60.Лессінг, Франко про специфіку української літератури.

На думку Лессінга, коло життєвих явищ, які змальовує література, постійно розширюється. Але понад усе письменника цікавить людина, її переживання, радощі і страждання ("Лаокоон").І. Франко писав, що найвища мета літератури "є чоловік, правдивий, живий чоловік, людська одиниця і людська громада". "Мистецтво, — вважав письменник, — повинно охоплювати все, бути відкриттям власного я і цілого світу, як його бачить і розуміє поет". Художня література, за спостереженням І. Франка, "дає нам уявлення про найглибші внутрішні сторони життя народу, яких наука ще не навчилася досліджувати з достатньою докладністю". Предмет зображення визначає специфічні особливості художньої літератури. Специфіка літератури є предметом дискусій і суперечок. Художня література – вид мистецтва, що використовує як єдиний матеріал слова і конструкції природної мови. Специфіка художньої літератури виявляється у зіставленні, з одного боку, з видами мистецтва, які використовують інший матеріал замість словесно-мовного (музика, образотворче мистецтво) або наряду з ним (театр, кіно, пісня, візуальна поезія), з іншого боку – з іншими типами словесного тексту: філософським, публіцистичним, науковим та ін. Крім того, художня література, як і інші види мистецтва, об’єднує авторські (включаючи і анонімні) твори на відміну творів фольклору, які принципово не мають автора. Порівнюючи літературу з наукою, І. Франко підкреслював, що художня література здатна проникнути у такі явища суспільного життя, "де не все може забратися наука (в житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам'єтностей людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб'". "Ціль поезії, — писав І. Франко, — є — викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу поета в хвилі, коли творив ті образи. Конденсацією, намаганням впорядкувати й дати своїм роздумам наукове підгрунтя стає трактат «Із секретів поетичної творчості» (1898). Тут І. Франко говорить про поетичну творчість як процес, спиняючись на питаннях ролі свідомості й підсвідомості, натхнення, фантазії, законах асоціювання. Найвиразніше свої тодішні позиції він висловив у статті "Література, її завдання і найважливіші ціхи", котру радянське літературознавство трактувало не інакше, як маніфест революційно-демократичної критики. Йшлося в ній про неможливість існування літератури поза зв'язками з життям, і ці зв'язки уявлялися молодому І, Франкові тільки тенденційними, класовими, партійними. Основне питання, яке Лессінг піднімає в “Лаокооні”,- це питання про специфічну природу поезії і живопису, а відповідно, про їхні відмінності і границі чи межі між ними. Разом з тим полеміка Лессінга з його численними опонентами в “Лаокооні” виходить за межі одних лише питань поезії і образотворчого мистецтва. Боротьба Лессінга за такий напрямок розвитку німецької літератури і мистецтва, при якому вони могли б об”єднати красу і правду, високу людяність і життєву повнокровність, ширину охоплення життя і глибину ідейного змісту і, завдяки цьому стати засобом духовного підйому і згуртування передової частини німецького народу, - визначила основний зміст “Лаокоона”. Саме завданнями цієї боротьби зумовлена та постановка питання про специфічну природу поезії як мистецтва і про відмінність її законів від законів образотворчих мистецтв, яка становить теоретичний стрижень цього твору Лессінга.