Становлення та розвиток геополітики як науки

На початку XX ст. в умовам визрівання глобальних політичних змін складається новий напрям політичним досліджень — геополітика. Вперше цей термін в науку впровадив шведський учений Ф.Челлен (1864-1922) Первинне значення геополітики базувалося на підкресленні значення зв'язку між, географічним простором і політикою держави. Геополітика є політологічною концепцією, яка вбачає у політиці (головним чином - зовнішній) певної держави визначальну роль географічним чинників. Деякі вчені визначають геополітику як окрему міжгалузеву наукову дисципліну, що аналізує та прогнозує розвиток, міжнародної політиці держав.

Геополітика як, самостійна наука є порівняно молодою, однак з найдавніших часів вона використовувалася в практиці міжнародник відносин. Зазвичай, завоювання велися з метою здобуття вигіднішого географічного становища, більш сприятливим природних умов.

Найпослідовніше обґрунтування залежності державного устрою окремим народів і особливостей суспільної поведінки від геополітичних чинників можна знайти в творі Ж.Бодена "Метод легкого вивчення історії" та праці Ш.-Л-Монтеск’є "Про дух законів". Зокрема, останній вважав, що державні закони і устрій залежать від розміру території держави, клімату, ґрунтів, способу життя різних народів.

Велику роль в розвитку геополітичних. ідей відіграли праці Е.Реклю та К.Ріттера. Перший у творі "Людина і земля" розвинув теорію впливу довкілля на соціально-економічний розвиток держави, а другий в праці "Землезнавство" обґрунтував зв'язок між природою та історією народів. Аналізом впливу природник, умов на суспільний розвиток займався й Л.Мечніков, який у праці ""Цивілізація та великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку суспільства" намагався пояснити нерівномірність суспільного розвитку зміною значення однині тих же географічних, умов, насамперед водних ресурсів та шляхів сполучення в різні епохи під впливом економічного та технічного прогресу.

Отже, на кінець ХІХ ст. Сформувалася відносна теоретична база, спрямована на пояснення впливу природного оточення на розвиток людства.

Реальним творцем геополітики вважають німецького соціолога ф.Ратцеля (1844-1904).

Він твердив, що географічні чинники зумовлюють політичний устрій, культуру, економічний розвиток та психологію народів. Так, просторова замкнутість певного народу породжує традиціоналізм, широкі простори степів — зумовлюють схильність до жорсткої централізованої влади. У праці "Про закони розвитку держави" Ф.Ратцель спробував обґрунтувати політичний експансіонізм, сформувавши сім законів експансії (активне розширення в якусь сферу). Вчений зазначав, що чим розвиненішою є культура певної нації, тим природнішим є її потяг до завоювань.

Ще одним із засновників геополітики є англійський вчений Г.Дж. Маккіндер, який у праці "Географічна вісь історії" (1904) запропонував теорію Гартленду (Hartland) — Серединної землі, контроль над яким мас вирішальне значення для світового панування. Його позиція сформульована у тезі "той, хто контролює Східну Європу, контролює Hartland, хто контролює Hartland, той контролює світовий острів, хто контролює світовий острів, той контролює весь світ ".

Значний внесок у розробку геополітичної концепції зробила німецька школа, прихильники якої притримувалися твердження Г. Трейчке: "Тріумф сильного над слабким складає непереборний закон життя". До цієї школи відносимо Ф.Ноймана, Е.Банзе, В.Зіверта, а найвідомішим з їх числа можна вважати К.Гаусгофера (1869-1946), засновника Інституту геополітики у Мюнхені та "Журналу геополітики". Розвиваючи ідеї Ратцеля та Челлена, він трактував геополітику як науку про умови політичним процесів на Землі заперечував доцільність існування на Землі малих країн. Головною рушійною силою держави він вважав забезпечення розширення миттєвого простору. У його моделі світ розділяється на три субмеридіальні панрегіони: Панамерика з центром у США, Євроафрика з політичним центром у Німеччині, Паназія з панівним положенням Японії. Кожен регіон мав би розвиватися у властивому для нього культурному та економічному середовищі

Розвиток геополітичних ідей в українській політичній думці

Колиска української державності — Київська Русь — протягом декількох століть була однією з провідник держав середньовічної Європи древній Київ був визнаним культурним, дипломатичним і торговельним центром континенту. Найважливішою подією в історії Київської Русі стало прийняття християнства, що у цивілізаційному та геополітичному вимірах сприяло приєднанню українського народу до сім'ї європейських народів, поширенню багатопланових зв'язків не тільки із Візантією, а й з іншими європейськими країнами. На думку І. Лисяка-Рудницького, прийняття християнства у візантійській формі не завадило Київській Русі наслідувати переважно західну соціальну і політичну структури, справило вирішальний вплив на всю подальшу історію України, визначило схильність її народу до лібералізму, парламентаризму, конституціалізму.

Геополітичні ідеї розвивалися й в українській політичній думці. Окремі геополітичні погляди знаходимо у науковій спадщині М. Грушевського. У його роботі "На порозі нової України" мислитель розглядає чорноморську зовнішньополітичну орієнтацію України, яка мала стати альтернативою її східно-західним "пов'язанням". Утворі "Звичайна схема руської історії" Ж. Грушевський поставив питання про переосмислення пануючої схеми історичного аналізу народів Східної Європи, яка ототожнювала історію південних племен Київської (Русі з укладом життя Володимиро-Московського князівства. На думку вченого, суспільний устрій, культура "Київської (Русі стали праобразом суспільним відносин і культури українського народу, а уклад Володимиро-Московського князівства вирішальною мірою вплинув на формування російського народу.

Чільне місце серед українським ученим які вивчали геополітичну проблематику, займає С. Рудницький. Його перша велика наукова праця в галузі політичної географії та геополітики "Україна і українці" побачила світ німецькою мовою у 1914 р. У ній вчений висунув концепцію української державності, яка Базувалася на ідеям німецької школи геополітики ф.Гатцеля, ф.Челлена. На основі розмаїтого географічного матеріалу вчений намагався продемонструвати значення України як потенційно великої та впливової європейської держави. С.Рудницький робить висновок,, що Україна - єдина слов'янську нація, яка зацікавлена в розвалі Російської імперії.

Україна в сучасному геополітичному просторі

Значення подій і явищ кінця XX століття полягає в тому, що в ним відобразилися кардинальні зміни у геополітичній ситуації в світі розпався (Радянський Союз, змінився суспільно-політичний устрій у колишнім соціалістичним державам "Центральної та Східної Європи, об'єдналася См0на і Західна Німеччина, активно розширюється {Північноатлантичний альянс, економічно і політично інтегрується, хоча і не без труднощів, Європейський Союз.

На міжнародній арені з'явився ряд новим держав, які свого часу входили в зону сухопутної могутності, серед них і незалежна держава Україна. За своїми геополітичними складовими (площею, населенням, природними запасами) Україна відразу стала помітним державним утворенням у світовому розкладі сил.

В Україні в Карпатах розташований географічний центр Європи, в "Криму - геополітичний полюс Євразії. Площа нашої держави в її сучасних кордонах становить 603,7 тис. кв. км. За цим показником вона посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії. В Україні проживає понад 50 мли. чол. це - шосте місце в Європі (після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії та Франції).

На даному етапі Україна виступає в світі як середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій однаково далеко як до найбагатшим та найпотужнішим так і до найбідніших країн на планеті

Датою народження зовнішньої політики України слід вважати 16 липня 1990 року, коли Верховною (Радою було прийнято Декларацію про державний суверенітет. Прийняттям декларації було зроблено перший, надзвичайно важливий крок до реального міжнародного визнання України. У цьому історичному документі нашу державу було проголошено суб'єктом міжнародного права та рівноправним учасником міжнародного спілкування, вперше заявлено про безпосередню участь України в загальноєвропейському процесі та європейським структурам (Розвиваючи положення цього документа, 24 серпня 1991 року. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, остаточно утвердивши принцип зовнішньополітичної самостійності.

Магістральні вектори сучасної української зовнішньої політики визначено Конституцією України, "Основними напрямами зовнішньої політики України", затвердженими Верховною Радою України 2 липня 1993 року, іншими законодавчими актами. Це – стратегічне партнерство з Росією, інтеграція в європейські і євроатлантичні структури, співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи.