Практичний коментар до Закону України Про охорону праці

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Коментар до ст. 1

Ця стаття дає загальне визначення поняття "охорона пра­ці", яке містить в собі комплексний підхід до вирішення питань безпеки, збереження життя і здоров'я працюючих під час виконання певних робіт в умовах вироб­ництва, правові, соціально-економічні, організаційні за­ходи, а також заходи протипожежної та радіаційної безпеки.

Документами, що визначають основні положен­ня з питань охорони праці, є правові та нормативні акти, затверджені в установленому порядку органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їх компетенції. Перелік міжгалузевих та галузевих норма­тивних актів зведено в Державний реєстр міжгалузевих, і галузевих нор­мативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП).

Введено поняття "роботодавець" та "працівник".

Слід підкреслити, що особа, яка вступає в трудові правовідносини, повинна оформити трудовий договір з роботодавцем.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Коментар до ст. 2

Сферу дії Закону України "Про охорону праці" значно розширено. Закон поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які використо­вують найману працю.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про підприємництво" "Для здійснення підприємницької діяль­ності підприємець має право укладати з громадянами договори про вико­ристання їх праці. При укладанні трудового договору, в тому числі у ви­падках, передбачених Законами України, — контракту, підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче вста­новленого в республіці мінімального рівня, а також: інші соціальні гаран­тії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпе­чення відповідно до чинного законодавства."

Форма трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок його реєстрації затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 27 червня 2001 року № 260.

Трудові правовідносини встановлюються шляхом укладан­ня трудового договору між роботодавцем і працівником, оформлюють­ся наказом по підприємству про прийняття на роботу з обумовленої в договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному під­приємстві, в установі, організації.

Трудові правовідносини вважаються припиненими з дня припинення дії трудового договору. Таким днем є останній день роботи працівника.

Як зазначено в коментованій статті, дія Закону поширюється і на всіх працюючих на підприємстві, в установі, організації. До такої кате­горії осіб належать:

 працівники, що перебувають у відрядженні на підприємстві, в уста­нові, організації і беруть безпосередню участь у виробничому процесі;

 водії транспортних засобів, що в'їжджають на територію підпри­ємства, установи, організації;

 учні, вихованці і студенти, які перебувають на підприємстві, в установі, організації з метою проходження виробничої практики.

До прийняття нових нормативно-пра­вових актів з охорони праці чинними є діючі. В першу чергу це стосу­ється саме фізичних осіб.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжна­родного договору.

Коментар до ст. 3

Законодавство про охорону праці являє собою нову його гілку, яка почала діяти на території України з 1992 року.

Законодавство про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо пра­вових, соціально-еконо­міч­них, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Нормативно-правові акти з питань охорони праці містяться в Дер­жавному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охо­рону праці (Реєстр ДНАОП).

Починаючи з 1992 року, із введенням в дію Закону України "Про охорону праці" міністерства інші центральні органи виконавчої влади втратили право затвердження нормативних актів з питань охорони праці. Право затвердження надано Держнаглядохоронпраці Украї­ни.

Нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, затверджуються наказом підприємства. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади надають методичну допомогу з даного пи­тання.

Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України міститься в розділі XI "Охорона праці", а також в розділах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок", "Праця молоді" та ін.

Складовою частиною законодавства про охорону праці є і Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Дер­жавний нагляд за проведенням профілактичних заходів з боку Фонду покладено на Держнаглядохоронпраці України.

Питання правового регулювання в галузі охорони праці регламенту­ється також в законах "Про підприємства в Україні" (стат­ті 17, 25), "Про підприємництво "(стаття 9), "Про колективні договори і угоди" (статті 7, 8), "Про оподаткування прибутку підприємств" (статті 5, 8, 12).

Частина друга коментованої статті закріпляє перевагу норм між­на­родних договорів і угод, згода на які надана Верховною Радою, над нормами національного законодавства. Ця норма застосовується до всіх міжнародних договорів, регульованих нормами міжнародного пра­ва, в яких Україна бере участь.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповід­но до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

 пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суціль­ного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

 комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної по­літики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

 соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

 встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

 адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

 використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

 інформування населення, проведення навчання, професійної підго­товки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

 забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавця­ми та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

 використання світового досвіду організації роботи щодо полі­пшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Коментар до ст. 4

У цієї статті визначено ставлення держави (державних ор­ганів) до питань охорони праці працюючих. Пріоритет життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належ­них, безпечних і здорових умов праці залишається першочерговим.

Використаний новий принцип державної політики, а саме: підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суціль­ного технічного контролю за станом виробництв, технологій та про­дукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та не­шкідливих умов праці.

З'явився і новий напрям роботи в Міністерстві охорони здоров'я України — адаптація трудових процесів до можливостей працівника. Опрацьовуються підходи щодо розробки нових технологій.

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінфор­мувати працівника під розписку про умови пра­ці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності.