- •1. Періодизація ул. Наявні класифікації етапів розвитку ул і їх змістові характеристики у працях с. Єфремова, м. Зерова, д. Чижевського.
- •2. Обрядова пісенність. Календарні цикли пісень.
- •3. Думи та історичні пісні – жанри усної народної творчості. Відображення в них народного героїзму та патріотизму.
- •4. Література кр. Провідні стилі і жанри. Жанр літопису в давній українській літературі.
- •5. Історична основа, тема, ідея «Слова о полку Ігоревім». «Слово…» як літературна пам`ятка світового значення.
- •6. Полемічна література кінця 16-початку 17 ст. Провідні мотиви послань Івана Вишенського.
- •7. Творчість Григорія Сковороди. Збірка «Сад божественних песней». Історія «сродної праці» в байках.
- •8. Проблематика, жанр «Енеїди» Котляревського. «Енеїда» як перший твір літератури нового типу.
- •9. Поети-романтики 20-40-х років хіх століття.
- •10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
- •11.Т.Шевченко-основоположник нової української літератури. Стан сучасного шевченкознавства.
- •12. Рання творчість Шевченка. Ідейно-художній аналіз поеми «Гайдамаки».
- •13. Лірика та сатира Шевченка 1843-47 років, її стильова своєрідність («Сон», «Кавказ», «і мертвим..»).
- •14. Життя і творчість Шевченка періоду заслання та останніх років життя.
- •15. Місце Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська 1833-1907) в українському літературному процесі.
- •16.Проблема інтелігенції в українській романистиці другої половини хіх-початку хх ст. («Хмари» 1874 р. Нечуя-Левицького, «Перехресні стежки» 1900р. Франка).
- •17. Творчість с. Руданського. Лірика. «Співомовки»
- •18. Історичний роман Куліша «Чорна рада». П. Куліш як літературний критик.
- •19. Літературно-критична й публіцистична діяльність Драгоманова (18 вересня 1841-20 червня 1895).
- •20. Історична тема в драматургії Старицького («Маруся Богуславка», «Оборона Буші»). Старицький – поет і перекладач.
- •22. Павло Грабовський. Провідні мотиви лірики.
- •23. Збірка Франка «з вершин і низин». Її ідейно-художнє новаторство.
- •24. Поезія Франка 90-х – 900-х років. Проблематика, жанрова своєрідність, багатство і розмаїття художньої палітри (збірки «Зівяле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro»).
- •25. Філософські поеми Франка («Мойсей», «Смерть Каїна»,» Іван Вишенський»)
- •26. Франко як літературний критик і літературознавець.
- •27. Художня своєрідність малої прози Франка 90-х – 900-х років.
- •29. Лірика Лесі Українки. Основні мотиви. Ідейно-естетична своєрідність.
- •30. Проблематика і новаторство драматургії Лесі Українки.
- •31. На зламі століть: лірика кінця хіх-першої третини хх ст. (жанрова різноманітність, естетичне багатство, творча своєрідність поезії в. Самійленка, м. Вороного, о. Олеся)
- •33. М. Коцюбинський-новеліст. Проблематика, характери, особливості психологічного аналізу.
- •34. Проблематика, художня своєрідність повістей м. Коцюбинського «Fata morgana», «Тіні забутих предків».
- •35. Художня своєрідність та новаторство Винниченка як митця хх віку (проза і драматургія).
- •36. Ідейно-художній аналіз повісті Кобилянської «Земля».
- •37. Новаторство в. Стефаника-новеліста. Особливості психологічного аналізу в прозі письменника.
- •38. Особливості психологічного аналізу у творах Черемшини Марка.
- •39. Творчість Тесленка і Васильченка в контексті неореалізму поч. Хх ст.
- •40. Провідні риси неокласицизму і культорологічні образи в поезії неокласиків Рильського, Зерова, Драй-Хмари.
- •41. Поняття про модернізм. Особливості розвитку українського модернізму. Стильові течії українського модернізму.
- •42. Жанрове розмаїття творчої спадщини Хвильового.
- •43. Інтимна лірика і поема «Мазепа» Сосюри.
- •44. Літературна дискусія в Україні 1925-28 років і літературно-художні організації 1920-30-х років.
- •45. Крах романтиків і тріумфання прагматиків у романах і повістях Підмогильного. Художні досягнення митця.
- •46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості.
- •47. Особливості поетики новел і романів Гончара. Діалог автора із самим собою, з часом, з культурною традицією.
- •48. Полемічна спрямованість історичних романів Загребельного і Іваничука.
- •49. Художня інтерпретація радянської дійсності у творчості письменників-емігрантів (Самчук, Барка, Осьмачка)
- •50. Людина і війна у творчості українських письменників (Довженко, Гончар, Багряний)
- •51. Діалог поетів з Україною (від «Мойсея» Франка до «Палімпсестів» Стуса)
- •52. Тема України й особливості її художнього трактування у творчості Маланюка
- •53. Проблематика і поетика романів Багряного (на вибір)
- •54. Художня своєрідність драматургії Миколи Куліша ( на вибір)
- •55. Традиції неокласиків і поетична культурологія Ліни Костенко
- •56. Українська поезія «шістдесятників» хх ст.. Провідні мотиви і жанри.
- •57. Усмішки Остапа Вишні – проблематика і поетика комічного.
- •58. Особливості трактування проблеми гуманізму в ул хх ст.. (викриття сталінщини, казарменого соціалізму).
- •59. Тема моральних пошуків у прозі хх ст.. (твори Загребельного, Стельмаха, Руденка).
- •60.Лессінг, Франко про специфіку української літератури.
- •61. Наукове поняття і художній образ, спільне та відмінне між ними.
- •62. Художнє узагальнення в літературі. Форми і види узагальнення.
- •63. Потебнянська теорія художнього образу.
- •64. Лессінг, Франко про специфіку української літератури.
- •79. Силабо-тонічна система віршування.
- •66. Художня література я мистецтво слова.
- •67. Проблема зображення і вираження в художній літературі.
- •74. Класицизм. Трактат н. Буало «Мистецтво поетичне»
- •77. Теорія і практика соцреалізму (на матеріалі дискусій)
- •80. Автор як літературознавча категорія.
- •82. Проблема інтерпретації художнього тексту.
- •83. Поняття текст, дискурс, інтертекст в сучасному літературознавстві.
- •84. Асоціативність як ознака художнього мислення.
- •87. Жанрові особливості роману.
46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості.
Світобачення Юрія Яновського формували безмежні українські степи, працьовита селянська родина, яка в пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда, коли майбутньому письменнику ледве виповнилося шість років. Значним кроком стала романна проза Яновського, з якою він виступив у кінці 20-х років. В основі майже всіх новел Ю. Яновського 1920 pp. лежить якийсь вирішальний для життя молодого героя момент (родова пристрасть усіх романтиків). Автора-романтика цікавила не еволюція характеру, а поведінка героя в умовах найважчих випробувань. Тенденції революційного романтизму були своєрідною преамбулою його «зрілого» неоромантизму, який найповнокровніше виявився у двох творах прозаїка — романах «Майстер корабля» (1928 р.) та «Чотири шаблі» (1930 p.). Уже сама тема роману «Майстер корабля» — море й кіномистецтво — виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози. «Майстром корабля» письменник демонстрував нову форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного моделювання. Через образ оповідача — сімдесятилітнього То-Ма-Кі — автор розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно «мудрувати». Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, які самі їх згадують, — і тут, звичайно, фантазії прозаїка немає меж. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності. У романi в новелах "Вершники" порушено багато проблем: трагедiя роду i народу, розпад родини заради iдеï, революцiя i народ, полiтичнi платформи рiзних партiй i полiтичних сил, вiдданiсть справi, творча праця та духовнi цiнностi. Але найболючiшою є проблема братовбивчоï громадянськоï вiйни. Талант i далекогляднiсть роману "Вершники" Ю. Яновського в тому, що автор зумiв написати iдеологiчно правильний на той час твiр, але емоцiйний акцент зробити на iншому - письменник не схвалює криваву рiзню, братовбивство, хоча б i заради нового життя.Вiйна - це завжди нещастя i горе для народу, горе для краïни. У новелi "Подвiйне коло" автор передає картину жахливоï братовбивчоï рiзнi, яка є трагедiєю не тiльки роду, а й народу: за один день вiйни загинули сотнi людей i серед них три брати Половцi. Знехтування батькiвського заповiту: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду", слiпа приналежнiсть до класу - трагедiя братiв Половцiв.Одного дня у серпнi 1919 року доля звела братiв Половцiв пiд Компанiïвкою, щоб вони вбили один одного, бо у вирi громадянськоï вiйни вони опинились у ворогуючих таборах: Андрiй - у денiкiнцiв, Оверко у петлюрiвцiв, Панас - у махновцiв, Iван - у бiльшовикiв. Належнiсть до рiзних полiтичних платформ, бажання помсти i жорстокоï розправи представникiв однiєï платформи над представниками iншоï призводить до безсердечноï розправи над братами. В iм'я примарних iдей брати Половцi вбивали один одного. Роман "Вершники" - це протест Ю. Яновського проти вiйни та братовбивства, заклик зважити на помилки iсторiï та нiколи не припускатися ïх. Довженко «Ягідки кохання», «Вася-реформатор» (короткометражки), «Сумка дипкурєра» (повнометражка), «Звенигора», «Земля», «Щорс» (Сталінська премія), «Життя в цвіту», «Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям Другої світової війни, долі сільської родини та простих селян. е трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу. Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ. У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, а за те, що вбив у людях гідність почуття національної гордості. Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а найперше земля, настільки багатюща (чорнозем), що гітлерівці вагонами вивозили її до свого фатерлянду. У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Усе краще, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних, прекрасних образах жінок. Зауважимо: всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і берегиня роду — Тетяна Запорожчиха її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха й ін. Усі жіночі образи повісті — трагедійні, а образ Христі Хутірної серед них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими. словами — «повія», «устілка», «офіцерська курва», «шмара», «сука», «гадюка», «виродок». Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога». Лаврін на колючому дроті з начальником поліції і неоружний перемагає озброєного. У кіноповісті створено безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорожця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття.