0772140_D73CA_socialna_psihologiya

1. Сутність та структура соціальної психології. Соціальна психологія – наука про взаємозв’язок соціального і психологічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, спільності. Структура СП: методологія – основні принципи. Вивчає основні положення, пов’язані з вивченням психічного чинника в соціальному житті. Включає основні принципи, законні категорії СП, розробку соціального апарату. – феноменологія – теоретична складоваю Включає вивчення конкретних психологічних явищ. Соціально-психологічніпроблеми особистості, соц.-пс. характеристики спілкування, соціальна психологія спільностей. Психологія соціальних впливів, масових явищ. – прикладна СП – досвід практичного застосування СП теорії.

2.Функції соціальної психології. Як самостійна галузь знання, соціальна психологія реалізує усі функції, властиві психологічній науці: теоретико-пізнавальну, комунікативну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та ін. Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне і конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи, а також з'ясування закономірностей, механізмів та чинників, що детермінують соціально-психологічні явища. Комунікативна функція реалізується як систематизація знань з проблем сприймання, передавання інформації, взаємодії і взаємовпливу людей. Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда, в захисті соціальних спільностей, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду. Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Зміст прикладної функції полягає у з'ясуванні на основі теоретичного й емпіричного аналізів закономірностей становлення соціально-психологічної реальності форм існування та способів функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, вироблення практичних рекомендацій з різних аспектів взаємодії, впливу людей один на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті.

3. Предмет і завдання соціальної психології. Існує 3 підходи до визначення предмету СП: 1) масові явища психіки(П.Якобсон, А.Ковальов) 2)Особистість(К.Платонов)3)І масові явища і особистість(Б.Паригін) Предметом СП є особистість в группі(сх.европа), соціальні групи (зх.европа) Завдання: вивчення закономірності поведінки і діяльності людей, зумовленя включенням них до соціальних груп, а також включення їх до соц груп.

4 Характеристика поняття соціальна психіка: її природа, функції, структурні компоненти. Соціальна психіка є складним, динамічним і суперечливим утворенням, яке функціонує як єдність масових, групових, міжгрупових, міжособистісних і особистісних настроїв, масових, групових та індивідуальних емоцій, стереотипів і установок. Функції соціальної психіки:     1. інтеграція і трансляція соціального досвіду, на основі якого формується єдиний напрям думок, волі і почуттів, у даній соціальній групі;     2. соціальна адаптація - приведення індивідуальної свідомості у відповідність з принципами і нормами, що панують в даній соціальній групі;     3. соціальна кореляція - приведення поведінки особистості у відповідність з нормами, прийнятими в даному соціумі;     4. соціальний контроль - регуляція поведінки особистості системою неформальних санкцій суспільства;     5. психологічне розвантаження - звільнення від соціально-психологічної напруги, без порушення загальноприйнятих норм;     6. соціальна активація - посилення людської діяльності завдяки активізації масових емоцій.

5.Передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання. Донаукові емпіричні передумови виникнення СП як самостійної галузі знання.

1. Досвід практичного використання законів суспільної психології, що стихійно склався

2. Досвід використання засобів мистецтва (художня література).

3. Досвід використання релігійного знання.

4. Досвід дійств шаманів, відунів, тощо

5. Культурно-психологічні традиції різних духовних шкіл (буддизм, йога).

Етапи становлення СП: І етап. Філософський. Накопичення СП знань в Сфері філософії. ІІ етап. Феноменологічний (описовий). Виділення описової СП із філософії (50-ті рр. ХІХ ст. – 20-ті рр. ХХ ст.). Соц. передумови (1. становлення масового виробництва; 2. розвиток мовознавства; 3 розвиток кримінології) вплинули на розгортання наступних процесів розвитку наукової СП: І. Виділення СП явищ в самостійні класи (спілкування, малі соціальні групи, навіювання, тощо) ІІ. Розробка специфічних способів вивчення цих явищ -психологічних теорій: 1. Теорія психології народів (нім. Школа – Лацарус, Вундт). 2. Теорія психології мас (італ. та франц. психологічні школи – Тард, Лебон). Основна ідея: рушійною силою соц.розвитку є наслідування, яке відіграє в суспільному житті таку ж роль, як спадковість в біологічному.. Досліджується: проблема мас та еліти суспільства, вплив вождів (основними ознаками маси є домінування почуттів, неуособленість, втрата інтелекту та особистісної відповідальності. 3. Теорія соц.інстинктів (англ.та амер.психол. школа – МакДугал). Основна ідея: рушійною силою соц.поведінки людини є інстинкти: інстинкт відтворення роду (створення сім’ї) та відповідні почуття = ревнощі, жіноча покірність; інстинкт будівництва = почуття творення; стадний інстинкт = почуття належності; інстинкт набуття матеріальних цінностей = почуття власності; інстинкт втечі = почуття самозбереження; інстинкт боротьби = емоції гніву та страху. ІІ. Оформлення експериментальної СП в самостійну науку. (20-ті роки ХХ ст.) Тейлор – засновник психології організації і управління. Дайоль – франц.дослідник, інтерпретує нормативний порядок як реальність суспільства, як чинник соц.поведінки. Е.Мейо – вперше починає інтенсивно досліджувати міжособистісні стосунки людей. Олпорт, Мьоде – основоположники СП-експерименту Бехтерев в 1910р. сформулював предмет і завдання СП (СП потрібно розглядати як науку про масові явища психіки). Блонський, Корнілов займаються проблемами особистості і взаємин в малих соц.групах. Початок розвитку СП як самостійної науки.

6. Основні етапи становлення соціальної психології. СП як самостійна галузь наукового знання почала формуватися в кінці XIX ст., хоча само поняття почало широко уживатися лише після 1908 р. Основні етапи становлення соціальної психології. І етап - становлення СП як науки (з середини XIX ст. по 1908 р.). Визначаються предмет вивчення і основні проблеми. Видаються перші фундаментальні роботи по основних питань соціальної психології. На цьому етапі вирішення і теоретичний аналіз соціально-психологічних проблем привертають увагу фахівців різного профілю: психологів, соціологів, філософів, літературознавців, етнографів і так далі. Більшість робіт по СП були видані в перший період розвитку даної науки. ІІ етап (до середини 40-х рр. XX ст.) характеризується появою наукових соціально-психологічних шкіл, орієнтованих як на розробку фундаментальної теорії, так і на прикладні аспекти дослідження. Один з найбільш впливових соціальних психологів цього періоду Курт Левін, творець теорії групової динаміки, досліджував проблеми соціальних чинників волі як цілеспрямованої поведінки; соціальної психології малих груп, лідерства, особи в групі і так далі Було проведено велику кількість експериментальних робіт і одночасно розроблялися фундаментальні теорії які не втратили своєї актуальності у наш час. ІІІ етап (з середини 1940-х рр. до наших днів) пов'язаний з вирішенням практичних завдань, роботою на соціальне замовлення. Експериментальна психологія продовжує свій розвиток, фундаментальні теоретичні розробки відступають на другий план. Соціальна психологія знаходить широку популярність, вводиться в загальноосвітні вузівські програми і є одним з обов'язкових предметів вивчення для фахівців різних профілів. Така пильна увага до соціально-психологічних питань викликана потребами вдосконалення і стабілізації суспільних стосунків на всіх рівнях соціальної стратифікації.

7.Розвиток сучасної зарубіжної та вітчизняної соціальної психології.

Філософський етап – накопичення знань в сфері філософії. Основні філософські теорії: ідеї Платона про ірраціональність поведінки мас, - ідеї Аристотеля про суспільні інстинкти. Суспільно-психологічні пояснення процесів життя що містяться у роботах: Гобса, Макіавеллі(людина людині вовк), Руссо, Лока, Канта.

Описовий етап – феноменологічний. Відділення описової СП з філософії в самостійну сферу (до 20 р. 20 ст.) Передумови виникнення: розвиток кримінології, становлення мас виробництва, революційний рух, розвиток етнографії. У другому етапі виділяють 2 процеси: виділення СП явищ в самостійний клас; розробка специфічних способів вивчення цих явищ. Розвиваються такі теорії: теорія психології народів(Лацарус, Штейналь, Вундт) Основні ідеї – головна сила історії – народ. Існує надіндивідуальна душа, що підпорядкован надіндивідуальній цілісності, душа і думка кожного індивіда – це лише частина душі народу. Теорія психічних мас (Лебон, Сігелле, Тарт) ідея – соц. поведінка обумовленя наслідуванням та ірраціональними моментами. Основною ознакою мас є знеособленість, втрата інтелекту, маса хаотична, їй потрібен вождь. Теорія соц. інстинктів (Макдугал, перша книга про СП « вступ до СП») ідея – рушійною силою соц. поведінки є вроджений інстинкт: інстинкт відтворення роду, набуття матеріальних цінностей, складний інстинкт. Третій етап – оформлення експериментальної психології в соц науку – 20 роки 20 ст. В цей період засновником класичної теорії організації і управління стали американець Тейлор і француз Феййоль. Ідеї: з позиції даних авторів єдиною силою здатною впорядкувати стихією є система соц. норм. Вітчизняна СП пройшла ті ж самі етапи як і зар пс, зокрема: філософський етап – сковорода, шевченко, описовий етап – потепняк, експеримент. Батько вітчизняної СП – Бехтерев (1921 Колективна рефлексологія)

8.Характеристика поняття «методологія» в соціальній психології. Терміном “методологія” сучасне наукове знання позначає рівні наукового підходу: загальна методологія (загальний філософський підхід і спосіб пізнання явищ дійсності); спеціальна методологія (сукупність методологічних принципів, які застосовуються в конкретній галузі знання); сукупність конкретних методів і методичних прийомів.    Соціально-психологічне дослідження, послуговуючись як загальною, так і спеціальною методологією, повинно дотримуватися таких принципів — загальних вихідних положень, котрі обумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу: — принцип історизму. Забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з точки зору її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення та формування, сучасного і майбутнього станів; — принцип об'єктивності. Означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ у сукупності фактів і подій — суперечливих, багатогранних, позитивних, негативних, типових, нетипових; забезпечує взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного; — принцип системності. Передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Застосування в соціальній психології цього принципу передбачає такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості, сфери спілкування та групових процесів, за якого окремі елементи предмета пізнання і дослідження розглядаються як такі, що взаємодіють, взаємозумовлюються, взаємопов'язані, тобто є елементами єдиного цілого; — принцип розвитку. Налаштовує на дослідження соціально-психологічних явищ в їх становленні та формуванні. Його застосування має особливе значення під час прогнозування механізмів, моделювання структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжособистісних стосунків, при вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки індивідів у групі, складових комунікативного потенціалу особистості; — принцип гуманізму. Є етичним аспектом соціально-психологічного відображення, визнає і характеризує людину, групового суб'єкта діяльності в сфері спілкування та групових процесів як найвищу цінність; — принцип активності і творчої діяльності. Вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі спільної діяльності, обумовлений актом виявлення творчої діяльності кожного; — принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів. Означає, що соціально-нормативна регуляція може існувати лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних відносин, тобто коли відбувається оцінка дій та вчинків співрозмовників.    Ці принципи ґрунтуються на розумінні природи соціально-психологічного відображення як явища соціального за змістом і психічного за формою та способом регуляції.

9.Аналіз загальної методології. Терміном “методологія” сучасне наукове знання позначає рівні наукового підходу: загальна методологія (загальний філософський підхід і спосіб пізнання явищ дійсності); спеціальна методологія (сукупність методологічних принципів, які застосовуються в конкретній галузі знання); сукупність конкретних методів і методичних прийомів.    Соціально-психологічне дослідження, послуговуючись як загальною, так і спеціальною методологією, повинно дотримуватися таких принципів — загальних вихідних положень, котрі обумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу: — принцип історизму. Забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з точки зору її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення та формування, сучасного і майбутнього станів; — принцип об'єктивності. Означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ у сукупності фактів і подій — суперечливих, багатогранних, позитивних, негативних, типових, нетипових; забезпечує взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного; — принцип системності. Передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Застосування в соціальній психології цього принципу передбачає такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості, сфери спілкування та групових процесів, за якого окремі елементи предмета пізнання і дослідження розглядаються як такі, що взаємодіють, взаємозумовлюються, взаємопов'язані, тобто є елементами єдиного цілого; — принцип розвитку. Налаштовує на дослідження соціально-психологічних явищ в їх становленні та формуванні. Його застосування має особливе значення під час прогнозування механізмів, моделювання структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжособистісних стосунків, при вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки індивідів у групі, складових комунікативного потенціалу особистості; — принцип гуманізму. Є етичним аспектом соціально-психологічного відображення, визнає і характеризує людину, групового суб'єкта діяльності в сфері спілкування та групових процесів як найвищу цінність; — принцип активності і творчої діяльності. Вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі спільної діяльності, обумовлений актом виявлення творчої діяльності кожного; — принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів. Означає, що соціально-нормативна регуляція може існувати лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних відносин, тобто коли відбувається оцінка дій та вчинків співрозмовників.    Ці принципи ґрунтуються на розумінні природи соціально-психологічного відображення як явища соціального за змістом і психічного за формою та способом регуляції.

10. Характеристика методологічних принципів соціальної психології. Соціально-психологічне дослідження, послуговуючись як загальною, так і спеціальною методологією, повинно дотримуватися таких принципів — загальних вихідних положень, котрі обумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу: — принцип історизму. Забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з точки зору її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення та формування, сучасного і майбутнього станів; — принцип об'єктивності. Означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ у сукупності фактів і подій — суперечливих, багатогранних, позитивних, негативних, типових, нетипових; забезпечує взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного; — принцип системності. Передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Застосування в соціальній психології цього принципу передбачає такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості, сфери спілкування та групових процесів, за якого окремі елементи предмета пізнання і дослідження розглядаються як такі, що взаємодіють, взаємозумовлюються, взаємопов'язані, тобто є елементами єдиного цілого; — принцип розвитку. Налаштовує на дослідження соціально-психологічних явищ в їх становленні та формуванні. Його застосування має особливе значення під час прогнозування механізмів, моделювання структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжособистісних стосунків, при вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки індивідів у групі, складових комунікативного потенціалу особистості; — принцип гуманізму. Є етичним аспектом соціально-психологічного відображення, визнає і характеризує людину, групового суб'єкта діяльності в сфері спілкування та групових процесів як найвищу цінність; — принцип активності і творчої діяльності. Вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі спільної діяльності, обумовлений актом виявлення творчої діяльності кожного; — принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів. Означає, що соціально-нормативна регуляція може існувати лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних відносин, тобто коли відбувається оцінка дій та вчинків співрозмовників.

11. Методи та методичні прийоми соціальної психології. Спостереження: сутність його полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйманні, фіксації психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, аналізу і використання у практичній діяльності. Широко використовується в СП для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів по взаємодії тощо. Спостереження поділяють на види: включене спостереження (передбачає, що дослідник на певний час стає учасником групи — об'єкта дослідження); невключене спостереження (спостереження “збоку”: спостерігач не є учасником групи — об'єкта спостереження). Метод опитування є надзвичайно поширеним у СП дослідженнях і використовується для з'ясування, чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) СП взаємодії дослідника й опитуваного (респондента). Бесіда дає змогу одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий особистий контакт. Метод анкетування дає змогу зібрати багато матеріалу, вивчити велику кількість осіб. Метод тестування— спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості. Основні види тестів: тести інтелекту, тести досягнень, особистісні тести, проективні тести, тести креативності. За формою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні та змішані. Метод експерименту: дослідник сам ініціює явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Психологічний експеримент може бути природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах, тобто у спеціальних експериментальних умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження у штучних умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу). Метод вивчення документів. Документами може бути будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. Робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки.

12.Соціально-психологічна природа особистості. СП природа особистості реалізується і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалі соціального буття. У цілісній системі якостей особистості найзначущішими є комунікативні властивості та вміння, адже особисте життя та особистісний розвиток людини є всеохоплюючою комунікацією (йдеться про спілкування у широкому розумінні). СП підхід до розвитку особистості в соціумі ґрунтується на розумінні комунікативного життя індивіда як його спілкування з собою, іншими індивідами, зі світом, у процесі якого реалізується комунікативний потенціал особистості через згоду (незгоду), розуміння (нерозуміння), рефлексію (звернення назад, самопізнання), емпатію співчуття, співпереживання), довіру, любов, атракцію тощо. Соціалізація особистості поза комунікацією, без співпраці й діалогу, без взаємодії та сприйняття людьми один одного не можлива. Діяльність — специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, в тому числі й самої себе, умов і засобів свого існування; цілеспрямований взаємовплив учасників взаємодії. Готовність людини до повноцінного міжособистісного спілкування є складним багатокомпонентним процесом, який зумовлює одночасний розвиток психіки індивіда в кількох взаємопов'язаних напрямах. Головне в ньому — формування гуманістичного комунікативного ядра особистості, яке передбачає сприйняття людини як найбільшої цінності. Універсальною умовою ефективності взаємних контактів, формою розкриття потенційних можливостей учасників взаємодії є діалогічний тип відносин. У широкому розумінні СП природа особистості може бути охарактеризована як певний ступінь єдності комунікації та особистісних властивостей індивіда. Ступінь цієї єдності свідчить про певний рівень сформованості комунікативних можливостей особистості. Це положення конкретизується у вмінні особистості розв'язувати проблеми життя і діяльності засобами спілкування, у передаванні своїх знань і досвіду учасникам взаємодії, у способах організації стосунків на різних рівнях, у системі СП забезпечення саморозвитку тощо.

13. Поняття індивід, індивідуальність, особистість. Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід». Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

14. Основні ознаки особистості. Особистість має такі змістовні (ключові) ознаки - цілісність, унікальність, активність, вираження, відкритість, саморозвиток і саморегуляція. Цілісність. Особистість, безумовно, являє собою утворення, яке складається з окремих психічних явищ (процесів, станів, властивостей). Кожна частина ніколи не існує окремо і самостійно, вона є носієм усієї особистості, а також її відбиттям. Особистість живе, розвивається і формується лише вся разом, як цілісність. Унікальність цілісної структури особистості людини зумовлена такими факторами: —своєрідністю динамічної взаємодії трьох основних витоків особистості (біологічного, соціального, духовного); —постійним саморухом, саморозвитком особистості, в процесі якого весь час змінюється індивідуальний візерунок особистісних проявів, набуваючи все більш своєрідної і завершеної форми; між тим, особистість завжди залишається незавершеною, відкритою до нових змін. Активність - фундаментальна якість особистості. У вітчизняній психології активність розглядається як антитеза реактивності (реакція - акція /поведінка/ у відповідь на подразнення). Звісно, принцип реактивної поведінки, в цьому сенсі, зберігається у людини протягом всього життя, вже хоча б тому, що за цим принципом діє організм. Особистість відрізняється саме тим, що поряд з реактивною, переважною стає активна поведінка, тобто поведінка, що спонукається власними усвідомленими цілями і мотивами. Дана особливість відзначається в багатьох теоретичних уявленнях. Основні ознаки особистості: 1. Єдність фізичних і психічних компонентів. 2. Особистість – це суспільний людський індивід. 3. Особистістю не народжуються, а перетворюються в неї в процесі онтогенезу. 4. Індивідуальність є ознакою особистості 5. Особистість – це суб’єкт діяльності.

15. Простори існування та структура особистості. Структура особистості: — як цілісності — є об'єктивною реальністю, що втілює внутрішні особистісні процеси. Крім того, структура відображає логіку цих процесів і є підпорядкованою їм. Водночас, з погляду генетичної психології, вона є результатом діяльності цих процесів; — виникає як втілення функції, як орган цієї функції. Звісно, виникнення структури, у свою чергу, призводить і до зміни самих функцій і тісно пов'язана з процесом її становлення: структура є одночасно результатом становлення, його умовою і фактором подальшого розвитку особистості; — являє собою цілісність, що включає в себе всі психічні (свідомі і несвідомі) і непсихічні складові особистості. Але вона - не є їхня проста сума, а являє собою нову особливу якість, форму існування психіки людини. Це — особлива упорядкованість, новий синтез; — є суперечливою відносно фактору стабільності. З одного боку, вона є стабільною і сталою (включає в себе однакові компоненти, робить поведінку прогнозованою). Але водночас структура особистості є плинною, змінною, ніколи до кінця не завершеною.