2. Товарна структура міжнародної торгівлі

Науково-технічний прогрес привів до значного зрушення в структурі міжнародної торгівлі.

У таблицях 5 та 6 опорного конспекту ви можете побачити, які відбулися зміни: збільшився відсоток готових виробів, і скоротилася питома маса продовольчих і сировинних товарів, крім палива. Якщо в 1960-х роках відсоток сировини і палива приблизно дорівнював частини готових виробів, то до середини 90-х років відсоток сировини, продовольства і палива упав до 30%, з яких 25% приходиться на паливо і 5% - на сировину. Одночасно відсоток готових виробів зріс з 50% до 70%. Більш ніж 1/3 світової торгівлі в середині 90-х років приходилася на торгівлю машинами й устаткуванням.

Зменшення відсотка сировини в міжнародній торгівлі є наслідком впливу таких факторів:

1 розширення виробництва синтетичних матеріалів на базі розвитку хімічної промисловості;

2 перехід на ресурсозберігаючі технології;

3 впровадження прогресивних методів обробки первинних матеріалів тощо.

НТР дала новий поштовх поділу праці, спеціалізації виробництва, що набирає особливо широких масштабів у машинобудуванні. Відбувається перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевого, від готової кінцевої продукції - до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін вузлами, деталями, компонентами, що часто виготовляються на підприємствах різних країн.

Отже, виготовлена продукція все частіше стає результатом міжнародних коопераційних зв'язків, а зовнішня торгівля не тільки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але й усе більше перетворюється в сполучну ланку виробничого процесу. Ця тенденція особливо помітна в передових індустріальних країнах світу.

Відбувається прискорення морального старіння і швидкого відновлення асортименту. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ) цикл "життя" продукції складає 3-5 років; у всіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років у порівнянні з 20 роками на початку сторіччя. Згідно з оцінками, у минулому десятилітті на світовому ринку було оновлено близько 80% товарів.

3. Регіональна структура світової торгівлі

Географічна структура світової торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн.

Кожна з двох з половиною сот країн світу має своє неповторне обличчя, відрізняється від інших за політичними, економічними, демографічними, культурними й іншими ознаками. Різноманітність світу за національним складом, соціально-культурними особливостями збагачує його як спільну систему. Про те окремі країни можна згрупувати за деякими важливими спільними характеристиками.

Є декілька способів класифікації країн у залежності від обраного критерію. Можна виокремити групи країн за розмірами території (великі, малі, держави-карлики), за чисельністю населення, за соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням. У курсі "Ринок іноземних товарів" найдоцільніше скористатися двома схемами: регіональною і типологічною, яка ґрунтується на критерії економічного розвитку.

Регіональний підхід полягає в групуванні країн за географічною ознакою. Виокремлюються великі регіони, які містять компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях історичного і культурного розвитку. Такими регіонами є: 1. Західна Європа, що включає економічно розвинені країни — Німеччину, Францію, Велику Британію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ірландію, Ісландію, Норвегію, Швецію, Данію, Фінляндію, Австрію, Швейцарію, Італію, Іспанію, Грецію, Португалію і декілька держав-карликів. Цей регіон, у свою чергу, поділяється на власне Західну, Північну й Південну Європу.

2. Центральна Європа включає колишні європейські соціалістичні країни за межами СРСР: Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Югославію, Хорватію, Словенію, Боснію, Македонію, Албанію.

3. Східна Європа складається з України, Росії, Білорусі, Молдови, Естонії, Латвії і Литви.

4. Південно-Західна Азія включає Туреччину, Кіпр, Іран, Ірак, Сирію, Ліван, Ізраїль, Саудівську Аравію, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Ємен, Оман, Бахрейн, Афганістан, Грузію, Вірменію, Азербайджан.

5. Центральна Азія виокремилася на просторі колишніх азіатських республік СРСР: Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменії, Таджикистану.

6. Південну Азію складають Індія, Пакистан, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, а також декілька дрібних острівних держав.

7. Далекий Схід представляють Китай, Японія, КНДР, Республіка Корея, Монголія.

8. Південно-Східна Азія складається з В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Таїланду, М'янми, Малайзії, Сінгапуру, Індонезії, Філіппін, Брунею.

9. Австралія і Океанія— це Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея й велика кількість дрібних острівних держав.

10. Північна Африка об'єднує такі арабські держави: Єгипет, Судан, Лівію, Туніс, Алжир, Марокко, Західну Сахару, Мавританію.

11. Західна Африка має досить строкатий склад; найбільші країни цього регіону — Малі, Нігер, Чад, Центральноафриканська республіка, Сенегал, Буркіна-Фасо, Гвінея, Гана, Кот-д'Івуар, Сьєрра-Леоне, Того, Нігерія, Камерун, Габон, Конго, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Ангола.

12. Східна Африка: Ефіопія, Еритрея, Сомалі, Кенія, Уганда, Танзанія, Руанда, Бурунді.

13. Південна Африка: Замбія, Зімбабве, Мозамбік, Мадагаскар, Малаві, Південноафриканська Республіка, Ботсвана, Намібія, Лесото.

14. Північна Америка: США, Канада, Мексика. За іншою класифікацією Мексику відносять до регіону "Латинська Америка", з яким вона тісніше зв'язана за мовно-культурними й історичними ознаками.

15. Латинська Америка сполучає країни, переважна більшість яких колись була в колоніальній залежності від Іспанії, тому офіційною мовою тут є іспанська; Бразилія розмовляє португальською. Склад регіону: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Чилі, Перу, Болівія, Еквадор, Колумбія, Венесуела, Гайана, Сурінам, Французька Гвінея.

До цього регіону окремою підгрупою входить Карибський басейн, найбільші країни якого — Куба, Гаїті, Ямайка, Домініканська Республіка, Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Гондурас, Панама. Як уже говорилося, до Латинської Америки природно належить і Мексика.

Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона ґрунтується на критерії економічного розвитку та виокремлює три групи країн:

- індустріально розвинуті;

- країни з перехідною економікою;

- країни, що розвиваються.

В останній групі виокремлюються дві підгрупи – нові індустріальні країни й найменш розвинені країни.

Територіальна географічна структура торгівлі звичайно узагальнює дані про міжнародну торгівлю країн, що займають визначені континенти (Африка, Азія, Європа) або належать до визначеної групи (індустріальні країни, країни, що розвиваються).

Основний обсяг міжнародної торгівлі приходиться на розвинуті країни, хоча їхній відсоток трохи скорочувався в першій половині 90-х років при одночасному зростанні питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. У цілому в 2000 році на індивідуально розвинуті країни приходилося 68% світового експорту; на країни, що розвиваються, - 28,5%; на країни з перехідною економікою - 3,3%.

За прогнозами експертів, у перші роки ХХІ в. найбільш конкурентноздатними є США й азіатські країни. За прогнозами експертів у 2030 р. у трійку найбільш конкурентноздатних країн увійдуть США, Японія і Китай. Наступні позиції в цьому списку займуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзия і Швейцарія.

Що стосується країн, що розвиваються, то вони в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовому ринку.

Прагнення країн, що розвиваються, диверсифицировать свій експорт за рахунок товарів промислової групи дуже часто випробує протидію в тій або іншій формі з боку промислово розвинутих країн. Разом з цим, окремі країни, що розвиваються, насамперед "нові індустріальні країни", домоглися істотних змін у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частини готової продукції, промислових виробів, у тому числі машин. Отже, питома вага промислового експорту країн, що розвиваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х років досяг 16,3%. У цілому експорт країн, що розвиваються, (за винятком "нових індустріальних країн"), зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.

На відміну від більшості країн, що розвиваються, "нові індустріальні країни", особливо чотири "малих дракони" Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг), демонструють швидкий підйом експорту. Їхня частина і світовий експорт у середині 90-х років склала 10,5%. В останні десятиліття ХХ в. КНР набрала економічні обороти і досягла 2,9% (було менше ніж 1%). США у світовому експорті належить 12,6%; Західній Європі - 44,6%; Японії - 7,7%.

Характеризуючи основні тенденції в географічному напрямку міжнародної торгівлі, варто підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між промислово розвинутими країнами веде до збільшення їхньої взаємної торгівлі і зменшенню частки країн, що розвиваються. Основні товарні потоки відбуваються в рамках "великої тріади": США - Західна Європа-Японія. Щорічний товарообіг між США і ЄС до 2000 року складав близько 1,7 млрд. діл.; 20% експорту Північної Америки направляється в країни ЄС.

Основною тенденцією розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знизився рівень митних тарифів, спрощені багато обмежень, квоти і т.п. Однак існує цілий ланцюг проблем. Одна з основних - наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торгово-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політичні й економічні процеси. Активізація таких процесів, з одного боку, допомагає розвиткові міжнародної торгівлі (у рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого боку - створюється для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Першим кроком до створення торгово-економічних блоків ставиться створення зон вільної торгівлі. По оцінках Світового банку, на рубежі 90-х років у границях таких зон відбувалося близько 42% світової торгівлі. Серед найбільш відомих зон - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ), Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (NAFTA), Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЭС) і ін.

Приведемо склад основних найбільших міжнародних регіональних товарних блоків:

Європа

Європейський Союз — ЄС (European Union — EU): Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Чехія, Словаччина, Польща, Словенія, Угорщина, Мальта, Естоныя, Латвыя, Литва, Кіпр...

Європейська асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ (European Free Trade Association —EFTA): Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн.

Співдружність Незалежних Держав — СНД (Commonwealth of Independent States — CIS): Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан.

Чорноморське економічне співробітництво — ЧЕС (Black Sea Economic Cooperation —BSEC): Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

Азія та Азіатсько-Тихоокеанський регіон

- Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво -АТЕС (Asian-Pacific Cooperation — АРЕС): Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Кірібаті, Малайзія, Мексика, Маршалові острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія.

- Асоціація держав Південно-Східної Азії— АСЕАН (Association of South East Asian Nations — ASEAN): Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд.

- "План Коломбо" зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії й Тихому океані — "План Коломбо" (The Colombo Plan for Cooperative Economic and Social Developmen t in Asia and Pacific — Colombo Plan): Велика Британія, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Іран, Непал, М'янма, Мальдівська Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Республіка Корея.

- Рада арабської економічної єдності — РАЕЄ (Council of Arab Economic Unity (CAEU): Єгипет, Ірак, Іран, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Об'єднані Арабські Емірати, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан.

Північна та Південна Америка

- Північно-Американська угода про вільну торгівлю — НАФТА (North American Free Trade Agreement — NAFTA): США, Канада, Мексика.

- Південний спільний ринок — МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur — MERCOSUR): Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

- Латиноамериканська асоціація інтеграції — ЛААІ (Asociaсion Latinoamericana de Integracion — ALAI): Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

- Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок — КАРІКОМ (Caribbean Community and Common Market — CARICOM): Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Африка

- Економічне співтовариство держав Західної Африки — ЕКОВАС (Economic Community of West African States — ECOWAS): Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Кабо Верде, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того.

- Спільний ринок Східної та Південної Африки — КОМЕСА (Common Market for Eastern and Southern Africa — COMESA): Ангола, Бурунді, Демократична Республіка Конго, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія.

- Митний і економічний союз Центральної Африки — ЮДЕАК (Union Douaniere et Economique deL'Afrique Centrale — UDEAC): Габон, Камерун, Конго, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея.

Сучасною тенденцією у міжнародні торгівлі є розвиток внутрішньо регіональної торгівлі. У 90-і роки, за даними Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внутрішньорегіональна торгівля продовжувала зростати більшими темпами, ніж міжрегіональна. Так, у 2000-м року 68,3% зовнішньої торгівлі країн Західної Європи приходилося на внутрішньорегіональну.

У зв'язку з цим, перед світовим співтовариством встають, щонайменше, 2 питання:

" чи розвивається світова економіка в напрямку формування системи. або розвинутий світ готує три "фортеці", оточені трьома перифериями, а все інше стане економічно "нічийною землею"?

" чи приведе регіоналізація до негативних наслідків?

Думки з цього приводу розходяться. Песимістичний погляд звертає увагу на ризики конкурентної регионализации і трансформацію світової економічної системи у світ ворожих економічних блоків, що можуть використовувати дискримінаційний торговельний режим, подібний тому, що домінував у 30-і роки.

Оптимістичні точки зору, навпаки, розцінюють регіональні стратегії як оптимальний спосіб сприяння лібералізації торгівлі у світовому масштабі. Регіональні угоди легше досягаються (через обмежене кількостей країн із близькими інтересами) і можуть сприяти процесові лібералізації на світовому рівні шляхом поступового розширення або злиття (наприклад, ЄС з ЕАСТ).

Характерно, що навіть у рамках окремих торгово-економічних груп між окремими країнами виникають протиріччя, що можуть привести до "торговельних воєн" (тріскові, виноградні, соняшникові "війни" між країнами - членами ЄС).

Країни - учасники торгово-економічних блоків, розуміючи складність і суперечливість сучасної ситуації на світовому ринку, прагнуть знайти шляхи для позитивного рішення існуючих проблем і протиріч.