Глава 1

Специфіка соціалізації особистості в процесі

військової служби

Процеси реформування та розвитку Збройних Сил України, професіоналізація військової діяльності вимагає з’ясування сутності, змісту, родових і видових рис, особливостей соціалізації особистості в процесі військової служби. Зазначена проблема знайшла певне відображення в працях Е.А. Афоніна, І.І. Барсукова, Е.Д. Богатирьова, В.С. Горбунова, В.С. Єгорова, О.Ю. Панфілова, О.Г. Разумцева, Ю.О. Чернавіна, С.С. Семенова та інших дослідників.

Процес соціалізації особистості в умовах військової служби постає складовою загального процесу соціалізації особистості, відображає його особливості та характерні риси. Разом з тим, процес соціалізації військовослужбовців, за своєю сутністю та змістом, є досить специфічним процесом, що визначається особливостями його об’єкта.

Соціалізація військовослужбовця повинна розглядатись, в першу чергу, як процес формування соціальної сутності воїна, оскільки особисте буття військовослужбовця відбувається на рівні його соціального функціонування, а соціальна детермінація його особистості є її суттєвою характеристикою. Соціальна зумовленість особистості військовослужбовця нерозривно пов’язана з активним засвоєнням нею дійсності, з її роллю у відтворенні та створенні суспільних відносин. Це засвоєння визначає певне ставлення військовослужбовця до світу, що є специфічною формою буття суспільних відносин. Вплив соціальної дійсності на особистість здійснюється через формування її відносин, у тому числі й їх суб’єктивного аспекту. Цей вплив визначає зміст, тип, характер і рівень усвідомлення ставлення військовослужбовця до існуючої реальності.

З іншого боку, служба в Збройних Силах – це життєдіяльність в особливих, екстремальних, порівняно із звичайним життям, умовах існування. Вона проходить зі значними соціальними, матеріальними, правовими, часовими, просторовими, фізіологічними та іншими обмеженнями, має свої особливості, які значною мірою визначають структуру діяльності особистості. Як свідчать результати соціологічних досліджень, до їх числа можна віднести: велику суспільну та державну значущість діяльності; високу напруженість, темп та динаміку її перебігу; жорстку регламентацію та правове регулювання взаємовідносин; проходження служби в різних умовах, часових інтервалах тощо; високий ступінь колективності в діяльності; відносну замкнутість, просторову локалізацію діяльності (на кораблі, у бойовій техніці та ін.); ізоляцію від спілкування з рідними, близькими, друзями, сексуальну депривацію, переважно одностатеве спілкування; високий рівень організації по горизонталі та вертикалі; необхідність дотримання як формальних, так і неформальних норм поведінки; обмеження можливостей для добровільного вибору виду діяльності.

Соціалізація як процес є атрибутивною властивістю військової служби і полягає в забезпеченні готовності й спроможності особового складу збройних сил до реалізації свого функціонального призначення. Найважливішим аспектом дослідження процесу соціалізації особистості в умовах військової служби є розуміння того, що військовослужбовці розглядаються як специфічна соціально-професійна група суспільства, яка виступає одним із елементів його соціально-професійної підструктури.

Військовослужбовці відрізняється від інших соціально-професійних груп суспільства особливістю інтересів у соціальній та інших сферах суспільної життєдіяльності, опосередкованих статусом і функціональним призначенням збройних сил як соціально-політичного інституту; специфікою військово-професійної діяльності, яка полягає у використанні засобів збройного насильства. Останні, у свою чергу, відображаються на змісті основних соціально значущих якостях військовослужбовців.

Поняття військовослужбовець – збірне поняття, оскільки ця соціальна група має високий ступінь неоднорідності, яка проявляється в службово-посадових, військово-професійних та військово-спеціальних відмінностях. Даним поняттям фіксується безпосередня належність особи, індивіда до військово-соціального середовища, військово-професійна спрямованість його діяльності. Отже, військовослужбовця можна визначити як особу (індивіда), яка перебуває на військовій службі і має певну сукупність якостей, необхідних для виконання своїх функціональних обов’язків, пов’язаних із забезпеченням захисту Батьківщини. Необхідною ознакою військовослужбовця є наявність у індивіда відповідного юридичного статусу.

Особистість військовослужбовця розглядається як певний соціальний (соціально-професійний) тип особистості, який володіє сукупністю специфічних властивостей, що виражають належність індивіда до військово-професійної соціальної групи. На формування саме такого типу особистості, перш за все, і спрямований процес соціалізації в умовах збройних сил.

У загальному вигляді соціальний тип особистості військовослужбовця є сукупністю соціокультурних, військово-професійних, психологічних і фізичних рис, якостей і властивостей особистості, необхідних для ефективного виконання військово-соціальних ролей і забезпечення реалізації функціонального призначення збройних сил. Військовослужбовець – це носій певного соціального статусу, який виражений у сукупності наданих прав і покладених на нього обов’язків.

Слід відзначити, що соціальний тип особистості військовослужбовця, як і військова система в цілому, незважаючи на загальну конкретно-історичну обумовленість, має певну стабільність, цілісність і консерватизм. Основу соціально-типологічних рис військовослужбовців складають патріотизм, усвідомлення свого військового обов’язку, висока організованість і дисциплінованість військової організації, військова честь і гідність, фізична і психічна стійкість і витривалість, професіоналізм. Зазначені риси військовослужбовців є незмінними у соціальному просторі і часі. Саме вони, незалежно соціального та етнічного походження, політичних та релігійних переконань, дозволяють військовослужбовцям успішно виконувати свої військово-професійні обов’язки, забезпечуючи тим самим реалізацію функціонального призначення збройних сил у цілому.

Однак, коли на етапі радикальних трансформацій суспільства, в умовах системної кризи суспільства відбувається, завдяки процесам аномії системи цінностей і ціннісних орієнтацій в суспільстві, деформація загальносоціальних якостей, то це негативно відображається і на рівні військово-професійних якостей військовослужбовця.

Бути військовослужбовцем – значить мати певний військово-професійний статус. Разом з тим, по відношенню до особистості це постає лише однією з її соціальних характеристик. Особистість одночасно є носієм, як правило, декількох соціальних статусів. Кількість таких статусів і їх зміст можуть бути варіативними, залежно від належності індивіда до різних соціальних груп, рівня його соціальної активності, вікових, світоглядних та інших особливостей. Кожний соціальний статус (одночасно виконання відповідних функціональних ролей) висуває до особистості певний комплекс специфічних вимог, зумовлює наявність певних якісних характеристик.

У процесі військової служби для особистості провідними є інституційний, військово-професійний і військово-спеціальний статуси, яким повинні відповідати відповідні риси, якості та властивості військовослужбовців. Саме вони повинні утворювати цілісну систему, яка формує передумови для реалізації особистістю свого функціонально-рольового призначення як військовослужбовця, дозволяє виконати свій обов’язок перед товаришами, армією, народом, Батьківщиною.

Специфіка військової служби й особливості рис, якостей та властивостей, якими повинні володіти військовослужбовці, яскраво свідчать про необхідність здійснення цілеспрямованої діяльності щодо підготовки особистості до умов військової діяльності, забезпечення оволодіння особистістю інституційними, військово-професійними і військово-спеціальними статусами.

Соціалізація військовослужбовця постає як складний і багатоплановий процес. Тому, виходячи із природи і призначення Збройних Сил України, а також з основних особливостей процесу соціалізації військовослужбовця, слід визначити ті основні, суттєві соціально-типові якості особистості воїна, які характеризують його як громадянина і захисника Вітчизни.

Процес соціалізації військовослужбовців, як набуття соціальних статусів і формування відповідних рис і якостей, відбувається через військовий колектив, які постають фактором опосередковування, транслятором впливу військової служби на особистість. Оскільки до лав Збройних Сил приходить практично сформована в соціальному і фізіологічному аспектах людина, яка вже має певні погляди, настанови і переконання, ціннісні орієнтації, певний досвід засвоєння культури суспільства, то в умовах військової служби відбувається, переважно, її військово-професійне становлення, формування військово-професійних рис особистості військовослужбовця.

Соціальність військовослужбовця розуміється як концентрований вираз його світоглядних настанов, морально-психологічних і духовних якостей, потреб та інтересів (соціально-типових якостей, які виступають внутрішніми регулятивами свідомості, поведінки і діяльності), що реалізуються під час військової діяльності, мотивованих інтересами захисту держави та спрямованих на виконання військового обов’язку. Виходячи з такого розуміння соціальності військовослужбовця, дослідники (С.К. Ільїн, О.І. Погорєлов, В.В. Средін, О.Ю. Панфілов та ін.) наголошують, що основу типових військово-соціальних рис воїна складають військово-професійні якості.

Військово-професійні якості характеризують готовність і здатність військовослужбовця діяти відповідно до призначення збройних сил і проявляються як у сфері військово-професійної, так і в сфері суспільної діяльності. Саме ступінь сформованості військово-професійних якостей виступає критерієм становлення особистості військовослужбовця, рівнем сформованості переконань, соціальної спрямованості, моральності, її професійної підготовленості особистості, ставлення до військового обов’язку тощо.

Процес соціалізації особистості в умовах військової служби можна розглядати за декількома підходами. Одним із таких підходів може бути співставлення узгодженості складових соціальності військовослужбовця (знань, переконань, поведінки) в процесі військової діяльності.

В основі будь-яких суттєвих змін у свідомості особистості лежить інформованість, підґрунтя якої складають знання – достовірне, істинне відображення дійсності у поглядах, уявленнях. Досвід свідчить, що знання мають різну цінність для різних індивідів. Сам факт знання людиною будь-якої теорії ще не дає підстав стверджувати, що дана людина переконана в її правильності і буде застосовувати її у своїй практичній діяльності. Крім того, слід мати на увазі, що індивіди по-різному використовують однакові знання, оскільки мають різну життєву мету. Залежно від життєвої мети кожний індивід диференціює свої знання на необхідні та побічні, корисні та некорисні. Корисні знання військовослужбовець часто використовує, перевіряючи їх істинність та цінність і постійно прагне їх поповнити. Некорисні ж знання залишаються на рівні знання і поступово забуваються.

Однак власне рівень знань сам по собі не може характеризувати ступінь соціальності військовослужбовця в цілому. Більш важливим у цьому контексті є визначення ступеня сформованості переконань військовослужбовця. Переконання займають центральне місце в структурі особистості. Вони відображають сталі уявлення індивіда про навколишній світ, впевненість у справедливості власної оцінки соціальної реальності та ін. Отже, знання, що трансформувалися у переконання, постають важливим елементом процесу детермінації поведінки особистості.

Таким чином, переконання особистості містять у собі не лише гносеологічні, але й поведінкові компоненти. Поведінковий компонент переконань знаходить свій прояв у реальній активності особистості і постає зв’язком між духовним світом людини та її певними діями. Поняття “поведінковий компонент переконаності” тотожне психологічному поняттю “настанова”, що є своєрідною готовністю, намаганням особистості діяти певним чином у певній конкретній ситуації.

Розглянуті складові соціальності особистості органічно взаємопов’язані між собою, певним чином зумовлюють її поведінку та діяльність. Разом з тим, жодна з наведених складових, якщо розглядати їх окремо, не зумовлює усталеної соціальної позиції, досягнутого рівня соціалізації особистості військовослужбовця. Тому найефективнішим шляхом виявлення досягнутого рівня соціалізації особистості військовослужбовця є дослідження рівня інформованості (знань), ставлення до дійсності (переконань) та практичних дій.

Вирішення завдань щодо виявлення рівня соціалізації особистості військовослужбовця, внаслідок складності інтерпретації шляхів одержання знань та формування відповідних їм переконань, постає досить складною проблемою. Одним з можливих напрямків аналізу якісних показників процесу соціалізації постає з’ясування спрямованості особистості, системи цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовця.

Соціалізація особистості як процес і результат взаємодії індивіда з соціальним середовищем здебільшого опосередковується характером соціальної та професійної спрямованості діяльності індивіда. Тому формування особистості військовослужбовця, яка володіє певною сукупністю соціально-значущих рис, властивостей, якостей, що забезпечують реалізацію функції захисника Батьківщини, постає важливим завданням процесу соціалізації в умовах військової служби.

Аналіз наукових праць з проблеми соціалізації особистості; суспільні вимоги до військовослужбовця, які викладені у військових статутах Збройних Сил України; результати соціологічних досліджень провідних вчених дозволяють визначити найбільш значущі соціально-типові якості особистості військовослужбовця (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1

Основні соціально-типові якості особистості військовослужбовця

Соціально-типові якості військовослужбовця	% від опитаних	Рейтинг
Правова культура	74	1
Готовність прийти на допомогу	70	2
Честь	69	3
Гідність	67	4
Рівень фахових знань, професіоналізм	58	5
Ввічливість	55	6
Вірність і відданість народу України	54	7
Хоробрість	51	8
Чесність	49	9
Сумлінність	47	10
Дисциплінованість	46	11
Наполегливість	40	12
Пильність	37	13
Ініціативність	34	14

Аналізуючи процес соціалізації особистості в умовах військової служби, слід мати на увазі, що кожен представник військово-професійної групи, не є ізольованим від впливу процесів суспільної життєдіяльності: політичних, економічних, релігійних, сімейно-побутових тощо, що надзвичайно важливо в контексті формування соціально-типових якостей особистості. У сукупності вони й генерують у військовослужбовця наявність тих чи інших рис, якостей, характеристик, у тому числі й соціально-типових якостей (табл. 2.1.2).

Таблиця 2.1.2

Самооцінка впливу соціальних інститутів на військовослужбовця

(у % до загальної кількості опитаних)

Соціальні інститути	Ступінь впливу
	суттєвий	посередній	несуттєвий	важко відповісти
Збройні Сили	94	2	4	0
Органи судової влади	21	68	10	1
Правоохоронні органи	5	8	85	2
Релігійні організації	12	35	48	5
Органи виконавчої влади	8	19	73	10
Політичні партії	6	12	76	6
Засоби масової інформації	23	44	31	2

Військова служба, яка є важливим етапом життєдіяльності особистості, постає одним з провідних факторів процесу соціалізації військовослужбовців.

Для військовослужбовців, що проходять військову службу за призовом, період військової служби займає, як правило, перехідне положення. Його специфіка полягає у тому, що індивід закінчив стадію навчання і приступає до самостійного життя, хоча ще не досягнув стадії зрілості (фізіологічної, соціальної, професійної тощо).

Для військовослужбовців, які проходять військову службу на умовах – це період активної трудової діяльності. Тривалість цього періоду залежить від категорій цієї групи військовослужбовців (військовослужбовців, що проходять військову службу на посадах офіцерського складу; військовослужбовців, що проходять військову службу на посадах сержантського складу; військовослужбовців, що проходять військову службу на посадах рядового складу. Вплив військової служби на формування соціально-типових та військово-професійних характеристик, а також їх значущість для подальшої життєдіяльності особистості залежить від її належності до зазначених категорій військовослужбовців (табл. 2.1.3).

Таблиця 2.1.3