Тема 4. Державне регулювання ціноутворення в Україні

4.1. Основні засади державного регулювання цін

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутво­рення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і про­позицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворен­ня ніколи не існувало та й не може бути. По-перше, в будь-якій еко­номіці діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни: з одного боку, будь-який виробник не може запровадити ціну на свій товар, яка буде нижчою за його витрати; з іншого — суб'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, що перевищуватиме попит. По-дру­ге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції та отриманий прибуток. По-третє, в будь-якій країні державні органи влади впливають на процеси ціноутворення.

Як свідчить досвід розвитку країн з ринковою економікою, ще в XIX столітті деякі держави намагались регулювати ціни. За останні 150 років уряди багатьох держав вдавалися до різних заходів з ме­тою регулювання цін, і на сьогодні заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємною складовою системи державного регулювання економіки. Проблема ж полягає у визначенні ступеня та форм об­меження вільного ціноутворення. Особливості державного регулю­вання ринкового ціноутворення в різних країнах світу розглянемо далі. Зараз визначимось із пріоритетами державного регулювання цін в Україні.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спря­мовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забез­печував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, пари­тет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Дер­жавне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Перехід будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшуєть­ся кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатися в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також пе­рерозподілити фінансові ресурси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. При цьому важли­вого значення набуває правильно обрана мета державного регулю­вання ціноутворення.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі праці. Метою державного ре­гулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

• забезпечення такого співвідношення між монополією та кон­куренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економі­ки; здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

• стримування інфляційного підвищення цін через запроваджен­ня заходів, які усували б причини його виникнення;

• соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послу­ги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реаль­них доходів населення шляхом забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

• формування нового попиту населення та культури споживан­ня завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

• запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

У цілому світова практика господарювання довела, що державне регулювання цін може включати заходи законодавчого і судового характеру, адже в одних випадках ціноутворення в Україні регламен­тується законами Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в інших — ті чи інші спірні питання вирішу­ються в судовому (арбітражному) порядку. Ми розглянемо обидва боки цієї проблеми.