Самоаналіз ситуації тотожності інтересів особистості і військово-соціального середовища

(у % від загальної кількості респондентів)

Параметри	Рівень значущості для особистості
	високий	середній	низький	важко відповісти
Цілеспрямованість	65	28	7	5
Усвідомлена соціальна активність	63	33	4	2
Значення колективних норм, ідеалів, цінностей	68	28	4	2
Особисті інтереси	72	26	2	1
Колективні інтереси	72	26	2	1

Рівень добровільного, але формального сприйняття характеризується, перш за все, безконфліктністю протікання процесів соціалізації. У військовослужбовця відсутня особиста спрямованість на якісне оволодіння своєю спеціальністю, а прояви можливої активності мають, як правило, чисто умовний, показовий характер. Процес соціалізації для такої особистості носить переважно адаптивний характер. Рівень інтеріоризації військово-професійних норм, ідеалів і цінностей є незначним, а самі вони не стають внутрішніми регулятивами діяльності військовослужбовця. Рівень ідентифікації особистості із службово-функціональною роллю, що виконується, є досить низьким (табл. 2.2.4).

Таблиця 2.2.4

Самоаналіз ситуації балансу інтересів особистості і військово-соціального середовища

(у % від загальної кількості респондентів)

Параметри	Рівень значущості для особистості
	високий	середній	низький	важко відповісти
Цілеспрямованість	7	28	65	5
Усвідомлена соціальна активність	4	33	63	2
Значення колективних норм, ідеалів, цінностей	8	26	46	20
Особисті інтереси	72	26	2	1
Колективні інтереси	4	14	69	11

Рівень змушеного формального прийняття особистістю вимог військово-соціального середовища постає як передконфліктна ситуація. Власне, конфлікт інтересів і цілей завжди присутній, але він розв’язується за рахунок пристосоницької позиції особистості. Для військовослужбовців, які керуються таким принципом, військова служба є марно втраченим часом, повинністю, що вимушено відбувається під загрозою можливої кримінальної відповідальності (табл. 2.2.5).

Таблиця 2.2.5

Самоаналіз ситуації дисбалансу інтересів особистості і військово-соціального середовища

(у % від загальної кількості респондентів)

Параметри	Рівень значущості для особистості
	високий	середній	низький	важко відповісти
Цілеспрямованість	17	20	55	8
Усвідомлена соціальна активність	4	33	29	34
Значення колективних норм, ідеалів, цінностей	2	5	84	9
Колективні інтереси	1	6	89	4
Особисті інтереси	82	16	0	2

Для військово-соціального середовища така категорія особового складу є групою ризику, для якої характерна наявність різноманітних проявів девіантної поведінки. Виходячи з цього, для такої категорії військовослужбовців соціалізація в умовах військово-соціального середовища буде носити переважно примусовий характер.

Запропоновані рівні лише в загальних рисах характеризують співвідношення “особистість – військово-соціальне середовище“. Разом з тим, необхідно зазначити, що ступінь співвідношення зазначених рівнів у конкретному військовому колективі буде визначати інтенсивність необхідного соціалізаційного впливу, вибір засобів, форм і методів, що використовуються для забезпечення процесу соціалізації. Від цього безпосередньо буде залежати ефективність і результативність розвитку соціально-типових якостей особистості військовослужбовця.

Аналізуючи проблеми соціалізації особистості в умовах військової служби, слід мати на увазі, що її ефективність і якість значною мірою обумовлена індивідуально-особистісними факторами процесу соціалізації особистості.

Підкреслюючи місце та роль індивідуальних особливостей у процесі формування особистості, автори колективної праці “Особистість як предмет філософського пізнання. Філософська теорія особистості та її психологічні та біологічні основи” наголошують: “У залежності від епохи, типу культури, а також психологічних особливостей, через призму яких індивід сприймає ціннісні впливи суспільства, особиста система цінностей отримує свою конкретну структуру”.

Слід зазначити, що проблема об’єктивного та суб’єктивного, емоційного та раціонального, усвідомленого та неусвідомленого в процесі формування особистості, її духовного світу уже давно вийшла за межі психологічних досліджень і стала предметом філософської рефлексії. Водночас у дослідженнях розкриваються лише окремі аспекти індивідуально-особистісних вимірів соціалізації військовослужбовців, що не забезпечує цілісної філософської рефлексії індивідуально-особистісних вимірів соціалізації як особистості, так і певних соціальних спільнот.

Безпосереднім носієм соціальних якостей і властивостей є особистість з її індивідуальними особливостями. Однак індивідуальні особливості мають не лише окремо взяті індивіди, але, виходячи з діалектики одиничного, особливого та загального, і їх певні групи. Загальні індивідуальні особливості можна знайти у представників соціальних груп, диференційованих за віковими, етнічними та іншими соціальними ознаками. Однак дійсна єдність індивідуальних особливостей має місце лише в інтегрованих групах, які формуються одночасно за декількома засадами. Найбільш яскраво це має місце у такої специфічної спільноти як військовослужбовці. Така інтегрована єдність індивідуальних особливостей зумовлена: спільною долею, колективною працею і взаємною відповідальністю, спільними рисами характеру та ін.

По-перше, індивідуально-особистісні виміри соціалізації військовослужбовців мають свій прояв через особливості психічної діяльності на рівні умовного рефлексу та їх життєдіяльності як процесу адаптації.

Так, аналізуючи рефлекторну теорію вищої нервової діяльності І.М. Сєченова, І.П. Павлова, А.Т. Москаленко і В.Ф. Сержантов уважають найбільш суттєвими рисами життєдіяльності та психіки: детермінованість внутрішньої психічної діяльності зовнішнім середовищем, об’єктивними умовами буття; мінливий, динамічний характер психічної діяльності й поведінки, обумовлений як потребами організму, так і зовнішнім середовищем; єдність аналізу й синтезу, яка забезпечує саму можливість будь-якого рефлекторного акту; структурність, яка полягає в тому, що явища поведінки та життєдіяльності, які спостерігаються зовні, постійно співвідносяться з діяльністю певних мозкових субстратів; становлення системних феноменів у життєдіяльності індивіда на основі єдності аналізу та синтезу.

Спираючись на наведене розуміння сутнісних рис життєдіяльності та психіки, дослідники, аналізуючи значення умовного рефлексу в життєдіяльності людини, стверджують: “... закони умовно-рефлекторних стосунків керують не лише елементарними діями, але й виражають і певні аспекти її діяльності на вищих рівнях”.

Відповідно до цього можна стверджувати, що спільні умови життєдіяльності військовослужбовців, спільні виклики зовнішнього середовища та динамізм військово-професійної діяльності зумовлюють формування тотожних проявів психічної діяльності й відповідного психічного ставлення до навколишнього середовища, до буття в цілому.

Аналізуючи детермінанти формування особистості, В.С. Ларцев доводить, що в процесі історичного розвитку відбувається природний добір і формування з найістотніших культурогенів “нуклеарної” спіралі соціокультурного генотипу людства й соціокультурного феномена конкретної народності чи будь-якої іншої соціальної спільноти людей. Саме вони, за його думкою, обумовлюють динаміку та основні соціокультурні етапи становлення психічних здібностей індивідуума в епігенезі.

Для усвідомлення індивідуально-особистісних вимірів процесу соціалізації військовослужбовців важливого значення набуває розуміння життєдіяльності людини як процесу адаптації. Аргументуючи зазначену тезу, окремі дослідники стверджують: “ ... це не суперечить тому, що людина є суб’єктом багатогранних активностей, бо передумова останніх саме адаптаційна природа життя взагалі, з якого, власне, і витікають її соціальні активності. Що ж стосується її соціальної активності, то вона також передбачає фізіологічну адаптацію, яка часто стає суттєвою переробкою тих або інших аспектів її тілесної організації”.

За твердженнями дослідників, розуміння адаптації, яка розгортається на певних етапах і постає єдністю загального адаптаційного синдрому, пам’яті та домінанти, дозволяє з’ясувати як елементарні функціональні аспекти, так і вищі способи пристосування, які здійснюються з участю центральної нервової системи. Виходячи з аналізу стадій процесу адаптації, учені роблять висновок, що вони, забезпечуючи більш адекватну й більш економну для організму життєдіяльність, визначають його пристосування до конкретних умов, яке, на основі структурних перетворень клітин і міжклітинних стосунків, спричинює відповідні утворення пам’яті. Крім того, адаптація – завжди функціональна організація життєдіяльності організму з певною спрямованістю, тобто реалізація деякої домінанти, яка забезпечує певний вектор життя.

Таким чином, можна зробити висновок, що безпосередні умови життєдіяльності військовослужбовців, визначаючи специфіку їх психічної діяльності і процесу адаптації, спричинюють формування у них специфічних особливостей психічних процесів і станів, утворень і властивостей, що знаходить свої прояви у відповідних емоційних ставленнях, характері, способі поведінки та ін. і, в кінцевому рахунку, призводить до певних ціннісних орієнтацій.

Забезпеченню зазначеної ідентичності, а головне, досягненню відповідної спрямованості процесу соціалізації військовослужбовців сприяє здійснення професійного відбору, який проводиться при прийнятті громадян на військову службу та переміщенні військовослужбовців по службі.

По-друге, індивідуально-особистісні виміри процесу соціалізації військовослужбовців пов’язані з психологічними особливостями їх різних груп.

Психологічні особливості різноманітних груп військовослужбовців можуть розглядатися в декількох аспектах. Суттєвого значення набувають, насамперед, особливості, пов’язані з віковими відмінностями військовослужбовців, що відбивається на специфіці формування основних властивостей особистості на різних етапах її життя, на специфіці прояву та домінування основних життєвих функцій людини, до яких дослідники відносять – індивідуально-органічні, родові, когнітивно-праксеологічні, соціабельні.

На процес соціалізації військовослужбовців активний вплив має період служби, особливо її початковий та заключний етапи, пов’язані як з адаптацією до умов військової діяльності, так і з підготовкою до звільнення з військової служби.

Зміст та особливості процесу соціалізації військовослужбовців значною мірою визначається їх належністю до певних категорій – військовослужбовці строкової служби; військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового та сержантського складу; офіцерський склад, який, у свою чергу, поділяється на молодший, старший та вищий офіцерський склад.

По-третє, індивідуально-особистісні виміри процесу соціалізації військовослужбовців мають свій прояв у специфіці функціонування колективного та індивідуального неусвідомленого, у формуванні певних стереотипів та архетипів.

Важливе значення для усвідомлення індивідуально-особистісних вимірів процесу соціалізації особистості в умовах військової служби має вчення К.Г. Юнга про архетипи – універсальні психічні образи, котрі беруть свій початок у глибинних пластах неусвідомленого, у структурі якого виділяються індивідуальне та колективне. Саме колективне неусвідомлене, за думкою К.Г. Юнга, становить загальну основу психіки і є скрізь сущим, незмінним і повсюди існуючим як одна і та сама якість або субстрат психіки. Як зміст колективного неусвідомленого учений виділяє архетипи, що притаманні йому апріорі.

Виходячи з наведеного розуміння сутності колективного неусвідомленого як до певної загальної основи психіки, яка ідентична для всіх людей і має свій прояв у вихідних формах і образах, можна стверджувати, що колективне неусвідомлене притаманне не лише цілим народам, як підкреслює К.Г. Юнг, але й окремим верствам населення і соціальним групам, у тому числі й військовослужбовцям. Відповідно до цього, у структурі колективного неусвідомленого військовослужбовців слід не лише виділяти загальні (притаманні всім людям або народу) архетипи, але й припустити існування особливих (притаманних військовослужбовцям як соціальній групі) і одиничних (притаманних певним категоріям військовослужбовців) архетипів. Базовим архетипом колективного неусвідомленого військовослужбовців можна визнати “архетип воїна”, а архетипами певних категорій військовослужбовців – “архетип начальника” й “архетип підлеглого”.

Визнання існування у військовослужбовців колективного неусвідомленого і архетипів як його складових, зумовлює необхідність з’ясування особливостей буття архетипів і їх впливу на формування соціально-типових якостей військовослужбовців. Характеризуючи буття архетипів, К.Г. Юнг підкреслює їх апріорність: “... архетип, безсумнівно ж, існує апріорно. Можливо, цим пояснюється найчастіше зовсім ірраціональне, але незаперечне та безсумнівне існування певних настроїв і спонукань. Вірогідно, на них також важко вплинути саме через міцний сугестивний ефект, який виходить від архетипу. Він зачаровує свідомість, бере її в полон, мовби гіпнотизує”.

Для усвідомлення впливу колективного неусвідомленого на процес соціалізації військовослужбовців слід, як визначає К.Г. Юнг, не лише уявляти архетипи автономними факторами, що постійно діють, але й ураховувати таку їх особливість, як нумінозність, що має прояв у нездоланній силі примушення.

У концепції колективного неусвідомленого К.Г. Юнга визначено досить суттєве для процесу соціалізації особистості положення, яке пов’язане з тим, що найбільш ефективні ті ідеали, які є найбільш повним вираженням варіантів архетипів.

Принципове значення для з’ясування проявів індивідуального неусвідомленого та його впливу на процес соціалізації військовослужбовців має запропонований К.Г. Юнгом аналіз сутності і змісту, походження та функціональної ролі комплексів.

Таким чином, можливо стверджувати, що історичне призначення й соціальний статус збройних сил, особливості військовослужбовців як соціальної верстви суспільства, специфіка військово-професійної та повсякденної життєдіяльності сприяють формуванню у військовослужбовців певних стереотипів і специфічної парадигми світосприйняття.

По-четверте, індивідуально-особистісні виміри процесу соціалізації військовослужбовців мають свій прояв у їх життєвому та історичному досвіді.

Життєвий та історичний досвід є своєрідним критерієм істинності системи цінностей, що, як цілком справедливо стверджують дослідники, формується на основі асиміляції доступних індивіду цінностей. Однак її формування не є простою проекцією ціннісних елементів культури, а таким суб’єктивним утворенням, центр якого становить цінність людини, дана індивіду у вигляді усвідомлення сенсу його життя.

Саме крізь призму життєвого досвіду кожного військовослужбовця та сукупного історичного досвіду військовослужбовців оцінюється сучасність і сприймається майбутнє: соціальний статус армії, військовослужбовців і військової професії; стан та перспективи розвитку Збройних Сил; можливості самореалізації в умовах військової діяльності і досягнення благополуччя; місце та роль військово-професійних і моральних якостей у забезпеченні кар’єрного росту; принципи життєдіяльності армії, норми і правила взаємин військовослужбовців та ін.

Таким чином, індивідуально-особистісні виміри є невід’ємною складовою процесу соціалізації військовослужбовців і мають свій прояв через особливості психічної діяльності на рівні умовного рефлексу та їх життєдіяльності як процесу адаптації, через психологічні особливості різних груп військовослужбовців, що виявляються у специфіці функціонування колективного та індивідуального неусвідомленого, у формуванні певних стереотипів та архетипів, у життєвому та історичному досвіді військовослужбовців.

На сучасному етапі розвитку військово-соціологічної та військово-психологічної думки існує достатня кількість різноманітних методик, на підставі яких є можливість визначення конкретних кількісних показників ефективності процесу соціалізації особистості в умовах військової служби. Взагалі особистість військовослужбовця можна вважати соціалізованою, коли закінчилось її становлення і відбулось певне статусне закріплення у соціальній структурі, коли особистість реалізовує свої соціально-типові якості при виконанні рольових функцій згідно з поставленими вимогами.

Критерієм соціалізованості військовослужбовця буде відповідно певний рівень його готовності до військово-професійної діяльності в конкретних умовах соціального середовища, як система соціально та професійно значущих якостей особистості (соціальний тип особистості, соціальний характер). Отже, результативність соціалізації військовослужбовця буде характеризуватися тим, наскільки осмислені, умотивовані, об’єктивно пізнані, засвоєні та реалізовані соціально значущі для військово-професійної діяльності, суспільства в цілому військово-соціальні ролі, норми, інтереси та цінності.

У процесі військової служби ці якості повинні скластись у систему, утворити у своїй взаємодії деяку якісну цілісність, яка забезпечить військовослужбовцеві можливість і спроможність гідно виконати свій конституційний обов’язок. Ступінь соціалізованості особистості військовослужбовця буде відображати рівень соціальної ідентичності і самоідентифікації із соціальною роллю військовослужбовця.

Оскільки військова служба виступає одним із етапів життєдіяльності індивіда, то доцільно визначити її значення для наступної діяльності особистості. У конкретному вираженні воно буде являти собою специфічні властивості, риси та якості, які формуються і розвиваються в структурі особистості в процесі соціалізуючого впливу військової служби, мають соціальну значущість і реалізовуються в подальшому житті. До їх числа, насамперед, можна віднести:

• здатність до підкорення власних інтересів суспільним інтересам, усвідомлення власної соціальної значущості через причетність до безпосередньої реалізації загальнодержавних завдань, які стосуються долі всієї Батьківщини;

• певну самодостатність особистості, яка виражається в спроможності самостійного виконання службових обов’язків, у прийнятті рішень і забезпеченні їх реалізації, у персональній відповідальності за доручену справу;

• організованість і дисциплінованість;

• відчуття досягнення певного рівня зрілості, змужніння;

• певний рівень професійної підготовленості, яка відповідає вимогам конкретної військової спеціальності;

• наявність організаторських та управлінських якостей і здібностей;

• комунікабельність, здатність до спільної командної діяльності;

• стійкість до фізичних і психологічних навантажень;

• почуття корпоративності, причетності до результатів діяльності колективу, ідентифікація з його соціальним статусом тощо.

Аналізуючи вплив військової служби на процес формування соціально-типових якостей особистості, слід мати на увазі, що завдяки своїй специфіці і особливостям функціонування вона може сприяти формуванню не лише позитивних, але й таких якостей особистості, які носитимуть негативні риси. До таких рис можна, насамперед, віднести:

• споживацьку позицію, обумовлену відсутністю ефективної системи матеріального стимулювання, орієнтованої на конкретний досягнутий результат у службовій діяльності;

• творчу безініціативність, яка постає результатом жорсткої регламентації усіх сфер життєдіяльності;

Наведена сукупність властивостей і якостей особистості, які формуються в умовах військової служби, відображає інституційний характер соціалізації особистості військовослужбовця. Безумовно, що в умовах конкретного військово-соціального середовища, спектр цих якостей та властивостей буде набагато різноманітнішим.

Аналіз особливостей і специфічних рис процесу соціалізації особистості в умовах військової служби дозволяє зробити декілька висновків.

1. Особливості соціалізації військовослужбовців визначаються специфікою Збройних Сил і військової служби. Серед них виділяються відносна стабільність і цілісність характеристик соціального типу військовослужбовця, що формується; особливий соціальний статус Збройних Сил як соціального інституту і військовослужбовців, що базується на високому рівні їх соціальної значущості; одночасна присутність рис як первинної, так і вторинної соціалізації (ресоціалізації); переважно авторитарний, насильницький характер засобів і форм впливу, що застосовуються; внутрішня диференційованість, пов’язана з різними категоріями особового складу, їх видовою належністю, тобто обумовленість військово-професійною стратифікацією і високим рівнем військово-соціальної мобільності.

2. Серед основних факторів соціалізації військовослужбовця можна виділити фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру. Процес соціалізації військовослужбовців здійснюється у безпосередньому військово-соціальному середовищі, яким постає військовий колектив. Буття військово-соціального середовища детерміновано соціокультурними факторами (економічними, соціальними, політичними та духовними), що мають різнорівневу диференціацію. Ефективність і якість соціалізації особистості в умовах військової служби значною мірою обумовлена індивідуально-особистісними факторами процесу соціалізації особистості.

3. Співвідношення особистості військовослужбовця і військово-соціального середовища постає у формі суб’єктно-суб’єктних і суб’єктно-об’єктних відносин, як співвідношення їх інтересів, мотивів і цілей. У змістовному аспекті в ньому можна виділити ряд рівнів, які відрізняються мотиваційними характеристиками, ступенем позитивної активності особистості і, відповідно, формами, засобами і методами впливу, що застосовуються в процесі соціалізації.

4. Критерієм соціалізованості особистості військовослужбовця є певний рівень його готовності до військово-професійної діяльності, система соціально і професійно значущих якостей особистості. Ступінь соціалізації військовослужбовця буде відображати рівень соціальної ідентичності і самоідентифікації із соціальною роллю військовослужбовця. Якості, риси і властивості особистості, що формуються в процесі військової служби, мають певне соціальне значення для наступної життєдіяльності особистості і мають переважно позитивний характер.