17. Постать м.Хвильового у розвитку нової прози 20-х років XX ст.

Хвильовий - це літературний псевдонім Миколи Григоровича Філітова, який народився 13 грудня 1893 року. У 1922 -1923 роках створені творчі спілки «Гарт», «Плуг». Не поділяючи надмірного адміністрування творчості у цих спілках, прямолінійного офіційного спрямування на «широкі маси», на творення «пролетарської літератури», на залучення в літературу в літературу малоосвіченої маси літературних початківців, М.Хвильовий розумів, що все це гальмує справжній розвиток творчості, веде до нівелювання художності.

Він прагнув нового не лише у власних творах, а й уперто шукав його в організаційних формах літературного процесу.

Після розпаду «Гарту» в 1925 р. М.Хвильовий 20 листопада того ж року разом з однодумцями створює письменницьку організацію ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури) з орієнтацією на європейський рівень літератури, з відмовою від масовізму.

1925 року Хвильовим була започаткована літературна дискусія, в яку через кілька місяців була втягнута вся інтелігенція республіки. Емоційні, гострі, іронічно-безжальні памфлети Хвильового, з якими він зв’язався на сторінках періодичної преси, не залишали нікого байдужим. Ці памфлети об’єднані в цикл «Комо грядеши», «Думки про течії» та «Апологети писаризму», вийшли окремими книжечками протягом 1925-1926років. Бачення азіатського ренесансу Хвильовий органічно пов’язував з українським національним відродженням і новим стилем українського мистецтва – романтикою вітаїзму. «Це сума нового споглядання, нового світовідчування, нових складних вібрацій», - писав М.Хвильовий.

У памфлеті «Україна чи Малоросія?» написаному 1926 року, забороненому тоді до публікації, автор наголосив на необхідності вибудови свого самостійного шляху творення державності, закликав «покінчити з контреволюційною думкою будувати на Україні російську культуру».

чи не вперше в українській літературі Хвильовий показав деформацію омріяних ідеалів революції, вивів цілу галерею «зайвих людей», героїв, «котрі не можуть знайти себе в своєму часі, почуваючись чужим і непотрібним в суспільстві».

Він обурювався проти викривлення справедливої національної політики в Україні, був вражений баченим на власні очі голодомором, боляче переживав арешт найближчого друга, поета, прозаїка Миколи Ялового і прагнув зупинити безчинства керманичів влади. Білецький казав, що укр. література

почалася з Хвильового. Це власне імпресіоністична проза.

19. Семантика новели «я(Романтика)» м.Хвильовий.

Цей твір -новела-передбаченням. В основі -події, що відбувалися в Україні під час революції і гром війни. Новела «Я(Романтика)» присвячена «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. У новелі яскраво проявилися ті стильові осо-сті: використання таких прийомів, як переплетіння уявних і реальних епізодів, введення образів-символів, деталей-символів. Одна з найважливіших проблем новели -«Я — чекіст, але я й людина». Питання:до якої міри самозречення повинна доходити відданість ідеї? Чи виправдовує мета засоби? головна думка: той, хто задля ідеї, хай навіть і найкращої, позбавляє життя інших, неминуче зазнає моральної деградації і спустошення. У новелi розкривається суперечнiсть мiж одвiчним iдеалом любовi i тим фанатичним служiнням абстрактнiй iдеï, доктринi, яка вимагає зректися всього людського.

Хв-вий розвiнчує фальшиву романтику, яка заступає собою традицiйнi етичнi цiнностi. Заполоненого сумнiвами героя-чекiста, "главковерха чорного трибуналу комуни", М. Хвильовий ставить в екстремальну ситуацiю невiдворотного вибору. Роздвоєне єство лiричного героя розкривається в його внутрiшнiх монологах, у повсякчасних спробах самовиправдання. Вiн розумiє, що "воiстину: це була дiйснiсть, як зграя голодних вовкiв". Лiр-ий герой весь час подавляє в собi почуття вiдрази до вартового-дегенерата й садиста-доктора, намагається виправдати те, що не пiддається виправданню.

Епiзоди новели свiдчать проте, якi неприємнi цi люди герою: "В ïхнiх руках пляшки з вином, i вони його п'ють пожадливо-хижо. Я думаю: "так треба"; "у дегенерата - низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий нiс. Менi вiн завжди нагадує каторжника, i я думаю, що не раз мусив стояти у вiддiлi кримiнальноï хронiки". Але засудити дегенерата - це означає засудити й частину власноï душi, власнi романтичнi захоплення, якi не витримали зiткнення з дiйснiстю. У непримиреннiй суперечностi зiткнулися найсвятiшi для героя почуття: синiвська любов, синiвський обов'язок перед матiр'ю - i революцiйний обов'язок, служiння найдорожчiй iдеï.

У новелi вiдбувається страшна трагедiя - абстрактнiй iдеï принесено в жертву життя матерi. Цiною цього злочину оповiдач остаточно прилучився до своïх друзiв. Непрощенний грiх героя "Я (Романтика)", цей злочинний вираз антигуманностi - не мiг наблизити прекрасну легкосиню дальзагiрню комуну.