80. Автор як літературознавча категорія.

Проблема автора залишається однією з найгостріших і дискусійних у літературознавстві. У 10-х роках ХХ ст.. російські формалісти розпочали боротьбу з «автором» як нелегітимним центром, перевівши увагу з автора на твір. Справжня розправа з автором сталася в структуралізмі. Ролан Барт пере концентрував погляд з автора на твір, з твору на текст і письмо. Валентин Халізєв пропонує вживати цей термін у 3-х значеннях – автор як реальна особа, яка має власну долю, біографію; образ автора як тип автопортрету, форма само присутності у структурі художнього твору; автор як творець, суб’єкт художньої діяльності. Саме перше значення поняття «автор» стало предметом дослідження ініційованого Сент-Бьовом біографічного методу в літературознавстві, з його вимогою шукати у митцеві людину. Образ автора є основним засобом організації художнього тексту і посередником між ним та його творцем. Автор у літературі — митець, який реалізується у літературному творі, організує його, виражає в ньому емоційно-смислову єдність. Форми вияву авторства в літературі - 1) автор біографічний — особа, яка існує в позахудожньому реальному вимірі, 2) автор-митець — майстер слова; особа, яка займається літературною творчістю,пише художні твори, 3) автор як текстовий суб'єкт — вбудований в твір імпліцитний автор,що виявляється в творі, є носієм авторської свідомості. Проблема автора набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при вірогідній варіативності часто лишається нез'ясованим, як-от у випадку з явищем давньоукраїнської літератури — «Словом про Ігорів похід». У художній практиці неодноразово траплялися випадки, коли певний твір приписувався іншому автору. Наприклад, вірш «Ще не вмерла Україна», котрий став Гімном України, приписувався Тарасові Шевченкові, хоч був написаний Павлом Чубинським. У таких ситуаціях встановленюю авторства може допомогти текстологія.

82. Проблема інтерпретації художнього тексту.

Художній текст – це знакова система, покликана, з одного боку, матеріалізувати авторський твір, а з іншого, сприяти постанню в уяві реципієнта читацького твору. Інтерпретація — дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом інтерпретації можуть бути: будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, мотиви, персонажі, алегорії, символи, тропи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією; літературний твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковується те завуальоване, приховане, що з'єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір неповторним; літературна цілість вищого порядку, ніж літературний твір, наприклад, творчість письменника, літературна школа, літературний напрям, літературний період. Проблема інтерпретації художнього тексту належить до кола питань, що цікавлять представників лінгвістики тексту, оскільки її об'єктом є текст, а предметом - його організація й функціональна природа. Інтерпретація тексту виникла як практична діяльність, спосіб "правильного" тлумачення тексту особою, що володіє письмовим мовленням, для осіб, що ним не володіють, але потребують точного знання змісту. М. Бахтін виділяє такі опорні моменти інтерпретації тексту: мовна компетенція, комунікативна компетенція, культурна компетенція, інтенційність і стратегічність інтерпретатора, програма адресованості адресанта, що передбачає спрямованість повідомлення чи тексту на відповідного адресата і ступінь свободи смислів, закладених у вербальній формі, який визначає межу вільно варіативної інтерпретації. Формами інтерпретації тексту є переказ як різною мірою деталізований виклад змісту прочитаного, побаченого чи почутого, резюме, анотація, реферат, інтертекстовий діалог як схвалення тощо. Інтерпретація художнього тексту є складною діяльністю, яка включає в себе дії по сприйняттю, розумінню письмового/усного тексту та його елементів, а також здатність висловлюватись письмово або усно. Завдання інтерпретації художнього тексту – здобути максимум закладених в ньому думок і почуттів художника. Іншими словами, на перший план виходить завдання опанування глибинної сутності художнього тексту як твору мистецтва слова. В такому випадку висока культура сприйняття художнього тексту, інтерпретація якого викликає найбільші труднощі, передбачає вміння відчути складну структуру змістової інформації, особливо його внутрішню організацію, яка захована. Саме вміння проникати в глибінь багатопланової структури художнього твору, здатність виявити його підтекстову сутність є показниками мовної компетенції, високої культури сприйняття художнього тексту.