4. Міжнародні торговельні договори

Міжнародний торговельний договір - угода між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі.

У торговельних договорах вирішуються наступні правові питання:

• стягнення мита;

• регулювання ввезення і вивезення товарів;

• торговельне мореплавство;

• транспорт;

• транзит;

• діяльність юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої;

• дія юридичних актів

Торговельні договори (за змістом)

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п'ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони роз­вивають і конкретизують положення цього договору, ви­значаючи обов'язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. У цьому документі регламен­туються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кора­блів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закритих із міркувань безпеки), розвиток ділових відно­син між морськими транспортними агентствами.

Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків че- рез залік зустрічних вимог.

Торговельні конвенції, як угоди, визначають зміст від­носин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи-це угоди з якого-небудь конкретного питан­ня в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз'яснення умов договору або угоди.

Стадії укладання міжнародного торговельного договору (згідно Віденської конвенції 1969 року)

1. Упорядкування і прийняття тексту договору. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору -більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань.

2. Встановлення автентичності тексту, підписання договору.

3. Згода на обов'язковість договору. Ця згода може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням, обміном документами в залежіїості від порядку передбаченого в самому договорі.

4. Обмін або депонування ратифікаційних грамот. При укладанні двосторонніх договорів учасники звичайно ори­гіналами, а при укладанні багатосторонніх договорів повно­важення здаються в секретаріат конференції або організації і ним перевіряються або ж створюється спеціальний комітет з перевірки повноважень.

5. Вступ договору в силу.

Деякі вчені практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій:

1. Призначення уповноважених для ведення переговорів.

2. Пред*явлення і перевірка повноважень.

3. Узгодження тексту договору. Вироблення узгодженого тексту договору є першою обов'язковою стадією в процесі укладання міжнародного до- говору Основним методом підготування такого тексту є пере- говори між державами, що домовляються.

4. Обговорення і прийняття тексту договору.

5. Аутентифікація (парафування) договору. Після того, як текст договору в результаті переговорів узгодже­ний і прийнятий, стає необхідним якимось чином зафіксува­ти, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам з боку уповноважених. Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встанов­ленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст.

6. Підписання договору.

7. Заява застережень. Застереження - це одностороння заява держави, зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття до- говору, приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до даної держави.

8. Ратифікація договору. Ратифікація (від латинського ratum facere - робити остаточ­ним) - це схвалення тексту міжнародного договору вищим ор­ганом державної влади.

9. Обмін і депонування ратифікаційних грамот.

10. Промульгація (опублікування) договору.

11. Реєстрація договору в ООН.

Не обов'язково, щоб укладання кожного договору проходило всі названі стадії. Це залежить від форми договору і від домов­леності сторін. Але будь-який міжнародний договір проходить стадії виробітки тексту, його прийняття і стадію, у якій у тій або іншій формі виражається згода держави на обов'язковість для неї договору.

Пролонгація міжнародного договору -механізм продовження терміну дії міжнародного договору, що заснований на домовленості його учасників або закладається в самий текст міжнародного договору.

Існують такі види пролонгації:

1. автоматична пролонгація - продовження терміну дії до­говору відбувається автоматично (на 5-10 років при наявності вказівки про це в самому договорі);

2. неавтоматична пролонгація - продовження терміну дії до­говору відбувається за допомогою підписання додаткового про­токолу до міжнародного договору (при відсутності заперечень учасників договору).

Денонсація міжнародного договору - це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі. Приблизне формулювання механізму денонсації, що закріплюється в договорі, може бути приблизно наступним: «Цей договір буде діяти протягом десяти ро­ків з моменту вступу в силу».