Основна використана та рекомендована література:

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів: Світ, 2001. – С. 5-16.

2. Піча В. М., Левківський К. М., Хома Н. М. Політологія: Типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів. – К.: Каравела, Л.: Новий Світ – 2000, 2002. – С. 9-22.

3. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 11-25, 89-122.

4. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – С. 8-23.

І. 2. Політика як соціальне явище

Походження, сутність політики та її наукові трактовки.

Суб’єкти, структура і функції політики.

Типологія політики.

Взаємозв’язок політики з іншими сферами суспільства.

Мета лекції: визначення поняття політики; знайомство з її науковими трактовками; характеристика суб’єктів політики; вивчення її функцій та структури; аналіз ролі політики у житті суспільства.

Сьогодні політика міцно увійшла у наше повсякденне життя. У сучасній інтерпретації слово “політика” (від грецького “politica” – державні та суспільні справи) має багато значень: від кредитної політики банків до рекламної політики кампанії. В загальному розумінні політика – це будь-яка цілеспрямована діяльність. Однак поняття політики як явища суспільного буття пов’язують з однойменним трактатом Аристотеля, в якому він досліджує державу та мистецтво управління.

За всю історію розвитку політичної думки сформувалося декілька концептуальних підходів до розуміння та вивчення політики (див. табл.1).

Таблиця 1.

Концепції політики

Теологічні – надприродна інтерпретація суті політики і влади.

Натуралістичні – природа політики пов’язується з впливом природного середовища, властивостей живих організмів, психологічних особливостей людей.

Соціальні – політика характеризується через вплив інших сфер суспільного життя та соціокультурні характеристики суб’єктів політики.

Раціонально-критичні – політика пояснюється внутрішніми причинами, компонентами і процесами.

У сучасній політології не існує єдиного загальноприйнятого визначення політики. Десятки наукових трактовок, що сформувалися у межах різноспрямованих дослідницьких шкіл та підходів, прийнято розділяти на три групи.

Перша група соціологічних трактовок включає у себе визначення, що характеризують політику через інші сфери суспільного життя:

• Економічні визначення розглядають політику як сферу, що повністю залежить від економічних відносин.

• Стратифікаційні визначення політики базуються на тезі, що політика є суперництвом певних соціальних груп.

• Правові трактовки виходять з того, що політика є похідною від права.

• Нормативно-етичні визначення ставлять за мету політики досягнення блага для всього суспільства.

До другої групи увійшли субстанційні трактовки, які виявляють основу, матерію, сутність політики:

• Владні визначення розглядають політику як діяльність, спрямовану на владу.

• Інституційні визначення трактують політику як участь у справах політичних інститутів: держави, партій, громадських організацій.

• Антропологічні визначення бачать сутність політики у колективній природі людства.

• Конфліктно-консенсусні визначення надають конфлікту статусу рушійної сили у політичних процесах, а саму політику визначають як діяльність з мирного або насильницького врегулювання конфліктів.

• Ступінь інтенсивності об’єднання або роз’єднання людей розкриває визначення політики як відносин “друзів” та “ворогів”.

На системному підході заснована третя група науково сконструйованих трактовок політики:

• Діяльні визначення трактують політику як діяльність з прийняття та реалізації рішень.

• Телеологічні визначення розглядають політику як діяльність, спрямовану на досягнення колективних цілей.

• Системні визначення виходять з того, що політика є самостійною системою, яка відокремлена від інших областей суспільства, але водночас постійно контактує з ними.

Суб’єктом політики може виступати:

1) особистість;

2) соціальна спільнота;

3) політичний інститут.

Особистість як суб’єкт політики. Відрізняють три рівня участі індивіда у політиці:

• політик за випадком (участь у голосуванні на виборах);

• політик за сумісництвом (основна професія не пов’язана з політикою);

• політик за фахом (політична діяльність перетворюється на головне джерело доходів).

Серед соціальних спільнот як суб’єктів політики виділяють:

• соціальні групи (молодь, жінки, релігійні угруповання тощо);

• соціальні страти (середній клас) ;

• нація, етнос;

• людство.

До політичних інститутів відносяться: держава; партія; суспільна організація; громадській рух; міжнародні організації.

Серед функцій політики виділяють такі:

1. Загальна організація суспільного життя.

2. Задовільнення владних інтересів усіх груп суспільства.

3. Раціоналізація конфліктів та протиріч.

4. Примус в інтересах окремих прошарків населення або суспільства в цілому.

5. Соціалізація особистості шляхом її включення у складний світ політичних відносин.

6. Підтримка та укріплення цілісності суспільства як соціальної системи.

7. Забезпечення суспільного порядку та організованості.

Як будь-яке явище навколишнього світу політика складається з трьох базових структурних компонентів: форми, змісту та процесу (див. табл. 2).

Таблиця 2.