В. Липинський про місце особистості в суспільному поступі

Питання про роль та місце особистості в історії людства цікавило філософів, науковців різних часів.

Одним із філософів України, який у своїх працях розглядав це питання і визначив таку особистість в українському суспільстві, яка вплинула на хід її історії, був В’ячеслав Липинський. Саме такою особистістю з великої літери він вважав Богдана Хмельницького – українського гетьмана, талановитого державного діяча, який виражав волю народних мас, надавав організованого характеру їхнім стихійним виступам, був справжнім прикладом відваги, розуму і щирого патріотизму.

На відміну від інших гетьманів, на думку Липинського, Хмельницький зрозумів істинне прагнення українців. Окрім того, «акт Переяславської умови, як символ відділення України від Польщі і її державного унезалежнення, став можливим тільки тоді, коли нова державна організація осілого Війська Запоріжського була вже гетьманом на Україні наладжена. Україна відпала від Польщі, як зріле яблуко, що оставшись при яблуні мусило б зогнити й пропасти.»

Події Визвольної війни засвідчили блискучий полководницький талант Б. Хмельницького. Ставши творцем однієї з найсильніших армій у тодішній Європі і не програвши жодної з 12 великих битв, в яких брав особисту участь, він завдав Речі Посполитій найважчих поразок за всю її історію.

Сила особистості , на думку автора, проявляється в тому, що сильна особистість не соромиться визнавати необхідність допомогти. Хмельницький зумів знайти той прошарок населення України, який цю допомогу бажав би і спроможний був надати. «Опорою гетьмана для виконання того завдання, що стояло перед ним, служило осіле, хліборобське Військо Запорізьке. Це воно своєю силою творило Українську Державу в постійній боротьбі ».

За часів і за панування Хмельницького лицарський, аристократичний характер Війська Запорозького дістав змогу в повні розвинутись і зміцнитись. Боротьба «за Вітчизну, за віру стародавню православну» - це традиційний обов‘язок Війська Запорозького. Тож завдяки виключній ролі Хмельницького, «процес європеїзації козаччини був завершений».

Крім загальної національно-політичної лінії і певної сталої політичної тактики, величезну роль при творенні нової української аристократичної верстви відіграв особистий вплив і особистий приклад самого гетьмана. Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його тонкий розум, ерудиція, уміння передбачати розвиток подій, вольові якості. Сучасники відзначали дивовижне поєднання в особі Б. Хмельницького різних, часто протилежних якостей. Це була вільна і разом з тим суперечлива натура. Гетьман був невибагливою і скромною людиною у повсякденному житті і побуті. Ставши володарем країни, не привласнив собі жодного маєтку, жив у родинних садибах у Чигирині та Суботові.

«Для всіх доступний, і в поводженні привітний, Хмельницький зуміє прищепити потребу цієї скромності новій українській аристократії. Він знає, що розкоші і пиха довели польську аристократію до пілявецького погрому, і пам’ятає, що «непомірна жадність козацька» - була головною причиною всіх попередніх українських невдач. Дисциплінований, уміючий, коли треба, поступитись і слухатись, сам він так само вимагав від своїх помічників дисциплінованості і послуху. За всяке «брикання» він карав винних без милосердя, бо знав, що брикання аристократії не будує держав, а навпаки старі і міцні держави руйнує. І, що найважливіше, він свою безмежну, фанатичну відданість державній українській ідеї вміє передати цілому свому оточенню, цілій, ним вихованій, українській аристократичній верстві. Бо коли весь довгий період нашої історії, що настав по смерті Богдана, слушно прозвано «Руїною», то пам’ятаймо, що руйнувалось сотні літ тільки те, що він на протязі десятьох літ збудував. Бо перед ним так само була руїна: шість тисяч розбитого козацтва; напіврозвалений київський Софійський собор, святиня української нації, в якому коні стояли; дрібна горстка фанатично своїй завмираючій нації відданої шляхти, духовенства, міщанства, і сліпа потенціальна енергія, з якою ніхто перед ним і ніхто по нім ради собі дати не міг.

«Він усіх зумів притягнути до державної національної роботи. У всіх зумів іскорку хоч полусвідомості національної знайти й у такий її вогонь розпалити, який їх усіх в одно тіло національне перетопить, старі роз’єднуючи перегородки попалить і на жертви для України поведе…»

Тож, на думку В.Липинського, за часів Б. Хмельницького було, в основному, завершено процес формування української держави. «Український народ зумів добитись волі тільки тоді, коли він знайшов для своїх змагань великого й розумного вождя. І тільки тоді, коли цей одинокий великий вождь зумів знайти та вибрати найкращих людей і до послугу цим людям усю націю українську прихилити. Тільки одному Б. Хмельницькому вдалось виконати це”.

Забезпечити від зруйнування Москвою того, що в тяжкій боротьбі здобула Україна від Польщі – стає тепер найважливішою справою гетьмана.

Хмельницький був змушений збудувати абсолютно нову державу, розвиваючи елементи національної державності, сформовані на Запоріжжі, він створив Українську козацьку республіку з яскраво вираженими демократичними рисами політичного устрою, що вигідно відрізняли її від феодальних монархій Європи, а це значно складніше, ніж підтримувати той політичний устрій в країні, який складався роками. Він зрозумів споконвічну рису українців, їх зв‘язок з землею.

Вивчаючи державність козацької доби, Липинський прийшов до висновку, що найкращою формою державного устрою для України є гетьманська монархія. При цьому він виходив з того, по-перше, серед українського народу були сильні козацькі традиції, в тому числі і гетьманські; по-друге, тільки гетьман, стоячи над суспільними верствами, міг би об‘єднати їх в ім‘я української національної ідеї; по-третє, тільки гетьманська традиція могла легітимізувати нову владу.

В оточенні ворожих сил гетьману доводилося маневрувати, йти на компроміси, відмовлятись від своїх планів і задумів, переживати розчарування. Хмельницький зберіг основні політичні та соціально-економічні завоювання українського народу і передав естафету нащадкам.