Поточний і підсумковий контроль знань студентів та критерії оцінювання знань студентів

У процесі навчання студенти отримають необхідні знання під час лекційних занять, виконуючи практичні завдання щодо характеристики економічної бази місцевого самоуправління, повноважень його органів, процесу прийняття рішень в адміністративному менеджменті.

Оцінювання знань, умінь та навичок студентів враховує види занять, які

згідно з програмою навчальної дисципліни «Адміністративний менеджмент»

передбачають лекційні, та практичні заняття, а також самостійну роботу та виконання індивідуальних завдань. Перевірка та оцінювання знань студентів може проводитись кількома методами: оцінювання знань студента під час практичних занять, виконання індивідуального навчально-дослідного завдання, написання рефератів, виконання завдань для самостійної роботи, проведення проміжного тестування, проведення поточно-модульного контролю, проведення підсумкового заліку.

Оцінювання знань студента під час практичних занять та виконання індивідуальних завдань проводиться за 100 бальною шкалою. При оцінюванні індивідуальних завдань увага також приділяється якості, самостійності та своєчасності здачі виконаних завдань викладачу (згідно з графіком навчального процесу). Якщо якась із вимог не буде виконана, то оцінка буде знижена.

Оцінювання знань студентів, що складають іспит, здійснюється за 100-бальною шкалою з переведенням у традиційну 4-бальну шкалу для фіксації загальної оцінки.

Модульний контроль проводиться по навчальному матеріалу окремих модулів після завершення лекційних і практичних занять. На модульний контроль виносяться питання, що вивчалися на лекціях і практичних заняттях, а також питання, що були запропоновані для самостійного опрацювання.

Питання для підготовки до модульного контролю 1.

Державницька теорія місцевого самоврядування Лоренца Штейна і Рудольфа Гнейста.

Місце і роль наукових досліджень В. Вільсона, Ф. Гуднау, М. Вебера у започаткуванні першого етапу формування теорії адміністративно-державного управління як самостійного наукового напряму.

Обґрунтування німецьким соціологом М. Вебером основ системного аналізу адміністративно-державної бюрократії.

«Класична школа» та «школа людських стосунків» як найбільш відомі напрями в теорії адміністративно-державного управління другого етапу.

Правова основа діяльності місцевого самоврядування: українське законодавство, міжнародно-правові акти, локальне законодавство.

Умови (критерії) існування місцевого самоврядування: правова оформленість, наявність власних ресурсів, узгодження місцевих інтересів з регіональними і загальнодержавними.

Місцева державна адміністрація – орган державної виконавчої влади в Україні.

Основні завдання, принципи діяльності, функції МДА.

Склад і структура місцевих державних адміністрацій.

Економічна база місцевого самоуправління.

Галузева компетенція виконавчих комітетів рад народних депутатів; їх повноваження в галузі бюджету і фінансів, управління комунальною власністю, охорони навколишнього природного середовища, житлового господарства, соціального забезпечення, охорони громадського порядку.

Порядок формування, функції, компетенція сільських, селищних і міських рад.

Структура і форми діяльності рад.

Організація роботи виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад: засідання, голови, члени комітету, відділи управління.

Діяльність депутатів місцевих рад у раді та її органах: участь у сесіях, права, депутатський запит.

Діяльність депутатів місцевих рад у виборчому окрузі.

Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади. Повноваження Верховної Ради України.

Інститут Президента. Президент України як глава держави.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Порядок його формування та компетенція.

Міністерства та інші органи центральної державної влади.

Судова система України. Вищі спеціалізовані суди. Апеляційні суди. Місцеві суди

Основні типи виборчих систем: мажоритарна; пропорційна; змішана.

Представницька демократія як найбільш оптимальна форма демократичної організації влади та суспільства.

Загальні збори (сходи) громадян за місцем проживання: повно­важення, порядок скликання і проведення.

Питання для підготовки до модульного контролю 2.

Поняття кадрової політики і кадрової стратегії в державних установах і організаціях.

Специфіка формування кадрової політики в державно-адміністративному управлінні.

Комплектація кадрів державної служби через кадрову, найману та змішану системи.

Сутність та особливості управлінських рішень в адміністративно-державному управлінні.

Процес прийняття рішень у адміністративному менеджменті.

Переговорний процес у адміністративному менеджменті. Тактичні прийоми ведення переговорів.

Місцеві бюджети як фінансова база органів місцевого самоврядування.

Доходи бюджетів місцевого самоуправління та інших місцевих бюджетів: власні, закріплені та регулюючі доходи, дотації, субвенції, субсидії.

Регламентація Бюджетним законодавством України порядку здійснення видатків місцевих бюджетів. Поточні видатки та видатки розвитку.

Позабюджетні кошти. Спеціальні кошти бюджетних закладів.

Актуальні проблеми управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Компетенція органів місцевого самоврядування щодо управління природним середовищем.

Повноваження місцевих державних адміністрацій в управлінні використанням і охороною природних ресурсів на підвідомчій території.

Повноваження сільських, селищних та міських рад у галузі охорони довкілля.

Державна система використання природних ресурсів.

Основні напрямки зниження навантаження на навколишнє середовище.

Принципи загального управління якістю в державному секторі.

Японський метод загального управління якістю.

Програма У. Демінга та її застосування в сфері державного адміністрування для подолання кризових явищ.

Актуальні питання розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Система вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів.

Основні напрямки зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування.

Англосаксонська та континентальна модель місцевого самоврядування. Моделі організації місцевого самоврядування у Німеччині.

Європейська Хартія місцевого самоврядування.

Європейська декларація прав міст.

Стамбульська декларація з населених пунктів.

Питання для підготовки до іспиту

Актуальні проблеми розвитку місцевого самоврядування в Україні

Англосаксонська та континентальна модель місцевого самоврядування

Бюджетна система України та її основні складові

Вимоги до управлінських рішень.

Головні принципи адміністративного управління.

Державницька теорія місцевого самоврядування Л. Штейна і Р. Гнейста

Джерела інформації для прийняття управлінських рішень в державних установах організаціях.

Діяльність депутатів місцевих рад у виборчому окрузі

Етапи підготовки до прийняття управлінських рішень.

Етапи розвитку теорії адміністративного менеджменту.

Зовнішні та внутрішні фактори впливу на прийняття управлінських рішень.

Кадрова політика в державних установах і організаціях.

Категорії персоналу державних установ.

Класифікація управлінських рішень.

Компетенція органів місцевого самоврядування щодо управління природним середовищем

Концептуальні засади адміністративного менеджменту.

Методи дослідження теорії державно-адміністративного управління.

Міждисциплінарний характер теорії адміністративного управління.

Місце і роль органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування в Україні.

Місцева державна адміністрація як орган державної виконавчої влади в Україні.

Місцеве самоврядування в Україні.

Місцевий референдум як один із засобів демократичного управління державними справами

Оптимізація управлінських рішень .

Організаційна будова парламенту України

Організаційна структура державного-адміністративного управління.

Організаційно-правові форми виконавчої влади в Україні.

Організація діяльності виконавчих органів державної влади в Україні.

Основні засади створення та функціонування системи місцевого

Основні положення Європейської хартії про місцеве самоврядування.

Основні принципи та джерела формування місцевих бюджетів

Основні форми та методи діяльності місцевих державних адміністрацій.

Основні функції Кабінету Міністрів України

Основні функції та повноваження комітетів Верховної Ради України.

Особливості комплектування кадрів державної служби через кадрову, найману та змішану систему.

Особливості мотивації праці державних службовців.

Оцінка ефективності прийняття рішень.

Повноваження депутатів місцевих рад та гарантії їх діяльності

Повноваження місцевих державних адміністрацій в управлінні використанням і охороною природних ресурсів на підвідомчій території.

Позабюджетні кошти та спеціальні кошти бюджетних закладів.

Політичні керівники і керівники державних органів.

Порядок формування комітетів Верховної Ради України

Правова основа діяльності Верховної Ради України

Правова основа діяльності Кабінету Міністрів України

Правова основа діяльності Президента України

Правова основа місцевого самоврядування в Україні.

Правовий статус та організаційна структура Ради національної безпеки та оборони України.

Програма У. Демінга та її застосування в сфері державного адміністрування для подолання кризових явищ.

Процес прийняття управлінських рішень.

Рівні управління в адміністративному менеджменті.

Роль місцевих бюджетів у фінансовій системі держави

Розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування.

Роль особистих якостей менеджера у процесі розроблення управлінського рішення.

Система вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів.

Система органів публічної влади в Україні та основні принципи їх організації і діяльності.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Склад і структура місцевих державних адміністрацій

Специфіка адміністративного управління на місцевому рівні.

Специфіка формування кадрової політики в адміністративному управлінні.

Статус та основні функції міського, селищного, сільського голови.

Стратегія кадрової політики в державних установах і організаціях.

Структура органів виконавчої влади в Україні.

Сутність добору персоналу та характеристика основних етапів його здійснення.

Сутність стратегії управління персоналом державних установ і організацій.

Сутність та особливості управлінських рішень.

Сфери впливу державного менеджменту.

Теоретичні основи прийняття управлінських рішень.

Теорія муніципального дуалізму

Технологія прийняття управлінських рішень.

Управління місцевим бюджетом

Фактори впливу на прийняття управлінських рішень.

Функції адміністративного менеджменту.

Функції Президента України та їх зміст

Характеристика основних інструментів добору кадрів державних установ і організацій.

СХЕМА РОЗПОДІЛУ БАЛІВ ЗА ВИДАМИ ЗАНЯТЬ

з дисципліни «Адміністративний менеджмент» для студентів за фахом 8.03051002 «Товарознавство та експертиза в митній справі»

Види занять	Бали за одним видом оцінювання	Кількість балів, всього	Алгоритм розрахунку балів
Основні: Виконання практичних завдань	2	22	11 п. х 2 бал: «5» − 2 б; «4» − 1,5 б; «3» − 1 б.
Виконання самостійної роботи: а) тестування	0,5	5,5	Тест має 5 питань, правильна відповідь – 0,1 б (5 х 0,1б. х 11)
б) реферат	4	4	Підготовка реферату по 1 темі на вибір студента (1 х 4б.)
Присутність на лекції	1	13	(13 лекцій х 1,0 б.)
Присутність на практичних заняттях	0,5	5,5	(11 занять х 0,5 б.)
Модульна контрольна робота: Модуль 1 . Модуль 2	5 5	5 5	2 питання з вивчених тем, в тому числі 5 тестів
Підсумок		60
Екзамен		40
Разом		100

Уніфікована 100 − бальна рейтингова шкала в системі Європейської

кредитно − трансфертної системи (ECTS)

Оцінка	Відповідність рейтингу	Зміст оцінки
А	86 − 100	«Відмінно» (5) – відмінне виконання лише з незначною кількістю несуттєвих помилок
B	79 − 85	«Дуже добре» (4+) − вище середнього рівня, але з кількома помилками
С	71 − 78	«Добре» (4) – в цілому правильна робота з певною кількістю помітних помилок
D	66 − 70	«Задовільно» (3) – непогано, але зі значною кількістю грубих помилок
Е	61 − 65	«Достатньо» (3 –) – виконання задовольняє мінімальні критерії
FX	35 − 59	«Незадовільно»(2) − необхідно доопрацювати матеріал перед тим, як отримати залік
F	0 − 34	«Незадовільно» (1) – необхідно переробити (серйозна подальша робота)

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автократія (від. грец. avtokrates – самодержавство) – одна з форм правління, що передбачає необмежену та безконтрольну владу однієї особи в державі. В сучасній політологічній літературі поняття А. вжива­ється на позначення тоталітарних і авторитарних політичних режимів, що характеризуються необмеженою і безконтрольною владою (англ. – autocracy).

Автономія (від грец. autonomia – самостійність, незалежність) – право самостійного, відносно незалежного функціонування суб'єктів у складі державного утворення, закріплене конституцією.

Авторитаризм (від лат. autoritas – влада) –- тип політичного режиму, що характеризується концентрацією влади в руках однієї особи або органу за певних її обмежень. А. є властивістю будь-якої соціальної системи, що заснована на домінуванні та нав'язуванні волі більшості. Форми А.: абсолютна монархія, диктатура, посттоталітарні режими.

Адміністративна реформа – вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організацій­ної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.

Апарат органів виконавчої влади – організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад для здійснення функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень (обов'язків). До особо­вого (персонального) складу апарату органів виконавчої влади належать державні службовці та інші працівники апарату.

Безвладдя – кризовий стан суспільства або окремої адміністра­тивно-територіальної одиниці, що проявляється різким порушенням функціонування органів влади. При безвладді відповідні органи або розпадаються через зовнішні та внутрішні причини, або хоча й існують, не виконують своїх функцій.

Бюджет – баланс грошових доходів та видатків держави, місцевих органів управління, підприємств, установ, родин або окремої особи на певний термін.

Бюджет державний – план акумулювання і використання фінансо­вих ресурсів для виконання функцій органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Бюрократизм – ненормальність, хвороба системи управління, панування канцелярії, формалістики, домінування букви інструкції наказу над суттю справи.

Відносини місцевих державних адміністрацій (relations of local public administrations) – складова державно-управлінських відносин, які виникають між органами державної влади у вертикальній та горизонтальній проекціях.

Відповідальність державних службовців – встановлена законодавством України відповідальність державного службовця за свої вчинки і дії. Відповідно до законодавства і залежно від характеру правопорушення може бути дисциплінарною, адміністративною, цивільно-правовою та кримінальною.

Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. У відносинах із законодавчою (Верховна Рада, обласна, районна, міська, сільська ради) і судовою владою вона користується певною самостійністю.

Виконавчі органи рад – органи, які відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" створюють сільські, селищні, міські, районні у містах ради для здійс­нення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування. До них належать виконавчі комітети, відділи, управління тощо. У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 мешканців, за рішенням цих громад або рад виконавчі органи можуть не створю­ватися. У цьому разі їх функції, крім розпорядження земельними та природними ресурсами, виконує сільський голова одноособово.

Влада економічна – можливість і здатність промислових структур утверджувати свою волю в контролі й регулюванні економічної сфери суспільства, впливати на економічну діяльність та поведінку людей.

Влада соціальна – тип влади, владних відносин у суспільстві, сутність яких полягає у підпорядкуванні поведінки діючих суб'єктів волі соціальної спільноти вимогам соціального порядку, що склалися в суспільстві, впливу носіїв офіційного (формального) і неофіційного (неформального) авторитету (видатних осіб, впливових груп, орга­нізацій, соціальних інститутів, ідей, систем поглядів, громадської думки та ін.).

Громада – форма соціальної організації, що виникла на основі ро­динних зв'язків і характеризується спільним володінням засобами виро­бництва, повним або частковим самоуправлінням; сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, які мають однакові права та обов'язки і підпорядковуються одним законам.

Делеговані повноваження – повноваження, що доручаються для виконання місцевій владі від імені центральної влади. Фінансу­вання завдань в межах делегованих повноважень, забезпечується державою.

Демократизація державного апарату – залучення громадян до реалізації своїх прав щодо управління державними справами та здійснення публічно-правового контролю за виконанням завдань, функцій і повноважень органів державної влади з метою забезпечення законності, політичної, соціальної та економічної ефективності їх діяльності, запобігання бюрократизму, протекціонізму і корупції.

Державне управління – цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державний апарат – публічно-правова інституційна система органів державної влади, їх підрозділів і посад, віднесених до державної служби.

Демократія (з гр. demos – народ і cratos – влада, народовладдя) – тип політичної системи і соціальної організації суспільства, яка ґрунтується на рівноправності її членів, періодичній виборності та звітності органів управління, прийнятті рішень за принципом більшості.

Державна влада – політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство.

Державні комітети (державні служби) (public departments) – центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр або один із віце-прем'єр-міністрів.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців – відповідальність, яка здійснюється у формі дисциплінарних стягнень, що накладаються за невиконання або виконання неналежним чином державним службовцем покладених на нього обов'язків, у формі зауваження, догани, суворої догани, попередження про неповну службову відповідальність, звільнення.

Ефективність управління (від лат. effectivus – досягаючий певного ефекту, необхідного результату) – це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями.

Загальна соціальна ефективність державного управління – ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.

Зв'язки з громадськістю – «паблік рилейшнз» (від англ. public relations – відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) – одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування, взаєморозуміння та співробітництва між організацією і громадськістю.

Ідеологія адміністративної реформи – сукупність філософських, етичних, правових, політичних та інших ідей і поглядів на адміністра­тивну реформу.

Інформаційне забезпечення діяльності органів державної влади – збирання, отримання, опрацювання та аналіз інформації, потрібної для здійснення державно-управлінської діяльності.

Комунальне об'єднання територіальних громад – соціально-політичне територіальне утворення, яке одночасно є територіальною спільністю людей – суб'єктів місцевого самоврядування і низовою одиницею у системі адміністративно-територіального поділу.

Кабінет Міністрів (Уряд), Cabinet of Ministers (Government) – вищий орган у системі виконавчої влади; колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Компетенція органу державної влади – це владні повноваження органу, той чи інший обсяг державної діяльності, покладений на певний орган, або коло передбачених правовим актом питань, яке може вирішувати цей орган, сукупність функцій та повноважень органу з усіх встановлених для нього предметів ведення.

Комунальна власність – самостійна форма власності, яка за Конституцією України є власністю територіальної громади – розглядається як одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів місцевого самоврядування.

Контроль у державному управлінні – одна із найважливіших функцій державної влади та управління, яка дає змогу порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, поставленими перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі й попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним.

Лобізм (lobby англ. – кулуари) – діяльність соціальних груп, які відстоюють свої інтереси, тиск груп на органи законодавчої і виконавчої влади.

Менеджмент (за Оксфордським словником) – це спосіб, манера спілкування з людьми; влада та мистецтво управління; уміння особливого роду й адміністративні навики; інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення.

Міністерство (від лат. ministro, що означає керую, служу) – центральний орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя.

Місцеве самоврядування – право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів.

Місцеві державні адміністрації – ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі, здійснюють її на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами.

Нормативи – показники, які спираються на традиційну концепцію управління. Її суть полягає в тому, що групі керівних об'єктів (людина, колектив, організація) задають певну систему показників, що харак­теризують бажаний (з позицій управління) стан цих об'єктів або їх соціальний рівень. Показники є цільовими орієнтирами, які обов'язкові для виконання.

Нормативи державні у сфері забезпечення навчальними закладами – перелік і обсяг, що надаються державними і комунальними закладами, дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Такими нормативами є: нормативи граничного напов­нення класів, груп і співвідношення вихованців, учнів, студентів та педагогічних працівників у навчальних закладах; норми матеріального забезпечення навчальних закладів і додаткових видів соціального та матеріального забезпечення учнів.

Нормативи державні у сфері охорони здоров'я – перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я. Такими нормами є: норма­тиви надання медичної допомоги (обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур); норматив забезпечення стаціонарною медичною допомогою; нормативи забез­печення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я; нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Нормативи державні у сфері соціального обслуговування –

нормативи, що встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

Об'єднання громадян – добровільне громадське формування на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації їх прав і свобод. Об'єднаннями громадян є політичні партії, громадські орга­нізації, профспілки, релігійні, кооперативні організації тощо.

Об'єкт соціального управління – сукупність відносин у суспі­льстві, соціальних групах, керована соціальна система, елементами якої є суспільство, соціальні групи, які взаємодіють між собою при реалізації спільних і особливих інтересів.

Об'єкти управлінської діяльності органів виконавчої влади – це суспільні відносини, види діяльності та соціальні ролі, які безпосередньо пов'язані з відтворенням матеріальних і духовних продуктів та соціальних умов життєдіяльності людей.

Орган державної влади – орган, пов'язаний із формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів; є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій.

Організаційна структура державного органу (від лат. structure – будова, розташування, порядок) – сукупність структурних елементів (підрозділів посадових осіб тощо) та взаємовідносин між цими структурними елементами.

Організаційна структура державного управління – це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління.

Організація як процес – систематична координація завдань, формальних взаємовідносин людей, що їх виконують.

Органи місцевого самоврядування – виборні та інші органи, які наділені повноваженнями для вирішення питань місцевого значення і не входять до системи органів державної влади. Органами місцевого самоврядування є виборні органи та органи, що утворюються відпові­дно до статусів муніципальних та інших формувань. Система місцевого самоврядування в Україні охоплює територіальну громаду, сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голову; вико­навчі органи сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Підвідомчість органів виконавчої влади – найбільш загальний термін, який відображає будь-які стани організаційних від­носин між органами виконавчої влади, як правило, різних - вищого і нижчого рівнів. Більш конкретними щодо даного терміну виступа­ють поняття "підконтрольність", "підзвітність", "підпорядкованість", "відповідальність".

Підконтрольність і підзвітність органів виконавчої влади – певний стан (режим) організаційних відносин між органами виконав­чої влади, за яким один орган має право перевіряти діяльність іншого, включаючи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зо­бов'язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітува­ти про свою діяльність. За змістом термін "підконтрольність" дещо ширший, ніж термін "підзвітність", оскільки завжди передбачає одер­жання інформацій та звітів. В свою чергу підзвітність може застосо­вуватись окремо від здійснення в повному обсязі функцій контролю.

Повноваження – це конкретні права, що характеризуються правом і обов'язком здійснювати певні посадові обов'язки та наявністю адміністративних функцій, які дають змогу здійснювати завдання органу державної влади.

Посадові обов'язки – встановлені для обов'язкового регулярного виконання функцій і повноважень відповідно до посади в органі державної влади чи місцевого самоврядування.

Правова основа адміністративної реформи – нормативно-правові акти, які є відправною точкою і механізмом забезпечення даної ре­форми. Серед цих актів головна роль належить Конституції і законам України. У міру поглиблення адміністративної реформи її правова основа вдосконалюється і оновлюється.

Преференції місцевим органам влади – пільги та додаткові повноваження, що надаються центральною владою місцевій владі в галузі економіки та фінансів.

Принципи адміністративної реформи – головні засади її прове­дення, які засновані на відповідній ідеології і політиці адміністративної реформи. У принципах розкривається головне призначення і сутність даної реформи.

Президент (president від лат. presidens – «той, що сидить спереду») у президентських республіках – глава держави і глава виконавчої влади, в республіках парламентського типу – глава держави, але не уряду, в республіках змішаного типу – глава держави, але з великими юридичними і реальними повноваженнями керівництва урядом.

Представницькі органи місцевого самоврядування – сільські, селищні й міські ради, які складаються із депутатів, обраних жителями сіл, селищ, міст.

Принципи державного управління – це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.

Професіоналізм державної служби – це перш за все здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними цілей та завдань у межах нормативно визначених повноважень.

Процедура прийняття управлінського рішення – складова загального процесу його підготовки, прийняття і реалізації, який передбачає певні етапи і стадії: вибір мети, збір і аналіз інформації про завдання, яке підлягає вирішенню; визначення, прогнозування ситуації і виявлення проблем; генерування варіантів можливих управлінських рішень; формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень.

Система державного управління – складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи: суб'єкти управління, тобто органи ви­конавчої влади; об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; управлін­ська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.

Служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба) – професійна (на постійній основі) діяльність осіб, які займають посади в органах місцевого самоврядування та їх об'єднаннях, спря­мована на здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування, і отримують заробітну плату за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Соціальні нормативи – показники необхідного споживання про­дуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи споживання; норматив забезпечення; норматив доходу. За рівнем задоволення соціальних по­треб соціальні нормативи поділяються на: нормативи раціонального споживання; нормативи мінімального споживання; статистичні нор­мативи.

Субвенція – кошти, що надаються місцевим бюджетам вищого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню в разі їх неналежного використання.

Субсидія – кошти, що надаються з Державного бюджету місце­вим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого рівня на фінансування цільових видатків.

Територіальна громада – спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ і міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Фінансове вирівнювання – процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Цей процес забезпечується центральними органами державної влади.

Форми управлінської діяльності – це зовнішні, постійно фіксовані прояви практичної активності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з формування і реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх власної життєдіяльності.

Функції державного управління – специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави. Управлінські функції державних органів — юридично виражені управляючі впливи окремих державних органів, які вони мають право і зобов'язані здійснювати щодо певних об'єктів управління або компонентів певних структур.

Функції органів міс­цевого самоврядування: залучення населення до участі у вирішені питань місцевого та загальнодержавного значення; володіння, викорис­тання та управління комунальною власністю; забезпечення комплекс­ного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території, надання соціальних послуг населенню; забезпечення закон­ності, правопорядку, охорона прав, свобод і за­конних інтересів громадян; соціальний захист населення; захист прав місцевого самоврядування.

Цільове управління – адміністративно-господарське управління, в якому чітко сформульовано найближчу і віддалені цілі, а поточні результати постійно порівнюють з поставленими цілями. Цільове управління передбачає максимальну формалізацію процесу управління і довгострокового планування.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"

3. Закон України "Про державну службу"

4. Закон України «Про державний бюджет України на 2012 рік»

5. Закон України «Про комітети Верховної Ради України»

6. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24

7. Закон України "Про Регламент Верховної Ради України"

8. Закон України "Про статус народного депутата України"

9. Закон України «Про бюджетну систему України».

10. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»

11. Закон України “Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20 – 21.

12. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

13. Закон України «Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування» // Відомості Верховної Ради України. –1997. – № 38.

14. Указ Президента України № 749/2001 «Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні».

15. Указ Президента України № 952/2002 від 28 жовтня 2002 «Про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування»

16. Указ Президента України №1085 від 9.12.2010 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади"."Офіційний вісник Президента України" за №32 (156) від 9 грудня 2010 року,

17. Указ Президента України про розробку і затвердження стратегії державної кадрової політики України на 2011-2020 роки.

18. Адміністративне право України: Академічний курс. Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов ( голова). — К,: Видавництво «Юридична думка», 2004.

19. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади.// Персонал №12, 2006.С – 58 – 65.

20. Артус М. М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. -219 с.

21. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом – Підручник. К.: Центр учбової літератури, 2011. 468 с.

22. Битяк Ю. П. Адміністративне право України. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2005.

23. Білявський Г. О. та ін. - Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С Фурдуй, І. Ю. Костіков.-2-ге вид.- К.: Либідь, 2005.- 408 с ..

24. Бюджетна система : Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. -К., 2002. -334 с.

25. Бюджетний кодекс України /Укл. М. П. Кучерявенко. - Харків: Право, 2005. -162, с.

26. Василенко І. М. Теоретичні основи становлення місцевого самоврядування в українському суспільстві і державі. Наукові праці МАУП, 2010, вип. 4(27), с. 24–29

27. Василик О. Д. Бюджетна система України: Підручник для студентів ВНЗ. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 543 с.

28. Воронкова В. Г. Менеджмент у державних організаціях: Навчальний посібник. — К.: ВД “Професіонал”, 2004.

29. Гетьман А.П., Шульга М.В. Екологічне право України. Підручник. За редакцією професорів А. П. Гетьмана і М. В. Шульги. Харків, «Право» 2005 р. 385 с.

30. Глазунова Н.И. Механизм взаимодействия власти и общества // Система государственного управления. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 551 с.

31. Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування. Навчальний посібник / К. : Центр учбової літератури, 2007.- 344 c.

32. Дегтярьова І. О. Стратегії місцевого самоврядування: порівняльний аналіз / І. О. Дегтярьова // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2004. – № 2 (20): У 2-х ч. – Ч. 1. – С. 144-148.

33. Дунаєва Л. М. Зарубіжний досвід місцевого самоврядування (політико-правовий аналіз) / Л. М. Дунаєва // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 594-603.

34. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтаєв та ін.; За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 478 с.

35. Екологія: Підручник / С. І. Дорогунцов, К. Ф. Коценко, М. А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

36. Ефективність державного управління \ Ю.Бажал, О.Кілієвич, О.Мертенс та ін.; За заг. ред.. І.Розпутенка. – К.: К.І.С., 2002.

37. Європейська декларація прав міст.

38. Європейська Хартія місцевого самоврядування

39. Єрмошенко М. Менеджмент : Навч. посібник/ М. Єрмошенко, С. Єрохін, О. Стороженко/-К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.

40. Кампо В. Європейська модель місцевого самоврядування: проблеми і перспективи її реалізації в Україні / В. Кампо //Українсько-Європейський журнал міжнародного та порівняльного права. – 2001. – Т. 1. – Вип. 2. – С. 71-84.

41. Колпаков B. М. Управление развитием персонала: Учеб. пособие для студентов вузов. – К.: МАУП, 2006.

42. Колпаков В. М., Дмитренко Г. А. Стратегический кадровый менеджмент: Учеб. пособие. – 2-е изд. – К.: МАУП, 2005.

43. Конституційне право України

44. Копєйчиков В. В. Правознавство. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2003.

45. Крушельницька О.В. Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. – К., «Кондор». – 2003.-296с.

46. Луговий В. Професійна підготовка державно-управлінських кадрів державної служби.\\ Вісник УАДУ, №3, 2004.

47. Любченко П.М. Конституційно-правові основи розвитку місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства. - Харків: Одісей, 2006.

48. Михайлишин Л. Р. Моделі організації місцевого управління: порівняльний аналіз. Демократичне врядування. Електронне наукове фахове видання. №1, 2008.

49. Місцеве самоврядування в Україні в умовах становлення правової держави: Навчальний посібник. Під редакцією Ю.М. Тодики, В.А. Шумілкіна.- Харків: Одісей 2004. - С. 302.

50. Місцеве самоврядування в Україні: теорія і практика. Посібник для депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів /Б.А. Руснак. – Одеса, 2011. – 536 с.

51. Місцеве самоврядування: теоретико-історичний і порівняльно-правовий аналіз : навч. посіб. / Н. В. Камінська. – К. : КНТ, 2010. – 229 с.

52. Муніципальне право України.: навч. посібник / За редакцією В. Ф. Погорілка, О . Ф. Фрицького. К. Юринком Інтер. 2006. - 590c.

53. Науково-практичний коментар Конституції України, Харків, 2003

54. Національна економіка: Навч. Посібник / За ред. В.М. Тарасовича. – К.:

55. Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш П. В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посіб. - К. Центр навчальної літератури", 2004.- 560 с.

56. Новікова М.М. Регіональний менеджмент: Конспект лекцій. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 94 с.

57. Осовська Г. Менеджмент організацій : Навчальний посібник/ Г. Осовська, О.Осовський,. -К.: Кондор, 2005. -853 с.

58. Положення про Апарат Верховної Ради України

59. Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г. Гончаренка. – К.: Український інформаційно-правовий центр. – 2002.

60. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посіб. – К.: Професіонал, 2004.

61. Сладкевич В. П. Сучасний менеджмент організацій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. П. Сладкевич, А. Д. Чернявський. – К.: МАУП, 2007.

62. Теорія держави і права. Скакун О.Ф. Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

63. Хміль Ф.І. Управління персоналом: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – 488 с.

64. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002.

65. Chester N. The English Administrative system, 1780-1870. – Oxford: Clarendon Press, 1981. - p. 119.).

66. H. Bocken, W. de Bondt. Introduction to Belgian Low. 2001. - Kluwer Law International. - 464 p. pp. 50-56).