2. Упевнившись, у тому, що кримінальна справа порушена законно, прокурор перевіряє чи було реально забезпечено право на захист неповнолітнього.

Так, ч. 1 ст. 45 КПК України передбачає, що участь захисника у кримінальних справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, є обов’язковою з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення, навіть і тоді, коли ця особа досягне повноліття.

Це положення поширюється й на випадки, коли особа обвинувачується у злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші – після досягнення 18 років (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №5 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”).

Якщо у справі допущені захисниками близькі родичі неповнолітнього обвинуваченого, його опікуни або піклувальники, ці особи можуть здійснювати захист лише одночасно з професійним захисником, участь якого обов’язкова (ч. 4 ст. 44 КПК України).

Враховуючи те, що законом передбачено додаткові гарантії встановлення істини, охорони прав і законних інтересів неповнолітніх, попереджувального впливу судочинства, Пленум Верховного Суду України у постанові №2 від 27.02.2004 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягування неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” звернув увагу на те, що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітнім у групі з дорослими особами, має бути реально забезпечено право неповнолітнього на захист і дотримані всі вимоги закону щодо особливостей розгляду справ цієї категорії. Зокрема, є недопустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником, навіть коли у їх показаннях немає суперечностей.

У разі виявлення факту порушення права на захист неповнолітнього, а також те, що таке порушення вимог кримінально-процесуального законодавства не може бути усунено, справа не може бути призначена до судового розгляду і у такому випадку повертається для додаткового розслідування, оскільки відповідно до вимог п.3 ч. 2 ст. 370 КПК України таке порушення закону тягне за собою визнання вироку незаконним і його скасування.

Якщо ж право на захист було порушено при вчиненні окремих процесуальних дій, які суттєво не можуть вплинути на вирішення справи в суді, у випадку, коли суд може визнати такі докази на обґрунтування висновків про винність неповнолітнього у вчиненні ним злочину недопустимими, справу можна й не повертати на додаткове розслідування. У цьому разі у справі повинно бути достатньо інших доказів на підтвердження пред’явленого обвинувачення.

3. За загальним правилом, відповідно до ст. 64 кпк України, досудовим слідством повинно бути встановлено :

1. подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;

4. характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, ( у т.ч. витрати закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння).

Ст.433 КПК України передбачає, що, крім названих обставин, у кримінальних справах про злочини неповнолітніх обов’язково підлягають з’ясуванню: