49. Художня інтерпретація радянської дійсності у творчості письменників-емігрантів (Самчук, Барка, Осьмачка)

Однією з провідних тем поетів-емігрантів є мотив туги за батьківщиною, мотив викриття тоталітарного режиму, який заважав жити в Україні щасливо і вільно. Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману “Марія” Улас Самчук. Коли писався твір “Марія”, в Україні лютував голод, штучно лаштований, з метою винищення селянства, яке годувало народ. Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі. З перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім інше, моторошне враження справляють останні розділи роману. Автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої — гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї України. Образ Марії — найбільш ємний і значущий. Роман “Марія” — роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат. Надрукований 1934 р. у Львові, він дуже довго ішов до своїх читачів. По-стефанівськи “коротко, сильно і страшно” описує Улас Самчук голодний 1933 рік. До зображення життя своїх героїв автор підходить з мірою українського вітаїзму — життєствердження. актуально звучить заклик Гната до уцілілих від голоду односельців, скомпонований у біблійному стилі: “Затямте ви, сини і дочки великої землі» Початок твору - звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марiї Корнiя забирають до росiйського флоту, де вiн пробув сiм рокiв, ставши за цей час учасником нещасли вої для Росiї вiйни з Японiєю. Не одержавши вiд свого коханого жодного листа, Марiя подала рушники Гнатовi, парубковi тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїновi. За роки служби Корнiй нахапався того, що стало визначним у характерi його середульшого сина Максима, - зневаги до рiдної мови, бездумностi та жорстокостi. Але любов Марiї (пiсля повернення Корнiя вона покинула Гната, вийшла замiж вдруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землi - повернули його у звичайне селянське русло. У фiнальнiй сценi вiдбувається досить часте в українських творах дiйство: Корнiй рубає сокирою свого сина-вiдступника, котрий пиячить з подiбними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинковi Корнiя вiдбилася життєва позицiя Самчука, його вiра в людську волю до життя аж до останнього подиху. У 1942 р. Осьмачка приїхав до Львова, а звідти потрапив на Захід, де спочатку мешкав у таборах для переміщених осіб.Жив у країнах Європи, США, постійно переїжджав з місця на місце. Збірки «Китицічасу»(1953), «Із-підсвіту»(1954), повісті «Старший боярин»(1946), «План до двору»(1951) та «Ротонда душогубців»(1956) були створені в еміграції.Осьмачка активно співпрацював в організацією письменників-емігрантів «Мистецький український рух»(МУР). Держава і народ повинні не складати рук, а впевнено йти до своєї мети, тому автор і далі продовжує цю тематику повісті «План до двору» 1951 р. Це наступна повість митця, в якій ще глибше зазвучить мотив національної ідеї для українського народу. Даний твір був задуманий автором як символічний твір про глобальну катастрофу людства – загибель українського села та його жителів. Тодось Осьмачка подає як світ гріху, світ душогубсько-невільницького життя. Митець розкриває лише одну художню лінію – це історія переслідування владою патріотично настроєного вчителя Івана Нерадька, який і виступає головним героєм твору. Іван – це ніби та особа, яка виступає постаттю самого автора в ту епоху, коли він жив та творив. Головний герой повісті – це водночас герой, який має власні націоналістичні переконання та погляди, через що його і звільняють з посади та заарештовують як шпигуна. Конфлікт, який відтворює автор на сторінках твору це протиріччя Івана з владою: Іван помстився начальнику ДПУ за вчинені ним злочини на селі. Цей вчинок героя і стає своєрідним символом розплати України над гнобителями. Через аналіз діяння головного героя в контексті твору ми можемо визначити такі три основні риси національної ідеї:культ правди та волі; культ державності; культ для досягнення найвищого ідеалу - внутрішня гармонія з оточуючим світом. Осмислюючи трагедію українського села митець вводить до канви твору образ Сталіна, який велів посилати на Україну винищувачів людського життя. Тому він і відтворює у творі два типи історичних посланців, які мають різні погляди на життя українського села та його національну ідею. Такими перед нами постають Хахлов та Тюрін. У повісті Хахлов - це голова колгоспу та начальник районного відділу ДПУ, який зневажливо ставиться до національної ідеї українського народу: знищує село, знущається над його мешканцями. Іншим прототипом ми бачимо Тюріна, який став солдатом революції, які на той час складали Сталінську армію репресантів. У зв’язку з цим головний герой Іван Нерадько змушений був покинути школу, під загрозою арешту блукати серед односельчан, бо він носій національної ідеї, борець за краще життя на селі. Тепер Тодось Осьмачка почне вимальовувати світ людського життя як своєрідний світ гріхів. «Ротонда душогубців» Осьмачка. Роман "Жовтий князь" Барки – правдиве відтворення геноциду в Україні радянським тоталітарним режимом, розповiдає про страшнi подiї голоду 32-33 рокiв. Цей роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв. Саме про становище села розповiдає роман "Жовтий князь". Автор глибоко розкриває ту проблему. Залишившись без хлiба, село голодувало. Люди не тiльки поїли усiх собак, щурiв, домашнiх тварин, а почали перетворюватись на канiбалiв. Головна частина у творi - це власнi спостереження i враження. I створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагає ще чiткiше, повнiше i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне горе. Жовтий колiр збуджує апетит, чорний i бiлий заспокою ють, нейтралiзують усi почуття. Жовтий - ненаситнiсть, спустошенiсть, а у поєднаннi iз словом князь утверджує зверхнiсть, могутнiсть, непоборнiсть i повновладдя. Уявляється мiфiчна iстота, подiбна до гоголiвського Вiя, що своїм поглядом все спопеляє. Письменник розкриває перед нами два духовнi свiти: диявольський свiт жовтого князя i християнський - родина селянина-хлiбороба Мирона Даниловича Катранника та його дружини Дарiї Олександрiвни.