26. Основні відмінності між інтелектуальним та «лівим» романом.

Лівий роман: дефініція “лівий” вживалася авангардистами стосовно тих творів, що докорінно відрізнялися способом подачі фактичного та змістового матеріалу з-поміж інших епічних творів.

1. Нова література, що відповідала вимогам доби, мала орієнтуватися на суцільно нову тематику, форму, образи та ідеї. Власне поняття “роман” (не претендуючи на заміну дефініції як епічного жанру) переосмислене у нове поняття – репортажний роман, фактаж. Принципи репортажного роману: трансформована побудова подієвого кістяка фабули, сюжету, архітектоніки та композиції – усе підпорядковувалось відтворенню тодішнього життя на рівні не лише фіксації, а й умотивованій організації фактів. “Фактичність” літератури, стосовно експериментальної прози включали повне заперечення наслідування та перероблення.

3. Обов’язковою була настанова на відтворення реальних подій, покладених в сюжетно-композиційну основу “лівого” епосу.

2. Композиція “лівого” роману, як правило, складалася із кількох новел. Це давало змогу письменнику охопити та всебічно олітературити будь-який факт із тодішньої реалії.

4.Новий оновлений репортажний роман мав позбутися класичного сюжету. Тема епічних творів іманентно пов’язувалась із тодішньою дійсністю.

5. Образна система: відмова від “героя” та заміна його постаттю спостерігача. Новий тип урбаністичної прози та способи існування людини у ньому.

6. На змістовому рівні експерименталізм теми та ідеї втілився у відтворенні письменниками у творах екзистенційних ситуацій, в які потрапляв пересічний громадянин – сучасник авторів.

7.У невеликих за обсягом творах усі події автори розгортали навколо одного персонажа.

Риси «лівого» роману:

• Войовниче заперечення класики

• Заперечення заради запереченя

• Заперечення мистецьких критеріїв

• Вульгаризована, знижена лексика

• Увага до авантюрних, пригодницьких романів

• Присутні іронія, пародія, сатира

• Жанровий синкретизм: вплітаються репортажі, лекції, мемуари, листи

• Репортажний роман, фактаж, відтворення реальних подій

• Епатаж та агонізм

• Екзистенційні ситуацій (помежові), в які потрапляв пересічний громадянин

• відмова від “героя” та заміна його постаттю спостерігача

• «Л» р орієнтований на епатацію читача

Представники: Д.Бузько «Голяндія», Г.Шкурупій «Жанна-батальйонерка»,

М.Йогансен «Подорож доктора Леонардо та його коханки Альчести у Слобожанську Швейцарію»

Риси «Інтелектуального роману» (розв. 2-а пол.20-х р. ХХ ст.):

(від «лівого» відрізняється своїм філософствуванням)

• Спрямований на діалог з читачем

• Налаштований на інтелектуального читача

• Герої не живі люди, а типи, втілення авторської ідеї, автора не цікавить їх психологічний стан

• Роман не закінчується щасливо

• І.р. має відкритий фінал (часто)

• Думка переважає над сюжетом

• Природність сексу

Представники: В Домонтович «Дівчинка з ведмедиком», «Доктор Серафікус», В.Підмогильний «Невеличка драма»

Термін "інтелектуальний роман" був вперше запропонований Томасом Манном. У 1924 р. «І.р.» став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в «розповіданні», втіленні життя в художніх образах.

Внутрішнім ядром українського інтелек­туального роману є духовне існування люди­ни, яка шукає виходу з абсурдного середо­вища, колізія раціонального й ірраціонально­го. Людину самотня, зосереджена на своєму внутрішньому «я». Нерідко особис­тість проходить через екстремальні ситуації, через ситуації вибору, в яких і реалізується її свобода.

Провідними мотивами укр інт-х романів є мотиви самотності, відчуження, абсурдності буття, пошуку сенсу життя, вибору, свободи, смерті, самогубства, метафізичного бунту особистості .