Глава 3

Протиріччя та тенденції процесу соціалізації особистості військовослужбовця у сучасних умовах буття українського суспільства, розвитку Збройних Сил України

Особливості та протиріччя економічних, соціальних, політичних і духовних процесів життєдіяльності українського суспільства специфічно відображаються на функціонуванні Збройних Сил як соціального інституту:

- по-перше, радикальні перетворення в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства, активна реалізація принципів ринкової економіки, наявність кризових явищ призвели до значної трансформації престижу військової служби і статусу військовослужбовців;

- по-друге, програми реформування та розвитку Збройних Сил України не мають достатнього матеріально-фінансового забезпечення, конкретним їх втіленням постає лише скорочення чисельності особового складу, військових частин та установ;

- по-третє, послідовний курс на обмеження пільг і соціальних гарантій військовослужбовців, систематичне недофінансування соціальної сфери Збройних Сил, диспропорції в рівні грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань детермінували процеси трансформації системи цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців Збройних Сил;

- по-четверте, намагання застосувати окремі стандарти західної системи військової освіти і загальні національні освітні стандарти, забезпечити інтеграцію військової та цивільної освіти призвело до певної руйнації системи військової освіти, втрати військово-професійної спрямованості природничо-наукової, гуманітарної та соціально-економічної підготовки військових кадрів, втрати військово-наукового потенціалу Збройних Сил, зниження рівня військово-професійної підготовки офіцерського складу.

Сучасні проблеми Збройних Сил України обумовлені декількома факторами. Провідними з них постають: економічні можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку та повсякденної діяльності Збройних Сил; реалії воєнно-політичної обстановки у світі та європейському регіоні; суперечливість у розумінні суспільством доцільності та можливих векторів воєнно-політичного співробітництва України; ставлення органів влади та політичних сил до різних складових військової організації держави. Від рівня та ефективності вирішення проблем Збройних Сил залежить реальний статус військовослужбовців і військової служби.

Сучасний стан розвитку українського суспільства, трансформація системи суспільних цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства, проблеми реформування та розвитку Збройних Сил України, соціальний статус військовослужбовців і військової служби здійснюють суперечливий вплив на формування особистості військовослужбовця, його ставлення до виконання службових обов’язків, ускладнюють процес соціалізації особистості в умовах військової служби.

Проблема реалізації функціональних можливостей військової служби для соціалізації особистості привертає увагу і зумовлює суперечливе ставлення не лише з боку науковців, але й широких кіл громадськості. При цьому нерідко висувається теза про дисфункційний характер військової служби, декларується неспроможність Збройних Сил як соціального інституту забезпечити формування у військовослужбовців високих військово-професійних, морально-психологічних і громадянських якостей. Певною підставою для таких висновків постають реальний стан і тенденції процесів життєдіяльності Збройних Сил.

Усвідомлення існування розбіжностей між тим потенціалом, яким володіє військова служба для соціалізації особистості, і ступенем фактичної реалізації цих можливостей обумовлює необхідність виявлення системи протиріч процесу соціалізації особистості військовослужбовця та їх відповідної класифікації. Актуальність такого підходу обумовлена, насамперед, потребами практичної діяльності щодо забезпечення управління процесами функціонування та розвитку Збройних Сил як специфічного соціального інституту.

Аналіз системи детермінант буття військово-соціального середовища дозволив зробити висновок, що воно детерміновано соціокультурними та індивідуально-особистісними факторами, які зумовлюють багатоплановість і суперечливість процесу соціалізації військовослужбовців.

Дослідження його протиріч вимагає вирішення декількох органічно взаємопов’язаних завдань: з’ясування сутності протиріч соціалізації військовослужбовців, визначення їх загальних і специфічних властивостей та здійснення класифікації.

Загальною теоретичною основою дослідження протиріч соціалізації військовослужбовців є започаткована з часів античності Гераклітом, Платоном і Сократом, а потім продовжена та всебічно обґрунтована М. Кузанським, Дж. Бруно, І. Кантом, І.Г. Фіхте, Ф.В. Шеллінгом, Г. Гегелем і засновниками марксистської філософії концепція протиріччя. За цією концепцією, протиріччям соціалізації військовослужбовців, як різновиду протиріч, притаманні всі основні риси діалектичних протиріч: об’єктивність, загальність, специфічність дії, сутнісний характер, наявність певної структури, взаємопроникнення, взаємного виключення його протилежних сторін, розвиток протиріччя і властивої йому функції – бути джерелом розвитку системи.

Безпосередньою теоретичною основою дослідження протиріч соціалізації військовослужбовців є концепція соціальних протиріч. Проблема соціальних протиріч знайшла широке відображення у працях вітчизняних і західних дослідників. Широке визнання отримали присвячені цій проблемі праці М.У. Гайсумова, В.І. Горбача, М.В. Конкіна, Г.М. Штракса, С.П. Дуделя, В.Є. Козловського, Ф. Вяккерева, В. Дуріна, В. Жаданова, О.Г. Данільяна, А. Гідденсона, Г. Штайлера та ін.

Підсумовуючи існуючі підходи до визначення сутності і змісту соціальних протиріч, О.Г. Данільян, з яким можна цілком погодитися, виділяє наступні характерні риси соціальних протиріч: нерозривний зв’язок соціальних протиріч із суб’єктами суспільства і відносини між ними; соціальні протиріччя виражають як відносини між суб’єктами, які взаємодіють, так і ставлення кожного з них до протиріччя і його цілісності; соціальні протиріччя, хоча і відображаються у певному вигляді у свідомості людини, мають об’єктивний і відносно не залежний від волі і свідомості людей характер; детермінованість соціальних протиріч характером тих соціально-економічних, політичних та інших відносин, у які безпосередньо включені їхні суб’єкти.

Окрему групу теоретичних джерел дослідження протиріч соціалізації військовослужбовців складають праці, присвячені дослідженням протиріч у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства та армії. Завдяки зусиллям вчених, насамперед, Є. Богатирьова, А. Корякіна, О.Ю. Панфілова, О.П. Дзьобаня, П.В. Квіткіна, О.В. Громика, І.І. Коваленко, П.В. Петрія розроблені методологічні підвалини аналізу сутності, змісту і специфіки прояву протиріч у життєдіяльності збройних сил, механізму і напрямків їх розв’язання.

Для аналізу протиріч соціалізації військовослужбовців особливої актуальності набуває зроблений у колективній праці “Матеріалістична діалектика” висновок щодо визначення рівнів протиріччя. Зокрема автори наголошують: “... Необхідно відрізняти зовнішні протиріччя від внутрішніх. Для зовнішніх протилежностей характерна більш або менш чітка роздільність, поляризація сторін відношень, для внутрішніх – притаманна просторова суміщеність. Тому у предметі, в якому найбільш повно реалізуються взаємопроникаючі протилежності, мова йде не про протиріччя сторін, а про протиріччя властивостей, тенденцій. Розуміння взаємодії протилежностей доводиться до розуміння взаємовідношення предмета не лише з іншими предметами, але й самим собою – до ідеї самозаперечення, само-суперечливості. Внутрішнє сутнісне протиріччя постає як само-суперечливість предмета, тобто як внутрішня взаємодія, або взаємодія із самим собою”.

Динамічний характер, розгалуженість системи детермінант і змісту соціалізації військовослужбовців зумовлюють багатоплановість протиріч процесу соціалізації, що вимагає їх відповідної систематизації. Методологічними засадами систематизації протиріч соціалізації військовослужбовців є розроблені науковцями загальні підходи до класифікації протиріч.

У дослідженні “Матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку: Філософські основи теорії розвитку” виділяються наступні групи протиріч: внутрішні та зовнішні; основні та неосновні, головні та другорядні, суттєві та несуттєві, антагоністичні та неантагоністичні протиріччя.

Розгорнута класифікація протиріч (на основі типології соціальних протиріч) запропонована О.Г. Данільяном. На його думку, виділення із сукупності соціальних протиріч їх різноманітних типів, видів і форм дозволяє більш обґрунтовано і всебічно розкрити роль, місце й особливості протиріччя, що досліджується. До основних типів соціальних протиріч ним віднесені: за походженням (об’єктивні та суб’єктивні, необхідні та випадкові); за місцем у системі зв’язків (внутрішні та зовнішні); за місцем у процесі розвитку (основні та неосновні); за сутністю і характером їх розв’язання (антагоністичні та неантагоністичні); за впливом на розвиток (конструктивні та деструктивні). Серед видів соціальних протиріч виділені: залежно від рівня та ступеня загальності (мікросоціальні, макросоціальні, глобальні або загально-соціологічні); залежно від змісту (економічні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, культурні, правові, моральні, релігійні). За формою соціальні протиріччя поділяються: залежно від етапу розвитку (виникнення, розгортання, розв’язання); залежно від стану розвитку (гармонія, дисгармонія, конфлікт).

З певними відмінностями, в залежності від предмета дослідження, запропоновану методологію класифікації протиріч застосовує І.І. Коваленко для класифікації протиріч формування духовних цінностей армії. На її думку, можна виділити такі типи протиріч: залежно від ролі та місця протиріччя в духовному розвитку армії (основні та неосновні, головні та другорядні); залежно від впливу соціальних протиріч на спрямованість розвитку духовної сфери життєдіяльності Збройних Сил (конструктивні та деструктивні); залежно від рівня розвитку самого протиріччя (протиріччя тотожності, протиріччя несуттєвих відмінностей, протиріччя суттєвих відмінностей і протиріччя протилежностей соціальної конфліктності); залежно від природи виникнення і характеру протиріч формування духовних цінностей армії (об’єктивні і суб’єктивні, необхідні та випадкові). Серед видів протиріч виділені: залежно від їх змісту, джерел виникнення і сфери функціонування (політичні, правові, міжнаціональні, моральні, естетичні, свободи совісті та ін.); залежно від суб’єкта-носія (протиріччя, притаманні функціонуванню системи духовних цінностей в українській армії; протиріччя між військовими колективами; протиріччя всередині військових колективів; протиріччя між військовим колективом та особистістю військовослужбовця тощо; залежно від сфери прояву і функціонування (протиріччя службово-функціональної, соціально-побутової, організаційно-управлінської, культурно-дозвільної і комунікативної сфер військової діяльності. За формою протиріччя поділені: залежно від етапу (фази) розвитку протиріч (протиріччя зародження, розгортання та розв’язання); залежно від конкретного стану протиріччя (гармонія, дисгармонія, конфлікт).

До запропонованої моделі класифікації І.І. Коваленко додає систематизацію протиріч формування духовних цінностей української армії за наступними групами: протиріччя, обумовлені формуванням і функціонуванням духовних цінностей українського суспільства і держави; протиріччя, що витікають з характеру взаємозв’язку суспільства і Збройних Сил; протиріччя, обумовлені службою у Збройних Силах України; протиріччя формування духовних цінностей індивідуально-особистісного характеру.

Розроблена О.Г. Данільяном методологія розгорнутої класифікації протиріч знайшла своє відображення і в дослідженні О.В. Громико, присвяченому аналізу соціальних протиріч у Збройних Силах та механізму їх розв’язання в умовах трансформації українського суспільства.

Запропонована дослідниками методологія розгорнутої класифікації протиріч створює загальні передумови для соціально-філософської рефлексії різних сфер і процесів суспільної життєдіяльності, в тому числі для соціалізації військовослужбовців. Разом з тим, у наслідок своєї всеосяжності, вона не позбавлена і певних недоліків.

По-перше, не зовсім виправдано до класифікації протиріч віднесений розподіл протиріч у залежності від етапу розвитку (виникнення, розгортання, розв’язання) і залежно від стану розвитку (гармонія, дисгармонія, конфлікт). З одного боку, динамізм і багатогранність системи протиріч, у наслідок змін станів та етапів розвитку окремих протиріч, не дозволяє створити завершеність системи класифікації протиріч. З іншого боку, аналіз протиріч з точки зору етапу та стану розвитку, за думкою окремих дослідників, є складовою аналізу структури протиріч.

По-друге, досить умовним є розподіл протиріч на типи та види. Так, якщо погодитися з існуванням у системі класифікації протиріч розподілу за формами, то запропоноване обґрунтування типів протиріч втрачає сенс, тому що етапи і стани їх розвитку теж є загальнодіалектичними характеристиками.

По-третє, у запропонованій типології протиріч не простежуються виділення суттєвих протиріч, саме яким, за думкою дослідників, належить провідна роль у детермінації процесів розвитку. Введення ж до класифікації протиріч групи необхідних та випадкових лише частково вирішує проблему, тому що у даному випадку акцент робиться на їх походженні.

Таким чином, виходячи з аналізу розглянутої методології класифікації протиріч, сутності та особливостей процесу соціалізації військовослужбовців, можна запропонувати наступну типологію протиріч соціалізації військовослужбовців:

а) за джерелами походження протиріч – об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, необхідні та випадкові;

б) за місцем та роллю протиріч у процесі соціалізації військовослужбовців – суттєві та несуттєві, основні та неосновні, головні та другорядні;

в) за сферами прояву протиріч – протиріччя процесу формування соціокультурних, військово-професійних, психологічних та фізичних якостей військовослужбовців.

г) за рівнями прояву протиріч – протиріччя соціалізації окремих військовослужбовців, соціалізації окремих груп та категорій військовослужбовців, загальні протиріччя соціалізації військовослужбовців.

Перша група протиріч соціалізації військовослужбовців включає в себе класифікацію протиріч за джерелами їх походження, а саме – об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, необхідні та випадкові.

Серед цієї групи особливо виділяються об’єктивні та суб’єктивні протиріччя. Об’єктивні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які детерміновані процесами життєдіяльності соціуму, закономірностями функціонування та розвитку Збройних Сил як соціально-політичного інституту, закономірностями соціалізації особистості і соціальних груп (соціально-професійних груп). Об’єктивні протиріччя соціалізації військовослужбовців містять як загальні протиріччя, що притаманні соціалізації особистості, так і специфічні протиріччя, притаманні лише соціалізації військовослужбовців.

До специфічних об’єктивних протиріч соціалізації військовослужбовців належать протиріччя, які детерміновані, з одного боку, станом і тенденціями воєнно-політичної обстановки у світі та європейському регіоні, функціональним призначенням і місією Збройних Сил, станом і тенденціями розвитку збройної боротьби, бойової техніки та озброєння, змістом і специфікою військово-професійної діяльності військовослужбовців, а з іншого – діяльністю суспільства щодо створення умов для виконання Збройними Силами свого функціонального призначення, забезпечення їх відповідності реаліям сьогодення і тенденціям розвитку військової науки і практики, ефективністю соціальної і гуманітарної політики у Збройних Силах, створення передумов для самореалізації особистості в умовах військової діяльності. Серед специфічних об’єктивних протиріч формування ціннісних орієнтацій військовослужбовців провідне місце займають протиріччя між:

- зростанням місця і ролі силових засобів у міжнародних відносинах і концептуальними підходами до забезпечення національної безпеки України у воєнній сфері;

- місцем і роллю воєнної складової у визначенні рейтингу країн сучасного світу і прагненням України отримати статус впливової світової та європейської країни;

- загальною світовою тенденцією постійного вдосконалення армій, як силової складової зовнішньополітичної діяльності держав сучасного світу, та станом і тенденціями реформування та розвитку Збройних Сил України;

- сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій і реальними можливостями Збройних Сил України щодо їх застосування;

- сучасними світовими тенденціями розвитку бойової техніки та озброєння і ефективністю військово-технічної політики України;

- сучасними світовими підходами до рівня підготовки військових частин і підрозділів, військово-професійної майстерності військовослужбовців і станом, тенденціями оперативної та бойової підготовки Збройних Сил України;

- загальносвітовою тенденцією професіоналізації усіх сфер військової діяльності і безперспективністю військової служби у Збройних Силах України для досягнення матеріального благополуччя;

- потребами армії у високопідготовлених військових кадрах і реальними можливостями для самореалізації особистості в умовах військової діяльності;

- змістом, характером і специфікою військової служби і соціальним статусом військовослужбовців, рівнем задоволення їх матеріальних, соціальних, політичних і духовних потреб, механізмами і практикою соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- загальною тенденцією демократизації суспільної життєдіяльності і рівнем демократизації Збройних Сил України;

- тенденцією вдосконалення змісту і форм цивільного контролю над Збройними Силами і рівнем цивільної відповідальності за забезпечення обороноздатності держави, створення передумов для виконання Збройними Силами завдань свого функціонального призначення, забезпечення соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- утвердженням у суспільстві системи ринкових відносин у всіх сферах суспільної життєдіяльності і рівнем їх імплементації у життєдіяльність Збройних Сил, імперативним характером морально-духовних основ військової служби;

- зростаючими вимогами до рівня сформованості військово-професійних, морально-психологічних якостей військовослужбовців та їх реальним станом, можливостями щодо забезпечення формування у сучасних умовах життєдіяльності суспільства і Збройних Сил.

Суб’єктивні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які не пов’язані із закономірностями функціонування та розвитку Збройних Сил, взаємовідносинами Збройних Сил і суспільства, а зумовлені діяльністю органів військового управління та рівнем сформованості духовної і військово-професійної культури військовослужбовців, їх індивідуальним духовним світом і розумінням сенсу свого життя, індивідуально-психологічними якостями військовослужбовців через які відбувається рефлексія світу і соціально-типологічні якості військовослужбовців набувають особистого значення. До суб’єктивних протиріч соціалізації військовослужбовців, насамперед, належать протиріччя між:

- сучасними підходами до реформування та розвитку Збройних Сил України і ступенем розуміння, сприйняття військовослужбовцями сучасної воєнної політики держави;

- сучасними вимогами до військово-професійної діяльності і бажанням військовослужбовців сумлінно та наполегливо виконувати військовий обов’язок;

- вимогами до змісту і рівня сформованості у військовослужбовців військово-професійних якостей і рівнем організації навчально-виховного процесу в окремих військових частинах, установах і підрозділах;

- змістом і характером військової служби та життєвими цілями і стратегіями, розумінням військовослужбовцями сенсу свого життя;

- змістом і характером військової діяльності і морально-психологічною атмосферою у військових частинах, установах і підрозділах, ступенем реалізації принципу соціальної справедливості у життєдіяльності військових колективів;

- прагненнями військовослужбовців до всебічного оволодіння військовою професією і рівнем всебічності підготовки організаторів навчально-виховного процесу, наявністю умов для досягнення цього у військових частинах, установах та підрозділах;

- потребами військовослужбовців і наявними можливостями щодо їх задоволення у військових частинах, установах та підрозділах.

Внутрішні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які виникають у процесі функціонування Збройних Сил у сучасному українського соціуму, життєдіяльності військовослужбовців як специфічної соціальної групи, життєдіяльності військових колективів і зумовлені взаємовідносинами між різними сферами, елементами та підсистемами сфер життєдіяльності Збройних Сил, особистості та армії. Серед внутрішніх протиріч соціалізації військовослужбовців, насамперед, виділяються протиріччя між:

- прагненнями військовослужбовців присвятити своє життя професії захисника Батьківщини і спонтанністю, недостатньою обґрунтованістю проведення заходів щодо реформування та розвитку Збройних Сил, ступенем їх розуміння та сприйняття військовослужбовцями;

- процесами професіоналізації військової діяльності і невизначеністю перспектив щодо подальшого проходження військової служби;

- потребами армії у високопідготовлених військових кадрах і реальними можливостями для самореалізації особистості в умовах військової діяльності;

- зростаючими вимогами до рівня сформованості військово-професійних, морально-психологічних якостей військовослужбовців та їх реальним станом, можливостями щодо забезпечення формування у сучасних умовах життєдіяльності Збройних Сил;

- процесами професіоналізації військової діяльності і наявністю у військовослужбовців можливостей щодо опанування сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій, сучасною бойовою технікою та озброєннями в сучасних умовах життєдіяльності Збройних Сил;

- прагненнями військовослужбовців до всебічного оволодіння військовою професією і рівнем всебічності підготовки організаторів навчально-виховного процесу, наявністю умов для досягнення цього у військових частинах, установах та підрозділах;

- орієнтацією на високий рівень професіоналізму особового складу і рівнем його соціальної мобільності, пов’язаним з невідповідністю складності військово-професійних ролей рівня загальнокультурної, загальноосвітньої підготовки військовослужбовців, термінами проходження військової служби;

- сучасними вимогами до військово-професійної діяльності і бажанням військовослужбовців сумлінно та наполегливо виконувати військовий обов’язок;

- змістом і характером військової служби і життєвими цілями, життєвими стратегіями військовослужбовців, розумінням ними сенсу свого життя;

- змістом і характером військової діяльності і морально-психологічною атмосферою у військових частинах, установах і підрозділах, ступенем реалізації принципу соціальної справедливості у життєдіяльності військових колективів;

- пріоритетом прав і свобод особистості і жорсткою регламентацією військової служби, усіх сфер життєдіяльності військовослужбовців.

Зовнішні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які виникають у процесі буття армії у житті сучасного соціуму і зумовлені закономірностями функціонування і розвитку армії як соціально-політичного інституту, взаємозв’язку армії і суспільства, місцем та роллю армії у житті суспільства. До зовнішніх протиріч соціалізації військовослужбовців, перш за все, належать протиріччя між:

- зростанням місця і ролі силових засобів у міжнародних відносинах і концептуальними підходами до забезпечення національної безпеки України у воєнній сфері;

- місцем і роллю воєнної складової у визначенні рейтингу країн сучасного світу і прагненням України отримати статус впливової світової та європейської країни;

- утвердженням у суспільстві системи ринкових відносин у всіх сферах суспільної життєдіяльності і рівнем їх імплементації у життєдіяльність Збройних Сил, імперативним характером морально-духовних основ військової служби;

- загальною світовою тенденцією постійного зміцнення армій, як силової складової зовнішньополітичної діяльності держав сучасного світу, та станом і тенденціями реформування та розвитку Збройних Сил України;

- сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій і реальними можливостями Збройних Сил України щодо їх застосування;

- сучасними світовими тенденціями розвитку бойової техніки та озброєння і ефективністю військово-технічної політики України;

- сучасними світовими підходами до рівня підготовки військових частин і підрозділів, військово-професійної майстерності військовослужбовців і станом і тенденціями оперативної та бойової підготовки Збройних Сил України;

- загальносвітовою тенденцією професіоналізації усіх сфер військової діяльності і безперспективністю військової служби у Збройних Силах України для досягнення матеріального благополуччя;

- загальносвітовими тенденціями соціального статусу армії і військовослужбовців, рівня їх соціального та правового захисту і станом, положенням Збройних Сил і військовослужбовців в українському суспільстві;

- загальною тенденцією демократизації суспільної життєдіяльності і рівнем демократизації Збройних Сил України;

- тенденцією вдосконалення змісту і форм цивільного контролю над Збройними Силами і рівнем цивільної відповідальності за забезпечення обороноздатності держави, створення передумов для виконання Збройними Силами завдань свого функціонального призначення, забезпечення соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- зростаючими, під впливом загального розвитку суспільства, потребами військовослужбовців і наявними можливостями Збройних Сил щодо їх задоволення.

Важливе місце в системі класифікації протиріч соціалізації військовослужбовців займають необхідні та випадкові протиріччя. Підставою для диференціації протиріч соціалізації військовослужбовців на необхідні та випадкові є загальні методологічні підходи до визначення сутності і змісту необхідного та випадкового.

Аналізуючи розуміння сутності необхідного і випадкового, автори колективної праці “Матеріалістична діалектика як наукова система” підкреслюють, що недостатність виведення необхідного із внутрішніх причин явищ, сталих, постійних їх зв’язків, а випадкового – тільки із зовнішніх причин явищ, несталих, тимчасових, зовнішніх їх зв’язків стає очевидною, коли значна кількість процесів і предметів дійсності аналізується за допомогою системно-структурних підходів. Виходячи з цього, робиться висновок, з яким можна повністю погодитися, що: “... необхідність і випадковість зумовлюються як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. Перша – результат регулярних, постійних причин, виражає стале, незмінне у структурі об’єктивного світу. Друга – наслідок нерегулярних, непостійних причин, виражає рухоме, мінливе у структурі дійсності”.

Відповідно до цього, необхідні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які відображають сформовану в Україні модель взаємовідносин Збройних Сил і суспільства, практику військового будівництва і зумовлені взаємовідносинами між функціональними складовими процесу соціалізації військовослужбовців. До необхідних протиріч соціалізації військовослужбовців належать протиріччя між:

- потребами армії у високопідготовлених військових кадрах і реальними можливостями для самореалізації особистості в умовах військової діяльності;

- зростаючими вимогами до рівня сформованості військово-професійних, морально-психологічних якостей військовослужбовців та їх реальним станом, можливостями щодо забезпечення формування у сучасних умовах життєдіяльності суспільства і Збройних Сил;

- процесами професіоналізації військової діяльності і наявністю у військовослужбовців можливостей щодо оволодіння сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій, сучасною бойовою технікою та озброєнням у сучасних умовах життєдіяльності Збройних Сил;

- орієнтацією на високий рівень професіоналізму особового складу і рівнем його соціальної мобільності, пов’язаним з невідповідністю складності військово-професійних ролей рівня загальнокультурної, загальноосвітньої підготовки військовослужбовців, термінів проходження військової служби;

- сучасними вимогами до військово-професійної діяльності і бажанням військовослужбовців сумлінно та наполегливо виконувати військовий обов’язок;

- змістом і характером військової служби і життєвими цілями, стратегіями військовослужбовців, розумінням ними сенсу свого життя;

- зростаючими, під впливом загального розвитку суспільства, потребами військовослужбовців і наявними можливостями Збройних Сил щодо їх задоволення;

- пріоритетом прав і свобод особистості і жорсткою регламентацією військової служби, усіх сфер життєдіяльності військовослужбовців;

- сучасними світовими підходами до рівня підготовки військових частин та підрозділів, військово-професійної майстерності військовослужбовців, станом і тенденціями оперативної та бойової підготовки Збройних Сил України.

Випадкові протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які виникають у процесі дестабілізації системи детермінант соціалізації військовослужбовців і зумовлені певною дисгармонією взаємовідносин між елементами та складовими процесу соціалізації військовослужбовців.

Спираючись на запропонований авторами дослідження “Марксистсько-ленінська діалектика” підхід до класифікації випадковостей, можна виділити декілька видів випадкових протиріч соціалізації військовослужбовців: внутрішні випадкові протиріччя, які органічно взаємопов’язані з даною необхідністю; зовнішні випадкові протиріччя, які виступають як дещо стороннє стосовно даної необхідності і зумовлюються переважно побічними факторами; об’єктивні випадкові протиріччя, які зумовлені різноманітними, не залежними від людей умовами; випадкові протиріччя, які виникають внаслідок волюнтаризму, порушення об’єктивно діючих законів. Виходячи із запропонованого розуміння сутності і класифікації випадкових протиріч соціалізації військовослужбовців, серед основних із них доцільно виділити наступні протиріччя між:

- прагненнями військовослужбовців присвятити своє життя професії захисника Батьківщини і спонтанністю, недостатньою обґрунтованістю проведення організаційних заходів у конкретних військових формуваннях, ступенем їх розуміння та сприйняття військовослужбовцями;

- процесами професіоналізації військової діяльності і перспективами щодо подальшого проходження військової служби окремими військовослужбовцями;

- прагненнями військовослужбовців до всебічного оволодіння військовою професією і рівнем всебічності підготовки організаторів навчально-виховного процесу, наявністю умов для досягнення цього в окремих військових частинах, установах та підрозділах;

- змістом і характером військової діяльності і морально-психологічною атмосферою в окремих військових частинах, установах і підрозділах, ступенем реалізації принципу соціальної справедливості у життєдіяльності військових колективів.

Друга група протиріч соціалізації військовослужбовців містить класифікацію протиріч за місцем та роллю протиріч у процесі соціалізації військовослужбовців, а саме – суттєві та несуттєві, основні та неосновні, головні та другорядні протиріччя.

Логіка наукового пізнання детермінант процесу розвитку, в першу чергу, вимагає виділення у багатогранній сукупності протиріч – суттєвих та несуттєвих. Атрибутивними властивостями сутності постають: сталість, необхідність, повторюваність, закономірність і відображення основи існування. Виходячи з розуміння сутності, можна дати визначення суттєвим та несуттєвим протиріччям соціалізації військовослужбовців.

Суттєві протиріччя соціалізації військовослужбовців – це сталі, необхідні і повторювані протиріччя між детермінантами та основними компонентами (усвідомлення специфічної військово-соціальної дійсності, соціальної сутності військовослужбовця як захисника Батьківщини, воїна Збройних Сил України, конкретної військової спеціальності, особливих умов військово-соціального середовища; освоєння необхідних нормативно-рольових настанов, функцій, прав і обов’язків, навичок практичної військової діяльності як військовослужбовця і носія конкретної військової спеціальності; засвоєння, інтеріоризація специфічних цінностей, норм, настанов військово-соціальної та військово-професійної спрямованості, формування необхідної для успішного функціонування в навколишньому середовищі системи ціннісних орієнтацій), підсистеми (ціннісно-світоглядна, регулятивно-комунікативна, функціонально-діяльнісна) соціалізації особистості в умовах військової служби, виникнення яких має закономірний характер і відображає основу їх формування та буття. Серед цієї групи протиріч соціалізації військовослужбовців, насамперед, слід виділити протиріччя між:

- загальною світовою тенденцією постійного вдосконалення армій, як силової складової зовнішньополітичної діяльності держав сучасного світу, та станом і тенденціями реформування та розвитку Збройних Сил України;

- сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій і реальними можливостями Збройних Сил України щодо їх застосування;

- загальносвітовою тенденцією професіоналізації усіх сфер військової діяльності і безперспективністю військової служби у Збройних Силах України для досягнення належного матеріального благополуччя;

- потребами армії у високопідготовлених військових кадрах і реальними можливостями для самореалізації особистості в умовах військової діяльності;

- змістом, характером і специфікою військової служби і соціальним статусом військовослужбовців, рівнем задоволення їх матеріальних, соціальних, політичних і духовних потреб, механізмами і практикою соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- тенденцією вдосконалення змісту і форм цивільного контролю над Збройними Силами і рівнем цивільної відповідальності за забезпечення обороноздатності держави, створення передумов для виконання Збройними Силами завдань свого функціонального призначення, забезпечення соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- утвердженням у суспільстві системи ринкових відносин у всіх сферах суспільної життєдіяльності і рівнем їх імплементації у життєдіяльність Збройних Сил, імперативним характером морально-духовних основ військової служби;

- зростаючими вимогами до рівня сформованості військово-професійних, морально-психологічних якостей військовослужбовців та їх реальним станом, можливостями щодо забезпечення формування у сучасних умовах життєдіяльності суспільства і Збройних Сил;

- процесами професіоналізації військової діяльності і наявністю у військовослужбовців можливостей щодо опанування сучасними способами і формами ведення бойових дій та операцій, сучасною бойовою технікою та озброєннями в сучасних умовах життєдіяльності Збройних Сил;

- сучасними вимогами до військово-професійної діяльності і бажанням військовослужбовців сумлінно та наполегливо виконувати військовий обов’язок;

- змістом і характером військової служби і життєвими цілями, життєвими стратегіями військовослужбовців, розумінням ними сенсу свого життя;

- змістом і характером військової діяльності і морально-психологічною атмосферою у військових частинах, установах і підрозділах, ступенем реалізації принципу соціальної справедливості у життєдіяльності військових колективів;

- зростаючими, під впливом загального розвитку суспільства, потребами військовослужбовців і наявними можливостями Збройних Сил щодо їх задоволення.

Несуттєві протиріччя соціалізації військовослужбовців – це мінливі, випадкові і тимчасові протиріччя між детермінантами та елементами процесу соціалізації, виникнення яких не має закономірного характеру і не пов’язане з основою їх формування та буття. Серед цієї групи протиріч соціалізації військовослужбовців, насамперед, слід виділити протиріччя між:

- прагненнями військовослужбовців присвятити своє життя професії захисника Батьківщини і спонтанністю, недостатньою обґрунтованістю проведення організаційних заходів у конкретних військових формуваннях, ступенем їх розуміння та сприйняття військовослужбовцями;

- процесами професіоналізації військової діяльності і невизначеністю перспектив щодо подальшого проходження військової служби окремими військовослужбовцями;

- прагненнями військовослужбовців до всебічного оволодіння військовою професією і рівнем всебічності підготовки організаторів навчально-виховного процесу, наявністю умов для досягнення цього в окремих військових частинах, установах та підрозділах;

- загальною тенденцією демократизації суспільної життєдіяльності і рівнем демократизації життєдіяльності окремих військових частин та підрозділів Збройних Сил України;

- орієнтацією на високий рівень професіоналізму особового складу і рівнем його соціальної мобільності, пов’язаним з невідповідністю складності військово-професійних ролей рівня загальнокультурної, загальноосвітньої підготовки окремих військовослужбовців.

Важливе значення для розуміння процесів детермінації соціалізації військовослужбовців набуває виділення основних та неосновних протиріч. У дослідженні “Матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку” цілком справедливо підкреслюється, що “... основне протиріччя є загальною діючою причиною, джерелом як функціонування системи (синхронний аспект), так і її розвитку (діахронний аспект)”. Аналізуючи основне протиріччя соціуму, О.Г. Данільян наголошує: “Основне протиріччя соціуму – це внутрішнє протиріччя, яке визначає всі інші протиріччя і виконує провідну роль у його розвитку. Воно найбільш глибоко і всебічно розкриває сутність соціальної системи, визначає її якісні особливості на всіх фазах й етапах розвитку, пояснює його спрямування і специфіку”. Відповідно до такого розуміння сутності основного протиріччя, можна визначити сутність основних і неосновних протиріч соціалізації військовослужбовців.

Основне протиріччя соціалізації військовослужбовців – це внутрішнє протиріччя, яке є загальною причиною, джерелом процесу соціалізації, визначає його якісні особливості на всіх фазах й етапах розвитку, пояснює їх спрямування і специфіку, зумовлює всі інші протиріччя соціалізації військовослужбовців. Таким основним протиріччям соціалізації військовослужбовців є протиріччя між життєвими стратегіями, розумінням військовослужбовцями сенсу свого життя і реальними можливостями щодо їх досягнення і реалізації в умовах військової служби.

Аналізуючи основні протиріччя соціалізації військовослужбовців, слід мати на увазі, що у поєднанні вони утворюють певну систему. Системоутворюючим елементом цієї системи є основне протиріччя соціалізації, яке зумовлює основні протиріччя складових процесу соціалізації військовослужбовців.

Неосновні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це різноманітні за джерелами свого походження та змінні за часом своєї дії протиріччя, які зумовлюють функціонування та розвиток окремих складових процесу соціалізації військовослужбовців.

Подальша диференціація протиріч за їх місцем та роллю у процесі соціалізації військовослужбовців призводить до необхідності визначення головних та другорядних протиріч. У дослідженнях, присвячених аналізу і класифікації протиріч, наголошується: “... або основне протиріччя отримує різні модифікації, або більш часткові протиріччя, що висуваються як головні у різний час на перший план об’єкта, що розвивається; порядком зміни своєї ролі позначають внутрішню “логіку” історії впливу основного протиріччя на зміст об’єкта, якому воно притаманне”.

Таким чином, можна стверджувати, що до сутнісних ознак головних протиріч, насамперед, належать: органічний зв’язок з основним протиріччям, відображення у знятому вигляді його властивостей; провідна роль на певному етапі функціонування та розвитку системи. Виходячи з наведеного розуміння сутнісних ознак головного протиріччя, можна визначити сутність головних та другорядних протиріч соціалізації військовослужбовців.

Головні протиріччя соціалізації військовослужбовців – це протиріччя, які є джерелом функціонування і розвитку процесу соціалізації на певних етапах. За таким підходом головні протиріччя соціалізації військовослужбовців утворюють певну систему протиріч, яка складається з головного протиріччя соціалізації як системи і головних протиріч складових (підсистем) процесу соціалізації військовослужбовців.

Головне протиріччя соціалізації військовослужбовців у сучасних умовах – протиріччя між тенденцією професіоналізації усіх сфер військової діяльності і соціальним статусом військовослужбовців, невизначеністю перспектив щодо проходження військової служби, безперспективністю військової служби у Збройних Силах України для досягнення матеріального благополуччя.

Третя група протиріч соціалізації військовослужбовців містить класифікацію протиріч за сферами їх прояву – протиріччя процесу формування соціокультурних, військово-професійних, психологічних та фізичних якостей військовослужбовців. Зміст протиріч соціалізації військовослужбовців у сучасних умовах визначається системою головних протиріч різних складових цього процесу.

У процесі формування військово-професійних якостей військовослужбовців – це протиріччя між рівнем професійної підготовки, кваліфікації військовослужбовців і можливостями їх реалізації в умовах військової діяльності, значенням для забезпечення просування по службі, системою оплати військової праці.

У процесі формування соціокультурних якостей військовослужбовців – протиріччя між ціннісними орієнтаціями військовослужбовців і можливостями їх реалізації в умовах військової служби. Зазначене протиріччя знаходить свою конкретизацію у протиріччях формування окремих соціокультурних якостей:

- у формуванні соціальних якостей військовослужбовців – протиріччя між соціальною диференціацією суспільства, вимогами суспільства до Збройних Сил і соціальним статусом військовослужбовців, механізмами і практикою соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- у формуванні політичних якостей військовослужбовців – протиріччя між загальною світовою тенденцією зростання місця та ролі армії у забезпеченні національної безпеки як силової складової зовнішньополітичної діяльності держав сучасного світу і ставленням до Збройних Сил України, їх реальним станом, концептуальними підходами до реформування та розвитку Збройних Сил України;

- у формуванні духовних якостей військовослужбовців – протиріччя між зростанням ролі духовних складових у професійній діяльності, системі професійних якостей сучасного керівника і станом ефективності функціонування духовного життя Збройних Сил, можливістю реалізації духовного потенціалу військовослужбовців у процесі військової діяльності.

Четверта група протиріч соціалізації військовослужбовців містить класифікацію за рівнями їх прояву – протиріччя соціалізації окремих військовослужбовців, соціалізації окремих груп та категорій військовослужбовців, загальні протиріччя соціалізації військовослужбовців.

Основу системи протиріч соціалізації військовослужбовців складають протиріччя соціалізації військовослужбовців, для яких військова служба є професійною діяльністю, а саме – офіцерського складу і військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом на посадах прапорщиків (мічманів) і сержантського складу. Зазначене зумовлене тим, що, з одного боку, саме ці категорії військовослужбовців є носіями соціально-типологічних якостей військовослужбовців, традицій і духу армії, а з іншого – складають постійний склад Збройних Сил, чисельність якого постійно збільшується у напрямку повної професіоналізації військової діяльності.

Система протиріч соціалізації військовослужбовців набуває персоніфікації у протиріччях соціалізації різних категорій військовослужбовців. У залежності від військово-професійного статусу і ставлення до військової служби різних категорій військовослужбовців виділяються такі протиріччя соціалізації: молодшого офіцерського складу; старшого офіцерського складу; вищого офіцерського складу; військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах прапорщиків (мічманів) і сержантського складу; військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового складу; військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом.

Залежно від диференціації військовослужбовців за термінами проходження військової служби в системі протиріч соціалізації військовослужбовців виділяються протиріччя соціалізації військовослужбовців, які: починають військову службу; для яких військова служба протягом значного часу становить спосіб життєдіяльності; які завершують військову службу і готуються до звільнення з лав Збройних Сил.

Специфічності прояву груп протиріч соціалізації військовослужбовців, виділених за рівнями їх прояву, надають: ставлення військовослужбовців до військової служби (професійна діяльність або служба за призовом), рівень освіти військовослужбовців, їх статус в армії, досвід військової служби, матеріально-фінансове та сімейне становище, терміни проходження військової служби та ін. Це знаходить свій прояв у місці та ролі у системі соціально-типологічних якостей військово-професійних якостей, переосмисленні ціннісних настанов і стратегій життя, визначенні ступеня досягнення і реалізації сенсу свого життя, ступеня самореалізації в процесі військової служби та ін.

Аналіз сучасного стану функціонування та розвитку Збройних Сил України як соціального інституту, визначення сутності та змісту протиріч дозволяють виявити домінуючі тенденції процесу соціалізації військовослужбовців.

По-перше, процеси скорочення чисельності Збройних Сил, падіння соціального статусу військової служби у порівнянні зі статусом служби в інших військових формуваннях України, невирішеність проблем соціального і правового захисту військовослужбовців, невизначеність щодо перспектив та доцільності подальшого проходження військової служби обумовили появу негативного ставлення до необхідності засвоєння та формування соціально-типологічних якостей військовослужбовця.

По-друге, залишковий принцип фінансування і матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України призвів до формування стійкої тенденції падіння ролі та значення військово-професійних якостей у загальній системі соціально-типологічних якостей військовослужбовців.

По-третє, спостерігається стійка тенденція трансформації традиційної системи соціокультурних якостей військовослужбовців (цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців, деградації військово-професійної субкультури).

Як відзначають дослідники, сьогодні спостерігається тенденція зміщення акцентів в ієрархії системи цінностей військовослужбовців. На перше місце все більше і більше починають виходити матеріальні цінності. Так, наприклад, гроші остаточно закріпились на пріоритетному місці та із цінності-засобу перетворились у цінність-мету.

Зазначена тенденція зумовлена взаємодією декількох факторів: соціально-економічних (служба в Збройних Силах перестала бути видом професійної діяльності, який може забезпечити матеріальне благополуччя), соціально-духовних (кардинальна зміна системи ціннісних орієнтацій у суспільстві, їх протиріччя військовим нормам, падіння загальнокультурного, освітнього рівня населення), соціально-демографічних (зниження рівня якісних характеристик призовного контингенту, процеси скорочення чисельності Збройних Сил тощо), трансформацією системи виховної роботи, радикальними змінами в соціальній структурі суспільства і військово-соціальному середовищі та іншими.

За останні роки у суспільстві відбулося спотворення загальнолюдських цінностей і норм, що в специфічних умовах військових колективів набуло більш жорстких форм. Нарощується процес маргіналізації суспільства. Глобальна деформація в системі цінностей набула специфічних особливостей у молодіжному середовищі, що виявилось у негативному ставленні до праці, зневажанні соціальних норм, своєрідному розумінні шляхів і засобів набуття авторитету (силою і приниженням слабких), в уявленні про те, що фізичне і психологічне насильство є одним із природних засобів самоствердження і самореалізації.

По-четверте, у сучасних умовах набула поширення тенденція деформації традиційної, функціонально опосередкованої структури військово-соціального середовища.

Невпевненість у можливості вислужити встановлені законодавством терміни військової служби до отримання права на пенсійне забезпечення, обумовлена тривалим процесом скорочення чисельності Збройних Сил, сприяє формуванню у військовослужбовців відчуття тимчасовості перебування у військовому середовищі. Формуванню цього відчуття сприяють також зміни щодо порядку проходження військової служби офіцерським складом (проходження військової служби за контрактом) і у системі забезпечення військовослужбовців житлом.

На стан військово-соціального середовища негативно вплинув, незабезпечений належним рівнем грошового забезпечення, поступовий перехід до проходження військової служби на контрактній основі інших категорій військовослужбовців. До військових колективів почали приходити люди, які за своїми морально-психологічними якостями, загальнокультурним та освітнім рівнями багато в чому не відповідають вимогам до військово-професійних, соціокультурних та індивідуально-особистісних якостей військовослужбовців.

На військово-соціальне середовище негативно впливають посилення всевладності та свавілля командирів і начальників, загострення ситуації у військових колективах, пов’язаної зі систематичним порушенням принципів соціальної справедливості.

Протиріччя та тенденції соціалізації особистості в умовах військової діяльності обумовлюють специфіку соціалізаційного процесу у сучасних умовах буття Збройних Сил України. Найбільш характерними особливостями цього процесу у сучасних умовах постають:

- ускладнення функціонування основних механізмів соціалізації військовослужбовця (адаптації у військово-соціальному середовищі, понятійно-смислової інтерналізації, інтеріоризації її якісного, нормативного, ціннісного поля, рольової і статусної ідентифікації, екстерналізації особистісних смислів), що вимагає необхідність значної інтенсифікації всього процесу функціонування Збройних Сил;

- багаторівнева стандартизація нормативної поведінки військовослужбовців, обумовлена, в першу чергу, їх службово-посадовим положенням;

- обмеженість можливостей щодо формування і вдосконалення військово-професійних, військово-спеціальних якостей військовослужбовця;

- зростання соціальної напруженості у військово-соціальному середовищі, обумовлене неможливістю вирішення основного комплексу матеріально-фінансових, житлово-побутових проблем, загостренням кризових та афективних психологічних станів військовослужбовців (агресивність, пригниченість, песимізм тощо);

- розрізненість і ціннісна поляризація військово-соціального середовища, деформація військово-професійної субкультури, які продукують замкненість особистості, орієнтацію на досягнення індивідуальної мети будь-якими доступними засобами, що суперечить колективній природі військової служби;

- технократизація військової діяльності, яка призводить до зниження загальнокультурного поля, що інтеріоризується особистістю;

- дестабілізація військово-соціального середовища, зумовлена процесами скорочення чисельності Збройних Сил, що знаходить свій прояв у емоційній пригніченості, стані безнадійності, безперспективності, конформістських та маргінальних тенденціях;

- низький рівень готовності молоді до засвоєння військово-професійних якостей військовослужбовців (психічної стійкості, фізичної витривалості, соціально-орієнтованих якостей тощо), який збільшує імовірність деструктивних проявів у процесі соціалізації військовослужбовця (ухилення від служби, суїцидні спроби, негативні позастатутні взаємовідносини тощо);

- певна дискредитація знаково-символічної, традиційно-ритуальної системи функціонування військової служби, яка призводить до знецінення її соціалізуючого потенціалу (спекулятивне використання військової форми одягу охоронними структурами, інвалідами, жебраками, отримання наживи від продажу орденів, медалей, обмундирування, військової символіки тощо);

- зниження культурно-освітнього рівня підготовки молодшого офіцерського і сержантського складу, трансформація системи виховної роботи, умовно-формальний, директивний стиль керівництва і контролю, відсутність належної уваги до особистісних проблем військовослужбовців, що породжує орієнтацію на адміністративно-примусові форми соціалізаційного впливу на процес соціалізації особистості в умовах військової служби;

- відсутність координації взаємодії різних соціальних інститутів у процесі соціалізації та різноспрямованість їхнього впливу на особистість, що обумовлює дестабілізацію ціннісно-нормативної орієнтації військовослужбовця (складність її формування);

- зростання вимогливості до виконання службових обов’язків, яка за умов соціальної незахищеності військовослужбовців та обмеження (недотримання) прав викликає певну апатію, інфантильність, правовий нігілізм, самоусунення (або агресивність, конфліктність), ініціює підвищення соціальної напруженості.

Таким чином, аналіз протиріч тенденцій процесу соціалізації особистості військовослужбовця у сучасних умовах буття українського суспільства та розвитку Збройних Сил України дозволяє зробити наступні висновки.

1. Процес соціалізації особистості в умовах військової служби має динамічний та суперечливий характер. Протиріччя процесу соціалізації військовослужбовців класифікуються:

а) за джерелами походження протиріч – об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, необхідні та випадкові;

б) за місцем та роллю протиріч у процесі соціалізації військовослужбовців – суттєві та несуттєві, основні та неосновні, головні та другорядні;

в) за сферами прояву протиріч – процесу формування соціокультурних якостей військовослужбовців, формування військово-професійних якостей військовослужбовців, формування психологічних та фізичних якостей військовослужбовців.

г) за рівнями прояву протиріч – соціалізації окремих військовослужбовців, соціалізації окремих груп та категорій військовослужбовців, загальні протиріччя соціалізації військовослужбовців.

2. Основними тенденціями процесу соціалізації особистості в умовах військової служби постають:

- поява негативного ставлення до необхідності засвоєння та формування соціально-типологічних якостей військовослужбовця;

- формування стійкої тенденції падіння ролі та значення військово-професійних якостей у загальній системі соціально-типологічних якостей військовослужбовців;

- трансформації традиційної системи соціокультурних якостей військовослужбовців (цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців, деградація військово-професійної субкультури;

- деформації традиційної, функціонально опосередкованої структури військово-соціального середовища.

3. Протиріччя та тенденції соціалізації військовослужбовців, що мають місце у сучасних умовах буття Збройних Сил України, обумовлюють наявність характерних особливостей процесу соціалізації особистості в умовах військової служби.