4. В умовах ринкової економіки економічна сторона є домінуючою в

землеустрої, визначає його суть.

Приведені висновки пояснюються такими причинами.

По-перше, землеустрій, в широкому розумінні, представляє собою складову частину суспільного способу виробництва, що проявляється як соціально-економічний процес організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов'язані з землею. Відповідно, землеустрій завжди пов'язаний з певним рівнем виробничих сил і виробничих відносин та залежить від об'єктивно діючих економічних законів (закону вартості, пропорційного розвитку, економії часу тощо).

По-друге, враховуючи, що закони суспільного розвитку сприймаються суспільством не безпосередньо, а через інтереси, тому землеустрій має державний характер і, будучи під контролем органів виконавчої і законодавчої влади, завжди здійснюьфія в груп   людей   (наприклад,   селян).   В   системі виробничих, соціальних переважаючими є економічні. Тому завдання землеустрою завжди полягає в такому перерозподілі землі, який забезпечує єдність економічних інтересів суспільства, окремих колективів і громадян з пріоритетністю суспільних інтересів. У цьому зв'язку земля завжди є об'єктом конфліктуючих інтересів, а землеустрій як механізм її розподілу і організації використання завжди перебуває в центрі політичної боротьби.

По-третє, в процесі землеустрою земельні ділянки розподіляються між власниками землі і землекористувачами, а через них - між галузями суспільного господарства (сільським господарством, промисловістю, транспортом тощо). Потім здійснюється внутрігосподарське облаштування землеволодінь і землекористувань, розміщуються виробничі об'єкти, житлова забудова, дороги, угіддя (рілля, сади, сінокоси, пасовища), сівозміни, лісові насадження і т.п. При цьому земля може виконувати різні функції.

В сільському господарстві процес виробництва продукції безпосередньо пов'язаний з родючістю ґрунтів, якісним станом земель і характером їх використання. З метою підвищення родючості людина різними способами діє на землю: здійснює земельні поліпшення, проводить меліоративні і культуртехнічні роботи, землеохоронні заходи, вносить добрива і т. п.

В оброблювальній промисловості земля є, в першу чергу, місцем, на якому здійснюється процес праці. Родючість, як природна властивість землі, не має суттєвого впливу на одержання матеріальних благ.

В добувній промисловості роль землі значно більша, вона вступає в якості предмету праці, який містить запаси вугілля, руди, газу, нафти та інших корисних копалин.

При проведенні землеустрою, з однієї сторони, створюються умови для кращого використання природної і економічної родючості за рахунок диференційованого розміщення угідь і сівозмін, посівів сільськогосподарських культур на найбільш придатних землях і т. д., з іншої - підвищуються продуктивні властивості землі завдяки комплексу робіт з "її поліпшення та охорони від деградаційних процесів. В результаті зростає її економічна роль.

По-четверте, при землеустрої формується інформаційна основа для управління земельними ресурсами, реєстрації прав на землю і впровадження економічного механізму регулювання земельних відносин. В результаті проведення землеустрою утворюються нові і реорганізуються існуючі землеволодіння і землекористування, встановлюються їх межі, оцінюється якість земель, видаються документи, які посвідчують право власності на землю тощо. При цьому одержують дані по кожній земельній ділянці: її розмір, вартість, правовий режим, економічні заходи стимулювання раціонального використання землі.

По-п'яте, основна мета землеустрою заключається в організації ефективного використання земель, яка досягається завдяки найкращому розміщенню суспільного виробництва й окремих галузей, раціональним пропорціям побудови і ведення господарства. Організаційно-виробнича структура узгоджується з якістю і територіальними властивостями земельних масивів (їх площею, розміщенням, конфігурацією тощо). Організація території, яка намічається в проектах землеустрою, закладає каркас майбутнього господарства і визначає його економічну ефективність.

По-шосте, державний характер землеустрою передбачає, що він знаходиться в загальній системі управління земельними ресурсами різних рівнів (національного, регіонального, місцевого), яка включає:

1. інформаційне забезпечення у вигляді державного земельного кадастру і моніторингу земель;

2. прогнозування і планування використання та охорони земель;

3. організацію використання й охорони земель;

4. контроль за використанням і охороною земель.

Таким чином в ході суспільного розвитку землеустрій набув характеру багатогранної діяльності, яка охоплює земельну політику, організацію раціонального використання й охорони землі, управління земельними ресурсами, в т. ч. регулювання земельних відносин, проводиться в поєднанні з питаннями розселення і переселення .людей, здійсненням меліоративних, культуртехнічних і протиерозійних заходів, обліком і реєстрацією земельних ділянок, оцінкою землі, геодезичними і картографічними роботами. Отже, землеустрій представляє собою складну систему практичних і теоретичних знань.

Тому, ще у період зародження землевпорядної науки (кінець XIX -початок XX ст.) багато вчених вказували на необхідність вивчення землеустрою як комплексу наукових дисциплін. З теоретичної точки зору перелік дисциплін, які формують землевпорядну науку, не змінюється. Вдосконалюється і розвивається тільки їх зміст, який визначається науково-технічним прогресом в галузі і завданнями держави по регулюванню землеволодіння і землекористування.

Класифікацію спеціальних землевпорядних наукових дисциплін, які мають свій предмет дослідження і сферу практичної діяльності, можна провести виходячи з того, що з одного боку, землеустрій є наукою і повинен мати теорію, методологію, методику, історію, а з Іншого боку - це сфера практичної діяльності, яка має технічну, технологічну, організаційну, методичну, економічну, правову сторони. Враховуючи встановлене нами раніше відношення до об'єктів землеустрою, землевпорядні наукові дисципліни та їх предмети згруповані в систему. Головне місце в системі спеціальних наукових дисциплін, які вивчають землеустрій, займають теоретичні основи землеустрою, землевпорядне проектування, економіка землеустрою та землевпорядний процес (як частина земельного права). В процесі вивчення цих дисциплін на- основі аналізу закономірностей функціонування землеустрою, організації території, прояву економічних законів, принципів і методів територіальної організації виробництва та його розміщення пізнаються способи та методи складання проектів землеустрою, напрями організації раціонального використання та охорони земель, створення екологічно стійких ландшафтів, регулювання земельних відносин. Поява нових технологій, вивчення земельних ресурсів, автоматизоване проектування, впровадження нових освітніх стандартів вимагають вдосконалення класифікації наукових дисциплін, які входять до складу землевпорядної науки. Перша група дисциплін повинна включати спеціальні наукові дисципліни, які вивчають мету і завдання землеустрою та основи професійної діяльності фахівця - землевпорядника.

До другої групи наукових дисциплін, які не входять в землевпорядну науку, але мають пряме відношення до неї, без яких неможливий розвиток землеустрою, відносяться загальноосвітні наукові дисципліни. Вони дозволяють правильно і науково обгрунтовано здійснювати землевпорядні дії в різних галузях народного господарства, у всіх сферах управління земельними ресурсами з використанням різних засобів і методів.

  

Таблиця 1.1