Акціонерні підприємства : сутність, форми становлення та функціонування.
Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил. На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості Його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів. Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом. Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група — засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал. Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела). Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни. Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства. Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством. Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос"). Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації. Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації. Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом. В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину. До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009–2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби „повстання“ неорганізованих „рабів“ без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання». Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 тисячі закритих (приватних) акціонерних товариств, що становить дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств. Анонімне акціонерне товариство — акціонерне товариство з акціями на пред'явника. Публічне акціонерне товариство Особливостями публічного акціонерного товариства є:
акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;
товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;
при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством
товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;
річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);
обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії публічного товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування;
окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.
Приватне акціонерне товариство Особливостями приватного акціонерного товариства є:
максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб;
товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;
статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;
обрання членів наглядової ради приватного акціонерного товариства здійснюється або за принципом представництва у складі наглядової ради представників акціонерів або шляхом кумулятивного голосування;
товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку, хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.
Приватні АТ і ТОВ При обговоренні законопроекту «Про акціонерні товариства» НУ «ЮАУ ім. Я. Мудрого» було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:
Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу;
Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 100 осіб.
Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі. Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу. Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку і інтересам державного регулювання.
Акціонерні товариства в сфері туризму : проблеми становлення та розвитку.
Суть орендних підприємств. Умови та основні принципи їх господарської діяльності.
Орендне підприємство - це підприємство, яке створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.
Об'єктом оренди можуть бути: 1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (послуг, робіт); 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); 3) окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Орендарем може бути юридична особа, яка утворена членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Орендодавцями щодо державного та комунального майна можуть бути: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управління майном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є в комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна, а також (з дозволу орендодавців) цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Отже, оренда є формою економічних відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на певному державному підприємстві, в організації, та юридичною особою - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.
Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є: 1) об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); 2) строк, на який укладається договір оренди; 3) орендна плата з урахуванням її індексації; 4) порядок використання амортизаційних відрахувань; 5) відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (орендодавця і орендаря). Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки. Важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства є орендна плата. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендареві. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його економічних інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. Розмір ЇЇ може бути змінений за погодженням сторін. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Проте залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Питання створення і діяльності орендного підприємства, майнові відносини в Україні регулюються чинним законодавством. Найперспективнішою формою оренди є лізинг. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основний капітал. Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. Певний досвід роботи щодо розвитку лізингу вже нагромаджений і в Україні.