійти у фазу споживання продукт має пройти стадії розподілу і обміну. Розподіл виступає в трьох видах: а) розподіл засобів виробництва; б) розподіл трудових ресурсів; в) розподіл предметів споживання. У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу чи окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, продукт має пройти стадію обміну. Обмін виступає в трьох видах: а) обмін діяльністю і здібностями; б) обмін засобами виробництва; в) обмін предметами споживання. Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дозволяє розкрити зміст економічного ладу як субординованої системи економічних відносин. Сфери суспільного виробництва.
Основне виробництво, виробнича і соціальна інфраструктури За сферами економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна виділити три великих блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) соціальна інфраструктура. Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, агропромисловий комплекс, хімічно-лісовий комплекс, виробництво товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. Наприклад, на сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 55 тис. підприємств, які виробляють промислову продукцію. У галузях основного виробництва зосереджується основна маса ресурсів. Так, у валовому національному продукті сфера промислового виробництва в Україні посідає 55,8%, у той час як у Великобританії - 29,8%, Франції - 29,6%, США - 26,2%, Японії -33,8%. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До цих галузей відносяться: - транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; - спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично рівнозначна примноженню суспільного багатства. Тому розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки. У розвинутих країнах сфера виробничих послуг - це велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сфері створюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. З наведених даних переконливо випливає такий важливий висновок: у сучасних умовах важливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва в Україні має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому складають сферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері. Це обумовлює існування соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примноженні їх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі ця сфера людської діяльності відносилася до невиробничої сфери. Підставою такого висновку було те, що в ній не створюються матеріальні блага. Звичайно, невиробнича сфера існує: держапарат, апарат управління громадських рухів, армія, міліція. Проте всю соціальну інфраструктуру віднести до невиробничої сфери не можна. Тут створюються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей. Праця, що створює послуги, є суспільно необхідною і суспільно корисною. Вона є рівноцінною праці у сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною працею. Тому соціальна інфраструктура - це сфера нематеріального виробництва, і її не можна ототожнювати з невиробничою сферою. Соціальна інфраструктура включає такі галузі: - охорона здоров'я і фізична культура; - загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система; - підвищення кваліфікації і т.п.; - житлово-комунальне господарство; - пасажирський транспорт і зв'язок; - побутове обслуговування; - культура і мистецтво. Згідно з прийнятою у статистиці практикою обліку до соціальної сфери належить наука, так як вона є однією з форм суспільної свідомості, одним з головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна наука має включатися в процес матеріального виробництва: вона виступає як безпосередня продуктивна сила. Такий розподіл характерний і для торгівлі, транспорту, зв'язку: ці галузі належать як до матеріального виробництва (в міру продовження в них процесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сфері обслуговування людей). Охорона навколишнього середовища може бути віднесена до матеріального і нематеріального виробництва не так безпосередньо: до матеріального виробництва - так як впровадження природоохоронних технологій здійснюється шляхом вдосконалення виробництва; до соціальної сфери - так як покращення навколишнього середовища безпосередньо пов'язане зі створенням сприятливих умов для життя людини. Оптимальне співвідношення матеріального і нематеріального виробництва дозволяє забезпечувати поєднання матеріального добробуту і духовного розвитку людини. Досвід показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнах поступово перетворюється в основну сферу людської діяльності. Так, у США у сфері соціальних послуг створюється більше половини валового внутрішнього продукту, в Україні цей показник складає 33,6%. Обсяг і якість соціальних послуг яскраво характеризує економічний прогрес суспільства та рівень життя населення. Тривалий час недооцінка ролі цієї сфери обумовлювала значне відставання розвитку у нас саме тих галузей, які сьогодні визначають рівень цивілізованості суспільства, характер соціальної спрямованості суспільної діяльності: охорона здоров'я, побутове обслуговування населення, матеріально-технічна база науки, вищої і середньої освіти та ін. Тому сьогодні важливим стратегічним завданням економіки має бути прискорений розвиток соціальної інфраструктури. Важливою складовою частиною суспільного виробництва є також його організація і управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процес має бути певним чином організований. Причому в умовах посилення усуспільнення виробництва, розвитку поділу праці, спеціалізації і кооперування зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки. Суспільна організація виробництва має відповідати таким вимогам: - створювати широкі можливості для природно-історичного процесу економічного розвитку з оптимальним поєднанням ринкових і державних методів регулювання економіки, не допускаючи волюнтаристського втручання у виробництво; - реалізувати останні досягнення науково-технічного прогресу і бути адекватною наявному рівню реального усуспільнення виробництва. Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічному розвитку та підвищенню його ефективності.
Фізкультурно-спортивні послуги та їх економічний зміст.
Валовий суспільний продукт і його складові частини.
Валовий суспільний продукт — вартість створених у суспільстві матеріальних благ, які за винятком проміжного продукту, використовують на задоволення матеріальних потреб населення. За вартістю валовий суспільний продукт складається з вартості перенесених засобів виробництва, або фонду заміщення, і національного доходу, або новоствореної вартості. Фонд заміщення складається з вартості заміщених основних виробничих фондів сфери матеріального виробництва, які переносять свою вартість на новостворений продукт частинами в міру зношування (або амортизації), та вартості заміщення оборотних виробничих фондів, які повністю переносяться на новостворений продукт. Результатом суспільного відтворення, незалежно від його типу, є сукупний суспільний продукт (ССП). Він являє собою виражений у :Ш ринкових цінах обсяг товарів і послуг, створених протягом певного часу (як правило, року). ССП перебуває в постійному русі, вихідним пунктом якого є виробництво, а кінцевим - споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між значною кількістю виробників і споживачів ССП. Вони відображенні у схемі економічного кругообігу доходів і витрат в національній економіці. В умовах товарного виробництва суспільне відтворення (як і суспільне виробництво) передбачає відтворення сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах, тобто мас двоїстий характер. Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (ресурсів) як в натурально-речовій, так і вартісній формі. За таких умов велике значення має структура сукупного суспільного продукту, його окремих частин, формування необхідних пропорцій суспільного виробництва, досягнення ринкової рівноваги, функціональне призначення його складових частин. З цією метою ще у XVIII ст. Ф. Кене створив добревідому економічну таблицю, у якій виокремив у складі сукупного суспільного продукту продукцію сільського господарства і промисловості, де розмежував засоби виробництва і предмети споживання. А. Сміт також виділяв у складі ССП засоби виробництва і предмети споживання. Взявши до уваги цю обставину К.Маркс обгрунтував поділ сукупного суспільного виробництва на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва; II - виробництво предметів споживання. Нині висувають пропозиції щодо виділення підрозділу, який створює засоби оборони та виробництва послуг. При аналізі суспільного відтворення такого підходу дотримувався і Дж. М. Кейнс, використовував його лише щодо сфери обігу. При визначенні обсягів споживання Дж. М. Кейнс відраховував з цієї сукупності продуктів засоби виробництва (як визначав Кейнс, те, що підприємці купують один в одного). Це дає змогу отримувати обсяг реалізації предметів споживання. Відповідно до натурально-речової форми та функціонального призначення відповідних благ сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. У промисловості виокремлюють групи "А" (виробництво засобів виробництва) та групу "Б" (виробництво предметів споживання). В усі часи існування матеріального виробництва вони виконували різні функції у процесі суспільного відтворення. Перші з них призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, а другі - для відтворення вартості робочої сили. Цей поділ зумовлений тим, що продукція І підрозділу за своїм натурально-речовим складом є такою, що не може бути безпосередньо спрямована на відтворення вартості робочої сили, яка була витрачена при виробництві засобів виробництва. Для цього використовуються предмети споживання, які за натуральною формою є продукцією II підрозділу. Для поновлення виробництва цієї продукції треба відновити зношені засоби виробництва. Продукція яка виробляється в І підрозділі, не може бути в ньому об'єктом особистого споживання. Але її створюється більше, ніж потрібно для виробничого споживання у І підрозділі. Частина засобів виробництва спрямовується у II підрозділ для обміну на предмети споживання. Подібно до цього вся продукція II підрозділу не може повністю використовуватися для виробничого споживання в ньому, але її створюється більше, ніж потрібно для особистого споживання в цьому підрозділі. Тому певну її частину спрямовують у І підрозділ для обміну на засоби виробництва для II підрозділу, потреба в яких визначається необхідністю поновлення використаних засобів виробництва та розширення виробництва. Крім сфери матеріального виробництва, виділяється також сфера нематеріального виробництва, до складу якої належать галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності) й надаються нематеріальні послуги (освіта, наукове обслуговування, охорона здоров'я). Сукупність виробництва матеріальних благ і нематеріальних послуг утворює сферу послуг. У західній економічній літературі крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, існує також поділ на первинне, вторинне, третинне виробництво відповідно до характеру виробничих функцій. Щодо первинного виробництва, то до нього належать видобувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво, кормовиробництво і т. п.). Основою вторинного виробництва є первинне. Воно є похідним та залежним від первинного і охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного та пов'язане зі створенням і наданням різноманітних послуг. Послуги поділяються на ті, що обслуговують виробництво, і ті, що обслуговують окремих осіб, тобто існує поділ на виробничі та особисті послуги. Нормальне протікання процесу суспільного відтворення неможливе без наявності виробничого транспорту, зв'язку, а також торгівлі, фінансово-кредитних установ. Сукупність галузей, які обслуговують суспільне відтворення, складають виробничу інфраструктуру. Економічно розвинені країни світу мають постійно зростаючу виробничу інфраструктуру з високим рівнем ефективності. Важливою характеристикою сукупного суспільного продукту є його вартісна структура. Досить повне уявлення щодо цієї економічної категорії надав К. Маркс у другому томі "Капіталу". Він довів, що структура вартості сукупного суспільного продукту, так само як і окремого товару, складається з двох частин: матеріальних затрат (с) і новоствореної вартості (V + т). Остання охоплює необхідний продукт К, що використовується для відтворення робочої сили, і додатковий продукт т, який іде на розширення виробництва та задоволення суспільних потреб. Натурально-речова та вартісна структура суспільного продукту перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кожному елементу вартісної структури суспільного продукту має відповідати той або інший натурально-речовий елемент. Для нормального протікання процесу суспільного відтворення кожний елемент його натурально-речового складу мас відновитися та реалізуватися. Для цього з урахуванням якісних змін у розвитку засобів та предметів праці, особистого фактора виробництва, охорони навколишнього середовища, підвищення ефективності господарювання необхідно постійно підтримувати такі загальні пропорції розширеного відтворення:
де с — та частина вартості сукупного суспільного продукту, за рахунок якої відтворюються спожиті засоби виробництва; v- вартість необхідного продукту; m- вартість додаткового продукту. Для нинішнього етапу соціально-економічного розвитку України притаманне те, що структура її національної економіки має у своєму складі переважну частку галузей промисловості групи "А", де створюються засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національній економіці нашої держави слід значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Вирішення цього завдання є посильною справою, бо Україна має необхідні для цього ресурси, добре оснащені підприємства легкої та харчової промисловості. Велике значення для соціально-економічного розвитку суспільства мають обсяги суспільного продукту. До його обчислення існують два підходи. Згідно з першим, який базується на марксистській теорії, ССП є результатом матеріального виробництва. Тому невиробничі послуги не включаються у вартість цього продукту. За такої методики підрахунків обсяг ССП не був вільний від повторного обліку, бо проміжна продукція могла враховуватись в ньому кілька разів. Проміжна продукція - це товари та послуги, які проходять декілька переробок, щоб матеріалізуватись у готовому продукті. Відповідно до другого підходу щодо обчислення обсягів продукту, то згідно прийнятою ООН методологією, кількості обчислення результатів суспільного виробництва здійснюють за допомогою двох макроекономічних показників - валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього продукту (ВВП).