В’ячеслав Липинський і український консерватизм

В’ячеслав Липинський – це абсолютно інший тип політичного діяча і мислителя на відміну від консерваторів, що відстоювали позиції “Товариства українських поступовців”.

Характеризуючи консервативні погляди Липинського можна визначити три найважливіші риси його спадщини.

По-перше – це державницька позиція Липинського, в якій він вперше поставив проблему національного державного будівництва, яка характеризувалася монархічною орієнтацією.

У своїй діяльності Липинський орієнтується на прошарок населення, який тоді називали хліборобами, він бачить цей клас в системі всіх складових нації, при цьому розглядаючи націю, народ, як ціле, що не може існувати без складових.

Липинський визначав завдання державного будівництва в поєднанні соціально і етнічно різних політичних і культурних сил. Що стосується власного

розуміння Липинським нації, то він формулює його так: “Українським єсть і повинно бути все, що осіло (а не кочує) на нашій землі і що тим самим стало частиною України, без огляду на його племінне чи культурне походження, на його расову чи “ідеологічну генеалогію”.

По-друге – важливою рисою ідеології Липинського є його елітаризм, в якому він намагається спертися виключно на культуру, яку він називав найвищим, що давала цивілізація. Філософ вважав, що цінності створюються не масами, а виключно незначною меншістю. У своїх поглядах Липинський протестував проти демократичних засад суспільного життя.

По-третє – особливість ідеологічних поглядів Липинського є так званий „містицизм”, підгрунтям якого були власні релігійні переконання Липинського, що характеризували містицизм як функціонування державної системи. Але в той же час Липинський був категорично налаштований проти того, щоб церква втручалась в світські спраи. Липинський наполягав на чіткому розмежуванні компетенції політичного і духовного керівництва.

Аналізуючи консервативні погляди Липинського, доцільно їх співставити з сучасною ситуацією в країнах і зробити висновок, що вони можуть бути прийнятними лише частково.

Що стосується державницької позиції Липинського, слід зазначити, що його монархічна ідея не знайшла б загальної підтримки в сучасних умовах управління державою. Вирішення питань в руках однієї особи, без врахування думки суспільства, може відразу поставити крах монарху і розколу державницьких позицій, адже народ також повинен висловлювати свої погляди і вирішувати долю країни. Висунута мною пропозиція щодо першого погляду Липинського продовжується запереченням другого погляду українського консерватора, в якому говориться, що він був проти демократичних засад суспільного життя. На даному ступені розвитку суспільства демократичний режим характерний для багатьох країн світу, що в свою чергу задовольняє людей, коли їхні пропозиції та протести беруться до уваги. Тому слід сказати, що ця риса викликала б серед населення шквал емоцій і протестів.

Беручи до уваги релігійні погляди Липинського, їх можна відразу охарактеризувати як прийнятні стосовно сучасного життя. Завданням церкви є пропагування релігії, а не втручання в політичне життя держави.

Охарактеризувавши дані консервативні погляди Липинського, слід відзначити, що деякі з них вже втілені в реальність, а деякі просто не можуть існувати в сучасному світі, тому що вони є повним протиріччям даній політичній ситуації.

На даний момент релігія повністю відсутня у вирішенні політичних питань України тому можна сказати, що релігійний погляд втілений в реальність, що стосується антидемократичних та монархічних поглядів Липинського то вони вже давно є застарілими і є неприйнятними щодо української держави, тому що Україна будує демократичний спосіб управління державою і управління розподілене на три гілки влади – законодавчу, виконавчу та судову.

Ірина Когутенко