Давид Бурлюк (1882-1967). Карусель. 1921.

Давид Бурлюк (1882-1967). Жінки південних морів. 1921.

Василь Єрмолов (1894-1967). Арлекін. 1923-24. Дерево, олія, рельєф.

Михайло Бойчук очолив школу монументального українського мистецтва, яке поєднувало конструктивні особливості живопису візантійського та епохи італійського Відродження. До цієї школи належали Т. Бойчук, М. Юнак, О. Павленко, І. Падалка, В. Сідляр, М. Рокицький та ін. Вони оформляли Київський оперний театр, художній інститут, український павільйон сільгоспвиставки в Москві, один з харківських театрів. Це були перші зразки українського та й усього радянського монументального мистецтва. Михайла Бойчука, як і багатьох інших талановитих митців, спіткала доля інтелігенції «розстріляного відродження». У 1937 році він був страчений.

Михайло Бойчук (1882-1937). Молочниця. 1920.

Тимофій Бойчук (1896-1922). Жінки біля яблуні. 1920.

Василь Сідляр (1899-1937). Портрет Оксани Павленко. 1926-27.

Іван Падалка (1894-1937/8). Фотограф. 1927.

Це були роки, коли на досвіді старших художників-реалістів Ф. Кричевського, І. Їжакевича, К. Трохименка, А. П. Петрицького, М. Самокиша, О. Шовкуненка вчились молоді митці М. Дерегус, О. Довгаль, В. Касіян, В. Костецький та ін.

6. Українська графіка. Творчість г.Нарбута.

У розвитку української графіки початку ХХ століття провідне місце посідає Георгій Нарбут (1886-1920). Використовуючи традиції реалістичного мистецтва книги, надбання європейської та світової культури, він збагатив книжкову графіку прекрасними зразками художнього оформлення, створив власний стиль, пізніше названий нарбутівським.

Георгій Нарбут – виходець із старого козацького роду на Чернігівщині. Художню освіту здобув самостійно. Його самобутня творчість певною мірою нагадує неповторний досвід у галузі графічного мистецтва, характерний для видатних англійських графіків У.Блейка та О.Бердслея. Зокрема, ілюстрації Блейка до “Божественної комедії” Данте та власних творів відзначають романтична фантастика й філософська алегорія.

Захопився Нарбут графікою, ще навчаючись у Глухівській гімназії. Саме тоді він виконав ілюстрації до “Пісня про Роланда” (1903), пам’ятки французького героїчного епосу ХІІ ст. Під час недовгого перебування у Німеччині Нарбут знайомиться з досягненнями книжкової графіки Відродження і бароко, творчістю Дюрера. Він вивчив досвід романтиків, спадщину народного мистецтва, давню українську гравюру й досвід українського мистецтва авангарду. Знайомство з гравюрами Г.Левицького і А.Казачковського привернули його увагу до геральдики.

У 1906-1917 рр. Нарбут працював у Петербурзі, а з 1917 – у Києві. Кожного літа він приїжджав до Глухова, розшукував і вивчав пам’ятки старовини. До Петербурзького періоду належать ілюстрації Г.Нарбута до казок Андерсена і байок Крилова (1913), оформлення книжок “Малоросійський гербовник” Г.Лукомського (колекція 60 гербів, 1914), “Герби гетьманів Малоросії” С.Тройницького (1915), “Давня архітектура Галичини” (1916), “Українська абетка” (1917), з якої збереглося 14 аркушів і обкладинка. Свій власний герб митець підписав словами: “Мазепинец, полку Черниговського, Глуховской сотни, старшинский сын, гербов и эмблем живописец” (1912).

У Києві Нарбут працював професором, а згодом ректором новоутвореної Академії мистецтв. У короткий київський період творчості він виконав цикл державних паперів: банкноти, поштові марки, печатки тощо, обкладинки і заставки до книги “Антологія” М.Зерова, журналів “Мистецтво” і “Сонце труда”, альманаху “Зорі”, ілюстрації до “Енеїди” І.Котляревського. Всі ці роботи витримані в українському стилі і дотепер привертають увагу своєю досконалістю. Довгий час творчість Г.Нарбута була заборонена. Талановитий митець реабілітований наприкінці 50-х років.

Творчість Г.Нарбута мала великий вплив на його послідовників – Р.Лісовського, Л.Лозовського, М.Кірнарського, А.Середу, Л.Хожинського, С.Пожарського та ін.