ЗМІСТ

Передмова 8

Перелік скорочень

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

I. Земельне право як галузь права

1. Предмет земельного права

2. Поняття "земля", "земельна ділянка"

3. Методи земельного права

4. Поняття земельного права

5. Система земельного права

6. Принципи земельного права

7. Джерела земельного права

7.1. Поняття та класифікація

7.2. Перелік джерел земельного права

7.3. Методика пошуку текстів нормативно-правових актів

8. Основні правила правозастосування

8.1. Тлумачення правових норм

8.2. Правила вирішення правових колізій

8.3. Заповнення прогалин у правовому регулюванні

9. Огляд літератури із земельного права

II. Розвиток земельно-правового регулювання в Україні

1. Доба Київської Русі

2. Литовсько-польська доба (XIV-XVII сторіччя)

3. Гетьманщина

4. Початковий період входження до складу Російської імперії

(XVIII - початок XIX сторіччя)

5. Часи аграрної реформи в Російській імперії середини XIX сторіччя

6. Пореформений період другої половини XIX - початку XX сторіччя

7. Столипінська аграрна реформа в Росії

8. Регулювання земельних відносин часів УНР

9. Розвиток земельного права за часів СРСР

9.1. Пореволюційний період

9.2. Період колективізації

9.3. Велика Вітчизняна війна та повоєнний період

9.4. Розвиток земельного законодавства після прийняття

Основ земельного законодавства СРСР 1968 року

10. Особливості розвитку земельних відносин на Буковині

11. Особливості розвитку земельних відносин в Галичині Хронологічний покажчик

III. Поняття та загальна характеристика земельної реформи в Україні

1. Передумови земельної реформи

2. Поняття земельної реформи у правовій доктрині України

3. Мета, завдання, напрямки земельної реформи

4. Земельні реформи в історії Україні

IV. Право власності на землю

1. Поняття права власності на землю та особливості його об'єкту

2.Особливості змісту права власності на землю

2.1. Особливості права володіння земельними ділянками

2.2. Особливості права користування земельними ділянками

2.3. Особливості права розпорядження земельними ділянками

3. Форми права власності на землю

3.1. Право приватної власності на землю

3.2. Право державної власності на землю

3.3. Право комунальної власності на землю

3.4. Право власності на землю Українського народу

3.5. Право колективної власності на землю

4. Особливості права спільної власності на землю

V. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки

1. Приватизація земельних ділянок

1.1. Поняття та правові моделі приватизації

1.2. Приватизація земельних ділянок із земель запасу ("повна модель")

1.3. Приватизація земельних ділянок, наданих раніше у користування громадянам (т. з. ''спрощена процедура")

1.4. Приватизація земельних ділянок колективами громадян (юридичними особами)

1.5. Приватизація земельних ділянок, що належать іншим суб'єктам (т. з. "ускладнена процедура")

1.6. Особливості приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства

2. Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами

2.1. Загальні положення

2.2. Купівля-продаж

2.3. Міна

2.4. Дарування

2.5. Спадкування

2.6. Особливості набуття земельних ділянок у правовідносинах, шо виникають із договору застави (іпотеки)

2.7. Рента

3. Особливості набуття за цивільно-правовими угодами земельних ділянок державної та комунальної власності

4. Припинення права приватної власності

4.1. Припинення права приватної власності як санкція за вчинене правопорушення

4.2. Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб

5. Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання

VI. Право землекористування

1. Поняття права землекористування

2. Класифікація правових титулів землекористування

3. Окремі титули права землекористування, їхній зміст та загальна характеристика

4. Особливості підстав виникнення і припинення права землекористування

5. Особливості орендного землекористування

5.1. Загальна характеристика оренди землі та договору оренди землі

5.2. Порядок укладення договорів оренди землі

5.3. Умови договору оренди землі

5.4. Зміна, припинення, поновлення договорів оренди землі

5.5. Суборенда землі

6. Захист права землекористування

VII. Обмеження та обтяження прав на землю

1. Поняття обмежень та обтяжень прав на землю

2. Загальна характеристика обмежень прав на землю

3. Загальна характеристика обтяжень прав на землю

4. Земельний сервітут як окремий різновид обтяжень прав на землю

4.1. Поняття

4.2. Види земельних сервітутів

4.3. Встановлення земельних сервітутів: підстави та порядок

4.4. Підстави та порядок припинення земельних сервітутів.

VIII. Право на земельну частку (пай)

1. Правова природа права на земельну частку (пай)

1.1. Право на земельну частку (пай) у землях, що були передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств

1.2. Право на земельну частку (пай) у землях державних та

комунальних сільськогосподарських підприємств

2. Виникнення та реалізація права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність

2.1. Виникнення права на земельну частку (пай)

2.2. Виділення земельних часток (паїв) в натурі із земель,

переданих у колективну власність

2.3. "Оренда" земельних часток (паїв) без виділення в натурі

2.4. Відчуження права на земельну частку (пай)

3. Паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій

IX. Управління у галузі земельних відносин

1. Поняття управління у галузі земельних відносин

2. Організаційно-правове забезпечення управління в галузі земельних відносин

3. Функціонально-правове забезпечення управління в галузі земельних відносин

3.1. Поняття функцій управління

3.2. Планування використання земель

3.3. Встановлення меж адміністративно-територіальних утворень

3.4. Розподіл та перерозподіл земель

3.5. Моніторинг земель

3.6. Контроль за використанням, відтворенням та охороною земель

3.7. Землеустрій

3.8. Ведення державного земельного кадастру

3.9. Вирішення земельних спорів

X. Економіко-правовий механізм у галузі використання, охорони та

відтворення земель

1. Поняття та загальна характеристика економіко-правового механізму у галузі використання, охорони та відтворення земель

2. Правове регулювання плати за землю

2.1. Загальна характеристика

2.2. Форми плати за землю

2.3. Правовий режим земельного податку

2.4. Правовий режим орендної плати за землю

3. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель

3.1. Надання податкових і кредитних пільг

3.2. Виділення коштів бюджету для відновлення попереднього стану

земель

3.3. Звільнення від плати за земельні ділянки у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану

3.4. Компенсація зниження доходу внаслідок тимчасової консервації

земель

4. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

5. Платні управлінські (адміністративні) послуги у сфері земельних відносин

6. Фінансування заходів з проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель

XI. Правова охорона земель

1. Поняття правової охорони земель

2. Зміст правової охорони земель

2.1. Досягнення раціонального землекористування

2.2. Захист сільськогосподарських та лісогосподарських угідь

від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб

2.3. Захист земель від несприятливих природних і техногенних процесів

2.4. Збереження природних водно-болотних угідь

2.5. Попередження погіршення естетичного стану та екологічної

ролі антропогенних ландшафтів

2.6. Консервація сільськогосподарських угідь

XII. Юридична відповідальність за земельні правопорушення

1. Поняття та види юридичної відповідальності за земельні правопорушення

2. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення

3. Кримінальна відповідальність за злочини у галузі земельних відносин

4. Майнова відповідальність за порушення земельного законодавства

4.1. Цивільна відповідальність за завдану шкоду

4.2. Матеріальна відповідальність за земельні правопорушення

4.3. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

5. Дисциплінарна відповідальність за земельні правопорушення

6. Господарсько-правова відповідальність за земельні правопорушення

6.1. Адміністративно-господарський штраф

6.2. Обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання

7. Земельно-правова відповідальність

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

XIII. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

2. Основні особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

3. Особливості використання меліорованих земель сільськогосподарського призначення

XIV. Правовий режим земель населених пунктів

1. Поняття та склад земель населен х пунктів

2. Особливості правового режиму земель населених пунктів

3. Правовий режим поселень за межам, населених пунктів

XV. Правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого

природоохоронного призначення, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення

1. Поняття, склад та особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення

2. Поняття, склад та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

3. Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

4. Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення

XVI. Правовий режим земель лісогосподарського призначення

1. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення, їх співвідношення з поняттям "ліс"

2. Склад та особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення

3. Правові форми використання земель лісогосподарського призначення

XVII. Правовий режим земель водного фонду

1. Поняття та склад земель водного фонду

2. Правовий режим окремих різновидів земель водного фонду

3. Правові форми використання земель водного фонду

XVIII. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку,

енергетики, оборони та іншого призначення

1. Поняття земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони

та іншого призначення

2. Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

3. Правовий режим земель промисловості

4. Правовий режим земель транспорту

4.1. Правовий режим земель залізничного транспорту

4.2. Правовий режим земель морського транспорту

4.3. Правовий режим земель річкового транспорту

4.4. Правовий режим земель автомобільного транспорту та

дорожнього господарства

4.5. Правовий режим земель авіаційного транспорту

4.6. Правовий режим земель трубопровідного транспорту

4.7. Правовий режим земель міського електротранспорту

5. Правовий режим земель зв'язку

6. Правовий режим земель енергетичної системи

7. Правовий режим земель оборони

8. Правовий режим земель "іншого призначення"

Додаток 1. Список рекомендованої літератури

Додаток 2. Перелік Інтернет-сторінок, що можуть містити корисну

інформацію

Додаток 3. Список джерел земельного законодавства

Передмова

У даному навчальному посiбнику автор спробував шдшти дещо нетрадицшно до викладення матерiалу курсу "Земельне право". На думку автора, при вивченш правових дисциплш особливо важливо, щоб студенти навчилися працювати з нормативним матерiалом, навчилися ставитися з повагою до букви та духу закону, i вмiли самостшно тлумачити викладене у законi. Тому посiбник мае окремi риси збiрника законодавства, наводячи значну кiлькiсть повних i точних цитат нормативно-правових акта, яki видшяються курсивом та беруться в лапки.

В поciбнику по Mipi можливостi проводиться чiтке розмежування мiж положениями законодавства, матерiалами практики, положениями правовоci доктрини та поглядами автора на тлумачення сшрних правових положень. Читач мае змогу ознайомитися з точним формулюванням закону, поглядами рiзних авторiв i зробити власнi висновки, яki можуть i не сшвпасти з думкою автора.

Посiбник розрахований на студента, професорсько-викладацький склад, практикуючих юриста.

Автор висловлюе глибоку вдячнють С. В. Гриньку, О. I. Заець, О. В. Зайчуку, А. Г. Кальшченко, В. М. Кузьмичу, В. А. Максименку, Р. I. Марусенку, Н. Р. Малишевш, М. Д. Миколюку, М. С. Мiрошниченку, О. М. Мiрошниченко, Н. В. Семененко, Т. О. Третяку, А. Д. Юрченку та вам шшим, хто допомагав у шдготовш цього поciбника.

При пiдготовцi поciбника використовувалася правова база даних "Право" 1АЦ "Б1Т" (http://www.legal.com.ua).

Зауваження та пропозицii прохання надсилати на електронну пошту: mirosh@mail.univ.kiev.ua

3 повагою,

Мiрошниченко А. М., к. ю. н..

Перелік скорочень

кл автор спрооувавання матеріалу курсу вивченні правових :студенти навчилися навчилися ставитися з

вміли самостійно сбiрник має окремі риси

кількість повних та беруться в

розмежування між женнями правової ШЖ положень. Читач ^_оглядами різних мкою автора, адацький склад,

О. І. Заєць, 3. А. Максименку, і. С. Мірошниченку, [,. Юрчеику та всімова база даних "Право"

електронну пошту:

ВК України - Водний кодекс України

BP України - Верховна Рада України

ВС України - Верховний Суд України

ГДВ -гранично допустимий вміст

ГДК - гранично допустима концентрація

ГДР - гранично допустимий рівень

ГК України - Господарський кодекс України

ГОСТ - рос. "государственный стандарт'' (державний стандарт)

ГПК України - Господарський процесуальний кодекс України

ДБН - Державні будівельні норми

Держкомзем України - Державний комітет України по земельних ресурсах

ЗК України - Земельний кодекс України

ЗСГП - землі сільськогосподарського призначення

КАС України - Кодекс адміністративного судочинства України

КЗпП України - Кодекс законів про працю України

КК України - Кримінальний кодекс України

KM України - Кабінет Міністрів України

КМОТ - контурно-меліоративна організація території

КпАП України - Кодекс України про адміністративні правопорушення

ЛК України - Лісовий кодекс України

МОЗ України - Міністерство охорони здоров'я України

НД - нормативні документи

ОСГ - особисте селянське господарство

РМ УРСР - Рада Міністрів УРСР

РФ -Російська Федерація

СН - рос. "строительные нормы" (будівельні норми)

СНиП - рос. "строительные нормы и правила" (будівельні норми та правила) ССОП - рос. "система стандартов в области охраны природы и улучшения

использования природных ресурсов" (система стандартів в галузі охорони природи та

покращення використання природних ресурсів) ТК - технічний комітет

УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка, офіційна назва Радянської України в період 1919-1937 pp.

ФГ - фермерське господарство

ЦК КПРС - Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу ЦК України, ЦК УРСР - Цивільний кодекс України, Цивільний кодекс УРСР

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

І. Земельне право як галузь права

1. Предмет земельного права

2. Поняття "земля", "земельна ділянка"

3. Методи земельного права

4. Поняття земельного права

5. Система земельного права

6. Принципи земельного права

7. Джерела земельного права

7.1. Поняття та класифікація

7.2. Перелік джерел земельного права

7.3. Методика пошуку текстів нормативно-правових актів

8. Основні правила правозастосування

8.1. Тлумачення правових норм

8.2. Правила вирішення правових колізій

8.3. Заповнення прогалин у правовому регулюванні

9. Огляд літератури із земельного права

1. Предмет земельного права

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов'язковим критерієм виділення окремої галузі права¹.

Предметом земельного права, за загальним визнанням, є земельні відносини².

У ст. 2 Земельного кодексу (далі - ЗК) України земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель³, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Таким чином, більш вірною видається загальновизнана в доктрині земельного права точка зору, за якою земельними вважаються відносини, що пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель (земельні відносини).

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або "права нерухомості"), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини⁴.

2. Поняття "земля", "земельна ділянка"

Поняття "земля" у законодавстві та правовій доктрині

Ключовим у визначенні предмету земельного права як галузі права (земельних правовідносин) виступає поняття "земля".

Поняття "земля" в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як грунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо⁵. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття "земля" конкретним змістом. Тому визначення предмету земельного права, в якому ключовим терміном є поняття "земля", потребує уточнення.

Ст. 1 Закону України "Про охорону земель" визначає землю як

"поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею ".

ГОСТ 26640-85⁶ містить дещо інше визначення:

"земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства ".

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі¹, що, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів. Натомість, надумку акад. В. І. Андрейцева, законодавчі визначення не відбивають істотних властивостей землі. На його думку, у юридичному значенні земля -

"головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, національне багатство українського народу, матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки держави. Характеризується особливостями природної структури - грунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя людини та живих організмів. Природні властивості землі використовуються на праві загального землекористування. Диференціюється земля на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності українського народу або уповноваженого ним органу - держави і використовується для задоволення загальних інтересів, або на праві колективної і приватної власності - і використовується з метою забезпечення корпоративних і особистих прав особи, або на праві комунальної власності, як територіальна основа місцевого самоврядування. Земля виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та в інших галузях господарювання, є операційною базою для системи розселення, у тому числі для садових поселень, розміщення галузей народного господарства, для державного матеріального резерву, шляхів сполучення. Вона є невід 'ємною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля. " ²

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як об'єкт права власності Українського народу) - це

"розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності, і складає, частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави³

Окремо науковець виділяє і поняття землі як основного національного багатства: це

"розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об'єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу"⁴ .

Н. І. Титова взагалі не погоджується із тим, що земля є об'єктом земельного права; натомість, вона вважає за необхідне вживати поняття "землі". На її думку, термін "земля" (виступаючи специфічним майном, об'єктом цивільного права)

"означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ...⁵ "

Натомість, "землі" як об'єкт земельного та екологічного права -

"органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об 'єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)⁶ ".

Зазначимо, що точка зору Н. І. Титової, безумовно, заслуговує на увагу, проте не є загальноприйнятою у правовій доктрині та не відображена на достатньому рівні у чинному законодавстві.

Поняття "земельна ділянка" у законодавстві та правовій доктрині

Поряд із поняттям земля, у ч. І ст. 79 ЗК України визначається поняття "земельна ділянка": це

"частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами ".

Законодавче визначення деталізується і уточнюється представниками правової доктрини. На думку акад. В. І. Андрейцева,

"в юридичному значенні земельна ділянка може розглядатися як територіально-просторова, індивідуально-визначена та юридично відособлена поверхнева частина (включаючи ґрунтовий покрив) відповідної категорії земель, меж якої встановлені на місцевості і зафіксовані у земельно-правових документах, що посвідчують її приналежність на підставі відповідного юридичного титулу власникам чи користувачам для цільового використання в якості операційної бази, засобу, умови та джерела життєдіяльності та задоволення матеріальних, соціальних, екологічних, духовних та інших потреб та інтересів особи⁷.

За визначенням В. В. Носіка, земельна ділянка -

"це розташована над надрами частина земної поверхні, що є основою ландшафту, нерухома за місцем знаходження, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим (функціональним) призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором правами та обов 'язками на неї громадян та юридичних осіб та інших суб 'єктів земельного права¹ .

У іншій праці науковець дає більш розгорнуте тлумачення поняття "земна верхня" (ключового у визначенні земельної ділянки^): це

"ґрунтовий шар разом з усією рослинністю, лісами, багаторічними насадженнями, які знаходяться у визначених на місцевості межах ділянки, а також поверхня, зайнята водоймами. Крім поверхневого шару земельна ділянка як об'єкт права власності включає також простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. ²

М. В. Шульга визначає земельну ділянку як

"частину поверхні земного грунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі та місцезнаходження, а також: характеризується певним якісним станом і притаманним їй правовим статусом ³ ".

Н. В. Ільницька вважає, що земельна ділянка - це

"частина земель, яка як безпосередній об'єкт земельних правовідносин має фіксовану площу, межі, місце розташування, характеризується якісним станом, що відповідає її цільовому призначенню та притаманним їй правовим режимом ⁴ .

В. К. Гуревський пропонує визначати земельну ділянку як

"обміряну частину земної поверхні, яка має бути зафіксована в державному кадастрі і яка характеризується притаманним їй правовим режимом використання, є визначальним виміром при застосуванні права приватної власності" ⁵.

У практиці ООН можна зустріти визначення земельної ділянки як

"окремої замкненої площі або багатокутника, що географічно визначається її (його) межами, і включає землю, на яку поширюються однорідні майнові права та яка перебуває, в одній і тій самій власності" ("land parcel, here defined as a single closed area or polygon that is determined geographically by its boundaries, contains land under homogeneous property rights and is held in one ownership. ") ⁶.

Співвідношення понять "земля", "земельна ділянка"

У науці земельного права та законодавстві панує єдність у тому, що поняття "земельна ділянка" та "земля" співвідносяться як частина та ціле. Земельна ділянка, маючи всі родові ознаки землі, має додаткову видову ознаку -установлені межі.

У багатьох випадках, у тому числі й у законодавстві, термін "земля" зживається замість поняття "земельна ділянка": часто можна зустріти терміни "оренда землі" (замість "оренда земельної ділянки"), "купівля-продаж землі" (замість "купівля-продаж: земельної ділянки") тощо. Відзначаючи формальну некоректність таких висловів, слід визнати, що у даний час вони є усталеними, і викоренити вживання термінів "земля" та "земельна ділянка" як синонімів навряд чи вдасться. Проте слід чітко усвідомлювати, в яких випадках поняття "земля" вживається у своєму власному розумінні, а в яких - у розумінні поняття "земельна ділянка".

У спеціальній літературі вживається також поняття "земельніресурси". Так, на думку В. Єрмоленка, категорії "земля", "земельні ресурси" та "земельні ділянки" співвідносяться як загальне, особливе та одиничне (поняття "земельні ресурси" вживається у розумінні певної сукупності земельних ділянок, їх "складають вже освоєні людством поверхні земельних ділянок, які задовольняють певні потреби людей та надають можливість досягти певного соціального ефекту") ⁷. Разом із тим, подібний підхід поки що не є усталеним в науці земельного права.

Співвідношення понять "земля", "земельна ділянка" з іншими об'єктами

У деяких країнах Європи (див., напр., § 1 ст. 552 Кодексу Наполеона у Франції⁸ ) законодавство розглядає поняття "земельна ділянка" (і, відповідно, "земля") як таке, що охоплює простір від центру Землі до "неба" (включно з усіма об'єктами нерухомості, що розташовані в межах цього простору - рослинністю, водами, будівлями тощо), хоча деякі країни встановлюють "вертикальні межі" поняття "земельна ділянка"⁹ . Саме до таких країн належить Україна, що зумовлює необхідність з'ясування "вертикальних" меж понять "земля" та "земельна ділянка", а також розв'язання питання про співвідношення цих понять із об'єктами, що знаходяться в межах земельної ділянки (на землі).

Простір. Ч. З ст. 79 ЗК України передбачає, що "[п]раво власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд" (це положення продубльоване у ч. З ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Виходячи із системного тлумачення норм ЗК України, дане формулювання слід, на наш погляд, розуміти розширено: право власності поширюється не лише на простір, необхідний для будівництва, а і на простір, необхідний для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На наш погляд, це означає, що поняття земельної ділянки включає в себе відповідний простір.

Водні об'єкти, ліси. Ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України) передбачає, що "пpaeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на ... водні об'єкти, ліси ..., які на ній знаходяться". Крім того, ст. 13 Лісового кодексу (далі - ЛК) України передбачає, що право власності на ліси посвідчується державним актом на право власності на землю, а право власності на ліси виникає з моменту одержання цього документу. На перший погляд, це свідчить про те, що поняття "земля" та "земельна ділянка" охоплюють не лише

відповідний простір, а і згадані природні ресурси, що розташовані у відповідних межах. Проте нам видається, що процитовані положення законодавства слід тлумачити інакше. Оскільки води та ліси є окремими природними ресурсами, мають відмінний від землі правовий режим, для їх використання закон зазвичай вимагає отримувати спеціальні дозволи незалежно від наявності у користувача прав на земельну ділянку, вважаємо, що слід розмежовувати землі, земельні ділянки, з одного боку, та ліси та води, з іншого. Тому проголошення власника земельної ділянки "автоматично" власником зазначених природних ресурсів фактично є декларацією, не наповненою реальним змістом: власник земельної ділянки (за деякими незначними виключеннями, що підтверджують правило) не має можливості на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися водами та лісами, розташованими в межах земельної ділянки. Отже, вважаємо, що води та ліси не охоплюються поняттями "земельна ділянка", "земля".

Надра. Ст. 23 Кодексу України про надра ¹ надає землевласнику та землекористувачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою:

"Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб".

На перший погляд, це також може означати, що надра є складовими земель. Проте, на нашу думку, немає достатніх підстав навіть для того, щоб вважати надра не лише складовою, але хоча б приналежністю земельної ділянки (як пропонує Р. С Кірін²). До такого висновку слід дійти тому, що надра можуть перебувати виключно у власності народу України (ст. 4 Кодексу України про надра), а право надрокористування землевласників та землекористувачів обмежується лише кількома видами обмеженого користування вичерпним переліком копалин. Термін же "приналежність" вживається зазвичай для того, щоб показати, що якийсь об'єкт (річ) має спільний правовий режим з "основною" річчю. У випадку із надрами та земельною ділянкою це не так, отже, надра не охоплюються поняттями земля, земельна ділянка.

Поверхневий (ґрунтовий) шар. Ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України) передбачає, що "fnjpaeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар ...". На противагу водам, лісам та надрам, ґрунти мають спільний режим із земельною ділянкою, землею, їх використання, охорона та відтворення регламентуються саме земельним законодавством. Виходячи із цього, вважаємо, що поняття "земельна ділянка" та "земля" охоплюють не лише простір над та під земною поверхнею, але й розташований в межах цього простору ґрунтовий покрив. Отже, ґрунти -складові земель (земельних ділянок).

У випадку, коли ґрунтовий покрив буде вилучено із природного середовища, тобто грунт перестане утворювати ґрунтовий покрив і буде поміщений, наприклад, у горщик із квіткою, він не буде охоплюватися ні поняттям "земля"', ні ''земельна ділянка", і відносини, об'єктом яких буде грунт у горщику, не будуть належати до предмету земельного права. Проте якщо ґрунтовий покрив буде знятий для зберігання і подальшого нанесення на малопродуктивні угіддя в порядку ст. 168 ЗК України, дані відносини все-таки будуть земельними, оскільки їхнім об'єктом, окрім знятого грунту, будуть відповідні землі (малопродуктивні угіддя).

Цікаво, що законодавство Російської Федерації (п. 2 ст. 6 Земельного кодексу РФ) прямо вказує, що поверхневий (ґрунтовий) шар входить до поняття "земельна ділянка" ("земельна ділянка - частина поверхні землі (у тому числі ґрунтовий шар)

Будівлі і споруди. Межові споруди законодавство фактично відносить до приналежностей земельної ділянки (ст. 108 ЗК України). Питання ж про співвідношення земельної ділянки та інших капітальних будівель та споруд, що на ній розташовані, є цікавим та неоднозначним.

У римському цивільному праві будівлі та споруди вважалися невід'ємною частиною земельної ділянки, діяв принцип "superficies solo cedit" (наземне майно приростає до земельної ділянки)³. Проте в подальшому, з ускладненням обороту, суспільних відносин, у правових системах багатьох європейських країн існування будівель на чужій землі стало реальністю⁴. У більшості сучасних країн будівлі та споруди визнаються приналежностями земельної ділянки, в Україні ж тривалий час було навпаки: ЗК України 1990 р.⁵ передбачав, що земельна ділянка "автоматично" слідувала юридичній долі будівель і споруд, розташованих на ній (ст. 30). Судова практика розуміла це таким чином, що перехід права відбувався навіть незалежно від посвідчення державним актом права наступника⁶.

Цікаво, що у Російській Федерації (далі - РФ) судова практика тлумачила положення, аналогічні ст. 30 ЗК України в редакції 1992 p., як такі, що також передбачають "автоматичний" перехід права. Проте Голіченков А. К. вважає такий

підхід помилковим і вважає, що відповідне право і в цьому випадку виникає з¹

моменту його посвідчення ЗК України 1990 р.Приєднуємося до цієї думки і по відношенню до ст. 30

На сьогодні за земельним законодавством України земельна ділянка та капітальні будівлі і споруди мають незалежний правовий режим (див. ст. 120 ЗК України), хоча є й низка винятків, за яких земельна ділянка розглядається як приналежність будівлі або споруди: (1) відчуження будинку (його частини) за договором довічного утримання (ч. З ст. 120 ЗК України), (2) іпотека будівлі і споруди (ч. 4 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003^j0), (3) оренда будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 796 ЦК України). Цивільне ^ законодавство передбачає слідування земельною ділянкою долі будівлі або споруди у випадку їх будь-якого відчуження (ст. 377 ЦК України), але це правило не може сьогодні застосовуватися як таке, що суперечить ст. 120 ЗК України.

Таким чином, за діючим законодавством України земельна ділянка та розташовані на ній будівлі та споруди є різними об'єктами, зазвичай мають роздільний правовий режим, крім визначених законом винятків, коли земельна ділянка розглядається як приналежність будівлі або споруди.

Багаторічні насадження. Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України), "[n]paeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на ... багаторічні насадження, які на ній знаходяться". Вважаємо, що це дозволяє вважати багаторічні насадження приналежністю земельної ділянки, яка зазвичай слідує її юридичній долі. Проте є і винятки, прямо передбачені законодавством: так, при паюванні земель та майна колективних сільськогосподарських підприємств законодавство відносить багаторічні насадження до майна, яке не підлягає паюванню (п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (далі - KM України) від 28.02.2001 № 177), земельні ж ділянки під насадженнями паюються між суб'єктами права на земельну частку (пай).

Пропозиції автора щодо визначення поняття "земля"

Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що в земельному праві поняття "земля" вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідну для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покриву межах цього простору.

У свою чергу, земельна ділянка - це частина землі із визначеними межами.

Розуміння земельної ділянки як простору характерне для практики ООН: "ділянка реєструється у кадастрі чи системі реєстрації нерухомого майна та зазвичай подається як частина площини, хоча фактично є певним об'ємом простору" ("The parcel is registered in a cadastre or real property registration system and is usually shown as an area although in fact it represents a volume of space") ² .

Чи є земля (земельна ділянка) майном?

З формальної точки зору земельна ділянка підпадає як під законодавче визначення речі ("предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов'язки" - ст. 179 ЦК України), так і під визначення майна (окрема річ, сукупність речей, а також: майнові права та обов'язки" - ст. 190 ЦК України). Ст. 181 ЦК України прямо і категорично відносить земельні ділянки до нерухомих речей, а отже - до майна.

І. Земельне право як галузь права

Дані положення законодавства не викликають заперечення також з етимологічної точки зору. Слово "майно" походить від дієслова "мати" (синонім - "володіти"). Тобто етимологічно майно - це те, що можна мати, чим можна володіти. Поза усяким сумнівом, володіти можна і земельною ділянкою (як частиною землі). Навіть за радянських часів, коли земельні ділянки були вилучені з цивільного обігу, концепція, за якою земельні ділянки слід визнавати майном, переважала³. На наш погляд, земельна ділянка - це, справді, специфічний різновид майна. Причому йдеться не лише про земельну ділянку у вузькому, землевпорядному розумінні - як ділянку із чітко встановленими межами, присвоєним кадастровим номером тощо, а про будь-яку частину земної поверхні, що може бути індивідуалізована (наприклад, об'єктом права державної власності можуть бути земельні ділянки лише із дуже приблизно визначеними межами, яким не присвоєно кадастрових номерів).

Вважаємо також, що під визначення речі (а відповідно, майна) не може підпадати земля у суворому розумінні (як частина навколишнього середовища), оскільки вона, не будучи індивідуалізованою, не може бути об'єктом цивільних прав та обов'язків. Переконливі аргументи на користь такої позиції висловлюються у правовій доктрині В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою та ін. вченими.

Категорії земель

Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗК України:

"1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі .житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. "

Земельний фонд України становить 5.7 % території Європи. Станом на 01.01.2006 у складі земель країни із 60,3 млн. га майже 71,2% (41,2 млн. га) займають сільськогосподарські землі, 17,4 % (10,5 млн. га) - ліси та інші лісовкриті площі¹.

На наш погляд, існуючий поділ земель на категорії вже не відповідає реаліям сьогодення і потребує

перегляду² . Необхідність такого перегляду зумовлюють наступні міркування:

(1) Незважаючи на формулювання ст. 19 ЗК України, що проголошує поділ земель на категорії саме за критерієм цільового призначення, це не завжди ^ відповідає дійсності. Насправді в багатьох випадках земельні ділянки відносяться до певної категорії не за їх цільовим призначенням, а, наприклад, за суб'єктом використання (див., наприклад, положення ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт³" щодо земель транспорту, 77 ЗК України щодо земель оборони), або ж з використанням критерію територіального розміщення (див. ст. 38 ЗК України щодо визначення земель житлової та громадської забудови).

(2) На даний момент слід констатувати, що правові режими окремих категорій земель не наповнені реальним нормативним змістом. Законодавець, проголосивши правило, за яким землі використовуються лише відповідно до їх цільового призначення (ст. ст. 91, 96 ЗК України), цим самим взяв на себе обов'язок охопити переліком категорій земель увесь земельний фонд України і детально врегулювати правовий режим кожної з категорій земель. Задача дуже серйозна, і, на наш погляд, незважаючи на багаторічну правотворчість, на сьогодні не виконана. У спеціальній юридичній літературі неодноразово зверталася увага на прогалини у правовому режимі різних категорій земель: населених пунктів, рекреаційного призначення, оборони, тощо⁴.

(3) Крім того, існуюча класифікація земель на категорії не охоплює всіх земель. Наприклад, взагалі поза межами існуючої класифікації земель залишаються землі загального користування населених пунктів (згадуються у ст. ст. 14, 16 Закону України "Про планування та забудову територій⁵, ч. З ст. 83 ЗК України). Не знайшли адекватного відображення у легальному поділі земель на категорії і землі "культового (церковного) фонду, ... космічного забезпечення, державного матеріального резерву, водно-болотних угідь та торф яного фонду, родовищ корисних копалин, мисливського фонду та підвищеної екологічної небезпеки ', та ін., на що зверталася увага акад. В. І. Андрейцевим⁶. Навряд чи можна вважати задовільним те, що всі ці землі "ховаються" за формулою "землі іншого призначення" (п. "ж" ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Вважаємо, що слід повністю підтримати В. В. Носіка в тому, що ''поділ земель на чітко визначену кількість категорій з особливим правовим режимом для кожної з них створює реальні перешкоди у здійсненні громадянами та юридичними особами суб'єктивних земельних прав'⁷, а правовий режим землі має визначатися "на основі планування територій з урахуванням вимог чинного законодавства України щодо формування національної екологічної мережі⁸. На наш погляд, створити всеохоплюючий (тим більше, законодавчо закріплений) поділ земель на категорії, що охопив би будь-які можливі види цільового призначення, дуже важко, і навряд чи доцільно. Тим більше, на наш погляд, абсолютно неможливо задовільно врегулювати всі земельні відносини за принципом "дозволено лише те, що передбачене законодавством" (тобто те, що визначене цільовим призначенням). Регулювання земельних відносин за таким підходом створює масу непорозумінь та незручностей, стримує раціональне та економічно ефективне використання земель. Вважаємо, що правовий режим земель має визначатися за іншим принципом: "дозволене те, що не заборонене, обов'язкове те, що прямо передбачене". Законодавство повинно встановлювати перелік основних обмежень і приписів щодо використання найбільш типових земельних ділянок (категорій земель), причому законодавчо встановлений перелік категорій земель можна і слід залишити відкритим. Система законодавчо встановлених обмежень може доповнюватися обмеженнями, встановленими планувальною документацією, зокрема, в порядку зонування (ст. 180 ЗК України, Закон України "Про планування і забудову територій⁹). Нарешті, законодавчі та планувальні обмеження можуть доповнюватися (а за відсутності таких -замінятися) вимогами до конкретної земельної ділянки у землевпорядній та містобудівній документації.