Тести для самоперевірки:

4. Кому належить авторство моделі авторитарної модернізації?

а) М. Падуанському; б) Т. Гоббсу;

в) Дж. Локку; г) Ж.-Ж. Руссо.

5. Укажіть філософа Нового часу, який назвав свій головний твір ім’ям біблейської міфічної істоти та ототожнив її з державою:

а) Т. Гоббс; б) Дж. Локк;

в) Ж.-Ж. Руссо; г) Й. Фіхте.

3. Яке з наведених стверджень є невірним:

а) Н. Макіавеллі розвинув моралізаторський підхід у політиці;

б) Дж. Локк заклав основи концепції правової держави;

в) Ж.-Ж. Руссо розвинув концепцію народного суверенітету;

г) Г. Гегель є родоначальником ідеї громадянського суспільства.

Контрольні запитання:

1. Визначте головні етапи розвитку політичної думки Середньовіччя.

2. Які принципи діяльності керівника держави сформулював Н. Макіавеллі в своєму творі «Государ»?

3. Як співвідносяться мораль і політика у Н. Макіавеллі?

4. Які політичні доктрини з’явилися за Нового часу?

5. Назвіть засновників концепції правової держави.

Основна використана та рекомендована література:

3. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / В. Г. Графский, Н. М. Золотухина, Л. С. Мамут и др.; Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – 2-е изд. – М.: Норма-Инфра, 2000. – С. 63-96, 119-159.

4. Классики мировой политико-правовой мысли о государстве, обществе, праве. Уч. пособие./ Составили: Сухотерина Л. И., Мамонтова Э. В. – Одесса: Маяк, 2005. – 160 с.

ІІ. 3. Зародження і розвиток політичної думки в Україні

Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько гетьманської держави.

Суспільно-політична думка доби українського національного відродження.

Українська політична думка XX століття.

Мета лекції: дослідження основних напрямків розвитку української політичної думки, з'ясування особливостей базових концепцій політичної науки в Україні.

Політико-правова думка Київської Русі розвивалась у руслі наукової традиції Візантії. Найпоширенішою була концепція “богоугодного правителя” (ігумен Феодосій Печерський, літописець Нестор), яка відстоювала ідею божественної природи влади і об'єднання князівств навколо церкви та “державницька” концепція Іларіона, що підпорядковував церкву державному централізму, а християнству відводив роль у об'єднанні країни, допомозі правителю. Важливі загальнодержавницькі інтереси відстоюються і в “Повчанні” Володимира Мономаха, це настанови для майбутніх правителів, засновані на принципах християнської моралі та людяності. Положення про об'єднання руських земель, посилення князівської влади проходить і в “Слові о полку Ігоревім” XII ст.

В XIV – першій половині XVI ст. Україна перебувала під владою Польщі та Литви. Політичні погляди того часу зосереджуються навколо проблеми зміцнення монархічної (королівської) влади (Ю.Дрогобич, “Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету”), і актуальної проблеми для того часу – відмежування світської та церковної влад. Так, погляди С. Оріховського змінились від принципу невтручання церкви в справи держави до зовсім протилежної тези – побудови піраміди влади з вершиною, що являє духовну владу.

Ідеї Реформації певним чином вплинули на появу полемічної літератури: один напрямок якої орієнтований на підтримку унії церков, абсолютизацію влади папства, ідею єдності віри (П. Скарга), представники другого напрямку захищали право світських людей на участь у духовних справах, розвивали ідею рівності всіх перед Богом (Х. Філарет) та, навіть, виступали з критикою шляхти і будь-якої абсолютизації влади (І. Вишенський).

Важливою пам’яткою козацько-гетьманської доби стала “Конституція прав і свобод Запорозького війська” Пилипа Орлика (1710 р.). Попри те, що Конституція Орлика не була втілена на практиці, за своїм змістом, демократичністю вона випереджала тогочасні європейські суспільно-політичні концепції. У ній вперше на конституційному рівні зроблено спробу розподілу влади; висувалася ідея існування незалежного суду; визнавалися природні права людини, насамперед право на протест проти гноблення. В статті VI держава Війська Запорозького характеризувалася за сучасною політологічною термінологією як соціальна виборна гетьманська монархія парламентарного типу.

ХІХ століття – час відродження української політичної думки, особливе місце посідає Кирило-Мефодіївське товариство (М. Костомаров, М. Гулак, В. Бєлозерський, М. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко). Основні ідеї були викладені у “Книзі буття українського народу”(М. Костомаров), де розглядалось об'єднання слов'янських народів на засадах збереження національної самобутності.

Ліберал М. Драгоманов обстоював ідею децентралізації влади, політичних свобод, відстоював національні права українського народу, при цьому був ярим захисником принципу соціальної рівності, підвищення добробуту. Революційно-демократичний напрямок представив І. Франко, який стояв на позиціях федеративно-конфедеративного устрою для слов'янських народів.

Кінець XIX – початок XX ст. став переломним для політичної історії України. Один з найяскравіших представників цього періоду, лідер українського національно-визвольного руху, політичний діяч М. Грушевський завершив теоретичне обґрунтування історико-політичної концепції розвитку Української державності, провівши її з Київської Русі, без пріоритету Московської держави. В 1917-1918 рр. у своїй політичній доктрині дотримувався соціального пріоритету, але згодом схилився до державно-національного чинника.

Цей час став періодом впровадження політичних ідей у політичні програми та гасла, як-то “Самостійна Україна” М. Міхновського, де обстоювалась ідея державницької самостійності. На думку автора, Україна має розвиватись шляхом європейського націоналізму.

В 20-30-х рр. посилився консервативний напрямок: від концепції В. Липинського, який відстоював ідею монархізму з опорою на шляхетсько-гетьманські традиції, до теорії націократії М. Сціборського щодо побудови в Україні авторитарної республіки націоналістичного напрямку.

Стисло найбільш відомих вітчизняних політичних мислителів можна представити, застосувавши таблицю (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Загальна характеристика політичної думки України

Основні етапи	Особливості і характерні риси	Основні представники
Політична думка Київської Русі	Розвивалась під впливом політико-правової думки Візантії. Проявилась у двох концепціях: «богоугодного володаря» і «князівського одновладдя». Домінувала ідея необхідності об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби.	Володимир Мономах, Іларіон, К. Смолятич, літописець Нестор, Феодосій Печерський
Політична думка перехідного періоду (XIV – перша половина XVI ст.)	Розробка ідей природного права та т. зв. «піраміди влади». Поступове визволення політичної науки від теології, відстоювання принципу невтручання церкви у державні справи.	Ю. Котермак-Дрогобич, Ст. Оріховський (Роксолан)
Політична думка періоду від Люблінсь-кої унії до козацько-гетьмансь-кої доби	Політична думка була в основному представлена полемічною, культурно-освітньою літературою. Паралельно співіснували два напрямки: 1) орієнтований на унію православної та католицької церков; 2) антиуніатські ідеї, акцент на необхідності реформ православної церкви.	М. Смотрицький, І. Вишенський, П. Скарга, Х. Філарет
Політична думка періоду козацько-гетьмансь-кої доби	Синтез традиціоналізму і новаторства покладений в основу відновлення української державності. Конституція П. Орлика підтвердила військово-демократичний устрій держави. Створення теорії освіченого абсолютизму.	П. Могила, С. Яворський, Ф. Прокопович, П. Орлик
Політична думка періоду ХІХ ст.	Початок національного відродження відобразився, насамперед, в програмних гаслах Кирило-Мефодіївського товариства. Розробка широкої політичної програми боротьби за визволення українського народу. Відмова від культурно-територіальної, культурно-соціальної, слов’янської федерації і федерації з Росією.	М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Ю. Бачинський, М. Міхновський
Політична думка періоду ХХ ст.	Підвищення рівня національної політичної свідомості, боротьба за національне відродження і державність, входження до унітарної радянської держави, укладання військово-господарського союзу з Росією, перетворення союзу на договірну федерацію тощо.	М. Міхновський, М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Донцов, В. Липинський, М. Сціборський

Висновки: розвиток вітчизняної політичної думки відбувався паралельно з процесом формування державності і починається з Київської Русі. Формування оригінальної філософсько-політичної думки відбувалося в руслі синтезу античного спадку та витоків східнослов’янського міфологічного світогляду. Політичні теорії в Україні існували завжди, незалежно від державного оформлення. Вони набували поширення в залежності від історичного прогресу, розповсюдження релігії, розвитку освіти, культури, а також наук про суспільство, владу, власність та державу.