3. Методи земельного права

Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини¹⁰, поведінку їх учасників¹¹, їх певну сферу¹², соціальне середовище¹³.

У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є "визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок", та ін¹.

Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов'язкова наявність свого специфічного методу правового регулювання . Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод координації), де перевага надається приписам та заборонам². Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи³.

В юридичній літературі переважають підходи, за якими для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного)⁴, виділення окремого "земельно-правового методу" є недоцільним⁵. Приєднуючись до такого підходу, вважаємо, що визначальною для визнання земельного права окремою галуззю права є наявність специфічного кола однорідних земельних суспільних відносин (предмету правового регулювання), що на спільних засадах врегульовані системою правових норм.

4. Поняття земельного права

У загальній теорії права прийнято вважати, що для виділення галузі права необхідна наявність особливого предмету та специфічного методу правового регулювання⁶. Можна практично повністю погодитися із думкою І. І. Каракаша та В. О. Чуйкова, які вважають, що критеріями виокремлення галузей права є "наявність: предмету правового регулювання, методів його регулювання, джерел права та заінтересованості суспільства у виділенні відповідної галузі права як самостійної правової єдності⁷. Проте з мотивів, викладених вище при висвітленні попереднього питання ("Методи земельного права"), вважаємо, що виділяти специфічний метод правового регулювання земельних відносин доцільності немає.

Таким чином, пропонуємо визначити земельне право як галузь права системою правових норм, що регулюють відносини, пов'язані b використанням, охороною та відтворенням землі як частини земної поверхні із простором над та під нею, необхідним для її цільового використання (у тому^ І. Земельне право як галузь права

числі будівництва), включаючи розташований у межах цього простору ґрунтовий покрив.

Від земельного права як галузі права необхідно відрізняти земельне право як науку та навчальну дисципліну. Земельне право як наука - це система знань про земельне право як галузь права (систему правових норм), про практику застосування цих норм, про напрямки вдосконалення системи правових норм тощо. Земельне право як навчальна дисципліна - це спосіб подання знань, що складають земельне право як науку, у навчальному процесі.

NB. У правовій доктрині деяких пострадянських країн зустрічається також інше, широке розуміння земельного права як галузі права, яка регулює не лише земельні відносини, а і відносини щодо використання, охорони та відтворення інших природних ресурсів - надр, вод, лісів, тваринного світу, ресурсів континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Для української доктрини таке розуміння загалом не є характерним.