5. Особливості призначення покарання неповнолітнім.

Враховуючи те, що неповнолітні є особливою категорією правопорушників, законодавець у чинному Кримінальному кодексі України виділив окремий розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та визначення неповнолітнім покарання.

Пропонуючи міру покарання неповнолітньому підсудному, прокурор повинен враховувати не лише загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) та обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання (ст. ст.66 - 67 КК України), а більш широке коло обставин, які перелічені у ст. 103 КК України , а саме:

а) умови життя, стан здоров’я та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього;

б) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

в) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну чи службову залежність;

г) обставини, які можуть бути пов’язані із взаємовідносинами неповнолітнього з батьками, іншими дорослими під час навчання або роботи.

Врахування вікових особливостей неповнолітнього вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. У зв’язку з цим судова практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності та покарання щодо тих неповнолітніх, які хоч і досягли віку, з якого встановлена кримінальна відповідальність, проте відстають у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і виключає можливість усвідомлення фактичних ознак і суспільної небезпечності вчиненого. Саме тому загальні засади призначення покарання неповнолітнім застосовуються з урахуванням специфіки рівня їхнього вікового та психофізичного розвитку.

Зокрема, Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови №5 від 16.04.2004 року „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” роз’яснив, що при призначенні покарання неповнолітнім потрібно суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, є обставиною, що пом’якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України). Тому вона обов’язково повинна враховуватись при призначенні покарання незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття.

Усі обставини, які впливають на призначення неповнолітньому покарання, необхідно враховувати у їх сукупності.

Ст. 98 КК України передбачено 5 видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, як основні, а саме: 1) штраф, 2)громадські роботи, 3) виправні роботи, 4) арешт, 5) позбавлення волі на певний строк.

Водночас до неповнолітнього може бути застосовано лише два види додаткових покарань – це штраф, (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа) та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК України).

До неповнолітніх не може бути застосовано такі основні види покарання, як обмеження волі, довічне позбавлення волі і додаткове – конфіскація майна.

Перший вид покарання – ШТРАФ (ст. 99 КК України).

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, котрі мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Слід наголосити на те, що розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього, в межах до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Нижній розмір штрафу цією статтею не визначений, а тому деякі суди невірно призначають неповнолітнім штраф у розмірі який менший 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, хоча відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України такий передбачено як нижній розмір штрафу.

ПРИКЛАД:

Вироком суду неповнолітніх П. і Ш. засуджено за ст. 296 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – до штрафу у розмірі 500 грн. кожний.

Даний вирок є незаконним, оскільки суд невірно застосував матеріальний закон, а саме ст. 53 КК України, де мінімальна межа штрафу складає 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 510 грн., і нижче цієї межі штраф не повинен призначатися.

Другий вид покарання – ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ (ст. 100 ч. 1 КК України).

Громадські роботи можуть бути призначеними неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні ним робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарань не може перевищувати двох годин на день.

Слід зазначити, що цей вид покарання застосовується судами не досить часто, оскільки не відпрацьовано механізм відбуття такого покарання, але й при цьому допускаються помилки.

ПРИКЛАД:

Вироком суду неповнолітнього П. засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до 240 годин громадських робіт.

Даний вирок є незаконним у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону (ч.1 ст. 100 КК України).

Третій вид покарання – ВИПРАВНІ РОБОТИ (ст. 100 ч. 2 КК України).

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому також у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього засудженого до виправних робіт здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

Пленум Верховного Суду України у постанові №5 від 16.04.2004 року (п. 14) роз’яснив, що виправні роботи можуть бути призначені лише неповнолітнім, які мають постійну чи тимчасову роботу.

Четвертий вид покарання – АРЕШТ (ст. 101 КК України).

Арешт полягає в утриманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16-ти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

П’ятий вид покарання – ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК (ст. 102 КК України).

Визначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, визначеним законодавцем для неповнолітніх. Дане покарання призначається особам, які не досягли до вчинення злочину 18 річного віку і може бути призначене на строк від 6 місяців до 10 рокі, і лише за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – на строк до 15 років (ч. 3 п. 5 ст. 102 КК України).

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше 1 року 6 місяців ;

- за злочин середньої тяжкості – на строк не більше 4-х років;

- за тяжкий злочин – на строк не більше 7-ми років;

- за особливо тяжкий злочин – на строк не більше 10-ти років.

При призначенні неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років (ст. 103 ч. 2 КК України). При цьому повинні бути враховані положення про особливості покарання неповнолітніх, передбачені ст. 102 ч. 1 і 3 та ст. 103 КК, а потім і загальні положення ст.ст. 70, 71 КК України (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7).

ПРИКЛАД:

Вироком суду неповнолітніх К. та Т. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до 8 років 6 місяців позбавлення волі, за ч. 2 ст. 296 КК до 2 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК України до 9 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України кожному остаточно призначено 9 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Даний вирок є незаконним у зв’язку з неправильним застосування кримінального закону ( ст.102 КК України).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду вирок змінено шляхом зниження покарання за ч.2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі. Остаточна міра покарання залишена без змін.

Оскільки відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, належить до категорії тяжких, покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за тяжкий злочин на строк не більше 7 років.

Призначаючи покарання неповнолітньому суд, керуючись вимогами ст. ст. 75-78 КК України та з урахуванням положень ст. 104 КК України, може звільнити його від відбування покарання з встановленням іспитового терміну строком від 1 до 2 років.

Звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване лише у разі його засудження до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК України ).

При звільненні неповнолітнього від відбування основного покарання суд відповідно до вимог ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання: 1) штраф, за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа, або 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

До неповнолітніх не застосовується таке додаткове покарання, як конфіскація майна (ст. 98 ч. 2 КК України), якщо навіть, воно передбачено у санкції статті як обов’язкове (п. 27 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”).

Проте судова практика показує, що суди досить часто незаконно застосовують конфіскацію майна як додаткове покарання, особливо тоді, коли особа вчинила злочин у неповнолітньому віці, а на час розгляду справи їй виповнилось 18 років, що нерідко безпідставно залишається без реагування прокурора.

Слід звертати увагу на те, що звільнення від відбування додаткових покарань при застосуванні ст. 75 КК законом не передбачено, а тому додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд обов’язково повинен зазначити в резолютивній частині, звільнивши від відбування основного покарання.

Щодо призначення неповнолітнім основного покарання, нижчого від найнижчої межі передбаченого за злочин, або перехід до іншого більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК України), то Пленум Верховного Суду у раніше згаданій постанові роз'яснив, що таке рішення може бути прийнятним „лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного...”.

Однак призначене покарання із застосуванням ст.69 КК України не може бути нижче від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у загальній частині КК, якщо у розділі ХV не передбачена менша межа. Так неповнолітньому не можна призначити менше 1 року позбавлення волі або штраф – менше 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

3 підстав, зазначених у ч. 1 ст.69 КК (за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного), суд може не призначити додаткового покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК України, як обов'язкове.

Застосування положень ст.69 КК до остаточного покарання (як основного так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст.70 КК України (сукупність злочинів) або ст. 71 КК України (сукупність вироків).

Звільняючи неповнолітнього від відбування покарання суд може на засудженого покласти обов’язки, передбачені ст. 76 КК України, перелік яких є вичерпним.

Поклавши на засудженого неповнолітнього обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України, суд не встановлює періодичність і дні проведення реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Крім того, керуючись ч. 4 ст. 104 КК України суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим неповнолітнім та проведення з ним виховної роботи.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, покарання призначається за правилами ст. ст. 71, 72 КК України.

У відповідності до вимог ст. 105 КК України законодавець передбачив звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, перелік яких ( ч.2 ст. 105 КК) є вичерпним : 1) застереження, 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, а також окремих громадян на їх прохання, 4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15-ти річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних збитків, 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років.

Таке звільнення можливе, якщо судом буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

При цьому слід пам’ятати, що до неповнолітнього може бути застосовано кілька перелічених примусових заходів виховного характеру, а їх тривалість ( термін) встановлюється судом і обов’язково повинен бути зазначений в судовому рішенні.