4.Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень

Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допо­могою інших різновидів транспорту, за своєю вартістю та безпе­кою є найбільш привабливе як для громадян, так і для суб'єктів господарювання. На сьогоднішній час розроблено значну кількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення.

Під час укладання двосторонніх і багатосторонніх угод на перевезення вантажів і пасажирів, як правило дотри­муються певних стандартних умов:

• приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, засто­совують правила залізниці країни-відправника, але з ура­хуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж;

• в угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, са­мозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси;

• що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути при­йняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення;

• у міжнародних угодах обумовлюються також вимоги до тари й упаковки, які мають забезпечити збереження вантажів під час транспортування;

• при оголошенні цінності вантажу необхідно враховувати його фактичну вартість, а якщо він не призначений для продажу, то ринкову;

• вартість проїзду пасажирів і перевезення багажу визначаєть­ся ставками або внутрішнім тарифом країн, що беруть участь у цих перевезеннях, або спеціальними ставками міжнарод­них тарифів, що встановлюються у межах міжнародних угод відповідними державами.

Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень:

1923 р.	укладено Конвенцію про статус і міжнародне облаштування залізниць;
Дана Конвен­ція:	• містить уніфіковані норми стосовно органі­заційних питань міжнародного залізнично­го сполучення.
1980 р.	укладено Конвенцію, що стосується міжнарод­них залізничних перевезень КОТІФ;
Дана Конвен­ція:	• передбачає відповідальність перевізника; • встановлює порядок висування претензій і позовну давність; • визначає товаросупроводжуючі докумен­ти.

Дана Конвенція міс­тить два додатки:

1. Додаток А «Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції». Стосується умов пе­ревезення пасажи­рів.

2. Додаток В «Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції. Застосовується лише до перевезень за­лізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт.

5.Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень

Термінологія в авіаперевезеннях багато в чому нагадує термі­нологію, прийняту в морських транспортних відносинах: «суд­но», «борт», «фрахт», «чартер», «коносамент».

Коносамент - це документ, який підтверджує прийняття ван­тажу на перевезення і зобов'язує перевізника передати вантаж отримувачеві вантажу.

Чартер - це договір між володарем судна і фрахтувальником на оренду усього судна або його частини на визначений тер­мін.

Фрахт - це перевізна плата за транспортування вантажу чи використання судна.

Використання цивільного повітряного флоту для здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів потребує відпо­відного правового регулювання відносин, що складаються при цьому та створення міжнародних організацій у цій галузі.

Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень здійснюється такими нормативно-правовими актами.

1. Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 12 жовтня 1929 p., застосовується до будь-якого міжнародного перевезен­ня людей, багажу чи вантажу, що здійснюється за винагороду з допомогою повітряного судна. Вона застосовується до безко­штовних перевезень, що здійснюються з допомогою повітряного судна авіатранспортного підприємства, а також до перевезень, що здійснюються державою або іншими юридичними особами публічного права, та в інших випадках, зазначених у Конвен­ції.

2. Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для уніфі­кації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є перевізниками за договором, 18 вересня 1961 p., містить низку додаткових положень, які спочатку не було висвітлено у Варшавській кон­венції. Насамперед, вона розмежовує поняття «перевізника за договором» і «фактичного перевізника»: «перевізник за догово­ром» означає особу, яка уклала як Договірна Сторона, що під­падає під дію Варшавської конвенції, договір про перевезення з пасажиром або відправником; «фактичний перевізник» - це особа, яка не є перевізником за договором, але уповноважена перевізником здійснювати все перевезення або його частину. Відповідно до Положень Конвенції, перший з них підпадає під дію правил Варшавської конвенції відносно всього перевезення, пе­редбаченого в договорі; другий - лише відносно того перевезення, яке він здійснює; проведено розмеясування їх відповідальності як за дії, так і за бездіяльність.

3. Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, 28 травня 1999 p., є чинною для України. Названа Конвенція модернізує вищезазначені міжна­родні акти, її сфера застосування майже ідентична зі сферою, пе­редбаченою Конвенцією 1929 р. Однак, на відміну від останньої, в її змісті зазначено, що при перевезенні поштових відправлень, перевізник несе відповідальність лише перед відповідною поштовою організацією.

1. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня 1944 p., є чинною для України. її положення застосовуються лише до цивільних повітряних суден і не поширюються на судна, що використовуються військовою, митною та поліцей­ською службами. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується не використовувати цивільну авіацію з метою, яка є несумісною з даною Конвенцією. Вона встановлює низку положень щодо регулярних (нерегулярних) міжнародних сполучень, каботажу, заборонних зон, спрощення формальностей для прискорення навігації повітряних суден, а також правила про повітряний рух, митні, імміграційні процедури й порядок розслідування пові­тряних пригод.

4. Угода про транзит при міжнародних повітряних спо­лученнях, 7 грудня 1944 p., діє для України відповідно до ука­зу Президента України «Про приєднання до Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях» від 4 червня 1997р. №490/97. Відповідно до даної Угоди, кожна країна (Договірна Сторони) надає іншим країнам (Договірним Сторонам) такі свобо­ди повітря відносно регулярних міжнародних повітряних ліній: переважне право пролітати над її територією, переважне право приземлятися з некомерційними цілями. Кожна країна (Договір­на Сторона) за умови дотримання положень Угоди може визна­чати у межах своєї території маршрут для будь-якої міжнародної повітряної лінії та аеропорти, що можуть використовуватися на таких лініях і т. ін.