43. Ринкова ціна. Механізм та фактори ринкового ціноутворення.

В умовах ринкової економіки формування цін відбувається під впливом сукупності чинників. їх поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні чинники - це всі ті чинники, які впливають на витрати виробництва товарів і послуг (постійні, змінні, прямі, непрямі): вид товару, що виробляється; попит на деякий товар чи послугу та ін. Зовнішні чинники - державне регулювання цін, економічна, соціальна та політична ситуація в країні, правові чинники тощо. На ціну впливають також суб'єктивні, психологічні процеси (звички, традиції, мораль тощо). Одним із найважливіших чинників, що впливають на формування ринкових цін, насамперед є попит (покупець з його оцінкою корисності товару) і пропозиція (виробник-продавець з його витратами виробництва і бажанням отримати максимальний прибуток) та конкуренція. Саме у цій системі ринкових відносин і встановлюється ринкова ціна. У чому полягає її економічна сутність? Ринкова ціна — це ціна, яка встановлюється на ринку відповідно до суспільного попиту і пропозиції. Вона буває така: ціна попиту, пропозиції і рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, за якої споживачі (покупці) ще згодні купувати певні товари. Тобто це ціна, офіційно заявлена покупцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію придбати заявлений товар (на товарній біржі). Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, за якої товаровиробники (продавці) ще можуть пропонувати (продавати) свої товари. Тобто це ціна, офіційно заявлена продавцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію продати заявлений товар (товарній біржі). Ціна рівноваги - це ціна, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції. Тобто це ціна, яка встановлюється внаслідок досягнення рівноваги між ціною попиту і ціною пропозиції. Вона встановлюється внаслідок конкуренції продавців, їх покупців і дає реальну інформацію про умови виробництва товарів та послуг, потреби споживачів, рівень їх задоволення. При рівноважній ціні кількість товарів і послуг, які споживачі мають намір продовжувати купувати, відповідатиме тій кількості їх, яку виробники мають намір продовжувати постачати на конкурентний ринок. Ринкова ціна визначається двома кількісними величинами: витратами виробництва та середньою величиною прибутку на авансовий капітал. Така ціна являє собою ціну виробництва. її формуванню сприяє міжгалузева конкуренція, яка розгортається між підприємницькими структурами за найвигідніші умови застосування капіталу. В її процесі відбувається безперервне переливання капіталів з однієї галузі в іншу, що призводить до змін обсягу виробництва, внаслідок чого формуються нові співвідношення між попитом і пропозицією. Це впливає на рівень ринкових цін. Таке переміщення капіталів з галузі (з низькою нормою прибутку) в галузь (з високою нормою прибутку) триватиме доти, поки в усіх галузях економіки не створяться приблизно однакові форми господарювання, а норма прибутку не вирівняється в єдину загальну (середню) норму прибутку. Це досягнеться тоді, коли товари і послуги будуть реалізовані за ціною виробництва. Вона дасть можливість відшкодувати витрати виробництва і отримати середній прибуток кожному підприємству, що нормально процує. Через те, що конкуренція між підприємцями всіх галузей економіки за найбільш прибуткове застосування капіталу і органічна будова капіталу та швидкість Його обігу є постійними чинниками, то ціна виробництва має тенденцію відхилятися від суспільно необхідних затрат праці. Вона виступає безпосередньою економічною основою утворення і коливання ринкових цін. Тому підприємницькі структури повинні постійно дбати про те, щоб індивідуальна ціна продукту була меншою за суспільну ціну виробництва. Тоді товаровиробники, реалізуючи свою продукцію за ціною виробництва, будуть одержувати не тільки нормальний (середній) прибуток, а й надприбуток. Отже, в умовах нормальних ринкових відносин, досконалої (чистої) конкуренції ринкова ціна встановлюється незалежно від бажань окремих товаровиробників (продавців) чи споживачів (покупців), а під впливом співвідношення попиту і пропозиції на підставі виробничих витрат. Навпаки, для них ринкова ціна є орієнтиром на досягнення оптимальної господарської діяльності. її рух є основою перерозподілу різноманітних видів ресурсів, для переміщення капіталів з одних галузей в інші. Процес формування ринкових цін на товари і послуги охоплює такі основні етапи: 1) формування завдань ціноутворення; 2) визначення ринкового попиту на товар, що вироблятиметься; 3) оцінка витрат підприємства; 4) аналіз цін і товарів конкурентів; 5) вибір методів ціноутворення; 6) установлення остаточної ціни; 7) урахування заходів державного регулювання цін. Розглянемо зміст кожного з цих етапів детальніше, щоб скласти уявлений про те, що має робити підприємство (фірма) при зміні ринкових умов при підготовці до впровадження на конкурентний ринок свого нового товару. 1. Формування завдань ціноутворення охоплює забезпечення зростання обсягу реалізації товару, фінансової стійкості підприємства,максимізацію його прибутковості, завоювання лідерства на ринку за показниками якості та асортименту товару. Визначення попиту на товари і послуги охоплює визначення еластичності попиту на товари фірми під впливом зміни ринкової ціни, тобто визначення кількості товарів, які можна буде продати при різних рівнях ринкової ціни. Для реалізації цього завдання потрібно добре знати, чи призведе зниження ціни до розширення продажу. Оцінка витрат. Від рівня витрат залежить фінансово-економічне становище підприємства. Тому ціна має забезпечити швидке покриття всіх витрат і у майбутньому - максимальний прибуток. Аналіз цін і товарів конкурентів. Для реалізації цього завдання потрібно визначити вартість товару, за якої покупцю однаково вигідною є купівля аналогічних товарів різних виробників (підприємств). Тут важливо знати ціни та якість товарів конкурентів. Щоб посилити сприймання свого товару з боку споживачів (покупців), домогтися закріплення рівня продажу на конкурентному ринку та збільшення його обсягу, фірмі слід використовувати такі засоби, як цінові та торговельні знижки, підвищення якості продукції та обслуговування, зміни умов платежу тощо. Успішне вирішення цього завдання для кожного підприємства залежить від особливостей його продукції, можливостей і репутації. Вибір методів ціноутворення. Обгрунтування цін в ринковій системі господарювання спирається на використання всієї сукупності методів ціноутворення. Можна виділити такі основні методи установлення цін: витратний метод, метод цільового прибутку, метод з орієнтацією на конкуренцію, витратно-маркетинговий та і н. – Витратний метод найстаріший і найбільш простий. Суть його полягає в тому, що основою визначення цін є реальні витрати підприємства на виробництво і збут продукції, до яких додається прибуток відповідно до середньої норми для певної галузі економіки. Недоліки цього методу в тому, що він не бере до уваги чинники попиту, і тому існує небезпека втратити можливий прибуток. – Суть методу цільового прибутку полягає у визначенні ціни з урахуванням цільової норми прибутку на фактичні витрати в умовах визначеного обсягу продажу. – Метод з орієнтацією на конкуренцію — це спосіб формування цін на основі торгів, коли постачальників запрошують на постачання визначених видів товару. Пропозиції постачальників (тендери) спрямовуються до певного часу із зазначеною ціною у закритому конверті. Приймаються пропозиції з найменшою ціною, яка має спиратися на власні витрати постачальника та аналіз можливих пропозицій конкурентів. – Витратно-маркетинговий метод ціноутворення сполучає аналіз витрат і формування цін з урахуванням маркетингової тактики підприємства. Цей метод дає змогу встановлювати на свої товари такі ціни, так варіювати ними залежно від ситуації на ринку, щоб опанувати його з максимально можливою частиною, домогтися максимізації прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні і тактичні завдання підприємства. Отже, підприємство може вибрати для себе певний метод ціноутворення і визначити такий рівень цін, який забезпечить запланований обсяг прибутку і буде відповідати ринковій ситуації. 6. Установлення остаточної ціни. Потрібно щоб рівень ціни, що пропонується покупцю забезпечував відшкодування усіх витрат на виробництво і реалізацію продукції, врахував особливості і якість продукту фірми, ціни товарів-замінників, ціни та якість товарів конкурентів. 7. Урахування заходів державного регулювання цін. Держава розробляє і приймає закони, в яких регламентує основні правила ціноутворення. Найважливішим чинником його є державне регулювання цін. Воно здійснюється на основі адміністративних (прямих) і економічних (непрямих) методів. Прямі методи - це встановлення визначеного порядку ціноутворення; непрямі - це вплив на ціни через фінансову, податкову, грошово-кредитну, бюджетну і митну політику. Цінова політика держави спрямована на регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, стабільності оптових та роздрібних цін в національній економіці.

44. Проблеми формування ринкових відносин в Україні. Шляхи та перспективи їх вирішення.

45. Суть та функції фінансів. Основні джерела формування фінансів.

Фінанси – це

• економічні відносини, за допомогою яких у грошовій формі здійснюється процес розподілу та перерозподілу ВВП шляхом створення та використання фондів грошових коштів.

• відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов’язані з розвитком держави та товарно-грошового обігу.

• відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов’язані з розвитком держави та товарно-грошового обігу.

Ознаки фінансів:

• Фінанси – це грошові відносини;

• Фінанси – це відносини, що пов’язані з формуванням та використанням грошових фондів;

• Фінанси – це відносини, що носять розподільчий характер;

• Фінанси – це відносини, при яких відбувається рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

• Фінанси – це процес формування доходів та здійснення видатків;

• Фінанси – це відносини, яким притаманна еквівалентність (за призначенням) обміну та розподілу і нееквівалентність перерозподілу;

• Фінанси – це сукупність економічних відносин;

• Фінанси – це регламентована форма фінансових відносин;

• Фінанси – це політична категорія

Функції фінансів:

• Розподільча

• Регулююча

• Контрольна (все що можна виміряти – можна проконтролювати)

Функції економічної категорії є її внутрішніми властивостями, які виявляються у процесі практичної діяльності.

Переважна більшість вітчизняних науковців і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна. Розподільна функція є головною і виявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням. У процесах вартісного розподілу валового внутрішнього продукту можуть брати участь різні вартісні інструменти, зокрема фінанси, кредит, ціни і тарифи, заробітна плата, кожен з яких має свої особливості та власну історію. Фінанси як інструмент вартісного розподілу виокремлюється серед інших масштабністю, всеохопним характером та можливостями активного впливу на всі складові суспільного життя. Генезис та еволюція вартісного розподілу за допомогою фінансів супроводжувались зміною форм вартісного розподілу, пріоритетів у формуванні та використанні фінансових ресурсів, інвестування капіталу, наповненості та спрямованості грошових і фінансових потоків. Це у свою чергу суттєво впливало на історію розвитку людської цивілізації, зростання могутності чи занепад держав, створення, розподіл і споживання благ, розвиток виробництв, творчі та інтелектуальні здобутки тощо. Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовуються на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. На вартісний розподіл за допомогою фінансів суттєво впливає розмежування економічної власності. Об'єкти розподілу за допомогою фінансів такі: — валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік); — національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільні відносини лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо); — зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги, зовнішніх державних позик, іноземних інвестицій, а також інших міждержавних трансфертів від зарубіжних країн, міжнародних фінансових інституцій та іноземних юридичних і фізичних осіб. Суб'єктами розподілу є: — держава; — юридичні особи (суб'єкти господарювання різних форм власності, рівня підпорядкування та місця знаходження); — домогосподарства та фізичні особи; — міжнародні організації; — інші держави.

Оскільки об'єкт фінансових відносин — обмежена величина, а суб'єкти розподілу доволі численні, то таким відносинам, звичайно, притаманний доволі суперечливий характер, оскільки кожен суб'єкт прагне отримати від розподілу якомога більше вигід, проте зробити це можна лише за рахунок інших суб'єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин, якого можна досягти насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту. На жаль, науково встановлених показників оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту на практиці немає, тому для оцінки ситуації використовують два основних макроекономічних показники: рівень ВВП на одну особу та темпи зростання ВВП. Обсяг ВВП на одну особу є одним із основних критеріїв суспільного добробуту. Світовий банк поділяв країни за цим показником на чотири групи: — І група: країни з низьким рівнем доходів (менше 736 дол. США на одну людину); — II група: країни з рівнем доходів, нижчим від середнього (736—2935 дол. США); - III група: країни з рівнем доходів, вищим від середнього (2936— 9075 дол. США); — IV група: країни з високим рівнем доходів (більше 9076 дол. США). Розмір ВВП на одну особу серед держав світу дуже коливається. У високо-розвинених країнах він становить від 25 до 40 тис. дол. США, а в окремих (в основному в Скандинавських країнах та Японії) перевищує цю суму. За підсумками 2006 р. перші місця рейтингу за рівнем життя населення зайняли Люксембург (більше 50 тис. дол. США), Бермуди, Ліхтенштейн, Норвегія. Лідерами також є США, Китай, Японія, Німеччина, Велика Британія, Індія. У найменш розвинених країнах цей показник становить близько 100 дол. США. В Україні ВВП на одну особу у 2006 р. становив 1950 дол. США, що на 10 % більше, ніж у 2005 р. За цим показником Україна посіла 131-ше місце серед 183 країн світу. Динаміку фінансових відносин характеризують темпи зростання ВВП: чим вони вищі, тим більше задовольняються потреби суб'єктів фінансових відносин у доходах. Загальновідомо, що навіть незначне сповільнення темпів зростання доходів (незалежно від того, яким є абсолютний розмір цих доходів) сприймається суспільством досить негативно, а постійне зростання доходів створює сприятливий суспільно-політичний клімат у державі. Механізм реалізації розподільної функції фінансів включає декілька етапів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл. Первинний розподіл — розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цьому етапі є такі: — у фізичних осіб — заробітна плата; — у юридичних осіб — прибуток; ~~ У держави — прибуток державного сектору економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації їх можна поділити на загальнодержавні (державний бюджет і державні цільові фонди), регіональні (місцеві бюджети), відомчі (фонди, створювані міністерствами і відомствами) та корпоративні (централізація частини доходів структурних підрозділів корпоративних об'єднань). Вторинний розподіл є завершальною стадією реалізації розподільної функції фінансів і передбачає використання загальнодержавних фондів на розвиток пріоритетних галузей економіки, соціально-культурні заходи, соціальний захист, оборону, управління тощо. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з подальшим перерозподілом, а інша частина — у сферу споживання (освіта, наука, культура, охорона здоров'я, державне управління, оборона тощо). Отже, фінанси, беручи активну участь у розподілі і перерозподілі створеної вартості, сприяють трансформації пропорцій, які виникають під час її первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання. Окрім того, що фінансам внутрішньо притаманна властивість активної участі у процесах вартісного розподілу як одного із найактивніших його вартісних інструментів, такою самою рівноцінною за своєю значимістю є і контрольна функція фінансів. Всі ресурси вичерпні, кількісно обмежені, а отже, дефіцитні (що повною мірою стосується фінансових ресурсів та капіталу), тому нагальною є потреба контролювати їхній рух, грошові та фінансові потоки, за всіма видами діяльності, на різних рівнях, за різними сферами та ланками фінансових систем національних держав та світової фінансової системи. Реалізація контрольної функції фінансів має забезпечити раціональне, цільове та ефективне використання всіх видів ресурсів, у тому числі фінансових, ефективне управління грошовими та фінансовими потоками, забезпечення фінансової рівноваги, тобто синхронізації у часі вхідних та вихідних грошових потоків (доходів та зобов'язань). Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових ресурсів (який відбувається у фондовій та нефондовій формах) і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій у розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, які проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба, Державний митний комітет, Пенсійний фонд, Фонди загальнодержавного обов'язкового соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України та ін. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів фінансових відносин. Деякі вчені стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Проте без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що фінанси відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення саме завдяки розподільній функції. Отже, надзвичайно важливе значення фінансів у житті суспільства зумовлене тим, що вони: забезпечують розподіл валового внутрішнього продукту та фінансові потреби юридичних та фізичних осіб і держави; здійснюють перерозподіл фінансових ресурсів між галузями економіки, регіонами, соціальними верствами населення, юридичними і фізичними особами; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і безперервність відтворювального процесу; а також здійснюють контроль за процесами формування і використання фінансових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб'єктів господарювання.