34. Інтелектуальний роман в українській прозі: основні риси, поетика.

Українська інтелектуальна проза пройшла досить тривалий період розвитку, який поділяється на два окремих етапи. Першим твором, який має виразні ознаки цього жанрового різновиду, є роман А. Кримського “Андрій Лаговський” (1904-1919), проте помітним явищем інтелектуальна проза стає дещо пізніше, в 1920-40-і рр., поповнюючись романами В. Підмогильного “Місто” (1928), М. Йогансена “Подорож ученого Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію” (1930-1932), твори В. Домонтовича “Дівчина з ведмедиком” (1928), “Доктор Серафікус”(1928-1929, 1947), “Без ґрунту” (1948). Після тривалої перерви українська інтелектуальна проза відроджується знову в 1960-х рр. і не припиняє свого активного розвитку до нашого часу.

Тим часом є всі підстави для твердження, що в українській літературі ХХ ст. вона виникла і розвинулася як самостійний жанровий різновид, який має низку характерних художніх ознак. Інтелектуальний роман (або повість) – це твір, що відзначається концептуальною заданістю, сконструйованістю; йому притаманне пряме вираження певного комплексу ідей. Він може будуватися у формі притчі, параболи, утопії, антиутопії, щедрий на використання алюзій, ремінісценцій, відкритих і прихованих цитат; часто на сторінках таких творів відбувається полеміка з письменниками, філософами, вченими. Інтелектуальна проза розкриває не стільки людські характери, скільки передає рефлексії суб’єкта культури, часто показує зіткнення різних поглядів і філософських концепцій. Автори-інтелектуалісти охоче включають у тканину оповіді елементи міфологічних образів і сюжетів (прикладом цього може бути творчість В. Тарнавського – “Дисертація”, “Порожній п’єдестал”, “Матріополь”), витворюючи власну міфологію, оригінальну систему міфологем. На відміну від міфологічної прози, тут переважає вільне, часто пародійне трактування та іронічна відстороненість. Нерідко письменники звертаються і до біблійної тематики (творчість Г. Штоня).

Виникнення такого своєрідного прозового явища спричинене передусім тим, що в ХХ столітті виникає потреба осмислити образ “людини культури”, її світогляді характеристики, місце в історії. Відтак актуальним є й вивчення особливостей специфічної романної форми, для якої цей образ є властивим. Через те є всі підстави вважати, що українська інтелектуальна проза 1960-90-х рр. – одна з важливих проблем, ще недостатньо висвітлених в українському літературознавстві. Це не виключає і звернення до творчості письменників-інтелектуалістів першої половини ХХ століття, адже утвердження цього малодослідженого жанрового різновиду відносимо до 1920-х років. Помітним же явищем в українській літературі інтелектуальна проза стає саме в другій половині ХХ століття, а тому саме цей період її еволюції потребує особливої уваги і ґрунтовного дослідження.

В.Підмогильний — митець аналітико-інтелектуального складу, його твори порушують універсальні, філософські проблеми буття людини першої третини ХХ ст. В новелах та романах опис, діалог, монолог, композиція, сюжет, стиль експлікують інтелектуальну тезу. Однак це не означає, що в прозі письменника бракує чуттєво-повнокровного відтворення життя. Автор «Невеличкої драми» творив літературу витонченої поетики, мистецтво для освічених людей, зокрема інтелігенції. З такою літературою боролася вульгарно-соціологічна більшовицька критика, оскільки, пропагуючи так звану колективну творчість мас, відносила інтелектуальне мистецтво слова до «буржуазної літератури», а тому вела з нею люту й непримиренну боротьбу, кваліфікуючи її як «занепадницьку», «класово ворожу». Під цю «давильню» потрапляли Підмогильний, Яновський, М.Куліш та інші талановиті митці.