1) Вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження).

Встановлення віку неповнолітнього безпосередньо поєднано із з’ясуванням його особистості. Без точних відомостей про вік неможливо вирішити питання про те, чи підлягає неповнолітній кримінальній відповідальності, а також важко визначити справедливе покарання.

Необхідні відомості про вік неповнолітнього слід одержати ще на стадії порушення кримінальної справи. Неможливо справу направляти до суду, якщо ці дані не будуть одержані, перевірені, уточнені і підтверджені відповідними документами в процесі досудового слідства.

Вік неповнолітнього встановлюють за документами (свідоцтво про народження, паспорт тощо). Відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів новонароджених, а при їх відсутності і неможливості одержання – на підставі висновку судово-медичної експертизи (п. 5 ст. 76 КПК України).

При цьому особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. Якщо вік встановлюється судово-медичною експертизою, то днем народження вважається останній день того року, який названо експертами (тобто 31 грудня), а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років треба виходити із запропонованого експертизою мінімального віку особи (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 16.04.2004 р. „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”).

Проводячи дослідження віку, експерт використовує розроблені наукою судової медицини характеристики вікових, анатомічних і фізіологічних особливостей людини.

Слід наголосити на тому, що експертиза повинна призначатись лише у тому випадку, коли документи не лише відсутні взагалі, але й взагалі одержати їх неможливо.

При виявленні у справі даних, які свідчать про можливість невірних відомостей про вік, що мають місце у свідоцтві про народження, паспорті або висновку експерта, які суперечать показам батьків, родичів обвинуваченого, самого обвинуваченого і інше, справа повинна бути повернута для додаткового розслідування та обов’язкової перевірки виявлених неточностей.

2) Стан здоров’я та загального розвитку.

Розвиток інтелекту неповнолітнього обвинуваченого повинен вивчатись більш детально, ніж розвиток інтелекту дорослого. Такі відомості у справах про злочини неповнолітніх мають велике значення для вирішення питання щодо можливості застосування покарання та визначення необхідного його виду.

У зв’язку з цим під час досудового слідства у таких справах необхідно з’ясувати:

• чи не було в обвинуваченого аномалій розвитку у ранньому дитинстві;

• які тяжкі хвороби ним перенесено і які наслідки;

• як навчався, який має запас знань;

• чи здатний логічно мислити;

• чи вміє зосереджуватися, орієнтуватися в ситуації;

• яка ступінь впливу на нього оточуючого середовища.

Всі ці дані сприяють дослідженню об'єктивної картини інтелектуального розвитку неповнолітнього, який вчинив суспільно-небезпечне діяння. З цієї точки зору необхідно проаналізувати сам характер вчиненого діяння, а також наступну поведінку неповнолітнього, в якій проявляється його відношення щодо скоєного.

За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними.

Для з’ясування стану інтелектуального розвитку і рівня розумової відсталості неповнолітнього повинна бути проведена психолого-психіатрична або педагого-психолого-психіатрична експертиза за участі спеціалістів у сфері дитячої та юнацької психології (педагога, психолога, експерта психіатра) (п. 5 ч. 1 ст. 76 КПК та ч. 3 ст. 433 КПК України).

Якщо буде встановлено, що неповнолітній досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не страждає на психічне захворювання, що дає підставу для висновку про його неосудність, але внаслідок відставання у психічному розвитку не міг усвідомлювати небезпеку своїх дій, передбачити їх наслідки або керувати ними під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, він не може бути визнаний винним, а отже й притягнутим до кримінальної відповідальності. У таких випадках справа підлягає закриттю за п.2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю складу злочину.