Природний рослинний покрив

При впорядкуванні необхідно враховувати власти­во­сті природного рослинного покриву.

Останнім часом землевпорядкування переходить на ландшафтну основу.

Ландшафти - це відносно однорідні ділянки земної по­верх­ні, які відрізняються структурою, а також харак­те­ром взаємодії та взаємозв'язку між їх окремими мор­фо­логічними частинами та структурними елементами.

Природна рослинність є одним із структурних еле­мен­тів ландшафтів, поряд із рельєфом, ґрунтами, ат­мос­фер­ним повітрям, водами, тваринним світом.

Такий (ландшафтний) підхід дозволяє більш комп­лекс­но врахувати всі умови даної території при ор­га­ні­за­ції її використання та впорядкуванні, тобто врахувати еко­но­мічні, екологічні та естетичні аспекти.

З врахуванням вище зазначеного, необхідно зберігати при­родний рослинний покрив на тих ділянках і на тих міс­цях, де є в цьому потреба, де це вигідно або доцільно з есте­тичних міркувань.

Особливо це має значення при розробці протиеро­зій­них заходів і організації території кормових угідь.

Природній рослинний покрив на схилах грає проти­еро­зійну захисну функцію і в комплексі із щілюванням за­три­мує поверхневий змив ґрунту.

Природна трав'яниста рослинність на кормових угі­д­дях дозволяє правильно влаштувати територію кормо­вих угідь - розмістити гуртові і отарні ділянки, загони чергового спасування, закріпити пасовища за окремими видами і віковими групами тварин. Крім того, якість рослинного покриву враховується при проектуванні сінокосо- і пасовищезмін.

Гідрографічні і гідрогеологічні умови землі

До гідрографічних і гідрогеологічних умов землі від­но­сяться: річки, струмки, меліоративні канали, став­ки, озера, болота, балки, яри, залягання ґрунтових і арте­зі­ан­ських вод, інші угіддя. Врахування цих умов пот­ріб­но при виборі місця під будівництво нових і розширення іс­ну­ючих населених пунктів, ставків, водоймищ, вироб­ни­чих центрів, при організації угідь і сівозмін, роз­мі­щен­ні споруд для садибного, польового і пасовищного водо­по­стачання, розміщення шляхової мережі, інженерних спо­руд, тощо.

Існуюча гідрографічна мережа зумовлює проведення та­кої організації території, яка б забезпечила захист зе­мель від водної ерозії та захист водних джерел від за­бруд­нення продуктами цієї ерозії.

Клімат

Клімат суттєво впливає на продуктивність сільсько­господар­ського виробництва, зокрема на урожайність сільсько­господарських культур.

Основними кліматичними факторами є: сума ак­тив­них температур, сума середньомісячних темпе­ра­тур, тривалість вегетаційного, пасовищного, безмороз­но­го періоду, середньорічна кількість опадів, інтенсив­ність, повторюваність і напрямки вітрів.

Врахування цих факторів потрібне в першу чергу для ор­ганізації використання земель в сільсько­господар­сь­ко­му виробництві, для правильного розміщення проект­них елементів (полів сівозмін, робочих ділянок, лісо­смуг, доріг тощо), вибір агротехнічних методів обробіт­ку ґрунту.

Для вивчення вище розглянутих властивостей землі не­об­хідно провести цілий комплекс вишукувань та об­сте­жень: топографічні знімання (космічні, аерофото­гео­де­зичні), ґрунтові, геоботанічні, гідромеліоративні, до­рож­ні і інші обстеження та вишукування, а також де­таль­но вивчити матеріали проведених вишукувань.

При землевпорядкуванні повинні створюватись пра­виль­ні і обґрунтовані форми інженерного облаштування те­ри­торії і використання земель.

Тема 6	Теоретичні основи раціонального вико­ри­стання земель
	Системи і способи використання сільськогосподар­сь­ких угідь. Основні принципи використання земель. Сівозміни.

Системи і способи використання сільсько­господар­ських угідь. Система і способи використання ріллі.

Рілля є угіддям універсального використання. На ній вирощують продовольчі, технічні і кормові культури, що дає змогу легко регулювати структуру виробництва.

Система використання ріллі базується на чергуван­ні вирощування культур з врахуванням їх біологічних вла­стивостей, агротехніки вирощування, а також еконо­міч­ної доцільності, тобто на застосуванні сівозмін.

Правильне чергування культур є основою сівозміни як системи використання ріллі. Таке чергування культур по­ліпшує умови мінерального живлення рослин, забез­пе­чує ефективне використання їх запасу в ґрунті.

Культури і технологія їх вирощування по-різному впли­вають на фізичні властивості та структуру ґрунту, на здат­ність вбирати і зберігати вологу (багаторічні трави здій­снюють сприятливий вплив на властивості ґрунту, а про­сапні культури погіршують його фізичні властивості).

Зміна культур у сівозміні створює несприятливі умо­ви для бур'янів, оскільки кожна культура має свої види бу­р'я­нів. Чергування культур значною мірою зменшує чи­сель­ність бур'янів, шкідників і хвороб.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рос­ли­ни і ґрунт, що веде до зменшення врожаю. Це є ре­зуль­татом сумісної дії багатьох факторів (бур'яни, шкід­ники, хвороби, запас поживних речовин).

Існує два принципово різних підходи до побудови сівозмін.

1) Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування куль­тур в просторі (по полях) і в часі (протягом певного періоду в роках).

Перелік культур і парів у порядку їх чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Схема сівозміни залежить від комплексу природних та економічних умов, в першу чергу, від напряму спеціалізації господарства, а також від типу ґрунтів та їх придатності для вирощування сільськогосподарських культур.

Період, протягом якого сільськогосподарські культу­ри проходять через поле в послідовності, встановленій схемою сівозміни, називається ротацією сівозміни. Кіль­кість полів рівна кількості культур в схемі сівозміни і пе­ріо­ду ротації. І тоді культура протягом ротації сівозміни проходить через всі поля.

В сівозмінах культури підбираються таким чином, щоб кожна культура створювала найбільш сприятливі умови для наступної, тобто була хорошим попередником. Таким чином це сприятиме підвищенню продуктивності сівозміни.

2) Сівозміна може мати динамічний характер. При цьому одиницею організації сівозміни є поле в при­родних межах. Кількість і площа полів диктується не структурою посівних площ і періодом ротації, а при­род­ними і територіальними умовами. Чергування куль­тур здійснюється в часі. Конкретне розміщення посівів на полях проводиться щорічно з врахуванням поперед­ни­ків, кліматичних умов, стану полів, виробничо-еконо­міч­них умов. Кожне поле має своє чергування культур.

Сівозміни поділяються на типи і види. В залежності від спеціалізації господарства, виробничих, природних та інших умов виділяють три типи сівозмін: польові; кормові; спеціальні.

Польовою сівозміною називають сівозміну, в якій вирощують переважно зернові, технічні і кормові культури.

Кормовою сівозміною називають сівозміну, в якій вирощують культури для отримання соковитих і грубих кормів.

Спеціальна сівозміна - сівозміна, в якій вирощують культури, що потребують специфічних умов і прийомів агротехніки (овочеві, тютюнові, конопляні та інші).

Сівозміни, в яких склад і чергування культур, а також їх розміщення забезпечують захист ґрунту від ерозії, на­зи­вають ґрунтозахисними. Їх відносять до типу кормових сі­во­змін.

Системи і способи використання кормових угідь

Природні кормові угіддя займають в основному не­при­датні або малопридатні для орних земель площі і є дуже важливим джерелом найбільш біологічно повноцін­них кормів для худоби.

Трав'яний покрив є найбільш радикальним засобом в бо­ротьбі з ерозією ґрунтів, трави зберігають і поліп­шу­ють їх родючість, а тому це найбільш раціональний спо­сіб використання і піднесення родючості змитих зе­мель крутих схилів.

Використання природних кормових угідь здій­сню­єть­ся способом випасу худоби і скошування трави, а тому ви­ко­ристовують такі системи використання:

1. пасовищне;

2. сінокісне;

3. змішане (сінокісно-пасовищне).