12. Літературне угрупування гарт, його програма, протистояння Плугу, причини розвалу спілки пролет. Письменників.

"Гарт" — Спілка пролетарських письменників, створена 1923 у Харкові. Очолював її В.Еллан (Блакитний). У статуті «Гарту» мовилося: «В основу своєї праці спілка «Гарт» кладе марксівську ідеологію й програмові постулати комуністичної партії». З волі В. Блакитного «Гарт» претендував на роль найадекватнішого інтерпретатора партійної лінії в культурному житті й відповідно на провідну роль в літературному й мистецькому процесі. І все ж «Гарт» об'єднав чи не найбільше число талановитих українських письменників, хоча чимдалі багатьох з них насторожувала перспектива перетворення літератури на «рупор» комуністичної партії.

"Г." мав численні філії: у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Кам'янці й за океаном. Філії продовжували діяти і тоді, коли сама організація припинила існування. Найсильнішим був харківський осередок.

Члени "Г.": В.Еллан (Блакитний), К.Гордієнко, І.Дніпровський, О.Довженко, М.Йогансен, І.Кириленко, О.Копиленко, В.Коряк, Г.Коцюба, І.Кулик, М.Майський, В.Поліщук, І.Сенченко, В.Сосюра, М.Тарновський, П.Тичина, М.Хвильовий та ін. Деякі з них входили одночасно і до "Плугу" (Плуг плодив надмірний "масовізм" — залучення до письменницького об'єднання малообдарованих людей, заохочував мимоволі графоманів).

У неоднорідному за складом "Гарті" поступово виявлялося прагнення до "монополізму" в літературі. Серед учасників "Г." спостерігалися розходження, пов'язані, насамперед, із надмірним адмініструванням творчості, прямолінійним офіційним спрямуванням на "широкі маси", на творення "пролетарської літератури". Таких позицій не поділяв М.Хвильовий. У 1925 "Г." розпався. Частина письменників на чолі з М.Хвильовим утворила ВАПЛІТЕ, 1926 (Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський та Іван Сенченко); (видавали періодично свої альманахи-зшитки, до 1928). Інша-пізніше пішла до організації ВУСПП, 1927 (журнал "Гарт")

13. Підстави утворення вапліте, її программа, намагання утвердити українську прозу в її іманентних характеристиках.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1926 до 28 січня 1928.

Виникла внаслідок розпаду спілки "Гарт", у якій ще 1925 утворилася група М.Хвильового "Урбіно", котра вбачала головне своє завдання у вдосконаленні художньої майстерності. На основі цієї групи і сформувалася Вапліте з орієнтацією на європейський рівень літератури, з відмовою від масовизму.

Організація стояла на засадах творення нової української літератури. У статусі та програмі організації йшлося про те, що її члени обирають вільний розвиток усіх течій і стилів, підтримують талановитість і новаторство, високу професійну майстерність, дбають про престиж української літератури. Це на практиці втілювалося в організаційних заходах ваплітян, їхніх художніх творах, що друкувались у збірнику та альманасі «Вапліте», а також в однойменному журналі.

Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко.

До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Микола Куліш, Майк Йогансен, Павло Тичина, Олекса Слісаренко, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич та інші.

Шлях, обраний ВАПЛІТЕ, суттєво відрізнявся від того, що його пропонувала українському мистецтву більшовицька ідеологія, а тому організація відразу привернула до себе увагу партійного чиновництва. Час появи ВАПЛІТЕ збігся з розгортанням найгучнішої літературної дискусії 1925—1928 рр., яка мала об'єктивні підвалини —визначення сучасного стану і подальшого шляху розвитку українського мистецтва.

Дискусія, власне, і почалася з його статті «Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"», у відповідь на виступ автора-початківця Г. Яковенка «Про критику і критиків у літературі».

Статті й памфлети М. Хвильового були спрямовані проти масовізму і «червоної просвіти», що культивувалися організацією «Плуг», проти хуторянської обмеженості та провінційності української літератури, сліпого наслідування нею літератури російської, партійно-ідеологічної заанґажованості.

Саме М. Хвильовий категорично поставив питання «Європа чи просвіта?», маючи на увазі рішучий поворот рідної літератури на самостійний, вільний від будь-яких зовнішніх втручань і тиску, високопрофесійний шлях розвитку, її орієнтацію на «психологічну Європу», тобто «Європу грандіозної цивілізації», яку будували Гете, Байрон, Дарвін, Маркс... Миколу Хвильового та його прибічників, вабили висока художня майстерність, розкутість у висловленні авторського «Я», а ще більше—плекання вольової, сильної людини фаустівського типу—риси, органічно притаманні світовій зарубіжній класиці, які могли б послужити благодатним взірцем для тогочасної літературної молоді.

Тогочасна позиція Хвильового була сприйнята загальною масою літераторів, які спрагло потяглися до мистецтва, але фахово не були підготовленими до нього, насторожено і негативно. Відтак і партійні органи забили на сполох.

А в січні 1927 р., щоб урятувати ВАПЛІТЕ, Хвильовий, Яловий і Досвітній виступили у пресі із спокутувальним листом, вийшли зі складу організації (тепер її очолили М. Куліш, Г. Епік). Але це був формальний вихід, про що свідчить подальша поведінка колишніх лідерів —із початково обраного шляху сходити вони і не збиралися. Після самоліквідації 1928 р. ВАПЛ1ТЕ вони утворили організацію Пролітфронт — її гідну наступницю, видавали журнали «Літературний ярмарок» та «Пролітфронт».