- •3.Модернізм як фемінізм. Зміст феміністичних поглядів Ольги Кобилянської.
- •5. Здобутки українського експресіонізму. Жанрові особливості новел в.Стефаника.
- •Романістика в.Винниченка
- •7. Філософія конкордизму та теорія «чесності з собою» як складові ідейно-композиц. Структури роману.
- •8. Втілення теорії «чесності з собою» як складового елементу філософії конкордизму у романі «Чесність з собою»
- •9. Динаміка літературного життя періоду «розстріляного відродження»
- •11. Літературне угрупування «Плуг», його програма, вульгаризаторські та популістські тенденції селянської спілки письменників, що впроваджувалися в прозу.
- •12. Літературне угрупування гарт, його програма, протистояння Плугу, причини розвалу спілки пролет. Письменників.
- •13. Підстави утворення вапліте, її программа, намагання утвердити українську прозу в її іманентних характеристиках.
- •15.Причини виникнення Літературної дискусії 1925 — 1928 років та питання, порушені нею.
- •17. Постать м.Хвильового у розвитку нової прози 20-х років XX ст.
- •19. Семантика новели «я(Романтика)» м.Хвильовий.
- •20. Проблеми національно-культурного відродження україни в ротані «Вальдшнепи» м. Хвильвого
- •21. Нефабульна проза Хвильового «Арабески».
- •22. Ігрова поетика прози м.Хвильового: інтертекстуальність та автоінтертекстуальність у прозі письменника.
- •23. «Блакитний роман» г.Михайличенка – перший зразок експериментальної прози: символіка, алюзії.
- •25. Зміст понять «Експериментальна проза», «авангардна проза».
- •26. Основні відмінності між інтелектуальним та «лівим» романом.
- •26. Основні відмінності між інтелектуальним та «лівим» романом.
- •27. Лівий роман в українській прозі 20-х років: основні риси, поетика, його відмінність від інтелектуальної прози.
- •29. Особливості так званого «лівого» роману: поетика, композиція, естетика. Втілення цих рис у романі «Голяндія» д.Бузька.
- •31. Основні риси інтелектуального роману. Їх втілення в романі в.Домонтовича «Дівчина з ведмедиком».
- •33.Інтелектуальні риси роману «Невеличка
- •34. Інтелектуальний роман в українській прозі: основні риси, поетика.
- •35. Специфіка «соцреалізму» як штучного напряму в укр. Літ-рі.
- •36. Прапороносці» о Гончара в контексті прози кінця 40-х років, виявлення у романі-трилогії зовнішньої та внутрішньої композиції.
- •39. Автентичний текст і його тоталітарна корекція « Жива вода»/ « Мир» ю Яновського
- •40. Імітат-література «соцреалізму», її участь у міфізуванні радянської дійсності як тексту.
- •41. Ознаки постмодернізму в українській літературі на межі хх – ххі ст.
35. Специфіка «соцреалізму» як штучного напряму в укр. Літ-рі.
Термін "Соцр -м." вперше з'явл. 25 травня 1932 року на сторінках "Літературної газети", а через кілька місяців його принципи були запропоновані як головні для всього радянського мистецтва. Соцр-м як метод було проголошено 30 серпня 1934 року не першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників. Соцр-м народився як інструмент класової боротьби. У чиїх руках він опинявся, тому і слугував. «Соцр-м вимагає від мистця правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її рев. розвитку. При цьому правдивість й історична конкретність художнього зображення дійсності мусять сполучатися з завданням ідейної переробки і виховання трудящих у дусі соціалізму. Соцр-м забезпечує мистецькій творчості виключну можливість виявлення творчої ініціативи, вибору різноманітних форм, стилів і жанрів».
«Правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» означає, що література і мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати бажане за дійсне. Відхилення в дійсно правдиве зображення радянської дійсності з притаманними їй вадами плямується як «схиляння перед фактами» або й «антирадянська пропаганда й агітація». Звідси такі відомі в радянській літературі і мистецтві явища, як «лакування дійсності» і «теорія безконфліктності», тобто зображення дійсності в рожевих фарбах. Боротьба проти цих явищ, що часом спалахує за періодів відносної лібералізації режиму (хрущовська «відлига»), не дає жаданих наслідків, бо вони органічно прикметні соціалістичному реалізму.
У літературі — перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь (типові з цього погляду і твори кращих прозаїків — О. Гончара, П. Загребельного й ін.) За першого періоду соціалістичного реалізму (1934 — 41) у прозі й образотворчому мистецтві ці можливості були звужені до виробничого жанру: ілюстрування індустріалізації й колективізації (в образотворчому мистецтві ще портрети й пам'ятники, переважно Сталінові), у поезії до прославлення партії й вождів («Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М. Рильського); у музиці величальні на честь партії пісні й кантати.
За війни у мистецтві домінував патріотичний плакат і сатирична карикатура, у літературі — патріотична тематика з ухилом у публіцистику (оповідання й статті О. Довженка), але поволі й з ухилом у вихваляння російського «старшого брата». В останній стадії свого розвитку Соцр-м формулюється як перемога «партійності» і «народності», а ці поняття своєю чергою тлумачаться як синоніми служіння літератури і мистецтва інтересам партії. Соцр-м вимагав ізоляції від літератури і мистецтва Заходу.Теоретики Соцр-му посилаються на висловлювання К. Маркса, Ф. Енґельса, В. Леніна, резолюції з'їздів КПРС і на Л. Брежнєва. Численна література про Соціалістичний реалізм, створена за останні десятиліття радянської доби, відзначається крайнім догматизмом і зводиться до коментування штучно дібраних цитат із зазначених джерел.