5. Система земельного права

Система земельного права як галузі права

Система (внутрішня структура, побудова) земельного права як галузі права

включає в себе правові норми, що об'єднуються в інститути. Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини.

На думку, що панує у земельно-правовій доктрині, загальна частина включає в себе такі інститути:

права власності на землю;

права землекористування;

правового забезпечення земельної реформи;

правового регулювання набуття прав на землю;

правового регулювання плати за землю;

правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель;

правової охорони земель;

юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Особлива частина включає правові інститути, що закріплюють правовий режим окремих категорій земель. Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗК України (див. питання 2 теми).

Система земельного права як науки та навчальної дисципліни

Потрібно пам'ятати, що система земельного права як галузі права не співпадає із системою земельного права як науки та навчальної дисципліни.

До системи земельного права як науки входять не правові інститути, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині земельного права як науки та навчальної дисципліни виділяють, наприклад, такі розділи, не характерні для системи галузі права:

- вчення про землю як об'єкт земельного права;

- вчення про земельне право як галузь права;

- розвиток земельно-правового регулювання, тощо.

У системі земельного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає, зокрема, положення про земельно-правове регулювання у зарубіжних країнах.

6. Принципи земельного права

Принцип права - це основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру. Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будується система права і законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

Принципи земельного права можуть формуватися із змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини¹.

Виділяють загальні (конституційні), міжгалузеві та галузеві принципи² . Зупинімось більш детально на галузевих принципах земельного права.

Законодавчо закріплені такі принципи земельно-правового регулювання (ст. 5 ЗК України):

"а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки. "

Забезпечення раціонального використання та охорони земель

На нашу думку, найважливішим принципом земельного права є принцип раціонального використання земель, що обумовлює необхідність розглянути його детальніше.

Визначення раціонального використання земель наведено у ГОСТ 26640-85, де воно розглядається як:

"Забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами. "

NB. Загальний характер даного визначення породив широку гаму відповідних доктринальних визначень, за якими раціональне використання земель розглядається, зокрема, як "раціональне використання природних ресурсів - полягає у збере.женні такої якості навколишнього природного середовища та природних ресурсів, з одного боку, та досягнення таких національних моделей виробництва та споживання, і такої міжнародної економічної системи - з іншого, за яких розробка природних ресурсів забезпечує економічне зростання та сталий розвиток суспільства³.

Раціональним також розуміється "таке використання [земель], у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, ^запобігання необгрунтованому вилученню земель із сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища"⁴.

Н. І. Титова зазначає, що "під раціональністю землекористування розуміють ... наукову обгрунтованість і найбільшу доцільність використання ... земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони"⁵. З таким визначенням важко не погодитися, між тим, застосування принципу 'раціонального використання" у кожній конкретній ситуації є досить складною справою: як зазначає А. Д. Юрченко, зміст терміну "раціональне використання земель" відрізняється залежно від того, про які землі йдеться: суходільні, перезволожені, кислі, засолені землі; термін "раціональний" має економічний та екологічний зміст, що конфліктують між собою. Економічно раціональна оранка є нераціональною з екологічної точки зору (тим більше це справедливо по відношенню до забудови), а екологічно раціональне використання земель шляхом їх виведення з обробітку (перелоги) може розглядатися як безгосподарність.

І. О. Іконицька вважає, що поняття "раціональне використання включає в себе і досягнення максимального ефекту в цілях землекористування, і охорону землі як природного об 'єкту у процесі користування нею"¹.

М. І. Краснов розглядав раціональне використання землі у сільському господарстві як систему землеробства, що являє собою науково обгрунтований комплекс взаємопов'язаних технологічних (агротехнічних), меліоративних та організаційних заходів з використання землі, відновлення та підвищення родючості грунтів, що включає організацію земельних територій (землеустрій) та сівозмін, системи обробки грунтів та удобрювання, водну та хімічну меліорацію тощо².

На думку М. М. Бринчука, раціональне природокористування - це досягнення необхідного економічного, естетичного, рекреаційного або ін. ефекту при здійсненні природокористування з одночасним дотриманням вимог охорони як використовуваних природних об'єктів, так і навколишнього природного середовища в цілому³.

За "радянських" часів раціональне використання земель розглядалося як максимальне залучення земель до сільськогосподарського виробництва (Д. І. Гнаткович). Зараз хибність такого підходу очевидна, адже надмірна розораність земель в Україні складає серйозну екологічну проблему. Сьогодні у землевпорядній науці поняття "раціональне використання" земель розглядається як таке, що охоплює "досягнення максимального ефекту землекористування та охорону землі - природного резерву"⁴ .

На наш погляд, нормативне визначення ГОСТ 26640-85, як більшість споріднених з ним доктринальних визначень, в цілому є прийнятними.

Поряд із терміном "раціональне використання земель", вживається також поняття "ефективне використання земель". Зокрема, п. 5 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою KM України від

11.10.2002 № 1531 передбачає, що

"найбільш ефективне використання земельної ділянки - фізично можливе та економічно доцільне використання земельної ділянки та (або) земельних поліпшень згідно із законодавством, у результаті якого вартість, що визначається, буде максимальною порівняно з вартістю, яка може бути визначена на підставі аналізу інших можливих варіантів її використання; "

Як видається, за такого визначення термін "ефективне використання земель" фактично є синонімом терміну "раціональне використання земель", зважаючи, що "використання ... згідно із законодавством" означає забезпечення охорони земель.