Глава 4

Оптимізація процесу соціалізації особистості військовослужбовця в умовах реформування та розвитку Збройних Сил України

Аналіз сутності та змісту, детермінант, протиріч та тенденцій соціалізації особистості в умовах військової служби дає підстави вважати, що вихідним методологічним принципом при визначенні ключових проблем оптимізації процесу соціалізації військовослужбовців у сучасних умовах буття українського соціуму, життєдіяльності Збройних Сил України є підхід до Збройних Сил як до структурного елементу складної системи “армія – суспільство”.

Процес реформування та розвитку Збройних Сил України перебуває у прямій залежності від процесів реформування суспільства, їх спрямованості, темпів і реальних результатів. Суперечливий та деформований, за значною кількістю показників, процес перетворень в економічній, соціальній, політичній та духовній сферах суспільства здійснює вплив на процес соціалізації особистості в умовах Збройних Сил. Тому необхідність оптимізації процесу соціалізації військовослужбовця постає важливою передумовою ефективного вирішення завдань подальшого розвитку Збройних Сил України.

Латинський термін optimus означає найкращий, найбільш сприятливий в даних умовах варіант вирішення проблеми, перебігу природного чи соціального процесу. Важливою передумовою будь-якої оптимізації постає активна діяльність соціального суб’єкта.

Згідно з тлумачним словником “оптимізувати” – значить надати будь-чому оптимальних властивостей, показників; вибрати найкращий із можливих варіантів. Отже, “оптимізація” – це процес приведення системи в оптимальний (найбільш функціональний) стан.

Оптимізація процесу соціалізації означає створення таких умов функціонування Збройних Сил, за яких здійснюється ефективне формування особистості військовослужбовця, яка має необхідну сукупність рис, якостей і властивостей, опосередкованих службово-посадовим військово-професійним призначенням. У практичній площині це знаходить вираження у необхідності і здійсненні пошуку, створенні, розробці і підтриманні таких умов, які забезпечують функціональність соціалізаційного процесу.

Уявлення про оптимальний характер соціалізації в процесі спільної діяльності, якою є військова діяльність, не може бути оформленим шляхом простої апеляції до показників діяльності певних її складових (конкретних груп, колективів). Як справедливо вважає Г.М. Андреєва, “цілісне уявлення неминуче вимагає включення більш глобальних характеристик, у які вписана діяльність тієї чи іншої групи, колективу”. Іншими словами, визначити в повному обсязі, наскільки процес соціалізації є оптимальним і намітити основні напрямки і шляхи її оптимізації, можна лише з урахуванням відповідності даного процесу системі норм і цінностей, основним традиціям сучасного типу нашого суспільства. Знайти ефективні способи впливу в контексті соціалізації на всю систему соціальних відносин (як макрорівня спільної діяльності) в сучасних умовах трансформації українського суспільства і життєдіяльності Збройних Сил – це і буде оптимальним вирішенням проблеми соціалізації військовослужбовця.

Оптимізація соціальних процесів передбачає поставлення конструктивної мети і засобів її досягнення. “Конструктивне” сучасною соціальною філософією трактується як відповідне рівню і можливостям розвитку суспільства, таке, що має для вирішення проблем необхідні засоби, принаймні в статусі “потенційного буття”. Проведений аналіз сутності і змісту соціалізації військовослужбовців, детермінант і протиріч цього процесу дозволяє зробити висновок, що конструктивність оптимізації соціалізації військовослужбовця реалізовується в напрямку вдосконалення, поліпшення функціонування військово-соціальної системи. Її основу складає приведення у відповідність і узгодження потреб та інтересів держави, Збройних Сил з інтересами і потребами військовослужбовців, максимальне наближення їх до оптимального співвідношення, коли ступінь гостроти протиріч дозволяє вести мову про конструктивне функціонування Збройних Сил як соціального інституту. Діяльність щодо оптимізації функціонування Збройних Сил в контексті соціалізації повинна базуватися на принципах пріоритету гуманістичної спрямованості, системності та комплексності перетворень.

Аналізуючи проблеми оптимізації процесу соціалізації особистості в умовах військової діяльності, слід мати на увазі багаторівневість діяльності щодо оптимізації соціалізації військовослужбовців.

Перший загальносоціальний рівень оптимізації забезпечує трансформацію впливу зовнішніх, стосовно Збройних Сил і військової служби, факторів детермінації процесу соціалізації військовослужбовців. До першочергових заходів у цьому контексті слід віднести:

• удосконалення нормативно-правової бази функціонування Збройних Сил як соціального інституту;

• розробку нової редакції воєнної доктрини, визначення напрямів сучасної воєнної політики і ролі в її реалізації кожного елементу системи державної влади та управління;

• демократизацію усіх сфер життєдіяльності Збройних Сил України;

• створення дієвої системи цивільного контролю над Збройними Силами, складовими елементами якої повинні стати не лише контроль за діяльністю Збройних Сил, але й відповідальність органів державної влади за стан виконання Державних програм розвитку Збройних Сил, забезпечення їх повсякденної життєдіяльності, забезпечення соціально-правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

• удосконалення системи військово-патріотичного виховання громадян, підготовки до військової служби;

• розробка механізмів реального забезпечення соціально-правового захисту військовослужбовців і членів їх, точного і послідовного дотримання гарантованих законодавством прав та пільг зазначеної категорії громадян.

Другий військово-професійний рівень оптимізації відображає військово-інституційні особливості процесу соціалізації військовослужбовців. У його загальній структурі виділяються ціннісно-світоглядний, комунікативно-регулятивний та функціонально-діяльнісний компоненти, які визначають зміст військово-соціального середовища і характер його впливу на особистість військовослужбовця. Основними напрямками діяльності на цьому рівні постають:

• удосконалення нормативних вимог до рівня підготовки, змісту якісних характеристик особистості, яка залучається до проходження військової служби;

• створення умов для ефективного функціонування системи військової освіти (зміцнення матеріально-технічної бази, перегляд нормативів розрахунку чисельності науково-педагогічних працівників, військово-професійна спрямованість гуманітарної та соціально-економічної підготовки, гуманізація та гуманітаризація системи військової освіти, впровадження новітніх технологій освітньої діяльності, повна відповідність вищої військової освіти галузевим стандартам);

• забезпечення дотримання принципу соціальної справедливості в усіх сферах життєдіяльності військовослужбовців, розробка та впровадження дієвих механізмів матеріального стимулювання сумлінного виконання військового обов’язку;

• удосконалення кадрової політики, заснованої на пріоритетності якісних показників військово-професійної діяльності особистості (упровадження механізмів подолання суб’єктивності при її реалізації);

• демократизація функціонування військово-соціального середовища в рамках, припустимих для характеру військової діяльності;

• створення ефективної системи виховної роботи з військовослужбовцями (теоретичне, методичне, матеріально-технічне та кадрово-професійне забезпечення).

Третій особистісний рівень оптимізації передбачає на підставі комплексного застосування соціальних, соціально-психологічних, педагогічних методик і технологій формування адекватного сприйняття соціальної дійсності, здатності до саморегуляції, стійкості, здорового соціального самопочуття. Інтегруючою основою цього може і повинна стати ідея національно-державного патріотизму, реалізація якої повинна починатися з раннього дитинства і тривати все життя.

Видатний мислитель М.О. Бердяєв писав, що всі політичні досягнення залежать від патріотичної наснаги, росту національної свідомості в суспільстві та народі. Народ повинен зробити гігантське напруження духу, щоб довести світові, що в нас є патріотизм, національна свідомість, гідність. Зрілість для світового життя і світової ролі буде прямо пропорційна свідомому громадянському патріотизму.

Консолідуюче значення ідеї патріотизму зумовлене тим, що вона є відносно партійно-нейтральною, не пов’язаною з будь-якими класово-політичними, партійними інтересами; Батьківщина – поняття інтернаціональне, воно не підтверджене ані державницькими, ані націоналістичними амбіціями; ідея патріотизму прийнятна для усіх релігій і забезпечує міжконфесійну єдність; ця консолідуюча ідея має досить простий і зрозумілий усім механізм її реалізації на практиці у вигляді патріотичної поведінки.

Ідея патріотизму настільки загальнозначна, що антипатріотизм, виражений у заподіянні шкоди своїй Батьківщині, як у прямій, так і в опосередкованій формах, вважається в Україні не тільки незаконним, але й аморальним, гріховним. Іншими словами, ця ідея має потужний пласт повсякденно-психологічного підкріплення у вигляді традицій, звичаїв, обрядів тощо. Однак, слід ще раз підкреслити, що одного психологічного рівня недостатньо. Ідею служіння Батьківщині, патріотизму потрібно підсилити ідеологічною складовою, сформувати державно-патріотичну ідеологію в світлі національно-політичної свідомості суспільства. З іншого боку, повинні бути передбаченими і реалізованими конкретні напрямки, шляхи, форми реалізації такої державної програми.

1. Визначальним напрямком оптимізації соціалізаційного впливу військової діяльності є формування національної свідомості та самосвідомості, почуття патріотизму, формування системи національних цінностей, традицій українського народу, загартування волі молодих людей. У цьому контексті велике значення має доведення до військовослужбовців основ національно-державницької ідеології, загальнолюдських цінностей, багатовікових традицій українського війська тощо. На зміну великодержавницькій ідеології повинна прийти ідеологія державного будівництва, яка склалась на теренах нашої країни і втілює в собі минуле, сучасне й майбутнє українського народу, його заповітні сподівання й прагнення, перспективи та ідеали. Це є ідеологія, в якій сконцентровані уявлення про інтереси нації, її мету та цінності.

Невід’ємною складовою цінностей ідеології державного будівництва повинні стати цінності військового будівництва. Адже тільки глибокі переконання особистості можуть компенсувати вплив соціальних суперечностей, об’єднати суспільство в єдине ціле, творити з поділеного на групи населення людську спільність, розрізнене робити єдиним.

Державницька ідеологія, що базується на загальнонаціональній ідеї, має загальнодержавний характер, в її основі лежать інтереси всіх громадян держави, незалежно від їх етнічного походження. Консолідація суспільства створює підґрунтя для виникнення національно-державницького патріотизму, почуття відданості Україні всіх громадян незалежно від їх національності. Патріотизм є надзвичайно важливим для Збройних Сил. Він постає основою формування високих військово-професійних і соціокультурних якостей військовослужбовців, почуття відданості Батьківщині. Саме формування такого почуття є одним із основних напрямків оптимізації соціалізації особистості військовослужбовця.

Сьогодні практично усі розвинуті демократичні держави здійснили визначення своїх загальнонаціональних орієнтирів у формі загальнонаціональної ідеї. Вона по праву постає найсильнішим консолідуючим фактором суспільства і має стати віссю, ідеологічним стрижнем всього процесу соціалізації особистості. Загальнонаціональна ідея – ідея громадянської злагоди, широкого демократизму і орієнтації на людину як вищої соціальної цінності суспільства.

Оптимізація процесу соціалізації військовослужбовця в умовах Збройних Сил має розглядатися як складова всього комплексу проблем загальнодержавного масштабу. Соціалізація військовослужбовців буде набагато ефективнішою, коли буде вирішуватись комплекс заходів щодо підготовки молоді до захисту держави, до служби в Збройних Силах України.

Вважаючи військово-патріотичний напрямок у вихованні за пріоритетний, у процесі виховної роботи з військовослужбовцями необхідно ретельно розкривати причини виникнення збройних конфліктів, аналізувати шляхи їх запобігання. У цьому контексті позитивне значення матиме звернення особливої уваги на роз’яснення проблем і труднощів процесу військового будівництва, висвітлення напрямків підвищення бойової готовності військ у складних сучасних умовах, обговорення актуальних проблем практики роботи командирів, органів виховної роботи щодо підвищення виховної ролі Збройних Сил України, зміцнення військової дисципліни.

Для оптимізації процесу соціалізації військовослужбовців у процесі виховної роботи доцільно розкривати радикальні зміни, що відбуваються в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах життя українського суспільства.

2. У складних умовах сучасної соціальної дійсності виникає необхідність розповсюдження досвіду командирів та штабів щодо твердого, безперервного та ефективного управління військами в процесі навчально-бойової діяльності. У даному випадку оптимізація процесу соціалізації буде досягатися шляхом висвітлення і популяризації ефективних шляхів організації процесу формування у військовослужбовців фахових знань, навичок і вмінь, організаторських здібностей командирів і начальників, їх впливу на хід навчання особового складу.

У даному контексті, в процесі висвітлення проблем бойової підготовки військовослужбовців, великого значення набуває розкриття широкого спектра її особливостей. Під час усіх видів занять з особовим складом, виховної діяльності доцільно зосереджувати увагу на тому, щоб розкрити особливості сучасної військової діяльності, переконати військовослужбовця в значущості чіткої взаємодії воїнів під час використання ними колективних видів зброї. Розвиток озброєння та бойової техніки, зростання кількості “вузькопрофільних” фахівців, які активно впливають на хід сучасного бою, привносять складнощі у систему підготовки особового складу. В сучасних умовах загострюється і проблема забезпечення взаємозаміни в екіпажах, відділеннях, бойових обслугах. Отже, тема підвищення бойової майстерності, військового становлення займає провідне місце в спектрі проблемних напрямків, які безпосередньо стосуються проблем оптимізації соціалізації військовослужбовця в умовах військової служби.

3. Провідним напрямком соціалізаційного впливу на особистість військовослужбовця постає підвищення ефективності навчально-виховного процесу, розробка реальних планів бойової підготовки та високоякісне їх виконання, вдосконалення військово-професійних якостей. Оптимізації діяльності в цьому напрямку буде сприяти висвітлення всіма можливими засобами перебігу і результатів змагань між екіпажами, підрозділами, обслугами, що проходять на бойовому чергуванні, тактичних навчаннях, під час роботи на техніці, у повсякденній життєдіяльності.

4. Серед напрямків оптимізації соціалізаційного впливу Збройних Сил на особистість важливе місце займає стимуляція активізації людського фактора. Саме з активізацією людського чинника, з ростом активності особистості під час військової діяльності у сучасних умовах пов’язується успіх вирішення завдань розбудови Збройних Сил України.

Сучасні військові фахівці в галузі соціальної філософії вважають, що в умовах Збройних Сил людський чинник є дією духовних та фізичних сил воїнів у сфері захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності, проявом ідейних, психологічних, моральних, вольових та фізичних якостей військовослужбовців.

Виходячи з цього, слід зазначити, що служба молодої людини здійснюється в період, коли найбільш ефективно формується її світогляд, характер, продовжується фізичний розвиток. Усе це створює необхідні умови для активізації людського фактора в процесі формування особистості військовослужбовця, її соціалізації. Тут варто надати першочергового значення заходам, які спрямовані на патріотичне, військове виховання, формування у військовослужбовців переконань, власної відповідальності за виконання своїх обов’язків, зростання громадської активності. В умовах військової служби продовжується педагогічний процес, розпочатий ще в сім’ї та школі, який у зв’язку із специфікою армійської організації лише змінює свої акценти.

У вирішенні завдань активізації людського фактора у сучасних умовах українського суспільства вважається доцільним акцентувати увагу на наступних напрямках:

• сполучення цілеспрямованості у виховній роботі із фундаментальністю знань, зростанням їх обсягу і кількості, поширення процесу їх впровадження у практичну діяльність відповідно до ступеня розвитку сучасної зброї та військової техніки;

• орієнтація на соціально-психологічні аспекти активізації людського фактора, пізнання соціальної реальності з урахуванням потреб, інтересів, рівня розвитку об’єктів соціалізації;

• гнучкість у виборі форм і методів виховної роботи, поєднання змісту та форми, динамічність, актуальність тематики, раціональне використання різноманітних засобів, чітка адресність проблем та висновків.

В активізації людського фактора важливу роль відіграє громадська думка, що відображає як досвід, інтереси, бажання і потреби військовослужбовців, так і рівень знань про реальний світ, закономірності соціального розвитку суспільства. З одного боку, громадська думка є проявом свідомості, а з іншого – соціальна сутність громадської думки проявляється в практичній діяльності людей. Отже, зріла громадська думка військового колективу сприяє трансформації знань, ідей у переконання, а переконань – у практичні дії.

З цієї точки зору в контексті оптимізації соціалізаційного процесу в умовах військової діяльності пріоритетне місце займатиме орієнтація на формування усталеної громадської думки, що базується на національно-державницькому патріотизмі, втілює високу пильність, бойову готовність, міцну військову дисципліну, організованість і порядок. Досягненню цієї мети сприятиме ефективна пропаганда національно-патріотичних і бойових традицій українського народу, його історичних досягнень, героїки минулого, демонстрація прикладів сумлінного і чесного ставлення воїнів до виконання конституційного обов’язку, рівня їх готовності до захисту України.

Таким чином, ефективність оптимізації соціалізаційного впливу на активізацію людського фактора зумовлюється пропагандою, створенням певної громадської думки, показом передового досвіду, посиленням уваги до завдань формування особистості, їх практичної глибини і актуальності.

5. У загальній системі роботи щодо оптимізації соціалізаційного впливу Збройних Сил окремо необхідно визначити роботу щодо зміцнення військової дисципліни.

Інтереси захисту держави вимагають чіткого і ретельного виконання вимог Присяги, Статутів Збройних Сил України, наказів та розпоряджень командирів та начальників. Практика життєдіяльності військових колективів свідчить, що головним завданням в контексті проблеми зміцнення військової дисципліни на сучасному етапі реформування Збройних Сил України є визначення конкретних шляхів практичного виконання вимог Президента України як Верховного Головнокомандуючого, Міністра оборони України в певних конкретних умовах життєдіяльності кожного підрозділу, кожної військової частини.

Реалізація цього передбачає підтримання у військових колективах позитивного мікроклімату, підвищення особистої відповідальності кожного військовослужбовця за бездоганне виконання вимог до порядку та правил проходження військової служби, виконання функціональних обов’язків. У цьому ракурсі надзвичайно важливою стає наполеглива і кропітка робота щодо втілення в життя ідеї, що військова дисципліна – категорія моральна, що її зміцнення неможливе без наполегливого вдосконалення форм і методів впливу на свідомість військовослужбовців, формування в них національної самосвідомості. Необхідно на прикладах національно-визвольної боротьби українського народу, Великої Вітчизняної війни, сучасних ратних дій переконувати військовослужбовців у тому, що національна самосвідомість, глибоке усвідомлення патріотизму, відданість Батьківщині є основою, на якій грунтується військова дисципліна.

У питаннях формування сумлінного ставлення військовослужбовців до виконання своїх обов’язків, з точки зору оптимізації процесу соціалізації, на передній план висуваються моральні якості. В основі їх формування лежить моральна свідомість, яка відображає уявлення воїнів про військовий обов’язок, цілі і завдання військової служби і має деякі специфічні риси, які обумовлені особливостями військової служби. Саме від них залежатиме рівень дисципліни в кожному військовому колективі, виховання почуття колективізму, позитивного ставлення військовослужбовців до виконання службових обов’язків. Формування військової дисципліни припускає певний рівень громадської, соціальної зрілості особистості, який зумовлює необхідну глибину його ідейних і моральних переконань, відчуття міцних духовних зв’язків не тільки з соціальним оточенням, але й з усім суспільством, почуття особистої відповідальності за захист України.

Крім того, для забезпечення належного рівня військової дисципліни велике значення матиме зосередження уваги на аналізі процесів, які викликають напруженість і призводять до конфліктних ситуацій у військових колективах; завчасному визначенні умов виникнення конфліктних ситуацій; управлінні зазначеними процесами за допомогою відповідних засобів та інструментаріїв (узгодженість інтересів, дипломатія, консенсус тощо).

До основних таких засобів та інструментарію належать: моніторинг соціально-психологічних процесів у військових колективах для визначення моментів напруження та виникнення конфліктних ситуацій; оперативне втручання в конфліктогенні ситуації; розробка технологій та заходів для поліпшення ситуації; належний контроль за здійсненням заходів щодо усунення конфліктних ситуацій, стабілізації становища тощо.

Вирішуючи проблеми виховання військовослужбовців на сучасному етапі життєдіяльності Збройних Сил України, доцільно і необхідно усіма можливими засобами звертатись до моральних аспектів бойової та гуманітарної підготовки, військової служби, побуту та дозвілля особового складу, а також узагальнювати морально-етичний досвід військових колективів, практику співвідношення форм теоретичної пропаганди, принципів і норм моралі з конкретним показом високоморальної поведінки особового складу при виконанні військового обов’язку.

Досвід життєдіяльності військових колективів дозволяє відзначити, що в контексті оптимізації процесів соціалізації для підвищення ефективності процесів морального виховання військовослужбовців у військовому колективі, а також управління даними процесами важливо і доцільно здійснювати ряд заходів організаційного та змістовного характеру:

• комплектування військових колективів особовим складом з обов’язковим урахуванням їх минулого життєвого досвіду і схильностей до девіантної поведінки;

• безпосередня участь усіх категорій командирів і начальників у проведенні виховної роботи з особовим складом з метою забезпечення зворотного зв’язку і оперативного вирішення існуючих проблем;

• відкрита боротьба з будь-якими проявами та відхиленнями від статутних норм взаємовідносин у військових колективах, обов’язкове оприлюднення її результатів;

• боротьба з формалізмом у підготовці і проведенні заходів виховної роботи у військових підрозділах;

• створення у військових колективах умов для перетворення соціально значущих моральних цінностей у внутрішні властивості особистості, а також всебічне заохочення прагнень кожного до їх втілення у практику повсякденної життєдіяльності.

6. Важливу роль в оптимізації соціалізаційного впливу Збройних Сил на особистість військовослужбовця в сучасних умовах відіграє розвиток їх культури, духовності, максимальна реалізація творчого потенціалу, раціональне використання вільного часу.

Основні зусилля у реалізації цього напрямку оптимізації процесу соціалізації військовослужбовців доцільно зосередити на інтенсифікації пропаганди вітчизняних досягнень в галузі культури, літератури, мистецтва; підвищенні рівня теорії і практики виховання на засадах військової етики та естетики; популяризації літературних творів, кінофільмів, театральних вистав, концертних програм з військовою проблематикою; висвітленні практичного досвіду морального та естетичного виховання військовослужбовців, організації їх дозвілля; вирішенні проблем матеріально-технічного, побутового, торговельного обслуговування військовослужбовців; покращенні усіх видів забезпечення особового складу; активізації роботи з сім’ями військовослужбовців.

Отже, основні характеристики культурно-побутового напрямку оптимізації соціалізаційного впливу військової діяльності на особистість відповідають природно-історичному розвитку культури українського етносу, відбивають історичні, географічні, етнографічні особливості українського народу, зосереджують у собі кращі надбання національної мудрості.

Розглянуті напрямки діяльності будуть суттєво позитивно впливати на соціалізаційний процес у тому випадку, коли будуть створені необхідні для цього умови: попереднє моделювання ситуацій з урахуванням індивідуального навантаження на кожну особистість; продумана допомога кожному конкретному військовослужбовцю; здійснення систематичного контролю за діями об’єктів соціалізації тощо. Обов’язковим заключним моментом у процесі виховання військовослужбовців повинне бути оцінювання його діяльності. Об’єктивне оцінювання та визнання заслуг, старанності військовослужбовця є потужним мотивом, який стимулює особистість до саморозвитку якостей справжнього воїна, громадянина, патріота, повноцінного члена суспільства.

Таким чином, напрямки оптимізації соціалізаційного впливу на особистість військовослужбовця в умовах Збройних Сил охоплюють практично всі сфери життєдіяльності армії: військово-професійну, соціальну, військово-політичну та духовну.

Аналіз можливих напрямків і шляхів оптимізації процесів соціалізації військовослужбовця в умовах Збройних Сил України дозволяє зробити деякі висновки.

1. Оптимізація процесу соціалізації військовослужбовців потребує приведення усіх елементів і складових процесу соціалізації до стану, який забезпечує найбільшу ефективність формування соціально-типологічних якостей військовослужбовців.

2. Процес оптимізації соціалізації особистості в умовах військової служби повинен здійснюватися на загально-соціальному, військово-професійному та особистісному рівнях.

3. Вихідним та інтегруючим підґрунтям оптимізації процесу соціалізації особистості в умовах військової служби може і повинна виступити концепція національно-державницької ідеології.