Висновки

Передумовою існування будь-якого суспільства, соціально-історичної та соціальної спільності постає формування відповідного типу особистості. Соціалізація – універсальний процес, що супроводжує всю історію розвитку суспільства, всі його стадії та етапи. Як механізм відтворення суспільного життя вона виникає одночасно з виникненням суспільства й удосконалюється в процесі його подальшого розвитку. Соціалізація особистості є одночасно і процесом і результатом її інтеграції в суспільство на підставі формування соціально-типологічних якостей, що здійснюється шляхом багаторівневої взаємодії із соціальним середовищем і саморегуляції.

У сучасній науковій літературі існує декілька точок зору на природу, сутність і зміст процесу соціалізації особистості. Ряд дослідників розглядає процес соціалізації як аналог формування особистості, переважно лише з позиції набуття властивостей і якостей позитивного характеру, що відбувається у результаті активного впливу на особистість з боку соціуму. Сам процес активної соціалізації обмежується віковими межами досягнення певної соціальної зрілості. Інші дослідники визначають соціалізацію як процес, що перманентно притаманний всій життєдіяльності людини. При цьому в процесі соціалізації виділяється дві якісно відмінні стадії (періоди, етапи): первинна і вторинна соціалізація. Як правило, первинна соціалізація асоціюється з освоєнням особистістю соціальної реальності і формуванням основних особистісних характеристик. Вторинна соціалізація (ресоціалізація) пов’язується з трансформацію соціальних якостей особистості, яка вже сформувалася, і не вносить суттєвих змін в її соціальну структуру.

У процесі соціалізації особистості суспільство прагне забезпечити формування і розвиток сукупності соціально-типологічних якостей і властивостей, які забезпечують функціонування і розвиток (відтворення) самого суспільства. У той же час, прагнучи до власної цілісності, людина диференціює соціально-типологічне у відповідності до своїх індивідуальних особливостей.

До основних соціалізаційних механізмів належать: соціальна адаптація – пристосування індивіда до умов соціального середовища; інтеріоризація – процес засвоєння особистістю соціально-культурних, моральних норм і цінностей, перетворення їх в особисті переконання та інтеграція у внутрішній світ людини; соціальна ідентифікація – процес визначення особистістю власної позиції в соціальному просторі; екстеріоризація – процес перетворення досвіду особистості в соціальні дії. Розмежування зазначених механізмів має досить умовний характер. За своєю сутністю вони постають лише складовими єдиного процесу соціальної взаємодії суспільства й індивіда, метою якого є відтворення самого соціуму.

Сутність і зміст процесу соціалізації особистості об’єктивується в його функціях, до основних з них належать: соціально-відтворювальна, соціально-регулятивна, соціально-стабілізуюча, соціально-інтегративна, соціально-пізнавальна, а також оцінна і комунікативна.

Характер і зміст процесу соціалізації особистості обумовлюється соціально-типологічними рисами, що набуває особистість і умовами, в яких відбувається процес соціалізації. Значної особливості набуває процес соціалізації особистості в умовах військової служби.

Служба в Збройних Силах визначена як особливий, специфічний вид державної служби, основна форма військової діяльності. Процес соціалізації військовослужбовців має за мету забезпечити готовність і здатність військовослужбовців до виконання військового обов’язку, що реалізовується шляхом набуття особистістю специфічних соціально-типологічних якостей. За ступенем загальності в сукупності основних якісних параметрів, що характеризують даний соціальний тип, виділяється загальносоціальні, військово-професійні, військово-спеціальні, індивідуально-особистісні якості.

Основу соціального розвитку особистості військовослужбовця складає набуття соціально-статусних характеристик воїна, засвоєння зразків поведінки, системи цінностей, формування необхідних якостей і властивостей у ході військово-професійної діяльності, виховного впливу і самовиховання.

Структурно соціалізація військовослужбовця є сукупністю взаємопов’язаних компонентів: ціннісно-світоглядний (когнітивний, ціннісний і оцінний елементи), регулятивно-комунікативний (правовий, моральний, психологічний), функціонально-діяльнісний (якості, навички, уміння а також сукупність форм, засобів, методів). Перебуваючи в органічній єдності, вони забезпечують залучення особистості до військово-професійної діяльності і засвоєння відповідних військово-професійних ролей. Процес соціалізації особистості в умовах військової діяльності має одночасно риси первинної і вторинної соціалізації. Поряд з цим йому притаманні внутрішня диференційованість, обумовлена широким спектром службово-посадових і військово-професійних відносин, високий рівень значущості знаково-символьних, традиційно-ритуальних форм, а також переважно авторитарні, адміністративно-командні засоби і методи впливу на особистість військовослужбовця.

Змістовний і результативний аспекти процесу соціалізації детерміновані як об’єктивними умовами, так і суб’єктивними факторами. Об’єктивні умови – особливості функціонування та розвитку Збройних Сил, зміст і характер військово-соціального середовища. Суб’єктивні фактори обумовлені наявним рівнем соціального розвитку індивіда, насамперед, набутим соціальним досвідом, ціннісними орієнтаціями та системою цінностей, психологічними й фізіологічними особливостями особистості.

Складовими процесу соціалізації особистості в умовах військової діяльності постають: засвоєння специфічної військово-соціальної дійсності, усвідомлення соціальної сутності військовослужбовця як захисника Батьківщини і воїна Збройних Сил України, засвоєння конкретної військової спеціальності, особливих умов військово-соціального середовища; засвоєння необхідних нормативно-рольових вимог, функцій, прав і обов’язків, навичок практичної військової діяльності військовослужбовця; засвоєння й інтеріоризація специфічних цінностей, норм і настанов, формування структури ціннісних орієнтацій, необхідних для успішного функціонування у військово-соціальному середовищі; набуття певних соціальних позицій, статусів і реалізація відповідних соціальних і військово-професійних ролей; формування певної спрямованості і відповідної структури особистості військовослужбовця, включення в усі сфери життєдіяльності Збройних Сил.

Критерієм соціалізованості військовослужбовця постає певний рівень її готовності та здатності до військово-професійної діяльності в конкретних умовах військово-соціального середовища. Ступінь соціалізації відображається в рівні соціальної ідентичності та самоідентифікації з соціальною роллю військовослужбовця.

Процес соціалізації особистості в умовах військової діяльності, так само, як і процес соціалізації взагалі, має суперечливий характер. Протиріччя процесу соціалізації особистості військовослужбовця поділяються: за джерелами походження протиріч – об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, необхідні та випадкові; за місцем та роллю протиріч у процесі соціалізації військовослужбовців – суттєві та несуттєві, основні та неосновні, головні та другорядні; за сферами прояву протиріч – протиріччя процесу формування соціокультурних якостей військовослужбовців, формування військово-професійних якостей військовослужбовців, формування психологічних та фізичних якостей військовослужбовців; за рівнями прояву протиріч – протиріччя соціалізації окремих військовослужбовців, соціалізації окремих груп та категорій військовослужбовців, загальні протиріччя соціалізації військовослужбовців.

Домінуючими тенденціями процесу соціалізації військовослужбовців у сучасних умовах буття українського соціуму та життєдіяльності Збройних Сил України постають: прояви негативного ставлення до необхідності засвоєння та формування соціально-типологічних якостей військовослужбовця; падіння ролі та значення військово-професійних якостей у загальній системі соціально-типологічних якостей військовослужбовців; трансформації традиційної системи соціокультурних якостей військовослужбовців (цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців, деградації військово-професійної субкультури); деформація традиційної, функціонально опосередкованої структури військово-соціального середовища.

Протиріччя та тенденції соціалізації особистості в умовах військової діяльності обумовлюють специфіку процесу соціалізації особистості у сучасних умовах буття Збройних Сил України. Найбільш характерними особливостями цього процесу постають:

- ускладнення функціонування основних механізмів соціалізації військовослужбовця, що вимагає необхідність значної інтенсифікації всього процесу функціонування Збройних Сил;

- багаторівнева стандартизація нормативної поведінки військовослужбовців, обумовлена, в першу чергу, їх службово-посадовим положенням;

- обмеженість можливостей щодо формування і вдосконалення військово-професійних, військово-спеціальних якостей військовослужбовця;

- зростання соціальної напруженості у військово-соціальному середовищі, обумовлене неможливістю вирішення основного комплексу матеріально-фінансових, житлово-побутових проблем, загостренням кризових та афективних психологічних станів військовослужбовців (агресивність, пригниченість, песимізм тощо);

- розрізненість і ціннісна поляризація військово-соціального середовища, деформація військово-професійної субкультури, які продукують замкненість особистості, орієнтацію на досягнення індивідуальної мети будь-якими доступними засобами, що суперечить колективній природі військової служби;

- технократизація військової діяльності, яка призводить до зниження загальнокультурного поля, що інтеріоризується особистістю;

- дестабілізація військово-соціального середовища, зумовлена процесами скорочення чисельності Збройних Сил, що проявляється в емоційній пригніченості, стані безнадійності, безперспективності, конформістських та маргінальних тенденціях;

- низький рівень готовності молоді до засвоєння військово-професійних якостей військовослужбовців (психічної стійкості, фізичної витривалості, соціально-орієнтованих якостей тощо), який збільшує імовірність деструктивних проявів у процесі соціалізації військовослужбовця (ухилення від служби, спроби самогубства, негативні позастатутні взаємовідносини тощо);

- певна дискредитація знаково-символічної, традиційно-ритуальної системи функціонування військової служби, яка призводить до знецінення її соціалізуючого потенціалу (спекулятивне використання військової форми одягу охоронними структурами, інвалідами, жебраками, отримання наживи від продажу орденів, медалей, обмундирування, військової символіки тощо);

- зниження культурно-освітнього рівня підготовки молодшого офіцерського і сержантського складу, трансформація системи виховної роботи, умовно-формальний, директивний стиль керівництва і контролю, відсутність належної уваги до особистісних проблем військовослужбовців, що породжує орієнтацію на адміністративно-примусові форми соціалізаційного впливу на процес соціалізації особистості в умовах військової служби;

- відсутність координації взаємодії різних соціальних інститутів у процесі соціалізації та різноспрямованість їхнього впливу на особистість, що обумовлює дестабілізацію ціннісно-нормативної орієнтації військовослужбовця (складність її формування);

- зростання вимогливості до виконання службових обов’язків, яка за умов соціальної незахищеності військовослужбовців та обмеження (недотримання) прав викликає певну апатію, інфантильність, правовий нігілізм, самоусунення (або агресивність, конфліктність), ініціює підвищення соціальної напруженості.