2. Скульптура.

Розвиток скульптури ІІ пол. ХІХ ст. позначений подальшим наближенням до життя, співіснуванням різних напрямків, активізацією розподілу жанрів. Міські площі, вулиці, визначні громадські й державні споруди прикрашалися творами монументальної скульптури. У містах на кошти громадськості були встановлені монументи Б.Хмельницькому, М.Гоголю, І.Котляревському, О.Пушкіну, А.Міцкевичу. З’являються станкові скульптури побутового жанру, в яких відбиваються сцени народного життя.

Видатним монументом середини 19 ст. став пам’ятник князю Володимиру Святославовичу, виконаний на офіційне замовлення царського уряду і встановлений у Києві в 1853 році на мальовничій Володимирській гірці. Авторами були відомі російські скульптори Василь Демут-Малиновський (1779-1846; розпочинав роботу) та Петро Клодт (1805-1867; виконав і відлив бронзову постать після смерті першого). В творі помітні риси академізму, незважаючи на певну узагальненість в силуеті монумента та його органічний зв’язок з природним оточенням, у трактуванні деталей пам’ятника.

В.Демут-Малиновський, п.Клодт, архітектор к.Тон. Пам’ятник Володимиру Святославовичу. 1853. Бронза, чавун. Київ.

Одним із найвидатніших творів монументальної пластики став пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві, встановлений на Софійській площі в 1888 р. Автор його – скульптор Михайло Микешин (1835-1896). Образ Хмельницького відзначається піднесеністю і повнотою мистецького узагальнення. Енергійних рух вершника, його мужнє обличчя, різкий і поривчастий жест руки засвідчують палку вдачу, рішучість гетьмана. Пам’ятник чудово вписався в ансамбль площі і разом з комплексом будівель стародавньої Софії створює один з найкращих куточків столиці України.

Михайло Мікешин (1835-1896). Пам’ятник Богдану Хмельницькому. 1888. Бронза, граніт. Київ.

Михайло Мікешин (1835-1896). Пам’ятник Богдану Хмельницькому. 1888. Бронза, граніт. Київ. Фрагмент.

Основоположником української побутової скульптури вважається Леонід Позен (1849-1926). Він був виразником лінії передвижництва в скульптурі, членом Товариства пересувних художніх виставок, чию творчість високо цінив В.Стасов. Крім пластичних творів, де зображені сцени з життя народу та народні типи, він є автором скульптурних портретів. Це пам’ятники І.Котляревському (1896-1902) та М.Гоголю (1913-1915) у Полтаві. Постамент пам’ятника І.Котляревському, прикрашений рельєфами і архітектурними оздобами, увінчує погруддя письменника. Рельєфи відображають сцени з творів письменника: “Енеїди”, “Наталки-Полтавки” й “Москаля-чарівника”. Композиційне й образне вирішення рельєфів близьке до живописного.

Леонід Позен (1849-1921). Пам’ятник І.Котляревському. 1903. Бронза, граніт. Полтава.

Леонід Позен (1849-1921). Горельєф на постаменті пам’ятника І.Котляревському. 1903. Бронза. Полтава.

Леонід Позен (1849-1921). Горельєф на постаменті пам’ятника І.Котляревському. 1903. Бронза. Полтава.

Леонід Позен (1849-1921). Лірник. 1883. Бронза.

В цей час також активно працювали скульптори П.Забіла, В.Беклемишев, Ф.Балавенський, Б.Едуардс та багато інших.

Федір Балавенський (1865-1943) створив галерею погрудних портретів діячів вітчизняної культури: Т.Шевченка (їх скульптор виконав близько двадцяти), І.Котляревського, М.Лисенка, М.Кропивницького. Творчій манері митця притаманне експресивне моделювання форми, намагання підкреслити основну рису характеру людини. У 1907-1922 роках Балавенський викладав скульптуру в Київському художньому училищі.

Борис Едуардс (1860-1924) – вихованець Одеської рисувальної школи. Він був майстром станкової жанрової скульптури, портрета, монументальних статуй. Він – автор пам’ятників О.Суворову в Очакові й Ізмаїлі, погруддя О.Пушкіна в Харкові.

Художник, скульптор, актор, драматург і кінорежисер – ось далеко неповний список професійних зацікавлень Івана Кавалеридзе (1887-1978). Шлях у монументальному мистецтві він розпочав, коли у 1910 р. одержав першу премію на конкурсі проектів пам’ятника княгині Ользі для так званого «Історичного шляху» від Михайлівського Золотоверхого монастиря до Софійського собору у Києві. Статуї княгині Ольги та слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія виконав І.Кавалеридзе, а Андрія Первозванного – П.Сніткін. У 1911 р. цей монумент було відкрито, у 1919 р. статую княгині Ольги було знято, згодом розібрано й інші частини. Поновлено пам’ятник вже в наші дні.