Вплив різних факторів на процес соціалізації

(у % до загальної кількості респондентів)

Фактори соціалізації особистості	Вважають суттєвими
	солдати	курсанти	офіцери
Досвід суспільного життя	59	55	58
Професійний досвід	52	57	59
Бажання оволодіти спеціальністю	51	57	57
Фізичний рівень	68	61	32
Психологічна готовність	37	44	57
Виховна робота	31	36	38
Гуманітарна підготовка	29	–	33
Вивчення гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у навчальних закладах	–	28	42

Таким чином, соціальний і професійний досвід, одержаний до вступу на військову службу, спрямованість на оволодіння військовою професією (спеціальністю), усвідомлення соціальної значущості військової служби, рівень розвитку психічних і фізичних якостей тощо надають суттєвий вплив на формування соціально-типових якостей особистості в умовах Збройних Сил. У сукупності названі фактори відображають суб’єктивні складові процесу соціалізації.

Оскільки соціалізація військовослужбовця є процесом послідовних змін характеристик особистості, у ній можна виділити ряд етапів: 1) підготовка до військово-професійної діяльності; 2) засвоєння військово-функціональних ролей; 3) удосконалення військово-професійної діяльності на підставі підвищення рівня військово-професійних знань, умінь, навичок; 4) завершення військової служби і підготовка до звільнення в запас.

Кожному з етапів відповідає вирішення певного комплексу завдань соціалізації особистості. Найбільш змістовно насиченими й інтенсивними в плані соціального розвитку особистості військовослужбовця є етапи підготовки до військово-професійної діяльності і засвоєння військово-професійних ролей (табл. 2.2.2). Саме тут відбувається формування основних компонентів військово-професійної спрямованості особистості.

Таблиця 2.2.2

Ступінь значущості та інтенсивності основних етапів соціалізації для військовослужбовців строкової служби

(у % від кількості респондентів строкової служби)

Основні етапи соціалізації	Значущість основних етапів соціалізації
	висока	середня	низька	важко відповісти
Підготовка до служби в армії	54	29	15	2
Засвоєння військово-функціональних ролей	66	31	2	1
Підвищення свого військово-професійного рівня	11	15	71	3
Завершення військової служби і підготовка до звільнення в запас	14	57	27	2

Аналізуючи процес соціалізації особистості військовослужбовця, слід мати на увазі, що просторово-часові рамки, якісна визначеність, насиченість та інтенсивність виділених етапів для окремих категорій військовослужбовців будуть мати свої характеристики. Крім того, в змістовному аспекті військово-професійного рівня соціального розвитку військовослужбовця можна виділити ряд компонентів, які мають різну спрямованість: методологічний, методичний, операційний. Їх співвідношення в процесі соціалізації конкретної особистості, військово-професійної групи може і повинно бути різним, що обумовлено службово-посадовим призначенням кожного військовослужбовця.

Так, для військовослужбовців, що проходять військову службу на посадах рядового складу, як правило, цілком достатнім є засвоєння рівня виконавця (операціоніста). Для командно-керівного складу, починаючи з молодших командирів, цього вже стає недостатнім. Для успішного виконання функціональних обов’язків необхідно мати належний рівень методичної підготовленості, оскільки командир є організатором процесу навчання та виховання підлеглого йому особового складу. Для категорії військовослужбовців, які в процесі своєї службової діяльності вирішують питання оперативно-тактичного (стратегічного) рівня, найважливішим є методологічний компонент, що постає необхідною передумовою для прийняття ефективних рішень для забезпечення реалізації функціонального призначення підлеглої військової організації. Розширення службово-посадового поля діяльності особистості військовослужбовця обумовлює зміни у змісті соціалізації стосовно балансу основних елементів на користь збільшення, розширення методологічної складової.

Одна з особливостей розвитку соціально-типових якостей особистості в умовах Збройних Сил полягає в тому, що об’єктами процесу соціалізації постають люди, які вже відчули на собі, в тій чи іншій мірі, вплив різноманітних факторів соціалізації: організованих і стихійних, позитивних і негативних, усвідомлених і неусвідомлених. Виходячи з цього, окремі дослідники приходять до висновку про вторинний характер соціалізації особистості військовослужбовця. Під вторинною соціалізацією (ресоціалізацією) розуміється “своєрідна перебудова особистості в період її соціальної зрілості”. Таким чином, у процесі військової служби відбувається перетворення системи цінностей і ціннісних орієнтацій, соціальних якостей особистості, що були сформовані раніше.

Людина, яка залучається до військової служби, незалежно від виду її проходження – за призовом чи контрактом, ї вже має певну сукупність фізичних, психічних, моральних, вольових та інших властивостей і якостей, вже є певним чином сформованою особистістю. Вона в тій чи іншій формі вже має певні уявлення як про сутність, зміст і характер військової організації в цілому, так і про свою майбутню військово-професійну діяльність. Ці уявлення базуються на тій інформації, яку індивід одержує із різних джерел: від рідних, знайомих, друзів, які вже пройшли військову службу, із засобів масової інформації, в період проходження допризовної підготовки у системі середньої освіти. Провідне місце, за результатами соціологічних досліджень, серед таких джерел інформації посідають: старші товариші, що вже пройшли військову службу (95,3 %); радіо і телебачення (61,1 %); заняття з допризовної підготовки (48,6 %); газети і журнали (43,3%).

Безумовно, що в процесі безпосередньої взаємодії особистості з військово-соціальним середовищем, яке має специфічні умови і ставить свої вимоги, відбувається не лише трансформація попередніх уявлень, але й часткова зміна системи норм, цінностей та переконань. Змістовні зміни мотиваційної, ціннісної та нормативної структури особистості, що відбуваються в процесі військової служби, здійснюються не тільки і не стільки за рахунок трансформації вже наявних, складених норм, рис, якостей та властивостей, а, передусім, через набуття нових знань, інтеріоризацію нових норм, цінностей на підставі освоєння військово-професійних ролей.

Отже, соціальний розвиток особистості в умовах військової служби одночасно має характер як первинної, так і вторинної соціалізації. Їх співвідношення залежить від ряду факторів, до яких можна віднести: термін проходження служби, належність до певної категорії особового складу, військово-спеціальна та фахова належність тощо. Зокрема, для категорії військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом на посадах молодшого командного складу через незначну військово-професійну динаміку та певну її стабільність, процес соціалізації із збільшенням строку вислуги буде більше характеризуватись як вторинний. Для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах офіцерського складу елементи первинного характеру будуть притаманні протягом усього періоду військової служби, оскільки військово-професійна діяльність офіцера пов’язана з періодичною зміною службово-посадового положення, що передбачає освоєння нового статусно-рольового поля, як правило, в напрямку збільшення його обсягу та ускладнення змісту.

Військово-соціальне середовище характеризується значною внутрішньою диференційованістю, яка пов’язана з наявністю різних категорій особового складу, що обумовлено як військово-професійною стратифікацією, так і високим ступенем військово-соціальної мобільності. Це знаходить своє відображення в змісті та характері соціальних ролей, що освоюються військовослужбовцем. Крім того, оскільки військово-професійна діяльність характеризується високою функціонально-рольовою насиченістю, то й соціалізація особистості військовослужбовця буде відрізнятись своєю багаторівневістю і поліфункціональністю. Наскільки складнішою і більш специфічною є роль, що підлягає засвоєнню, настільки складнішим стає процес її освоєння та реалізації.

До числа специфічних особливостей впливу військової служби на процес соціалізації особистості можна віднести її переважно авторитарний і навіть певною мірою насильницький характер. Він знаходить свій прояв як у змістовному аспекті процесу соціалізації, так і в способах, формах і методах впливу на особистість, що застосовуються в Збройних Силах. З одного боку, існує необхідність формування у військовослужбовця професійно важливих якостей – працелюбності, дисциплінованості, готовності виконати наказ (навіть ціною власного життя), що обумовлено потребами функціонування військової організації, яка базується на принципах єдиноначальності, первісності підлеглості, верховенства наказу. З іншого боку, в умовах військової служби не завжди у повному обсязі враховуються індивідуально-особистісні якості військовослужбовця. Якщо в процесі соціалізації військовослужбовця виявляються певні відхилення, невідповідність наявних якостей та властивостей військовослужбовця вимогам, що висуваються до нього характером військової служби та специфікою військово-професійної діяльності, то він може бути підданим різним формам примушення. Загальна система таких форм визначена нормативно-правовою базою проходження військової служби, а право вибору конкретних форм надане відповідним категоріям командирів і начальників.

Аналізуючи особливості процесу соціалізації особистості в умовах військової служби, слід також відзначити існування достатньо жорсткого фіксування форм рольової поведінки у військовому середовищі. Обумовлені специфікою військової служби, вони детермінують певну “стандартизацію” якостей особистості, у тому числі й соціально-типових. У військовій організації, порівняно з іншими соціальними інститутами, є значно ширшим і рольовий набір, що підлягає чіткому визначенню, і контроль за виконанням кожної ролі. Саме завдяки цьому особистість і військова організація досягають достатньо високого рівня ймовірності ефективного вирішення завдань свого функціонального призначення. Крім того, чітке визначення ролі і вимог щодо її виконання постає для військовослужбовця, у разі належного виконання покладених на нього функціональних обов’язків, певною гарантією одержання відповідного визнання, винагороди та просування по службі.

Серед форм регламентації військово-професійної діяльності особистості на підставі суттєвих розбіжностей у способах її регулювання можна виділити:

• нормативно-правові, які пов’язані з функціонуванням особливих правових норм, що регулюють усі сфери життя та діяльності військовослужбовців і передбачають відповідні санкції у разі їх порушення;

• організаційно-управлінські, що діють на підставі визначення функціонально-рольового положення військовослужбовців у формальній організації (професійні функції, права й обов’язки, відповідальність);

• морально-етичні, що спираються на принципи і норми військової етики, етикету різних категорій військовослужбовців, традиції військових колективів;

• церемоніально-символічні, що регламентують специфічні форми військово-професійного спілкування (військові ритуали),

Військова служба характеризується наявністю розгалуженої системи контролю за рольовою поведінкою військовослужбовця. Важливою складовою цієї системи постають санкції, що застосовуються до військовослужбовців і мають за своїми формами досить широкий прояв: від групового схвалення до нагородження (санкції заохочувального характеру), від впливу громадської думки до кримінального покарання (санкції засуджувального характеру).

Усе це спрямовано, перш за все, на забезпечення високої ефективності військово-професійної діяльності особистості, військової частини (підрозділу) і Збройних Сил. Важливим шляхом досягнення цієї мети постає мінімізація соціальних відхилень у поведінці військовослужбовців, зниження рівня впливу елементів десоціалізації. Як свідчить вітчизняний і світовий досвід, цілком позбавитися від проявів тих чи інших відхилень від установлених порядку і правил у військово-соціальному середовищі неможливо.

Серед джерел виникнення зазначених відхилень слід відрізняти не лише індивідуально-особистісні якості окремих військовослужбовців, але й сам характер військово-професійної діяльності та військової служби. Оскільки військова служба значною мірою детально регламентує усі сфери життя та діяльності військовослужбовців, то це призводить до певного обмеження соціальної свободи особистості. За певних обставин таке обмеження сприяє виникненню соціальних відхилень.

Спектр формальних відхилень від жорстко заданих норм є досить значним за ступенем і різноманітним за видами. Характерним прикладом може служити канонічна статутна вимога дотримання військової дисципліни. У класичному варіанті під нею розуміють суворе і точне виконання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законами і військовими статутами, наказами командирів і начальників. Таким чином, нормативний зміст військової дисципліни формально передбачає віднесення до розряду відхилень будь-яку дію, що не відповідає даній настанові: виконання наказу достроково, невиконання його принаймні одним військовослужбовцем, нечітке виконання наказу (розпорядження) та ін. Виходячи з цього, у спектрі соціальних відхилень у діяльності військовослужбовців можна виділити: соціальні відхилення деструктивного характеру, які сприяють десоціалізаційним тенденціям та є їх проявом; соціальні відхилення, що не суперечать основній спрямованості функціонування військової організації.

Слід мати на увазі, що в діяльності Збройних Сил реалізуються нормуючі, регламентуючі і контролюючі, функції інших соціальних інститутів суспільства. У площині практичної їх реалізації вони набувають характеру способів і засобів регулювання процесу розвитку соціально-типових якостей особистості. Важливе місце серед них посідають цивільний контроль, діяльність правоохоронних органів, органів служби безпеки та ін.

Взаємодія особистості і військово-соціального середовища реалізується у формі суб’єктно-об’єктних та суб’єктно-суб’єктних відносин стосовно співвідношення інтересів, мотивів і цілей, які у змістовному аспекті можуть бути подані за декількома рівнями:

а) інтереси особистості і військово-соціального середовища співпадають (тотожність);

б) особистість добровільно, але формально сприймає вимоги військово-соціального середовища, що в цілому влаштовує військово-соціальне середовище, оскільки позиція особистості не порушує її звично-нормативного функціонування (баланс);

в) особистість змушена формально прийняти вимоги військово-соціального середовища, що лише частково влаштовує останнє, оскільки дозволяє підтримувати певний рівень функціонування, але не сприяє забезпеченню підвищення його ефективності (дисбаланс);

г) особистість відкрито, демонстративно виражає свою незгоду, несприйняття висунутих вимог, що не може влаштовувати військово-соціальне середовище, оскільки є перешкодою у забезпеченні її функціонування (конфлікт).

Слід відмитити, що зазначені рівні співвідношення особистості та військового середовища лише узагальнено відображають це співвідношення і не відображають усього спектра їх якісних характеристик. Конкретний зміст процесу соціалізації, форми, засоби і методи впливу на особистість, їх інтенсивність, а також ступінь активності самої особистості для кожного рівня будуть різними. Так, за умов тотожності інтересів військовослужбовця і військово-соціального середовища соціалізація особистості буде проходити найбільш продуктивно й ефективно. Такому рівневі властиві високий ступінь соціальної активності особистості в опануванні та засвоєнні військово-функціональних ролей, позитивний характер засобів, форм, методів виховних впливів, високий коефіцієнт результативності (табл. 2.2.3).

Таблиця 2.2.3.