Самоаналіз виконання військовослужбовцями основних вимог до соціально-типових якостей

(у % до загальної кількості респондентів)

Соціально-типові якості	Виконують		Не виконують		Не визна-чились
	постійно	рідко	постійно	рідко
Правова культура	78	5	1	8	8
Бойове товариство	43	45	1	6	5
Вчинки згідно з вимогами військової честі та гідності	41	12	3	31	13
Підвищення рівня фахових знань, професіоналізм	38	12	16	19	15
Ввічливість	22	34	19	14	11
Вірність і відданість народу України	71	9	3	5	12
Чесність	43	38	7	6	6
Сумлінність	41	40	6	7	6
Дисциплінованість	39	44	8	8	1
Наполегливість	27	25	22	17	9
Пильність	31	22	19	26	2
Ініціативність	6	51	39	1	3

Таким чином, можна зробити висновок, що військова служба постає важливим фактором соціалізації військовослужбовців. У процесі соціалізації військовослужбовців формуються і розвиваються специфічні соціально-типові якості, обумовлені військово-професійною діяльністю і специфікою військової служби. Рівень соціалізації особистості в умовах військової служби залежить від категорій військовослужбовців, до яких належить особистість. Ефективність процесу соціалізації військовослужбовців обумовлена системою об’єктивних і суб’єктивних факторів. Серед суб’єктивних факторів важливе місце посідають ступінь уявлення військовослужбовців про вимоги, що висуваються до військовослужбовців, і власної переконаності у необхідності їх виконання.

Глава 2

Сутнісні та змістовні характеристики соціалізації особистості військовослужбовця

Складовою дослідження проблеми соціалізації особистості в умовах військової служби постає визначення сутнісних і змістовних характеристик соціалізації військовослужбовця. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом виявлення детермінант процесу соціалізації особистості військовослужбовця, особливостей військово-соціального середовища, виділення специфічних рис військово-професійної діяльності і з’ясування характеру їх впливу на формування основних соціально-типових якостей особистості.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності, пов’язаній з обороною України, захистом її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Функціональне призначення військової служби обумовлює характер і зміст інституційних вимог до військово-професійної діяльності і соціально-типових якостей особистості військовослужбовця, які знайшли своє юридичне закріплення у відповідних нормативно-правових актах.

Зміст і специфіка військової служби, характер військово-професійної діяльності та особливості проходження військової служби у Збройних Силах України визначають основні компоненти соціалізації особистості в умовах військової служби:

а) усвідомлення специфічної військово-соціальної дійсності, соціальної сутності військовослужбовця як захисника Батьківщини, воїна Збройних Сил України, конкретної військової спеціальності, особливих умов військово-соціального середовища;

б) освоєння необхідних нормативно-рольових настанов, функцій, прав і обов’язків, навичок практичної військової діяльності як військовослужбовця і носія конкретної військової спеціальності (ролі);

в) засвоєння, інтеріоризація специфічних цінностей, норм, настанов військово-соціальної та військово-професійної спрямованості, формування необхідної для успішного функціонування в навколишньому середовищі системи ціннісних орієнтацій.

У системі інтеграції військовослужбовця до військово-соціального середовища, яка здійснюється в процесі військової служби, виділяються наступні підсистеми:

• ціннісно-світоглядна, яка забезпечує формування системи ціннісних орієнтацій, що відповідає функціональному призначенню військової служби;

• регулятивно-комунікативна, яка виступає як певна сукупність вимог до особистості військовослужбовця, що одержали нормативно-правове (закони, укази, постанови, статути, накази, настанови) тощо), ідеологічне й суспільно-психологічне закріплення (мораль, традиції, громадська думка);

• функціонально-діяльнісна, яка забезпечує становлення особистості як військовослужбовця, її військово-професійну спрямованість на підставі формування необхідних якісних характеристик.

На рівні належного, що має певний ступінь можливої реалізації, сукупність виділених компонентів може бути охарактеризована як соціалізаційний потенціал Збройних Сил. З іншого боку, функціональний зміст службово-професійних ролей, що освоюються і засвоюються особистістю в процесі військової служби, опосередковано відображає особливості військово-соціального середовища як сукупності елементів певної соціальної системи, з якою безпосередньо взаємодіє особистість.

Соціалізація особистості військовослужбовця відбувається в умовах військово-соціального середовища, буття якого детерміноване соціокультурними факторами (економічні, соціальні, політичні та духовні фактори), які, у залежності від рівня організації соціуму та впливу, диференційовані за мета-, мега-, макро- і мікрорівнями.

Метарівень соціокультурних факторів детермінації буття військово-соціального середовища – це економічні, соціальні, політичні та духовні процеси буття людства в цілому (світового співтовариства). Вплив зазначеного рівня соціокультурних факторів на процес соціалізації особистості військовослужбовця має свій прояв у декількох аспектах.

По-перше, це загальний вплив на процеси буття військово-соціального середовища особливостей сучасного цивілізаційного процесу. Серед таких особливостей виділяються найважливіші: глобалізація системи суспільної життєдіяльності; прогресуюче зростання значущості гуманітарної сфери; зростання ролі високих інформаційних технологій; утвердження постіндустріальних принципів суспільного розвитку; підвищення ролі інтелектуального капіталу та менеджменту; зростання ролі соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу; утвердження пріоритетності базових засад сталого розвитку.

Досягнення світової науки та культури, розвиток сучасних технологій виробництва та комунікації, пріоритет принципів демократії, з одного боку, загострення глобальних проблем сучасності та поширення міжнародного тероризму – з іншого, об’єктивно сприяють усвідомленню причетності до процесів життєдіяльності людства, прагненню прилучитися до надбань сучасної цивілізації, сподіванню на краще життя та долю. Водночас у залежності від домінуючої у суспільстві парадигми світосприйняття, досягнутого рівня та особливостей національно-історичного розвитку окремих країн та народів, соціокультурні процеси сучасності можуть як сприяти усвідомленню істинності та вічності загальнолюдських цінностей та їх неминущого значення, так і зумовлювати негативне ставлення до них.

Суперечливий вплив на процес життєдіяльності сучасного соціуму, що безпосередньо відображається на процесах буття військово-соціального середовища, має глобалізація, яка відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості. Водночас для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на “цивілізаційний центр” і “периферійну зону”, поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному розвитку.

По-друге, це вплив на процеси буття військово-соціального середовища стану та тенденцій сучасної воєнно-політичної ситуації. Особливого значення в цьому контексті набуває з’ясування воєнно-політичної обстановки навколо України, яка характеризується динамічністю й нестабільністю подій та процесів. До основних ознак сучасної воєнно-політичної обстановки належать: зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розв’язання великомасштабної війни, перш за все ядерної, і водночас збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягування в них України.

Суттєвий вплив на процеси буття військово-соціального середовища має усвідомлення реальних та потенційних загроз національній безпеці України, які визначені та класифіковані у нормативно-правових актах держави. До основних загроз національній безпеці України у зовнішньополітичній сфері, у сфері державної безпеки, у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України, які безпосередньо впливають на зміст і спрямованість соціалізації військовослужбовців можна віднести: поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами; воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед, поблизу кордонів України; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося; посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав; спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України, злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед, поширення міжнародного тероризму.

По-третє, це вплив на процеси буття військово-соціального середовища, усвідомлення місця та ролі України в сучасному світі, її національних інтересів та пріоритетів.

Стратегічним напрямком зовнішньополітичної діяльності України в сучасних умовах визнається євроатлантична інтеграція, яка одержала закріплення в нормативно-правових актах. Розглядаючи стан та тенденції взаємовідносин України і Європейського Союзу (ЄС) у плані їх впливу на процес соціалізації особистості військовослужбовця, слід мати на увазі вимоги, що висуваються до країн, які бажають приєднатися до ЄС, а також позитивні та можливі негативні наслідки виконання Україною умов членства, на що звертається особлива увага у дослідженні Інституту Євро-Атлантичного співробітництва.

До позитивних наслідків віднесені: переваги в політичній сфері – гарантія політичної стабільності; гарантія демократії; гарантія безпеки; переваги в економічній сфері – макроекономічна стабільність; збільшення продуктивності економіки; збільшення обсягів торгівлі між Україною та країнами ЄС; вільне пересування робочої сили в межах ЄС; переваги в соціальній сфері – захист прав працівників; реформа соціальної сфери; охорона навколишнього середовища.

Серед можливих негативних наслідків виконання Україною критеріїв членства в дослідженні інституту відзначаються:

- у політичній сфері – виникнення ризику бути втягнутою в політичне протистояння між “старою Європою” та “новою Європою, будучи змушеною вибирати одну зі сторін; українська армія, ставши складовою спільних збройних сил ЄС, може бути використана у “чужих” воєнних конфліктах або буде змушена виконувати миротворчі завдання у тих гарячих точках планети, де європейські країни вважатимуть за краще не розміщувати свої збройні сили; існує вірогідність того, що на зміну українській бюрократії може прийти така ж неефективна “європейська бюрократія” і керувати Україною будуть не обрані населенням України органи влади, а невідомі функціонери з Брюсселю; національно-культурна унікальність України може розчинитися і стати непомітною складовою загальноєвропейської уніфікованої культурно-цивілізаційної ідентичності;

- в економічній сфері – із відкриттям вільного доступу на українські ринки для європейських компаній, українські виробники можуть втратити частину національного ринку, натомість не отримавши змоги, в силу своєї низької конкурентноздатності, закріпитися на європейських ринках; Україна може стати ринком збуту продукції країн-членів ЄС, яка не підпадає під європейські стандарти; від запровадження європейських норм регулювання економіки можуть постраждати окремі галузі української економіки, передусім сільське господарство, харчова та легка промисловість (дотації, які, наприклад, на сьогодні отримують європейські фермери, навряд чи будуть передбачені в аналогічному розмірі для українських аграріїв, чия продукція взагалі може бути не допущена на ринки ЄС, а обсяги її виробництва в Україні буде примусово знижено без відповідної компенсації).

- у соціальній сфері – прихід на український ринок товарів з країн-членів ЄС може призвести до загального зростання внутрішніх цін в Україні, що за умов нижчого рівня доходів громадян України у порівнянні з іншими країнами, призведе до падіння рівня життя; Україна може перетворитися на країну-фільтр, на території якої буде затримуватись просування нелегальних емігрантів, контрабандної продукції, наркотиків, представників терористичних організацій; рівень соціальних виплат для незабезпечених верств українського населення може бути значним чином скорочено, відповідно до норм та правил, що існують в ЄС.

Аналізуючи вплив на процеси буття військово-соціального середовища можливостей і перспектив вступу України до НАТО, слід враховувати, що майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашингтонському договорі. Україна знаходиться на шляху виконання деяких критеріїв вступу до НАТО. Поряд з тим, за дослідженнями інституту Євро-Атлантичного співробітництва, Україна має значні проблеми з відповідністю таким критеріям як: відданість принципам верховенства закону та прав людини; належний демократичний та цивільний контроль над своїми Збройними Силами; відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля; спроможність робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також готовність взяти на себе зобов’язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності; здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності.

Певні проблеми, за висновками інституту Євро-Атлантичного співробітництва, є у забезпеченні відповідності України критеріям членства у військовій сфері. Головними проблемами в цій сфері для України є: недостатня спроможність робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом; недостатня готовність взяти на себе зобов’язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності; низькі темпи здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності; обмеженість розміру бюджетних витрат на оборону.

У дослідженні інституту робиться прогноз щодо можливих позитивних та негативних наслідків виконання Україною критеріїв членства у НАТО. Серед позитивних наслідків відзначаються: одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності; відхід від сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин; створення вагомих передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й економічні структури; зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні Центрально-Східної Європи; зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України за допомогою НАТО; використання досвіду і підтримки НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектора України; створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України; покращення міжнародного іміджу України; посилення консолідації української нації; зміцнення інститутів громадянського суспільства; посилення прозорості влади; реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права; зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні; стимулювання економічних реформ.

Серед можливих негативних наслідків виконання Україною критеріїв членства в НАТО в дослідженні інституту відзначаються: збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності Збройних сил; втрата українськими військовими підприємствами російських оборонних замовлень; деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень у галузі зовнішньої та оборонної політики; посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.

Суперечливий вплив на процеси буття військово-соціального середовища має місце та роль України в житті світового співтовариства, характер її участі в діяльності міжнародних організацій. З одного боку – це установлення й підтримання Україною активних дипломатичних стосунків більше, ніж із 120 країнами світу та участь у роботі біля 200 міжнародних організацій, що свідчить про світове визнання й певний міжнародний авторитет України, а з іншого – наявність неадекватного ставлення до української держави в сучасному світі, проявами чого є ігнорування провідними країнами світу існуючих міжнародних домовленостей стосовно України, уживання дискримінаційних обмежень, антидемпінгові процеси та ін. Однією з причин цих негативних проявів, як визначають дослідники, є сучасний міжнародний імідж України.

По-четверте, це вплив на процеси буття військово-соціального середовища сучасного стану та тенденцій розвитку збройної боротьби, бойової техніки та озброєння.

Особливого значення у сучасних умовах набувають риси воєнних дій майбутніх війн, до основних з яких, за думкою В. Золотарьова, належать: постійна загроза раптового нанесення противником першого упереджуючого електронно-вогневого удару з визначальним впливом на хід та завершення перших операцій, а також загроза застосування противником нових видів зброї; особливо “винищувальний” характер воєнних дій з самого початку їх розв’язання та ведення; короткостроковість повітряно-наземних операцій при відсутності сполошного фронту і наявності відкритих флангів; напруженість боротьби за захоплення та утримання ініціативи і пануючого положення у повітряно-космічному та інформаційному просторі; різкі зміни обстановки та способів дій, обумовлені високою мобільністю військ та ефективністю вогневого ураження; збільшення просторового розмаху бойових дій і одночасне проведення декількох операцій; зростання ролі захищеності військ, населення та об’єктів тилу держави від існуючих та перспективних засобів ураження

Після 2015 року війни майбутнього, з точки зору В. Золотарьова, зберігаючи риси та властивості перспективних форм збройної боротьби, скоріше за все стануть “війнами керованими”, у змісті яких провідне значення будуть мати: використання технологічної незахищеності противника; переважне використання космічних засобів (від ведення розвідки до початку війни до нанесення ударів з космосу по будь-яких об’єктах незалежно від ступеня їх захищеності); країна, яка не має можливості протидіяти космічній зброї, може стати приреченою; інформаційно-психологічне протиборство (у самому широкому смислі) та ін.

Серед основних тенденцій розвитку збройної боротьби та її форм В. Золотарьовим визначаються: зростання значення стратегічного неядерного стримування любого агресора від розв’язання воєнних дій ядерними або звичайними засобами; метою застосування збройного насильства стає не розгром противника і захоплення його території, а дезорганізація його зусиль у політичній та воєнній сферах і примушення прийняти висунуті до нього вимоги; розширення простору, в якому ведеться збройна боротьба; здійснення переходу від керованої зброї до керованої збройної боротьби і до керованої війни.

Значний вплив на процеси буття військово-соціального середовища надають тенденції розвитку бойової техніки та зброї. За висновком В. Смолянюка, перспективними військовими розробками, які здатні істотно вплинути на стан і зміну військово-політичної обстановки на свою користь у військових конфліктах наступного тисячоліття, провідні науково-технічні країни вважають: розвиток комплексних, глобальних систем контролю обстановки у будь-якому регіоні світу, одержання та обробки необхідної інформації; впровадження новітніх інформаційних технологій в управління військами, у системі зв'язку та оповіщення; роботизація збройних сил, розробку “розумної зброї” на основі досягнень інтелектуальної інформатики; військове освоєння космосу; розробка зброї спрямованого передання енергії; підвищення точності систем наведення міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підводних човнів, крилатих ракет та оперативно-тактичних ракет; створення нового покоління високоточних маневрових боєголовок, ефективність яких практично не залежить від атмосферних і погодних факторів; розвиток і впровадження технології “Стелс” не тільки для авіації, але й для крилатих ракет та деяких надводних суден; широке впровадження нових типів радіолокаційних станцій (загоризонтних, з ФАР, в оптичному й інфрачервоному діапазонах хвиль); розробка зброї електромагнітного імпульсу.

По-п’яте, це вплив на процеси буття військово-соціального середовища міжнародного співробітництва Збройних Сил України, яке має особливе значення для зміцнення національної безпеки та оборони держави і є необхідною передумовою інтеграції України до європейських і євроатлантичних структур безпеки.

Міжнародне співробітництво Збройних Сил України базується на засадах міжнародних договорів та угод. Україною укладено міжнародні договори у військовій та військово-технічній сферах більше, ніж з 50-ма державами, учасником яких є МО України. Крім того, за окремими домовленостями оборонне відомство здійснює співробітництво ще з 36-ма країнами.

Специфічним фактором буття військово-соціального середовища постає участь українських військовослужбовців у проведенні миротворчих операцій у складі багатонаціональних сил. З 1992 року більше ніж, 20 тисяч військовослужбовців пройшли школу виконання миротворчих завдань. У дванадцяти міжнародних миротворчих та гуманітарних місіях бере участь близько трьох тисяч військовослужбовців. Участь в операціях з підтримання миру під егідою ООН та НАТО, навчаннях у рамках програми “Партнерство заради миру” дала змогу поліпшити знання українських військових зі штабних процедур Альянсу в управлінні військами (силами), технічному, тиловому забезпеченні тощо.

Мегарівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища – це економічні, соціальні, політичні та духовні процеси життєдіяльності українського суспільства. Вплив зазначеного рівня соціокультурних факторів на процес соціалізації військовослужбовців має свій прояв у декількох аспектах.

По-перше, це загальний вплив на процеси буття військово-соціального середовища стану та тенденцій життєдіяльності українського суспільства.

Аналізуючи вплив на процеси буття військово-соціального середовища стану та тенденцій життєдіяльності суспільства, слід мати на увазі, що сучасне українське суспільство визначається науковцями як трансформаційне, якому притаманні загальні, особливі та специфічні властивості процесу соціальної трансформації.

Трансформація, що відбувається в Україні, має спільні риси з трансформацією, яка проходила в країнах Центральної та Східної Європи і визначається дослідниками як системна. Трансформаційним процесам в українському суспільстві притаманні характерні риси пострадянської трансформації. Особливості пострадянської трансформації, на думку М.П. Требіна, пояснюються декількома причинами: орієнтованістю трансформаційних процесів у економічній сфері на праворадикальну версію капіталізму, небезпечну своїм революціонізмом не менше, ніж ліворадикальний марксистський варіант соціалізму; поєднанням примітивного і периферичного лібералізму в економіці з автократією й олігархією в політиці; проведенням “шокової терапії”, грабіжницької, тотальної і навіть тоталітарної (за методами й результатами) приватизації, яка за своєю сутністю була перекрученим більшовизмом із властивою йому логікою історичного нігілізму й деструкції; неефективністю виконавчої влади, що зумовлено її бездіяльністю, некомпетентністю, безініціативністю, корумпованістю та ін.

У дослідженнях науковців і оцінках керівництва України знайшли відображення особливості української моделі соціальної трансформації суспільства. Так, зокрема, І. Бураковський, С. Аукуціонек, С. Глинкіна, О.Г. Данільян, П.А. Кравченко, Л.Д. Кривега найбільш важливими з них уважають: невизначеність політичних та економічних показників реформ; відсутність на початковому етапі економічних перетворень основ ринкової економіки; необхідність одночасного вирішення завдання щодо демократизації політичного і соціального життя суспільства і створення ринкової економіки; у результаті проголошення незалежності збереження тоталітарного механізму, який був не знищений, а лише зламаний і частково демонтований; відсутність у керівництва чіткого розуміння, яке суспільство необхідно будувати, у якому напрямку рухатись у реформуванні політичної і, головне, економічної системи; політичну, економічну, екологічну, соціокультурну кризу; зростання злочинності й криміналізація суспільства та частки тіньової економіки; безробіття; конфліктність перехідного періоду, особливу роль і місце соціальних суперечностей у характері здійснення трансформації перехідного соціуму та в її результатах.

По-друге, мегарівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища має свій прояв у спадщині і традиціях народу, досягнутому рівні розвитку та ефективності функціонування системи суспільних цінностей. Рівень розвитку цієї системи та накопичені цінності є джерелом і передумовою подальшого розвитку економічних, соціальних, політичних і духовних цінностей, формування ціннісних орієнтацій суспільства, соціалізації особистості.

Спадкоємність існує в розвитку усіх сфер суспільного життя. Вона має як безпосередній, так і опосередкований характер, що проявляється у формуванні в процесі історичного розвитку системи національно-історичних цінностей, яка не є сталою і назавжди даною. У процесі життєдіяльності суспільства виникають нові уявлення й погляди, формується нове бачення світу і ставлення до нього, відбувається збагачення системи суспільних цінностей. Водночас усі вони несуть на собі відбиток традицій і ціннісних ставлень, орієнтацій і духу народу. Особливого значення в цьому плані, за думкою багатьох дослідників, набуває національна ідея. Будь-який розрив у спадкоємності, відмова від спадщини попередніх поколінь призводить до дисгармонії в суспільстві, до застою й деградації суспільної життєдіяльності, втрати ціннісної основи буття соціуму і, як наслідок, до загибелі суспільства.

По-третє, мегарівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища виявляється через зміст і характер взаємовідносин армії та суспільства, через місце та роль армії в житті соціуму.

Зміст і характер взаємовідносин армії й суспільства розглядаються науковцями у двох аспектах: взаємовідносини армії та суспільства в аспекті із належності армії до системи державних інститутів; взаємовідносини армії та суспільства в аспекті розуміння армії як специфічної цілісної соціально-політичної організації.

Суспільство через органи законодавчої влади держави визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними. Визначене законодавством функціональне призначення Збройних Сил України є вихідною основою для формування усвідомлення військовослужбовцями їхньої історичної місії, почуття власної відповідальності за долю Батьківщини, причетності до загальнодержавної справи; передумовою формування соціального статусу армії і військовослужбовців. Ефективність же цього процесу обумовлюється політикою держави в галузі військового будівництва, реальним ставленням суспільства до Збройних Сил. Суспільством через органи законодавчої влади, державного та воєнно-політичного управління визначені: концептуальна модель і напрямки подальшого розвитку Збройних Сил, їх чисельність, політика в галузі соціального та правового захисту військовослужбовців, гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах, виховної роботи та ін.

На формування воєнної політики держави протягом останніх 15-ти років впливали: необхідність реорганізації військового організму, що був успадкований Україною від колишнього СРСР; стан та ефективність функціонування української економіки; оцінки стану та тенденцій воєнно-політичної обстановки у світі та регіоні; непослідовність зовнішньополітичної діяльності керівництва країни; постійні кадрові зміни у вищому ешелоні керівництва Збройних Сил України.

Отримання Україною від колишнього СРСР одного з найпотужніших угруповань військ у Європі зі значною чисельністю висококваліфікованих військовослужбовців, з новітньою бойовою технікою та озброєнням, з матеріально-технічними запасами та розгалуженою військовою інфраструктурою сформувало, як свідчить подальша динаміка чисельності Збройних Сил України, домінуючу парадигму воєнної політики – “скорочення”. Значних скорочень зазнала сфера науково-дослідної діяльності.

Докорінної трансформації за період незалежності зазнав оборонно-промисловий комплекс України, який у результаті проведення курсу на конверсію та зменшення військового виробництва опинився у стані фактичного руйнування. Наслідком такого підходу стало те, що за даними МО України, майже дві третини озброєння й бойової техніки, у тому числі більше половини бойових літаків, зенітно-ракетних комплексів, дві третини ракетно-артилерійського озброєння, практично всі бойові кораблі наша армія експлуатує понад 15 років.

Сучасний стан Збройних Сил України значною мірою зумовлений рівнем фінансування потреб Міністерства оборони. У Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015-го року визначається, що головною проблемою в Україні залишається недостатнє задоволення потреб МО України. Існують диспропорції між мінімальними потребами фінансування Збройних Сил, обсягами фінансування, передбаченими Державними бюджетами, і фактично виділеними коштами.

Важливим показником фінансування потреб Збройних Сил є оборонний бюджет у розрахунку на одного військовослужбовця і на душу населення. За цими показниками, як свідчать розрахунки науковців, Україна займає серед суміжних країн (Білорусь, Болгарія, Грузія, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Туреччина, Угорщина) за першим показником − 5-те, а за другим – 8-ме місце.

Рівень фінансування потреб Збройних Сил України знаходить своє відображення у рівні грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно стимулювати зацікавленість громадян України у військовій службі, створювати умови для безпосередньої життєдіяльності і компенсувати правові обмеження, пов’язані з проходженням військової служби. Однак фактичний рівень грошового забезпечення військовослужбовців, особливо молодшого офіцерського складу і військовослужбовців контрактної служби, не забезпечує їхнім сім’ям досягнення мінімального прожиткового мінімуму і суттєво відрізняється від рівня грошового утримання військовослужбовців у провідних країнах світу.

Відбувається руйнування стабільності соціальних позицій військовослужбовців, зниження їх соціального статусу та погіршення матеріально-побутового стану. Причинами такого ставлення стали: невідповідність рівня грошового забезпечення військовослужбовців змісту, характеру та специфіці військової праці; недотримання у рівні грошового забезпечення військовослужбовців установлених нормативів; неконституційне позбавлення військовослужбовців установлених законодавством пільг, невирішеність житлових проблем; незадовільний (фактично відсутній) рівень речового забезпечення військовослужбовців; розбіжності, що мали місце у пенсійному забезпеченні військовослужбовців, звільнених з лав Збройних Сил у різні роки, та ін. Такий стан справ дозволяє цілком погодитися з твердженням М.П. Требіна, який, аналізуючи становище військовослужбовців в умовах пострадянської дійсності, приходить до висновку щодо маргіналізації військовослужбовців, утрати цією соціальною групою основних ознак соціальної страти.

Макрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища – це стан і тенденції розвитку армії, процеси, що відбуваються у військово-професійній, соціальній, військово-політичній, соціальній та духовній сферах життєдіяльності Збройних Сил.

Проблема впливу армії на формування та розвиток особистості активно розроблялася в умовах колишнього СРСР. Загальним проблемам впливу армії на виховний процес присвячені праці В.С. Горбунова, П.В. Квіткіна, О.О. Тіморіна. У дослідженнях розкриваються об’єктивні основи й напрямки впливу армії на процеси виховання, механізм цього впливу та шляхи подальшого вдосконалення виховної ролі армії.

Дослідженню виховних впливів на процес формування окремих якостей особистості присвячені праці В.М. Абрамова, Є.Д. Богатирьова, В.С. Горбунова Проблеми процесу формування та розвитку особистості в умовах Збройних Сил України знайшли відображення у працях Н.М. Баличевої, О.П. Дзьобаня, П.В. Квіткіна, І.І. Коваленко, О.М. Кривулі і В.Г. Рибалки, В.М. Мартинюка, О.Ю. Панфілова, В.В. Рютіна, С.М. Станіславчука, М.П. Требіна, Г.І. Фініна, С.С. Семенова.

Спираючись на результати досліджень, присвячених проблемам формування та розвитку особистості в умовах військової діяльності, виходячи з розуміння сутності та змісту процесу виховання, можна визначити основні аспекти прояву макрорівня соціокультурних факторів процесу соціалізації військовослужбовців.

По-перше, макрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища має свій прояв у історичному призначенні Збройних Сил України та місії військовослужбовців.

Історичне призначення Збройних Сил визначає зміст і спрямованість функціонування усіх сфер життєдіяльності військовослужбовців. Усе життя і діяльність військовослужбовців спрямовуються на служіння Батьківщині, самовіддане виконання військового обов’язку. У цьому полягає сенс існування Збройних Сил, який є квінтесенцією і критерієм багатогранної діяльності військовослужбовців.

По-друге, макрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища має свій прояв у змісті та специфіці військової праці.

Військова праця є різновидом суспільної діяльності. До особливостей військової праці традиційно відносять: високу напруженість, сувору регламентацію, високий ступінь відповідальності, обов’язковість для всіх військовослужбовців. М.П. Требін, аналізуючи специфіку військової праці, виділяє такі її характерні риси: складність і багатогранність, пов’язаність з високою фізичною і духовною напругою, жорстку регламентацію, механізованість і автоматизованість, потребу у високорозвиненій у загально-культурному плані і технічному відношенні людині, колективістський характер.

Вплив військової праці на процеси буття військово-соціального середовища значною мірою визначається як загальним станом та тенденціями розвитку військової науки, бойової техніки та озброєння у світі, так і ступенем адекватності їм відповідних процесів у Збройних Силах України, змістом та ефективністю організації військової праці.

Слід констатувати, що сучасний стан фінансування Збройних Сил України не дозволяє в повному обсязі забезпечувати відповідність їх технічного оснащення та організації бойової підготовки вимогам сьогодення. Так, наприклад, у 2003 році на все матеріально-технічне забезпечення бойової, оперативної та фізичної підготовки Збройних Сил України було виділено лише 6,8 млн. гривень, з яких 3,5 млн. гривень Міністерство оборони України повинно було заробити самотужки. За таких умов норми забезпечення військового навчання військовослужбовців Збройних Сил України не могли бути тотожними нормам, встановленим в арміях інших країн світу.

По-третє, макрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища має свій прояв через соціальну природу й характер Збройних Сил України.

Соціальна природа й характер збройних сил визначаються їх функціональним призначенням, місцем та роллю в житті суспільства, а також принципами, що покладені в основу їх життєдіяльності. Принципи життєдіяльності армії – це фундаментальні положення, які регулюють її розвиток і функціонування, її оптимальний взаємозв’язок із суспільством і виключають застосування збройних сил в інтересах окремих політичних сил або перетворення армії в самостійну політичну силу.

Слід зазначити, що принципи життєдіяльності Збройних Сил знайшли певне закріплення у нормативно-правових актах України з оборонних та військових питань. Водночас запропоновані в них принципи будівництва та функціонування Збройних Сил не охоплюють усіх сфер їх життєдіяльності і не мають системного характеру. Законодавством фактично визначені лише стратегічні напрямки діяльності щодо розбудови Збройних Сил України та фундаментальні засади їх будівництва.

По-четверте, макрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища має свій прояв через систему виховної роботи у Збройних Сил України.

Концептуальні засади виховної роботи у Збройних Силах України визначені Концепцією гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України і Концепцією виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України.

Аналізуючи місце та роль цілеспрямованої активної виховної діяльності у формуванні особистості військовослужбовця, слід цілком погодитися з точкою зору Д. Юма, який наголошує: “Як я впевнений, при найближчому розгляді виявляється, що більше половини поглядів, які переважають серед людей, зобов’язані своїм походженням вихованню та принципам, що приймаються нами підсвідомо, отримують перевагу над тими, що зобов’язані своїм походженням або абстрактним роздумам, або досвіду”.

Слід зазначити, що діяльність стосовно гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах і виховна робота, за умов її цілеспрямованості і плановості, систематичності та послідовності, охоплення виховним впливом усіх сфер життєдіяльності армії й категорій особового складу, диференційованого підходу персональної відповідальності за стан та ефективність виховання, органічного зв’язку з організаторською діяльністю, мають іманентно притаманні можливості ефективного вирішення завдань соціалізації військовослужбовців.

Саме в умовах армії, як ніколи до або після військової служби, людина стає об’єктом оптимального систематичного і цілеспрямованого виховного впливу. Так, наприклад, прості арифметичні підрахунки показують, що протягом тижня кожний військовослужбовець строкової служби візьме участь у двох заняттях у системі гуманітарної підготовки, у двох суспільно-політичних і одному правовому інформуванні, у двох заходах культурно-виховної та просвітницької і в одному заході інформаційно-пропагандистської роботи у вечірній час, в одному підбитті підсумків стану бойової та гуманітарної підготовки, стану військової дисципліни та прогляне сім інформаційно-аналітичних і одну тематичну телевізійну програму. Активна та цілеспрямована виховна робота проводиться і з іншими категоріями військовослужбовців Збройних Сил України.

Однак стан військової дисципліни, рівень організованості й порядку та морально-психологічного стану військовослужбовців свідчить про наявність певних недоліків у діяльності щодо гуманітарного й соціального розвитку, виховній роботі у Збройних Силах.

Значна частина недоліків в організації зазначених видів діяльності дісталася Збройним Силам України у спадщину від Збройних Сил колишнього СРСР. Так, наприклад, до основних недоліків політичної (нині гуманітарної) підготовки, як провідної складової виховної роботи, дослідники відносили: переважне орієнтування її змісту на вивчення актуальних проблем сучасності та суспільно-політичної ситуації; відсутність урахування рівня наявної теоретичної підготовленості військовослужбовців строкової служби, обумовленого віковими особливостями та спрямованістю навчального процесу в системі середньої освіти; недостатню ефективність занять, зумовлену існуючою методикою їх проведення.

До сучасних проблем організації гуманітарної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України можна віднести: щорічне дублювання тематики занять з гуманітарної підготовки; обмеження джерельної бази з проблем гуманітарної підготовки матеріалами публікацій на сторінках військових газет (як для керівників занять, так і для слухачів); обмеження кількості таких джерел, виходячи з нормативів забезпечення підрозділів періодичними виданнями; відсутність базової гуманітарної освіти у переважної більшості керівників груп гуманітарної підготовки.

Мікрорівень соціокультурних факторів буття військово-соціального середовища – це безпосередні умови життєдіяльності військовослужбовців, стан та особливості військово-професійних, соціальних та духовних процесів життя військових колективів.

Саме первинні військові колективи постають безпосереднім військово-соціальним середовищем. Під первинним військовим колективом варто розуміти таку організацію і взаємодію людей, які зумовлюють їх спільну діяльність заради досягнення певної, соціально-значущої для колективу, в цілому, мети. Первинний військовий колектив, насамперед, характеризує наявність стійкої системи безпосередніх міжособистісних відносин в усіх сферах життєдіяльності військовослужбовців, що постає його основною сутнісною відмінністю від інших соціальних груп. Крім того, такий колектив має чітко визначену систему взаємовідносин, основними з яких є службові відносини. У первинному військовому колективі чітко визначені та розподілені не лише ролі, але й способи взаємодії при їх реалізації. Це дає можливість розуміння діяльності людини, яка соціалізується у військово-соціальному середовищі, як “організаційної”. Під організаційною слід розуміти соціальний процес освоєння і засвоєння соціальних ролей, процес включення людини в певну специфічну військово-соціальну організацію, яка створюється у військових колективах як цільове інституційно-нормативне утворення для вирішення найважливішої суспільної функції – захисту Батьківщини згідно з родовим, видовим, спеціальним та іншим призначенням.

Діяльність щодо освоєння і засвоєння ролей у такій організації визначена, перш за все, спрямованістю на досягнення ефективної результативності функціонування самої організації і, меншою мірою, на індивідуальний розвиток самої особистості. Разом з тим, обидва ці рівні знаходяться в безпосередньому взаємозв’язку. При цьому ступінь соціального розвитку особистості військовослужбовця виступає однією з умов забезпечення ефективності функціонування військової організації в цілому і навпаки. Така організація об’єктивується через безособистісну структуру міжстатусних зв’язків і норм. Вона визначена, насамперед, факторами середовища і, меншою мірою, особистісними чинниками. У тих випадках, коли результати соціалізації особистості в певному військово-соціальному середовищі загрожують стабільності функціонування організації, відбувається відторгнення такого військовослужбовця самою організацією.

Розгляд проблем визначення сутності і характеру впливу Збройних Сил як соціального інституту на процес соціалізації особистості, дозволяє зробити декілька висновків.

1. Військова служба є особливим видом державної служби, способом існування військової організації, який полягає в підготовці й реалізації поставлених завдань щодо захисту Батьківщини як шляхом безпосереднього застосування засобів збройного насильства, так і загрозою його можливого застосування у разі намагань здійснити агресію.

2. Служба в Збройних Силах постає різновидом державної служби і пов’язана з військово-професійною діяльністю. Суб’єктом військової служби є особистість, яка проходить військову службу і володіє сукупністю необхідних загальнолюдських, військово-професійних і військово-спеціальних якостей, що дозволяють реалізувати певне службово-посадове призначення.

3. Соціалізація як процес соціального розвитку особистості є атрибутивною властивістю військової служби, яка апріорно притаманна їй і полягає в забезпеченні готовності й спроможності особового складу Збройних Сил до реалізації свого функціонального призначення на підставі формування певного соціального типу особистості військовослужбовця. Основу процесу соціалізації складає набуття особистістю соціально-типових рис військовослужбовця, засвоєння певних зразків (еталонів) поведінки, системи цінностей, формування необхідних рис, якостей і властивостей.

4. Військова служба є відносно самостійною системою соціального розвитку особистості. У її структурі виділяється ряд підсистемних рівнів і відповідних їм елементів: ціннісно-світоглядний (включає ціннісний, оціночний і когнітивний елементи), регулятивно-комунікативний (правовий, моральний, психологічний), функціонально-діяльнісний (якості, навички, уміння; методи, форми, засоби, способи впливу). На рівні можливого, що характеризується ступенем можливої реалізації, сукупність виділених компонентів може бути охарактеризованою як соціалізаційний потенціал Збройних Сил.

Отже, соціалізація особистості військовослужбовця може бути визначена як динамічний та діалектичний процес і результат формування в специфічних умовах військової діяльності через засвоєння військово-професійного функціонально-рольового простору системної цілісності всіх складових особистості, соціально-значущих якостей, характеристик свідомості, поведінки й діяльності, необхідних для виконання функцій щодо захисту Батьківщини.

Специфіка соціалізації особистості військовослужбовця обумовлюється сутністю, змістом, характером військової служби як особливого виду діяльності, складом і характером військово-соціального середовища, які постають об’єктивними умовами процесу соціалізації. Разом з тим, ефективність процесу соціалізації значною мірою обумовлена рівнем розвитку особистісних рис, властивостей, якостей особистості (табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1