Іван Кавалеридзе (1887-1978), Петро Сніткін, архітектор в.Риков. Пам’ятник княгині Ользі. 1911. Київ. Фото 1911 р.

Пам’ятник княгині Ользі був побудований в 1911 році за проектом скульптора І. П. Кавалеридзе спільно з Ф. П. Балавенським, П. В. Сніткіним і В. Н. Риковим. Гроші на споруду пам’ятника виділив Імператор Микола Романов.

Сучасний вигляд пам’ятника.

На західноукраїнських землях центром розвитку мистецтва скульптури був, як і раніше, Львів, в якому працювали П.Війтович (скульптури на будівлі Львівського оперного театру), А.Попель (скульптури всередині цього театру), М.Паращук, Г.Кузневич.

З монументальних творів вирізняється пам’ятник А.Міцкевичу (автори А.Попель і М.Паращук), встановлений у 1905 р. у Львові. Висока гранітна колона з “вічним вогнем” на вершині (вилитим у бронзі у вигляді жертовника) є символом вічності краси, запалюючої сили художнього слова.

Михайло Паращук, Анатолій Попель. Пам’ятник Адаму Міцкевичу. 1906. Бронза, граніт. Львів.

Світлу радість випромінює статуя Міцкевича: поет плавно розвів руки, наче вітаючи крилатого юнака.

Михайло Паращук, Анатолій Попель. Пам’ятник Адаму Міцкевичу. 1906. Бронза, граніт. Львів. Деталь.

Успіхи, досягнуті в скульптурі ІІ пол. ХІХ ст., свідчать про зростання ваги цього важливого виду мистецтва, який ледве розвивався в минулому.

3. Живопис. Загальна характеристика.

У ІІ пол. ХІХ ст. в живописі спостерігається таке ж піднесення, як і в художній літературі. Мистецтво пензля і мистецтво слова розвиваються в напруженій боротьбі проти академічного, офіційного мистецтва, під впливом визвольного руху, новаторських звершень художників-передвижників. Головною темою стає життя народу, панівним напрямом – критичний реалізм. Численними стали лави митців. Чітко окреслились жанри станкового живопису (побутовий, історичний, портретний, пейзажний), причому в кожному з них вироблялися свої, характерні тільки для цього жанру особливості – як у тематиці, так і в художніх засобах.

В усій повноті й багатогранності віддзеркалилося життя українського народу в побутовому жанрі. Такі художники як Л. Жемчужников, К.Трутовський, П. Мартинович, М.Кузнецов, К.Костанді, М.Пимоненко у 60-90-х роках ХІХ ст. і О.Мурашко, Ф.Кричевський, Я.Пстрак, Й.Курилас, Г.Світлицький на початку ХХ ст. були справжніми літописцями життя народу. Герої їх полотен – селяни, ремісники, робітники, -- утверджували гідність простої людини, розкривали правду дійсності. Демократичні тенденції, започатковані в творчості Т.Шевченка, утвердились в українському образотворчому мистецтві. Їх розвитку в значній мірі сприяло розгортання діяльності передвижників, в якій активну участь брали й українські художники.

Ще з початку ХІХ ст. в українському мистецтві історична тема відокремлюється в самостійний жанр. Митців приваблювала сповнена яскравими прикладами боротьби народу з іноземними загарбниками. Втілення цієї теми бачимо на картинах “В’їзд Б.Хмельницького в Київ”, “Битва під Хотином”, “Богун під Берестечком” Миколи Івасюка; “Бій запорожців з татарами”, “Козачий пікет”, “Козаки в степу” С.Васильківського; “У похід”, “Повернення” М.Пимоненка; “Проводи на січ” О.Сластіона; “Запорожець”, “Бандурист” П.Чирка; “Гість із Запоріжжя” Ф.Красицького; “Похорони кошового” О.Мурашка тощо.

Значного розвитку набув і жанр портрета. Увагу художників привертають не тільки видатні діячі сучасної культури, мистецтва, а й прості люди, представники різних верств села й міста. Портрет стає більш різноманітним і вільним за композицією. Художники прагнуть реалістичніше відобразити не тільки зовнішній вигляд людини, а й передати її суть, внутрішній зміст.

У жанрі портрета в цей час працюють М.Кузнецов, П.Мартинович, М.Пимоненко, О.Мурашко, Г.Дядченко, М.Жук, Ф.Кричевський, Г.Світлицький, Ф.Красицький, К.Устиянович, О.Новаківський, Й.Курилас, І.Труш, Я.Пстрак та ряд інших митців.

Чарівна природа України вабила до себе багатьох пейзажистів. Натхненними співцями українських краєвидів були славетний мариніст І.Айвазовський, А.Куїнджі, польські художники Л.Вичулковський, Я.Станіславський. Природа України яскраво відображена в багатьох творах російського мистецтва.

Найвагоміше місце в розвитку пейзажного жанру цього часу належить українським художникам В.Орловському, С.Васильківському, С.Світославському, П.Левченку, К.Костанді, І.Трушеві, І.Похитонову, Р.Судковському, Г.Ладиженському, М.Ткаченку, А.Манастирському.

Як вже згадувалось, з другої половини ХІХ ст. в Україні починається пожвавлення художнього життя. З’являються мистецькі середні навчальні заклади у Києві, Харкові, Одесі. Через ці школи пройшло немало майбутніх знаменитостей. Так, з київською школою Миколи Мурашка (пізніше – Київським художнім училищем) були пов’язані Михайло Врубель, Казимир Малевич, Олександр Архипенко, Олександра Екстер, Анатоль Петрицький та інші. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в Україні утворились впливові угрупування художників: очолене Кіріаком Костанді Товариство Південноросійських художників, одним з вихованців якого був Василь Кандинський; харківське Товариство, де видатну роль відіграв, зокрема, Давид Бурлюк; київська група молодих “лівих” митців “Кільце”. Володимир Іздебський організовує в Одесі і Києві Міжнародну експозицію за участю найвпливовіших майстрів з україни, Німеччини, Росії, Франції. Поряд з Браком, Метцанже, Ван Донгеном тут глядачі побачили Левченка, Кандинського, Нарбута, Екстер та інших.

При витоках культурної організації в Україні стояло і Товариство пересувних художніх виставок. Після Петербурга і Москви твори передвижників мандрували по багатьох великих українських містах. Українські художники виступали в ньому суверенно і плідно, з національною тематикою і чисто українським менталітетом.

Микола Пимоненко, Киріак Костанді, Петро Левченко, Сергій Світославський – з іменами цих та інших передвижників пов’язаний розквіт національної реалістичної школи жанрового і пейзажного живопису останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. В унісон з ними звучать голоси Сергія Васильківського, Володимира Орловського, які стояли осторонь ідейних настанов передвижництва.