Тести для самоперевірки:

1. Вкажіть, що обумовлює існування унітарної форми державного устрою:

а) етнічний фактор (моноетнічність);

б) природно-кліматичний фактор (екстремальність погодних умов); в) економічний фактор (розвиток економіки); г) культурологічний фактор (низький рівень розвитку освіти та культури).

2. У президентській республіці уряд несе відповідальність:

а) перед парламентом; б) перед судом;

в) перед президентом; г) перед усіма зазначеними органами влади.

3. Укажіть, які ознаки відповідають визначеним критеріям класифікації держав:

а) форма правління - ? б) пріоритетні функції - ? в) адміністративно-територіальна організація - ? г) політичний режим - ? 1) військова (політична), правова, соціальна; 2) монархічна, республіканська;

3) тоталітарна, авторитарна, демократична;

4) унітарна, федеративна, конфедеративна.

Контрольні запитання:

1. Кому повинна служити держава: сама собі, групі людей, чи всьому суспільству? Аргументуйте відповідь.

2. У чому суттєві відмінності держави від інших політичних інститутів, політичних партій, рухів і т. ін.?

3. Які функції повинна виконувати держава? Від яких факторів залежить можливість їх виконання?

4. У чому різниця між державним устроєм та формою правління?

5. Чому правова соціальна держава вважається на сьогодні найбільш привабливою формою організації політичної влади?

Основна використана та рекомендована література:

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів: Світ, 2001. – С. 94-183.

2. Політологія: Підручник для вузів / Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В. та ін.; За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Академія, 2002. – С. 241-259.

3. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

ІІІ. 4. Політичні партії, громадські об’єднання та рухи

Сутність, основні ознаки, генезис політичних партій.

Класифікація і типологія партій.

Історія становлення багатопартійності в Україні.

Громадські об’єднання та рухи.

Мета лекції: засвоєння сутності, основних ознак, генезису і функцій політичних партій, громадських організацій та рухів, понять і видів партійних систем, їх ролі у функціонуванні політичної влади, в процесі становлення громадянського суспільства.

Одними з важливих інститутів політичної системи суспільства є політичні партії. Специфіка цього феномену полягає в тому, що це єдиний у суспільстві громадянський інститут, функції якого тільки політичні. Слово «партія» у перекладі з латинської означає «частина».

Політична партія – добровільна політична організація, яка об’єднує у своїх лавах найбільш активну й організовану частину соціальної спільноти (народу, нації, соціальної групи) з метою вираження і захисту політичного інтересу, здійснення практичної роботи для задоволення цього інтересу.

Формування політичних партій відбулося наприкінці XVIII – XIX ст. і пов’язано з виникненням у результаті буржуазних революцій у Європі й Америці парламентів і парламентаризму як форми й принципу організації та здійснення державної влади.

Створення парламенту вимагало уведення загального виборчого права, зумовило групування депутатів з метою кращої реалізації на парламентському форумі своїх спільних цілей. Власне, ці потреби й вирішили появу партій (переважно масових) як необхідного елемента організації політичного життя перших парламентських держав.

Паралельно з виникненням масових партій відбувається формування основних ідеологічних доктрин, характерних і для сучасних партійних систем. Це ідеологія консерватизму, лібералізму, соціал-демократизму та комунізму.

Перші ранньобуржуазні уявлення про партії пов’язанні з іменами таких мислителів і політичних діячів, як Монтеск’є, Руссо, Вашингтон та ін. Суттєве місце проблема політичних партій посіла у працях відомих соціологів М. Вебера, Г. Моски, В. Парето, М. Вінера. В них відбився досвід формування й діяльності буржуазних політичних партій США і Англії, німецько соціал-демократичної партії, партії інших країн.

У ХХ ст. значне місце проблемам політичних партій приділяли політологи Дж. Брайс, М. Острогорський, Р. Міхельс, К. Фрідріх, З. Бжезінський, Ф. Флерон. У працях цих авторів стверджується, що партії є виразниками інтересів, потреб і цілей певних класів і соціальних груп. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або опосередковано впливають на нього.

Партії мають характерні ознаки:

• наявність певної ідеології або особливого бачення світу;

• націленість на завоювання й утримання влади чи вплив на неї;

• наявність відповідної організаційної структури;

• підтримка її політики тими верствами суспільства, інтереси яких партія захищає.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак у певної організації перетворює її на іншу за своєю природою – тобто непартійну – інституцію.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різноманітними підставами. Такий поділ певною мірою умовний, однак можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій.

• За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.

• За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

• За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує).

• За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

• За принципами організації та членства: кадрові та масові.

• За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

• За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

• За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Називають іще партії виборців, парламентські, харизматично-вождистські та ін.

За певними критеріями політологи класифікують і політичні партії в Україні. Такими критеріями є: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування.

Політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби, інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активну участь у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.

Також багатогранне значення мають суспільно-політичні об’єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх ґрунті можуть виникати нові політичні партії. «Непартійна сфера» також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об’єднання виступають як інституціалізовані канали залучення людей до політики і, тим самим впливають на формування політичної культури в суспільстві.

Залежно від багатьох обставин, а особливо від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система:

• однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

• домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років;

• двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу;

• трипартійна, яку ще називають двох половинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті;

• чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;

• партійна система обмеженого, чи поміркованого, плюралізму і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями;

• партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними;

• атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій – десять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кожна з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства. Ще донедавна партійну систему Україну можна було б кваліфікувати як типово атомізовану. І справді, політичних партій нараховувалося чотири десятки, але жодна з них не мала ані того рівня чисельності, що дозволив би утворити дієві партійні організації на місцях, ані того рівня популярності, що давав можливість бодай половині потенційних виборців знати партії і розрізняти їх між собою, ані того рівня впливовості, що дозволяв би партійним фракціям у парламенті чи у місцевих представницьких органах впливати на формування уряду чи виконавчих структур на місцях.

Атомізована система ніколи не буває стабільною і ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу. Вона з часом трансформується у стабільніші системи. Прогресивним варіантом такої трансформації є еволюція атомізованої партійної системи поляризованого плюралізму або інших стабільніших систем, а регресивним варіантом є скочування атомізованої анархії до однопартійних чи гегемоністських систем, або становлення військових диктатур.

Дж. Сарторі виділяє такі різновиди партійних систем: однопартійна; гегемоністська (з партією – гегемоном); домінування (з домінуючою партією); двопартійна; поміркованого (обмеженого) плюралізму; поляризованого плюралізму; атомізована.

Отримати уявлення про загальні риси тої чи іншої партійної системи можна, скориставшись таблицею (див. табл. 1).

Таблиця 1.