Тести для самоперевірки:

1. Які з названих елементів відносяться до політичної системи?

а) політична влада; б) екологія;

в) держава; г) міжнародне співтовариство.

2. Які з вказаних структур формулюють норми та правила політичної системи?

а) уряд; б) групи інтересів; в) суд;

г) політичні партії; д) парламент; е) виборчі системи;

3. Назвіть ім’я дослідника, який в основу класифікації політичних систем поклав тип політичної культури:

а) Д. Істон; б) Р. Даль;

в) Г. Алмонд; г) М. Дюверже.

Контрольні запитання:

1. Що нового для розуміння природи політики дало використання системного підходу для аналізу політики?

2. Які підсистеми входять в політичну систему і яку роль вони відіграють у її функціонуванні?

3. Розкрийте суть головних функцій політичної системи суспільства.

4. Які критерії використовуються для класифікації політичних систем?

5. Дайте характеристику політичної системи України.

Основна використана та рекомендована література:

8. Політологія: наука про політику / За ред. В. Г. Кременя, М. І. Горлача. – Харків: Єдинорог, 2002. – С. 181-189.

9. Політологія. Підручник для вузів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка – К.: Академія, 2002. – С. 220-240.

10. Піча В. М., Левківський К. М., Хома Н. М. Політологія: Типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів. – К.: Каравела, Л.: Новий Світ-2000, 2002. – С. 54-57.

ІІІ. 2. Політичні режими

Сутність поняття «політичний режим».

Тоталітарний режим.

Авторитарний режим.

Демократичний режим.

Трансформації політичних режимів

Мета лекції: з'ясування сутності політичних режимів та специфіки функціонування їх різних моделей; визначення впливу того чи іншого режиму на формування суспільної свідомості; вивчення проблем трансформації політичних режимів; ознайомлення з основними концепціями демократії.

Поняття «політичний режим» розкриває засоби і механізм формування та розподілу політичної влади в політичній системі, форми взаємозв’язку суб’єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами. Зміст політичного режиму визначають відносини між двома політичними субстанціями – владою і свободою. Саме об’єм владних повноважень, засоби та методи реалізації влади, ступінь свободи особистості дозволяють належним чином оцінити характер існуючого в суспільстві політичного режиму.

Політичний режим – це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

Зміст політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанція ми – владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступені свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючого у певному суспільстві політичного режиму.

Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель. Він поділив режими на правильні (монархія, аристократія, політея) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія): при правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному – для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Еволюція політичних режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія – аристократія – олігархія – тиранія – демократія – республіка (політея).

У ХVІ ст. французький мислитель Ж.Боден, опираючись на ідеї Аристотеля: у праці «Республіка» класифікує політичні режими на: 1. монархію (верховна влада належить одній особі); 2. аристократію (при владі знаходиться менша частка населення); 3)народну державу, чи республіку (весь народ бере участь у здійсненні влади).

Ознаками виділення політичного режиму у окремий тип є:

- спосіб формування органів влади;

- співвідношення між гілками влади;

- становище і роль політичних партій та громадянських організацій;

- правовий статус особи;

- рівень економіко-господарського розвитку;

- рівень політичної стабільності суспільства;

- порядок функціонування правоохоронних і каральних органів;

- встановлення правової системи, її особливості та характер;

- історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо.

З виділених ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємодії держави і громадянського суспільства.

Політичний режим розкриває характер відносин між:

1. державою і громадянами;

2. вищими органами державної влади (главою, урядом, парламентом, вищими судовими органами);

3. державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративній державі – між державою і суб’єктами федерації;

4. державою і партіями;

5. правлячими елітними групами і опозицією;

6. виборчою системою і формою державного правління;

7. партією і групами тиску;

8. ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості, в якій мірі держава визначає, гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Сучасна політична наука найчастіше застосовує типологію, за якою політичні режими поділяються на демократичні і антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні і авторитарні.

Термін «тоталітаризм» походить від латинського слова «totalis», що означає «весь, цілий, повний», у політичний лексикон його ввів Б. Муссоліні. Тоталітаризм означає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кожної людини засобами збройного насильства.

Тоталітарні режими існували в Італії (1922-1943), у Німеччині (1933-1945), у СРСР (1929-1956) та деяких інших країнах світу. Частіше за все виділяють наступні ознаки тоталітаризму:

1. надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму;

2. монопольна ідеологія, яка обґрунтовує право режиму на позаконтрольне панування;

3. масова, монопольно володарююча партія;

4. розгалужена каральна система;

5. відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;

6. висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.

Розрізняють правий та лівий тоталітарні режими. Головним критерієм поділу тоталітарних режимів виступає характер ідеології. Всі вони мають особисті відзнаки.

Авторитаризм (від лат. autoritas – цілковита влада, вплив, наказ) ґрунтується на беззаперечному підпорядкуванні владі, яка прагне будь-якими засобами затвердити й зберегти свій авторитет. При авторитаризмі керівництво різними сферами суспільного життя не таке всебічне, як при тоталітаризмі, разом з тим режим не дозволяє реальної політичної конкуренції за владу, фактичної участі населення в прийнятті рішень з важливих питань життя суспільства.

Риси авторитаризму властиві політичним системам країн, що розвиваються. Це явище зумовлене рядом чинників: необхідністю зламу попередніх соціально – політичних структур, старої ідеології, успадкованої від колоніалізму.

При переході до демократії надзвичайно зростає роль загальнонаціональних лідерів. Стабілізуючу функцію може виконувати монархічний інститут (як наприклад у Японії, Таїланді, Іспанії, Марокко). В такій ситуації він уособлює спадкоємність і виступає гарантом національної згоди, своїм авторитетом освячуючи демократичні зміни. Там де немає монархії, великого значення набувають харизматичні лідери типу Мустафи Кемаля Ататюрка, Дж. Неру та ін. Своє продовження зазначений суб’єктивний чинник знаходить у персоналізації влади - особливі ролі політичного лідера (президента або прем’єр-міністра й одночасно керівника правлячої партії). Персоналізація влади органічно передбачає самоідентифікацію мас не с політичними програмами, а з особистістю лідера, а лояльність до нього - це і лояльність до політичного який він уособлює. Дослідники вважають що в основі такого феномена лежить традиційний культ предків, який часто трансформується у культ політичного вождя, керівника держави який навіть стає об’єктом поклоніння, релігійного шанування та сакралізації.

В політичному житті є багато різновидів авторитарного режиму, такі як, наприклад, військові режими (режим Піночета в Чилі), громадянські диктатури (режими в країнах арабського Сходу), теократичні режими (режим аятоли Хомейні в Ірані) та інші.

Третім типом політичних режимів є демократичний. Ідея демократії (від грецьк. demos – народ і kratos – влада) народилася в античних полісах як уява про народовладдя, про участь кожного громадянина в політичному, суспільному житті і діяльності, про принципову можливість (і надання цій можливості правового характеру) участі всіх громадян держави в управлінні нею. Серед основних концепцій демократії виділяють ідентитарну, традиційно-ліберальну, плюралістичну, елітарну, соціалістичну, конкурентну демократію. Вони відбивають багатоаспектність, складність, безпосередньо обумовлену історичною практикою, різноманітність підходів до вивчення демократії в сучасній політичній науці.

Можна стверджувати, що ідеальних демократичних режимів не існує. Вони досить різноманітні. Однак, є такі спільні ознаки, притаманні всім демократіям:

• вільні вибори правителів, які передбачають щонайменше три умови:

а) свободу висування кандидатур;

б) свободу виборчого права, тобто загальне й рівне виборче право за принципом «одна людина – один голос»;

в) свободу голосування (воно має бути таємним), рівність усіх в інформації та можливості вести пропаганду під час виборчої кампанії;

• наявність представницьких органів, які формуються на основі загальних виборів;

• виконавча влада походить від народу (президентська республіка) чи представницького органу (парламентська республіка);

• побудова держави за принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу й судову;

• легальна діяльність не тільки урядових, а й опозиційних партій (багатопартійність);

• визнання і здійснення на практиці принципів конституційності й законності.

Головними принципами демократії є принцип суверенітету народу, який реалізується через принципи «більшості» і «представництва» та принцип політичного плюралізму.

Політичні режими складаються під впливом цілого ряду факторів. Визначальну роль відіграє суб’єктність влади. Схильність до недемократичних режимів можуть посилювати історичні фактори, особливості національного менталітету (духовний монізм, ворожість до іншого тощо), демографічна ситуація, природно-кліматичні умови (природна скудність, екстремальність погодних умов). Високий ступінь урбанізації запобігає тоталітарним режимам. Розвинутий та багаточисельний середній клас складає потенційну основу демократичного режиму. Значна поляризація населення за майновою та іншими ознаками провокує тоталітаризм.

На завершення підсумуємо особливості політичних режимів і умістимо їх в таблицю для порівняльної характеристики (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Особливості політичних режимів

№ п/п	Основи для класифікації	Тоталітаризм	Авторитаризм	Демократизм
1	Основний принцип державного будівництва	монізм	монізм	плюралізм
2	Характер реалізації влади	монопольний, на основі загального контролю	монопольний, допускає певну автономію	на основі розподілу влади і розмежуван-ня компетенції
3	Наявність загально-державної містифікованої ідеї	існує	відсутня	відсутня
4	Спосіб формування органів влади	легітимний та нелегітимний	нелегітимний	легітимний, на основі вільних виборів
5	Статус горизонтальних структур	руйнуються в період зародження	допускаються (крім претендуючих на владу)	створюють основу політичної системи
6	Використання сили у відносинах з народом	постійно	у випадку загрози владі і політичної нестабільності	не використо-вується
7	Джерело влади	політичні еліти	правлячі кола	народ
8	Підзвітність та підконтрольність влади народу	немає	немає	є в розвинутих формах
9	Права і свободи громадян	відсутні	використовуються в обмеженому виді	гарантують- ся в повному обсязі
10	Відношення громадян до влади	на основі ототодження з нею	відчужене	довірче, схвальне
11	Ідеали влади	всемогут-ність	сила	моральність, справедли-вість
12	Ідеали політичної поведінки громадян	ентузіазм, невибагли-вість, «моя хата з краю…»	раціоналізм, слухняність	законо-послушність, активність, свобода