27. Художня своєрідність малої прози Франка 90-х – 900-х років.

Мала проза І. Франка є моделлю такої структури, в якій поєднуються естетичне та ідеальне, відбиваючи невичерпний смисловий потенціал тексту. Мала проза І. Франка становить новий якісний етап у формуванні національного самобутнього характеру української літератури: вона розширила художній обрій української літератури того періоду завдяки загостренню сюжетів, поглибленню психологізації образів, поєднанню публіцистичності з умовністю, тонким ліризмом, «розумним» натуралізмом. У своїх творах письменник звертається до аналізу неординарних людських характерів, часто одержимих пристрастю, до складної взаємодії свідомого та несвідомого в їхній поведінці. Значну частину своєï творчостi присвятив I. Я. Франко проблемi розвитку робiтничого руху. Широко вiдомi читачам малi прозовi твори так званого "бориславського циклу": "Рiпник", "Полуйка", "На роботi", "Навернений грiшник". Франко реалiстично, навiть натуралiстично зображував жахливу долю рiпникiв. Гiрка нужда та бiднiсть зганяли тисячi галицьких селян з дiдiвських мiсць до Борислава, де на них чекала ще страшнiша доля. Iван, головний герой оповiдання "Рiпник", втратив будь-якi ознаки своєï людностi. Важка робота i викликанi нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звiрину, зомбi, робочого вола без пам'ятi, почуттiв, думки. Iван зрiкається Фрузi, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого вiд смертi. Його не турбує майбутнє батькiвство, вiдсутнiсть Фрузi. Душа цього рiпника, отруєна в шинку чи в шахтi, вже давно сконала i похована у бориславськiй багнюцi, на згадку про неï лишилася лише подоба людини, що рухається, ïсть, спить i працює. Але спогади про колишнi радощi, вервечка сцен з сiльського життя оживили людину, стали тiєю ниткою Арiадни, яка вивела Iвана з лабiринту забуття. Молодий парубок постановив собi почати нове життя, не марнувати грошей i вiдкупити у жида запродану батькiвщину. Проте, одурений пiдступним жидом-касiєром, Iван знаходить свою смерть в шахтi. Автор не випадково так трагiчно i жорстоко вбиває мрiю про щасливе повернення з бориславського пекла. Образ Iвана уособлює трагедiю цiлого поколiння простих галичан, одурених i замордованих багатiями та урядовцями.Особливе місце належить повісті-новелі "Сойчине крило"(1905).До твору подано підзаголовок «Із записок відлюдька». Проблематика цієї новели має екзистенціинии характер, бо автор порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Хома-Массіно стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за витворами культури. Він трагічно смакує своє одинацтво, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яке ніхто не здогадується. Життєвим кредо Хоми стає «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!» Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього життя, але життя без мети і, слід гадати, без майбутнього. Так само тікає від себе й Манюня, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу. Тікає, бо, на її думку, не вірить у її кохання Мессіно, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоч, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів. Новела є своєрідним зразком «тексту в тексті»: це «записки відлюдька» у яких вміщено лист-сповідь Марії до Хоми. Власне, цей лист надає розповіді ще більшої психологічної напруги, бо спонукає адресата до діалогу. Цей діалог є ніби розмовою двох змучених душ. Манюня вкладає у лист сойчине крило, а друге залишає в себе. Це летить одна половина її душі, а чи прилетить друга, залежить від Массіно.

??28. Суспільно-політичні та літературно-естетичні погляди Лесі Українки.

Суспільно-політичні та філософські погляди Лесі Українки відображені, насамперед, в її поетичній творчості, а також у наукових, публіцистичних та літературно-критичних працях («Два напрями у новітній італійській літературі», «Малоруські письменники на Буковині», «Нові перспективи й старі тіні» та ін.). Вона вважала необхідною боротьбу проти російського царизму, проти всієї системи утисків народу російською державною машиною на чолі з царем. Своїми творами вона кликала народ до активної революційної боротьби з поневолювачами. Леся Українка сповідувала ідеал свободи, який виключав будь-які, хоч відкриті, хоч завуальовані форми пригнічення особи. Люди повинні мати політичну й економічну свободу. Відстоювала ідеї українського національного патріотизму, які при цьому виключали зневажливе ставлення до представників інших націй. Проблема ролі мистецтва в суспільному житті, в боротьбі класів є однією з найважливіших проблем, розв'язанню яких Леся Українка присвятила багато сил. Розв'язала вона її на користь визнання дійовості, громадського служіння мистецтва. Цій проблемі присвячені такі чудові твори, як «Надія», «Співець», «В магазині квіток», «На роковини Шевченка», цикл «Сім струн», «І все-таки до тебе думка лине...», цикл «Сльози-перли», «Іфігенія в Тавріді», «Поворіт», цикл «Весна в Єгипті», «Епілог», «Дим» і багато інших, а також майже всі поеми і драматичні твори. Великим і справжнім призначенням поета, розвиває свою думку Леся Українка, є служіння народові, заклик до боротьби за справедливу справу. Місце поета — в строю, в рядах народних мас, а не в баштах, ізольованих від нестихаючого шуму вулиць і площ. Однією з найважливіших вимог, які Леся Українка ставить до творів мистецтва, є вимога художньої правди, відповідності правді життя. Справжнім твором мистецтва вона вважає не той, що є плодом уяви, фантазії, вимислу, а той, що відбиває явища конкретної дійсності, природи або суспільного життя і має риси, властиві безлічі інших явищ. Вона вимагає зображення типового, наприклад, таких людей, які втілюють у собі життя і психологію цілого класу суспільства, або таких явищ, які містять у собі зародок нового, передового і прогресивного. Леся Українка своїми ідеями про походження, суть і суспільне призначення мистецтва, нещадним викриттям реакційного, формалістичного мистецтва та розробленням ряду основних естетичних принципів вона завоювала почесне місце серед передових діячів української естетичної думки.